Розділ 2. Емпіричне вивчення сформованості життєвої компетентності особистості у юнацькому віці

2.1. Дослідження основних чинників формування життєвої компетентності особистості

Життєва компетентність - детермінанта саморозвитку, самореалізації, самоактуалізації, життєтворчості. Вона передбачає відповідний до вікових можливостей та індивідуальної історії життя рівень розвитку.

У структурі життєвої компетентності можемо виокремити такі компоненти: когнітивний: знання про життя, світ, життєвий досвід; емоційно-вольовий: інтерес до життя, ініціативність, готовність до розв'язання життєвих ситуацій; поведінково-діяльнісний: соціальність, комунікативність, відповідальність, вміння та навички розв’язувати життєві ситуації, життєві стратегії; мотиваційний: особистісне зростання, саморозвиток, самоактуалізація, пізнання; рефлексивно-оцінний: самооцінка, розвинена рефлексія.

Зважаючи на складний системний характер поняття, на підставі системного підходу (І. Блауберг, В. Ганзен, М. Сетров, Г. Щедровицький та ін.) нами було побудовано психологічний конструкт життєвої компетентності особистості, визначено його структуру, психологічні чинники та феноменологію (див. додаток А).

Було отримано чотири квадранти, кожен з яких відбиває континуум специфічних властивостей життєвої компетентності особистості та являє собою характеристику певного її виміру. Перший квадрант репрезентує найвищий, суб’єктний вимір життєвої компетентності, який характеризується високим компетентнісним потенціалом, готовністю до виявлення активності, особистісною зрілістю і виявляється у життєтворчості особистості. Другий - відображає сполучення високого потенціалу та відмови від творчості, що спрямовує активність особистості у напрямі вдосконалення своїх життєвих стратегій – до адаптації, і відповідно може розглядатися як адаптаційний вимір життєвої компетентності.

Третій квадрант є повністю протилежним до першого і зображує вимір життєвої некомпетентності. І четвертий – визначається низьким компетентнісним потенціалом, особистісною незрілістю, проте прагненням до творчості життя. Прагнення творчості без розвитку необхідних засобів та відповідальності дозволяє говорити про маргінальний тип спрямованності активності без врахування соціальних орієнтирів і складає дезадаптаційний вимір життєвої компетентності особистості.

Системний опис життєвої компетентності особистості як цілісного об'єкта дозволив визначити його провідні психологічні чинники: компетентнісний потенціал, життєтворчість, готовність до виявлення активності, особистісну зрілість; та чотири відносних виміри прояву: суб'єктний, адаптаційний, дезадаптаційний та вимір життєвої некомпетентності.

Аналіз співвідношення вікових проміжків і завдань розвитку юнацького віку в контексті виявлення передумов формування життєвої компетентності особистості надають підстави стверджувати, що сензитивним періодом для формування основних її підструктур виступає юнацький вік. Сприятливими факторами такого формування є закономірності психічного розвитку (завершення розвитку найголовніших психічних функцій, важливі новоутворення), провідної діяльності та зони найблищого розвитку. Означені положення виступили підгрунтям подальшого експериментального дослідження проблеми життєвої компетентності особистості.

У даному дослідженні нами проаналізовано комплекс психодіагностичних методів дослідження; подано кількісний та якісний аналіз результатів констатувального експерименту, на основі яких виявлено вікові особливості, емпіричні кореляти, критерії, рівні та динаміка даного психічного утворення.

Експериментальне дослідження, що проводилось упродовж вересня- квітня 2016-2017 навчального року зі студентами-психологами Рівненського державного гуманітарного університету. Загальна кількість досліджуваних становила 21 особа ( студенти першого курсу).

Мета емпіричної частини дослідження охоплювала вивчення рівня та особливостей сформованості життєвої компетентності у період юності.

Основні завдання констатувального етапу експерименту включали: 1) вивчення вихідного рівня індивідуально-особистісних характеристик, які, згідно припущення, є системоутворювальними з позицій подальшого формування життєвої компетентності; 2) експериментальне підтвердження теоретичних уявлень щодо комплексів провідних особистісних якостей, розвитком яких забезпечується процес формування життєвої компетентності особистості в умовах професійного навчання.

Для досягнення поставлених цілей дослідження застосовано комплекс методик: «Діагностика перцептивно-інтерактивної компетентності» Н.Фетіскіна, «Індикатор копінг-стратегій» Д.Амірхана, адаптований «Опитувальник особистісної зрілості» Ю. Гільбуха, «Рівень само актуалізації» (САМОАЛ) (Н. Каліної), тест «Смисло-життєвих орієнтацій» Д. Леонтьєва.

