4. Процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду у цивільному процесі сша

Підготовка справи до судового розгляду в США має своєю метою забезпечити ефективне, економічне і цілеспрямоване відправлення правосуддя в цивільних справах. Складається вона з трьох процедур: обмін загальними паперами, розкриття доказів і досудова нарада суддів з адвокатами.

Обмін змагальними паперами — це формальний виклад сторонами своїх вимог і захистів, за якими суду належить винести рішення. До складу змагальних паперів входять: позовна заява, пояснення на неї відповідача, аргументи позивача на зустрічний позов, якщо він був заявлений відповідачем. При вступі третіх осіб в процес здійснюється обмін змагальними паперами між сторонами і третіми особами, при перехресному позові — між співвідповідачами.

Подання змагальних паперів дає можливість установити характер конфлікту між сторонами, визначити предмет доказування, розподіл обов'язку подання доказів, їх належність і допустимість. За допомогою змагальних паперів визначаються дійсно спірні факти, які відмежовуються від питань, щодо яких у сторін немає розбіжностей. Змагальні папери виконують також функцію своєрідного протоколу, де концентрується інформація, потрібна для всіх судових інстанцій, а також для встановлення тотожності позовів.

Наслідки неподання змагальних паперів за законодавством США дуже суворі. Так, якщо сторона не висловила свого ставлення до стверджуваних іншою стороною фактів, то вони (за винятком розміру збитків) оцінюються як такі, що визнані нею. Відповідно до загальних правил не можна змінювати чи доповнювати, за деякими винятками, спершу сформульовані вимоги, а також будь-які факти, встановлення яких вигідне позивачеві чи відповідачеві, треба вказувати в першому змагальному папері, але якщо ці, не вказані факти були розглянуті в судовому засіданні за згодою сторін, то це слід трактувати так, ніби вони були вказані в змагальних паперах.

Другий етап підготовки справи до судового розгляду — це розкриття доказів. Конкретні засоби розкриття доказів регулює ст. 26 ФПЦП. До них належать: одержання усних чи письмових показань свідків, письмове опитування сторін, ознайомлення з документами або речами, дослідження фізичного чи розумового стану окремих осіб, вимога про визнання. У 1980 р. ст. 27 ФПЦП була доповнена положеннями про нову процесуальну форму, яка називається «нарада по розкриттю доказів». Відповідно до цього положення суддя за своєю ініціативою може, а за клопотанням одного з адвокатів зобов'язаний викликати представників сторін на нараду. Остання закінчується винесенням постанови, яка затверджує порядок розкриття доказів.

Процедура розкриття доказів відбувається у формі безпосереднього контакту між суб'єктами процесу. Сторони взагалі одержують один від одного інформацію про факти без санкції суду. Але як тільки між сторонами виникають неузгодження, суд вступає в цей процес з цілим рядом передбачених законом юридичних санкцій.

Можливості розкриття доказів широкі, але є ряд обмежень. Не можна витребувати інформацію з таких джерел які користуються привілеями. Насамперед це — фактичні дані, передача яких загрожує національній безпеці США, Не підлягає розголошенню інформація, яка має конфіденційний характер і одержана із стосунків: адвокат — клієнт лікар — пацієнт, священик — віруючий, чоловік — жінка тощо.

Перше місце в розкритті доказів відводиться одержанню під присягою показань свідків, до яких американське законодавство відносить також сторони й експертів, коли треба і від них одержати пояснення чи висновок.

Свідок мусить з'явитися за викликом і правдиво розказати, що йому відомо в справі. Існують дві різновидності повісток для виклику свідків: розпорядження дати суду усні показання і розпорядження передати суду відповідні документи чи речі, які у них знаходяться.

Гарантією достовірності показань свідків є присяга або урочиста обіцянка говорити правду. Вони розраховані на те, щоб розбудити совість людини і примусити її усвідомити свій обов'язок.

