7. Господарське право зарубіжних країн як наука.

Інтерпретуючи висловлені у західній літературі думки, угорський правознавець Дьєрдь Кальман у виданій 1982 року монографії "Право угорського управління економікою" ви­окремлює у західному господарчому праві три напрямки (нау­кові школи):

­— господарче право є сукупністю правових норм, що регу­люють порядок розв'язання конфліктів між підприємствами та державою, між підприємствами та трудящими. Центральне місце у ньому посідає економічне державне конституційне право;

— господарче право ототожнюється з правом підприємства, яке включає право державного керівництва економікою, ос­новне право внутрішньої організації підприємства як загальне господарче право, спеціальні правила, що стосуються окре­мих галузей економіки;

— господарче право являє собою галузь права, що регулює відносини мікроекономіки. Воно має самостійний предмет регулювання та своєрідний метод, який складається з еле­ментів, характерних для публічного та приватного права. Ци­вільне та торговельне право до нього не включаються, оскіль­ки вони регулюють відносини макроекономіки. Таке розу­міння господарчого права переважає у Франції, Англії та США.

Інтерес до проблем господарчого права у західних країнах не згасає. Так, в Італії 1986 року вийшов тритомник "Аналіз господарчого права". 1987 року у ФРН вийшло друге ви­дання (перше — 1979 року) підручника з господарчого пра­ва. Існує й інша досить численна наукова та навчальна література, діє міжнародна асоціація господарчого права.

У країнах Західної Європи спостерігається тенденція до формування самостійної галузі господарчого права. Цілком зрозуміло, що на цей процес впливають національні правові традиції, особливості історичного розвитку і т.п.

Незважаючи на це, у тих країнах, де історично більш сильні традиції торговельного права (Франція, Японія та ін.), йде процес руху правових світоглядів від торговельного до госпо­дарчого права. Інституції торговельного права більш рухомі та схильні до змін у соціально-економічних умовах, ніж інсти­туції приватного права. Правові теорії, незважаючи на явні розбіжності, так чи так виходять з того, що в матерії торго­вельного права виникає самостійне господарче право.

Господарче право у країнах Східної Європи перебуває на різних щаблях розвитку. Його зміст, предмет, сфера застосу­вання визначаються по-різному. У системі господарчого права автори зазначеного курсу виокремлюють норми:

— що регулюють відносини на державних підприємствах (комбінати та їхні підприємства), у товариствах та коопе­ративах;

— що забезпечують регулювання планування та балансу­вання;

— що регламентують окремі фази процесу управління (учасники процесу управління, порядок прийняття рішення та їхні різновиди тощо);

— що визначають право державної власності (фонди, право народних господарських організацій та державних органів ке­рувати фондами у процесі господарювання) і колективне пра­во власності інших форм соціалістичної власності;

— що регулюють господарчі договори;

— що регулюють ціни, включаючи правове становище ор­ганів, які відають ціноутворенням та контролем над цінами;

— що регулюють правовий контроль у галузі господарчого права;

­— що регулюють державний арбітражний процес; викорис­тання науково-технічних досягнень; матеріально-технічне та водне забезпечення, транспортування вантажів.

У господарчому праві є два розділи: господарче статусне право та договірне господарче право. У першому розділі ви­значаються правовий та майновий статус організацій об'єдна­ної праці, головні принципи їхньої діяльності, роль керівних органів, самоврядування трудящих, регулюються відносини організацій об'єднаної праці з громадськими органами (гро­мадський контроль цін, планування тощо). Другий розділ ­охоплює відносини, які мають господарчо-правовий харак­тер, і, в свою чергу, підрозділяється ще на три частини: дого­вори у господарстві (обіг товарів та послуг), кредитна та бан­ківська справа, гарантії по цінних паперах (вексель, чек, лом­бард, які засвідчують папери). Як вважає І.Янковець, "госпо­дарче право є однією з галузей правової системи, яка посідає своє місце серед інших галузей права".