До кожної використаної методики були визначені критерії оцінювання показників життєвої компетентності особистості, представлених у діагностичному комплексі, та розкрито психологічний зміст відносних рівнів сформованості життєвої компетентності респондентів у період юності. Нами було виокремлено рівні сформованості життєвої компетентності:

- високий рівень життєвої компетентності сформований у юнаків, у яких розвинуті індивідуальні якості: соціальна автономність, здатність до самопізнання і самооцінки, до соціальної адаптації в житті. Вона мають необхідні наукові знання про оточуючий світ, які допомагають у життєвих виборах та пошуку самого себе і свого місця в суспільстві. Вміють розв’язувати життєві завдання, орієнтуватись в соціальних та життєвих ситуаціях. Здатні застосовувати здобуті знання і навички за умови зміни життєвих обставин і життєвих подій.

Особистість характеризує належний рівень конструктивного мислення і культури життя. У своїх вчинках вона проявляє життєтворчість, володіє здатністю активного, творчого опанування свого внутрішнього світу і навколишніх соціально-економічних умов.

- Середній рівень – це рівень достатньо вільної орієнтації особистості в житті. Респондент стратегічно мислить, має інтелектуальний потенціал для реалізації життєвих перспектив. Він активно вбирає в себе все різноманіття видів комунікації і використовує їх у різних обставинах діяльності і спілкування. Він вільно реалізує уміння, в основі яких лежать усвідомлені знання. Особістість усвідомлює систему пріоритетів життєвих цінностей. Вона бере участь у діяльності, яка має для нього особисту користь і значущість та орієнтується лише на власний успіх.

- Низький рівень виявляється в «невмінні» жити, основою його є соціальна неграмотність, відсутності потреби здобувати додаткові знання, оволодівати уміннями і навичками, вирішення життєвих ситуацій та соціально значущої діяльності в суспільстві. Прояв любові та розуміння проблем батьків, близьких і друзів не завжди має дієвий характер. Це призводить до життя, повного невдач.

Отож, відносні рівні, представлені сукупністю показників діагностичного комплексу, були співвіднесені нами з вимірами життєвої компетентності, визначеними у ході побудови психологічного конструкту: високий рівень відповідав суб’єктному виміру життєвої компетентності, середній – адаптаційному, і низький – дезадаптаційному або виміру життєвої некомпетентності.

У роботі використовувалися методи математичної статистики: факторний аналіз; φ*- коефіцієнт кутового перетворення Фішера, методи комп’ютерної обробки експериментальних даних (програма SPSS 13.0) та якісної інтерпретації результатів дослідження.

У ході констатувального експерименту було використано «Тест-опитування особистісної зрілості», розроблений авторським колективом під керівництвом Ю.Гільбуха [4, с.143-155]. Відповідно до тесту респондентам було запропоновано 33 запитання з сімома варіантами відповідей на кожне. Необхідно було обрати до кожного запитання одну із пропонованих готових відповідей. «Ключ» дозволяв виставити бали за окремі відповіді. Показник особистісної зрілості діагностувався як сума набраних балів з усіх 33-х запитань. Крім особистісної зрілості розраховувалися показники: мотиваційна компетентність (загальна спрямованість індивіда на значущі особисті цілі, прагнення до самореалізації, самостійність, ініціативність, прагнення до досягнення високих результатів діяльності); «Я-концепція» як «Я-актуальне» (рефлексія, самоідентифікація, упевненість у собі, самооцінка здібностей, характеру, усвідомлення темпераменту, вимогливість до себе); відповідальність; комунікабельність як потреба в спілкуванні; емоційна сфера (урівноваженість, розсудливість); полікультурна компетентність (здатність до духовної та психологічної близькості з іншими людьми, доброзичливість, емпатія, уміння слухати).

Методика для діагностики перцептивно-інтерактивної компетентності (модифікований варіант Н.П.Фетіскіна) дає можливість вивчити особистісну готовність персоналу банку до формування інтегративних критеріїв інтерактивної компетентності в межах малих груп стабільного та тимчасового типу за наступними показниками: 1. взаємопізнання – ступінь адекватності оцінки особистісних особливостей партнерів по взаємодії; 2. взаєморозуміння – рівень конфліктності в групі, вираженість спільних інтересів, вміння зрозуміти точку зору опонента, іншої людини; 3. взаємовплив – ступінь значущості точки зору, вчинків інших представників трупи, самокорекція, саморефлексія; 4. соціальна автономність - значущість особистої позиції в спільних діях та організації або участі в спільній діяльності; 5. соціальна адаптивність – успішність взаємовідносин, задоволеність своїм положенням в групі, гнучкість поведінки, контактність всередині колективу та з зовнішнім оточенням; 6. соціальна активність – спрямованість соціальної орієнтації, провідні мотиви взаємодії з оточуючими, ефективність спільної діяльності.

