15. Співвідношення понять “юридична особа” та “підприємство” у зарубіжному праві.

В останні роки деякі західні правознавці пропонують замінити поняття юридичної особи більш відповідним, на їхню думку, економічному та юридичному стану суб'єктів господарської діяльності поняттям "підприємство". Цьому сприяє дедалі більше поширення на Заході у законодавстві, судовій практиці та в міжнародних відносинах практики за­стосування цього поняття.

Як і у східноєвропейській науковій літературі, західні до­слідники розглядають підприємство як місце, де відбувається з'єднання робочих рук (праці) із засобами виробництва (капі­талом). Підприємство є "автономний організм, створений міцним союзом двох тісно пов'язаних між собою осередків: економічного осередку, який об'єднує матеріальні елементи, необхідні для функціювання виробництва; соціального осе­редку, який складається з людських елементів, необхідних для того, щоб використовувати матеріальні елементи". Що стосується правового статусу підприємства, то тут думки до­слідників розподіляються від невизнання до визнання під­приємства суб'єктом права.

Тривалий час підприємства у західному правознавстві роз­глядалися з позицій цивільного права як сукупність засобів виробництва, як об'єкт права власності засновників. Під­приємство являє собою частину майна засновників, від­окремлену від іншого їхнього майна. Ця ознака підприємства як сукупності майна засновників закріплюється шляхом встановлення обов'язку підприємства вести торговельну книгу, в якій фіксуються як первинний розмір статутного капіталу, так і наступні зміни у його складі. Адміністрація несе відпо­відальність за вірогідність записів у торговельній книзі, яка періодично перевіряється фінансовою інспекцією.

Потім підприємства стали фактично розглядатися як само­стійні суб'єкти права. До них адресуються розпорядження фінансового, адміністративного та інших норм права навіть у тому випадку, коли вони не є суб'єктами цивільного та тор­говельного права. Це дало привід західним дослідникам роз­глядати підприємство та його економічні інтереси окремо від інтересів засновників аж до підпорядкування останніх інте­ресам підприємства і в його особі інтересам усього суспіль­ства.

У східноєвропейському правознавстві проблема правосуб’єктності підприємства набула ще більшої гостроти. Прак­тично загальна націоналізація фабрик і заводів у правовій формі державної (народної, загальнонародної) власності у межах однієї держави не означала виникнення одного, дове­деного до надгігантських розмірів державного підприємства навіть у розрізі міжнародних економічних зв'язків. Об'єктивні умови виробництва вимагали створення на базі єдиної дер­жавної власності відокремлених одне від одного й від держави державних підприємств. За таких умов на перший план вису­нулася проблема відносин між підприємством та його влас­ником (засновником) — державою.

Матеріальні передумови виникнення проблеми теоретич­ного обґрунтування підпорядкованих відносин між двома юридичними особами у східноєвропейському та західноєвро­пейському правознавстві були різними. На Заході ця пробле­ма виникла на фунті концентрації та централізації капіталу як природного процесу економічної еволюції. У східноєвро­пейських країнах централізація капіталу була досягнута шля­хом разового одержавлення фабрик і заводів, коли економічні умови для цього ще не були створені, тобто адміністративним шляхом. Вони нагромаджувалися вже у ході функціювання державної власності. Цим можна пояснити різну міру гост­роти дискусій з проблем підпорядкованих відносин у схід­ноєвропейському та західноєвропейському правознавстві.

На Заході ця проблема з'явилася разом з поширенням сфе­ри діяльності транснаціональних компаній і монополій. Гост­рота протиріч, що виникають у вертикальних відносинах цих утворень, не досягає такого напруження, як це мало місце у східноєвропейських країнах у період пріоритету єдиної дер­жавної власності. Абсолютні розміри державної власності неспіввимірні з власністю навіть найбільших монополій. До того ж регулювання підпорядкованих (залежних) відносин здійс­нюється переважно самими учасниками цих відносин. Поки що тільки у двох державах (ФРН і Бразилія) існують нор­мативні акти у ранзі закону, в яких містяться правила побу­дови цих відносин. В інших країнах у цій галузі є норми права в інших законах і діють різні підзаконні нормативні правові акти.

У східноєвропейському правознавстві наукова полеміка на­вколо вертикальних відносин не припинялася впродовж усьо­го періоду існування єдиної державної власності. Сформульо­вано кілька теорій з цієї проблеми. Всі вони тією чи тією мірою пов'язані з господарською правосуб'єктністю підприємств.

Проблема взаємовідносин підприємств з керівними струк­турами не знята з порядку денного і в ході радикальних еко­номічних реформ у східноєвропейських країнах та у краї­нах - колишніх республіках СРСР. Цікавий щодо цього За­кон Естонської РСР від 10 червня 1992 року про внесення зміни до Закону Естонської РСР "Про підприємство", прий­нятого 1989 року. Цими змінами встановили обов'язок під­приємств, які є власністю держави або місцевого самовряду­вання, в сферах діяльності, передбачених їхнім статутом, ви­конувати розпорядження вищого органу.

Якщо підсумувати наукові погляди, висловлені у східно­європейському та західноєвропейському правознавстві з проблем правосуб'єктності підприємств, можна сформулю­вати такі висновки:

— підприємство є власністю виключно його засновників, через що воно не може бути самостійним суб'єктом права. Ця правова конструкція в очах усіх власників, включаючи дер­жаву як власника, виглядає досить привабливо й вони нама­гаються скористатися нею повною мірою. Але з точки зору людей, що працюють на таких підприємствах, вона виглядає зовсім непривабливо, оскільки створює дуже високий рівень відчуження їхньої праці від її результатів. Ефективність ви­робництва не зростає;

- для колективу більш приваблива категорія підприємства як організованого колективу на чолі з призначеним власни­ком керівником, що керує закріпленим за підприємством майном;

- власником підприємства є сам підприємець. У цьому випадку проблема відчуження людей від результатів своєї пра­ці втрачає гостроту, оскільки замикається у рамках внутрішніх організаційних відносин на підприємстві;

- фактичним власником підприємства є його колектив, очолюваний адміністрацією. Ця правова конструкція не ді­стала широкої підтримки, оскільки послідовна її реалізація призвела б до усунення підприємців-засновників від тієї влас­ності, яку вони внесли при створенні підприємства, й зробила б важкопояснюваним їхнє право на прибутки підприємства;

- підприємство є об'єктом права власності і підприємців-засновників, і підприємців-виробників.