Ігнорування свідком своїх обов'язків американським законодавством розглядається як неповага до суду. Неявка за викликом тягне за собою арешт свідка шерифом і примусовий його привід у судове засідання. Крім того, за неявку без поважних причин свідок може бути оштрафований. Штраф стягується на користь сторони, яка потерпіла. Якщо сторона мала збитки в результаті неявки свідка, то вони компенсуються свідком.

Ще суворіші санкції тягне за собою відмова дати показання. Такі свідки підлягають тюремному ув'язненню, яке продовжується до тих пір, поки свідок не згодиться дати показання, або до завершення процесу. Строк ув'язнення не може перевищувати 18 місяців. Свідка регулярно привозять до суду, де клерк або суддя вирішують, чи продовжувати утримувати його під арештом чи ні.

На сторону, яку викликали дати показання, ці санкції не поширюються, але непідкора сторони призводить до того, що всі її попередні пояснення виключаються з матеріалів справи, а це по суті — програш її.

Порушення присяги чи обіцянки говорити правду карається як кримінальний злочин.

На стадії підготовки допит свідків здійснюється без спеціального дозволу суду. Законодавство федерації та штатів до числа осіб, які мають право опитувати свідків під присягою в стадії підготовки, включає нотаріусів, мирових судів, дипломатичних і консульських представників США за рубежем, осіб, спеціально призначених суддею, і навіть осіб, вибраних сторонами за їхньою згодою.

Весь хід допиту і його результати мають бути зафіксовані, як правило, шляхом складення стенограми, але можливі й інші способи фіксації показань: запис на магнітофонну плівку, кінозйомка тощо. У 1980 р. ст. 30 ФПЦП доповнена положенням про можливість одержання показань по телефону, якщо на це є письмова згода сторін або постанова суду, яка винесена за клопотанням однієї з сторін.

Розшифрована стенограма направляється свідку, мотивовані заяви якого про внесення змін мають бути враховані. Якщо свідок відмовляється підписати показання і суд прийде до висновку, що відмова є обґрунтованою, то він постановляє про повне або часткове анулювання протоколу.

Письмове опитування сторін — це другий спосіб розкриття доказів. Сторона може просити опитати будь-якого учасника процесу, включаючи співучасників і третіх осіб. Правдивість відповідей належить засвідчити присягою.

Таке письмове опитування проводить адвокат клієнта. Велике значення має формулювання запитань, бо мета письмового опитування — мати максимально широку конкретну інформацію і не дати можливості опитуваному ухилитися від відповіді чи дати двозначну відповідь.

Складені відповіді підписує учасник процесу. Відмову підписати він мусить мотивувати, і це засвідчує адвокат.

Досить поширений спосіб розкриття доказів — подання документів і речових доказів. Вимогу про подання цих доказів сторона може направити безпосередньо будь-якому учаснику процесу, а також особам, які не виступають суб'єктами даного провадження. Конкретну роботу щодо їх вивчення і дослідження найчастіше здійснюють адвокати сторін або спеціалісти, нерідко майбутні експерти. З складеними ними довідками, доповідями можуть ознайомитись усі учасники процесу.

Обстеження фізичного і психічного стану громадян найчастіше має місце в справах про відшкодування шкоди здоров'ю, встановлення батьківства, коли треба зробити аналіз групи крові тощо. Суб'єктами такого дослідження можуть бути сторони, а також особи, які знаходяться під юридичним контролем, тобто недієздатні. Суть процедури зводиться до того, що сторона виступає об'єктом дослідження медиками чи психіатрами, яких запросила друга сторона.

Необхідність обстеження має бути переконливо доведена перед судом. Але на практиці до 90 відсотків обстежень провадиться без санкції суду, за взаємною згодою сторін. Після обстеження сторона, яка була об'єктом такої дії, вправі вимагати подання результатів обстеження.

Іще одним способом розкриття доказів є визнання, за допомогою якого обмежується число спірних запитань. Кожна сторона має право направити другій стороні таку вимогу, а також будь-якому іншому учаснику процесу.

По-різному вирішується у федеральному законодавстві й законодавстві штатів питання про об'єкти визнання. Найширше коло об'єктів регулює ст. 36 ФПЦП. До них вона включає дійсність документів, факти, міркування про факти і про застосування правових норм до певних обставин.