Методика «Індикатор копінг-стратегій (Д.Амірхан)». Методика призначена для діагностики домінуючих копінг-стратегій особистості. Методика «Індикатор копінг-стратегій» розроблена на основі факторного аналізу. Теоретичним підгрунтям методики є подання, що поведінка людей в ситуації психологічного стресу можна описати в трьох групах:

Стратегія вирішення проблем - це здатність використовувати всі особистісні ресурси в стресовій ситуації.

Стратегія пошуку соціальної підтримки - це здатність активного пошуку соціальної підтримки в стресовій ситуації.

Стратегія уникнення - здатність людини уникати вирішення насуваються проблем шляхом уникнення проблемної ситуації. Автор методики виділяв пасивний і активний спосіб уникнення проблемної ситуації.

Стратегія уникає поведінки, на думку автора методики, характерна для поведінки дезадаптированного індивіда, що перебуває на більш низькому рівні розвитку.

Тест складається з 33 питань, на кожен з яких можливо дати відповідь «повністю згоден»; «Згоден»; «Не згоден».

Піддослідним пред'являється така інструкція до тесту. «На бланку питань представлено декілька можливих шляхів подолання проблем, неприємностей. Ознайомившись з твердженнями, Ви зможете визначити, які із запропонованих варіантів зазвичай Вами використовуються. Спробуйте згадати про одну із серйозних проблем, з якою Ви зіткнулися за останній рік і яка змусила вас неабияк турбуватися. Опишіть цю проблему в кількох словах. Тепер, читаючи наведені нижче твердження, виберіть один з трьох найбільш прийнятних варіантів відповідей для кожного твердження: повністю згоден; згоден; не згоден ».

Для визначення рівня самоактуалізації було використано опитувальник самоактуалізації (САМОАЛ) Н.Ф.Каліної (адаптація опиту- вальника РOI /Personal Orientation Inventory by Everett Shostrom, 1963) [1], який дозволив діа- гностувати такі властивості особистості, як орієнтація в часі, цінності, погляд на природу людини, потреба у самопізнанні, креативність (прагнення до творчості), автономність, спон- танність, саморозуміння, аутосимпатія, конта- ктність, гнучкість у спілкуванні. Загальний по- казник самоактуалізації досліджуваних було обчислено за результатами, отриманими за всіма названими шкалами.

Під час дослідження проводилася діагностика показників смисложиттєвих орієнтацій за методикою Д.А.Леонтьєва: «Тест смисложиттєвих орієнтацій».

Дана методика були обрана тому, що дозволяє оцінити показники загальної свідомості життя (задоволеність життям, наявність цілей у майбутньому, емоційну насиченість життя) які надають життю осмисленість і дозволяють оцінити життєві завдання юнаків. На що і націлює тема випускної кваліфікованої роботи.

Тест (СЖО) є адаптованою версією тесту «Мета у житті» Джеймса Крамб і Леонарда Махоліка. Методика була розроблена на основі теорії прагнення до сенсу і логотерапії Віктора Франкла і переслідувала мету емпіричної валідизації ряду уявлень з цієї теорії.

На основі факторного аналізу адаптованої Д.А.Леонтьєва версії цієї методики, вітчизняними дослідниками (Леонтьєв Д.А., Калашников М.О., Калашникова О.Е.) був створений тест СЖО. Включає, поряд із загальним показником свідомості життя, також п'ять субшкал, що відображають три конкретних змістовних орієнтації (мети у житті, насиченість життя і задоволеність самореалізацією) і два аспекти локусу контролю (локус контролю - Я і локус контролю-життя).

Тест СЖО містить 20 пар протилежних тверджень, що відбивають уявлення про фактори свідомості життя особистості. Проведений у нашій роботі аналіз змісту тверджень показав неадекватність тверджень по субшкалі «Вдоволення самореалізацією чи результативність життя» стосовно до раннього юнацького віку. Тому пари тверджень за цією шкалою були виключені при обробці та аналізі. Обробка даних здійснювалася за 7-бальною шкалою відповідно до бланком-ключем до тесту.

Отже, діагностичний комплекс методик, розроблений нами на підставі змісту психологічного конструкту життєвої компетентності особистості, включав методичний інструментарій, який дозволив на практиці зафіксувати провідні особливості цього складного системного феномена. Добір конкретних методик здійснювався нами у відповідності до феноменологічних проявів, окреслених психологічними чинниками життєвої компетентності особистості: компетентнісний потенціал, життєтворчість, готовність до виявлення активності, особистісна зрілість.