5. Розвиток самосвідомості дитини молодшого шкільного віку.

Емоційна сфера молодшого школяра суттєво змінюється в зв’язку зі зміною образу життя дитини. Джерелами емоційних переживань в цьому віці стають переважно навчання, гра та спілкування. Перебування в середовищі вчителя та ровесників породжує стримування, приховування своїх актуальних емоційних переживань, що психологи називають синдромом втрати дитячої безпосередності. Емоційна децентрація – спроможність молодшого школяра відволікатись від власних емоційних переживань і сприйняти емоційний стан іншої людини

У період молодшої школи НО дитини: розвиток рухових навичок, розвиток маскулінності-фемінності. Однак базовими новоутвореннями психіки молодшого школяра є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання в середніх класах, для переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

Рефлексія – новоутворення психіки молодшого школяра, що виявляється у його здатності до самоаналізу розумової діяльності та поведінки

Внутрішній план дій – спроможність молодшого школяра здійснювати попереднє, мислене планування подальших дій.

Впродовж цього вікового періоду відбувається зменшення імпульсивності поведінки дитини, зростає її дисциплінованість, самостійність, витримка і наполегливість. На основі цілеспрямованого виховного впливу дорослих та власної активності молодшого школяра, в кінці періоду він виявляє стабільну здатність до самоконтролю – спроможність до свідомого управління дитиною власною психічною та поведінковою активністю.

В молодшому шкільному віці інтенсивно формуються всі групи рис характеру (інтелектуальні, вольові, моральні та емоційні).

Я-образ дитини починає диференціюватись на Я-реальне (уявлення про себе зараз, теперішнього) і Я-ідеальне (образ себе в майбутньому). Навчання в школі сприймається дитиною як засіб саморозкриття, самоактуалізації своєї особистості.

Під впливом навчання та спілкування з ровесниками інтенсивно розвиваються когнітивний та афективний компоненти самооцінки, які корелюють із рівнем навчальної успішності (дитина, що гарно навчається, більш впевнена у собі. І навпаки, більш впевнена у собі дитина старанніше навчається).

Модель розвитку самопізнання за Є.А. Сорокоумовою:

1. інтеграція (об’єднання) образу світу і самого себе;

2. актуалізація наявних у дитини знань про самого себе (потреба у самопізнанні та соціальному досвіді у навчальній діяльності);

3. рефлексія власної пізнавальної діяльності, спрямована на усвідомлення Я-образу.

6. Адаптація дитини до школи. Початкова шкільна дезадаптація: ознаки, вияви та способи корекції. Проблема гіперактивності дитини.

У психолого-педагогічній літературі проблема адаптації вивчалась на різних рівнях – від розкриття змісту поняття (Ю. Александровський, Ф. Березін, В. Казначеєв), до виявлення особливостей її прояву в різних видах діяльності (В. Мерлін, В. Рождественський, Я. Стреляу) та чинників, які детермінують цей процес у тих чи інших умовах (О. Мороз, М. Раттер). Проблемам соціальної адаптації і дезадаптації особистості присвятили свої праці К.О. Абульханова-Славська, Ю.А. Александровський, Г.О. Балл, Ф.Б. Березін, М.Й. Боришевский, Л.В. Дзюбко, О.Ф. Колісецька, С.М. Рула та ін. Питання профілактики дезадаптації особистості в умовах навчального закладу досить широко представлена у працях українських науковців: О.О. Єжова, Л.В. Кальченко, Л.І. Міщик, В.М. Оржеховська тощо.

Адаптація з латинської adapto означає пристосування.У аспекті людського буття адаптацію найчастіше розглядають у двох ракурсах: як пристосування організму до умов середовища, спрямоване на збереження гомеостазу, та як пристосування органів відчуттів до особливостей впливу стимулів зовнішнього середовища для їхнього оптимального сприйняття і збереження рецепторів від надмірного навантаження. Згідно з концепцією Ж. Піаже, адаптація – єдність протилежно спрямованих процесів: акомодації (модифікацію функціонування організму відповідно до середовища) та асиміляції (змінює компоненти цього середовища відповідно до організму).