На кожне з поставлених запитань про визнання можливі три варіанти відповіді: позитивна, негативна і невизначена. Останні дві за законодавством багатьох штатів даються під присягою, а федеральний закон (ст. 36 ФПЦП) передбачає, що для цього достатньо підпису сторони чи її адвоката. Негативну відповідь обов'язково треба мотивувати. Суть невизначеної відповіді полягає в тому, що учасник процесу не може дати категоричної позитивної чи негативної відповіді, бо недостатньо інформації про певний факт. Ухилення від точної відповіді може бути визнано судом невиправданим, якщо сторона не здійснила ніяких розумних спроб, щоб роздобути додаткові дані.

Визнання може бути повним і частковим. Правова сила визнання вельми значна. Воно пов'язує сторону, яка його зробила. Обставина, котру вона визнала, вважається остаточно встановленою.

Усі матеріали, здобуті в стадії підготовки справи до судового розгляду, навіть якщо вони будуть офіційно зареєстровані і внесені в досьє справи, не обов'язково стануть об'єктом дослідження в судовому засіданні. Вони досліджуватимуться тільки в тому випадку, коли буде про це заявлено клопотання заінтересованими особами, які, як правило, зацікавлені в тому, щоб використати тільки вигідну для них інформацію. Ініціатива ж суду в цьому питанні може свідчити про необ'єктивність щодо іншої сторони, що є підставою для скасування рішення в апеляційному порядку.

У 1980 р. ст. 4 ФПЦП була доповнена правилом, згідно з яким суд за клопотанням сторін чи за своєю ініціативою може постановити про те, щоб зібрані в порядку розкриття доказів матеріали не реєструвалися в канцелярії суду, а залишались у сторін до особливого наказу суду чи до тих пір, коли вони стануть потрібними для розгляду справи.

Аналогічні дії можуть проводитись і в стадії судового розгляду. Наприклад, особа, яка вже дала свої показання в стадії підготовки, може бути викликана в судове засідання і знову дати їх. Це дає змогу знайти розбіжності та суперечності між попередніми і нинішніми заявами, щоб підірвати довіру до їх автора, а отже, визнати його показання недостовірними.

Третя процедура підготовки справи до судового розгляду — це досудова нарада суддів з адвокатами. Мета її — розроблення програми дослідження доказів у судовому засіданні, а. головне, знаходження можливості врегулювати спір шляхом мирової угоди, відмови від претензії тощо.

Відповідно до ст. 16 ФПЦП скликання адвокатів на нараду залежить від розсуду суду. Законодавча регламентація проведення наради відсутня. Вона може відбуватися в залі засідань або в кабінеті судді і навіть за допомогою телефонного зв'язку. Вести ці наради можуть, крім судді, також клерки, магістрати, рефері. Про нараду можна сказати як про живу дискусію між учасниками, яка не має формального характеру. Протокол, як правило, не ведеться, якщо суддя не накаже інше. Досягнені угоди закріплюються спільними заявами на ім'я суду. Взагалі можна сказати, що на нараді дозволено робити все, що може допомогти розв'язати спір.

Існує загальне правило, що суддя повинен контролювати укладення мирової угоди, але на практиці він вважає за краще не втручатися в розпорядчі дії сторін. Не обов'язково інформувати суд про умови угоди, достатньо для припинення провадження повідомити про цей факт або просто забрати справу з суду, не вказуючи причини.

На нараді адвокати можуть підготувати проект судової постанови, якою закінчується ця нарада. її остаточний текст суддя нерідко диктує в кінці наради в присутності адвокатів з урахуванням їхніх зауважень, хоча може відкласти винесення постанови на певний час, як правило, до десяти днів. Постанова включає вказівку на занесення справи до числа намічених до розгляду по суті.

Неявка на досудову нараду позивача або його пред- ставника тягне за собою припинення провадження, якщо не було поважних причин їхньої відсутності. У такій же ситуації щодо відповідача суд може винести заочне рішення.