Біль­шість китайських учених у галузі господарчого права пов'я­зують його з державним плануванням. Вони гадають, що май­нові відносини, засновані на державному плані, та майнові відносини, не пов'язані з державним плануванням, істотно відрізняються одне від одного. До господарських відносин, на їхню думку, належать: по-перше, суспільні відносини, що виникають в управлінні економікою країни, галузі, в управ­лінні підприємством; по-друге, відносини між учасниками господарської діяльності, що виникають на підставі держав­ного плану; по-третє, управлінські та майнові відносини все­редині підприємства.

В юридичній науці зарубіжних країн з цент­ралізованим керівництвом економікою розвивалися різні під­ходи до правового регулювання господарських відносин. Уза­гальнюючи наукові погляди з цієї проблеми, можна сказати, що було сформульовано три концепції:

— господарські відносини регулюються самостійною галуз­зю права;

— господарські відносини регулюються специфічною комплексною галуззю права;

— господарські відносини регулюються підгалуззю адмі­ністративного та підгалуззю цивільного права.

У принципі зазначені концепції відстоюються і в юридич­ній науці країн СНД, в якій теж існує широкий спектр нау­кових поглядів. Відомо, що різноманітність наукових поглядів пояснюється не примхою вчених чи іншими випадковими явищами.

Завершуючи розгляд питання про стан господарчого права у зарубіжних країнах, можна зробити такі висновки:

— господарче право являє собою досягнення загально­людської юридичної культури, у розвиток якої внесли свій доробок усі промислове розвинені країни, у тому числі й соціалістичні;

— господарче право є результат розвитку всіх форм влас­ності, а не тільки державної власності;

— господарче право являє собою сукупність взаємозумовлених норм публічного та приватного права, спрямованих на впорядкування відносин між підприємствами, що діють за умов ринку. Співвідношення між ними змінюється державою залежно від конкретних економічних завдань, що стоять пе­ред суспільством;

— господарчо-правові відносини виникають при вироб­ництві товарів, наданні послуг, виконанні інших суспільне потрібних функцій, що здійснюються суб'єктами систематич­но у формі професійної діяльності;

— учасниками господарської діяльності можуть бути як колективні, так і індивідуальні суб'єкти.

Зважаючи на перелічені ознаки, можна стверджувати, що господарче право регулює діяльність індивідуальних та ко­лективних суб'єктів щодо виробництва товарів, надання по­слуг, виконання інших потрібних суспільству економічних функцій, здійснювану систематично, на професійних засадах, від свого імені та під свою відповідальність.

Питання про те, чи є господарче право автономною галуз­зю права, або є комплексною галуззю права, або воно скла­дається з відповідних підгалузей адміністративного та цивіль­ного права, з нашого погляду, є дещо схоластичним. Упро­вадження норм господарчого права у ту чи ту галузь чи підгалузь права нічого не додає й не зменшує у правовому регу­люванні господарської діяльності. Тим більше, що за уваж­ного розгляду межі між галузями права досить-таки умовні. Наприклад, у господарчому законодавстві є норми, що вста­новлюють кримінальну відповідальність за економічну зло­чинність. Але це не обов'язково означає, що існує господарчо-кримінальне право у вигляді самостійної галузі права. Для практики важливіше, щоб державне регулювання економіки вивільняло енергію діючих у ній суб'єктів і водночас не до­зволяло б їм своїми діями спричиняти збитки суспільству.

Існують деякі особливості у розмежуванні права ЄЕС з національними системами господарчого права країн — учас­ниць співтовариства. Для права ЄЕС характерні такі специ­фічні юридичні ознаки, які властиві внутрішнім державним системам прав держав — членів ЄЕС. По-перше, ЄЕС ви­никло як результат добровільної відмови низки європейських держав у конституційному порядку від деяких своїх суверен­них повноважень у галузі регулювання національних еконо­мік. Це здійснення політики у галузі торгівлі, промисловості, сільського господарства, праці, транспорту, послуг тощо, тоб­то всього того, що передбачено Римським договором. По-друге, ЄЕС наділила юридичними повноваженнями суб'єктів господарської діяльності, включаючи окремих громадян (фі­зичних осіб), що знаходяться на території держав — членів співтовариства. По-третє, йде інтенсивний процес зближення норм внутрішнього права та поступового стирання розбіж­ностей між ними, що відбувається з ініціативи керівних орга­нів ЄЕС.