Представники гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс) розуміють соціальний розвиток особистості як самоактуалізацію “Я-концепції”.

Адаптація першокласника відбувається на трьох взаємозалежних рівнях: фізіологічної адаптації, психологічної і соціальної.

Психологічна адаптація являє собою процес мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, на якій учень повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп. Виділяють 4 етапи:

- врівноваження (людина і група проявляють взаємну терпимість );

- псевдоадаптація (зовнішнє прийняття правил і норм);

- пристосування (визнання і прийняття систем вподобань нової соціальної спільноти, взаємні поступки);

- уподібнення (переорієнтація особистості, трансформація колишніх поглядів, орієнтацій, установок відповідно до нової ситуації).

Соціально-психологічна адаптація дитини – активне пристосування індивіда до нових умов і оточення, перебудова пізнавальної, мотиваційної та емоційно-вольової сфер особистості при переході до шкільного навчання.

Дослідники називають багато критеріїв оцінки процесу адаптації. Л.С. Гармаш пропонує оцінювати за навчальними успіхами. С.В. Андрійчук визначає три рівні соціальної адаптованості: достатній, середній і високий за 4 критеріями: соціально-поведінковий (соціальний статус), емоційно-вольовий (саморегуляція), когнітивний (розвиток пізнавальних процесів), анатомо-фізіологічний (стан здоров’я).

Серед вагомих критеріїв можна назвати сформованість внутрішньої позиції школяра – сформоване загальне позитивне ставлення дитини шестирічного віку до шкільного навчання, її готовність до виконання вимог вчителя, визнання його авторитету. На формування внутрішньої позиції впливає позиція батьків, учителя, а також внутрішня готовність дитини до навчання.

Соціальна дезадаптація – це процес втрати особистістю чи несформованість у неї соціально значущих якостей, що перешкоджає успішному пристосуванню до умов соціального середовища. Під соціально дезадаптованими розуміють дітей недисциплінованих, педагогічно або соціально занедбаних, важковиховуваних, з відхиленням у поведінці, схильних до правопорушень і т.п.

Різні дослідники говорять про досить високу частку дезадаптованих молодших школярів ( від 20% до 56% учнів молодших класів відчувають труднощі у звиканні).

Гіперактивний синдром визначає надмірну активність, рухливість, неможливість тривалого зосередження на чомусь. Класифікують як синдром дефіциту уваги.

Детермінанти початкової шкільної дезадаптації поділяють на зовнішні (ставлення учителя, батьків, програмні недоліки) і внутрішні (невмотивованість дитини, когнітивна незрілість, вольова незрілість). Базовою причиною є порушення в формуванні «Я-концепції», саморегуляції. Емоційно-особистісні проблеми школярів (тривожність, низька самооцінка, порушення взаємовідносин в родині та класному колективі, небажання вчитися) в більшості випадків є наслідками. Це призводить до виникнення та закріплення у індивіда таких особистісних новоутворень, як негативізм, агресивність, підозрілість, зазнайство (А.В. Петровський).

Корекційно-розвиваюча робота з дезадаптованими першокласниками поєднує в собі групову та індивідуальну роботу.  Робота психолога з дезадаптованими першокласниками спрямована на зняття тривожності, формування навичок самоконтролю і планування, самоорганізації в довільних видах діяльності, розвиток навичок довільного контролю за власною діяльністю.

Мета програми: допомогти першокласникам усвідомити себе в ролі учня; розвинути навички навчального співробітництва, взаємодії, розвинути комунікативні здібності дітей; подолати інтелектуальні труднощі при навчанні в школі; розвинути творчий потенціал кожної дитини.

За класифікацією І.В. Дубровіної типи дітей з емоційними порушеннями («проблемні діти» - термін застарілий, не вживається зараз):

1. агресивні діти, схильні до невмотивованих фізичних та вербальних агресивних реакцій

2. емоційно розгальмовані діти, що бурхливо і демонстративно виражають свої емоції на публіку

3. емоційно вразливі діти, що потерпають від сором’язливості, ранимості, образливості і тривожності

Результативність психопрофілактики та психокорекції у молодшому шкільному віці досить висока.

9