6. Оцінювання результатів складання студентами державних екзаменів та проведення захисту магістерських та дипломних проектів (робіт)

Під оцінюванням розуміють спосіб, процес і результат встановлення факту відповідності чи невідповідності засвоєних студентами знань, навичок і вмінь цілям і завдан­ням навчання, програмним вимогам. Оцінювання не треба ототожнювати з оцінкою, яка є чисельним аналогом оцінювання.

В Україні для оцінювання знань студентів традиційно використовувалися такі норми оцінок:

• «відмінно» – ставиться за повне і міцне знання матеріа­лу в заданому обсязі. У письмовій роботі не повинно бути помилок, в усній відповіді мова студента має бути логічно обґрунтованою, граматично правильною;

• «добре» – ставиться за міцне знання предмета при незнач­них неточностях, пропусках, помилках (не більше однієї-двох);

• «задовільно» – оцінка за знання предмета за наявності помітних прогалин;

• «незадовільно» – оцінка за незнання предмета, велику кількість помилок у програмному матеріалі та мові або тексті контрольної роботи.

Які головні переваги і недоліки традиційної системи конт­ролю? Перевага – це простота, недоліки – суб'єктивізм в оцінюванні, а також слабка здатність до диференціювання. Традиційна система контролю недостатньо спонукає сту­дентів до систематичного навчання протягом семестру, се­местрові іспити мають «лотерейний» характер і провокують декого зі студентів сподіватися на щасливий білет. Навпа­ки, сумлінного студента на іспиті може підстерігати невда­ча. Ця система не спонукає викладача до організації систе­матичних різноманітних форм контролю, до рубіжного кон­тролю, перетворює семестрову атестацію на формальність. І, нарешті, суб'єктивізм, який призводить до завищення або заниження оцінки через особисті симпатії або корисливі мо­тиви. Надання викладачеві права ставити оцінку «автоматом» за відсутності нормативної бази нерідко призводить до ще більшого волюнтаризму, а тому до правомірних адмі­ністративних обмежень.

Заміна усного іспиту підсумковим тестуванням – також не панацея, оскільки тестові завдання та їх вибіркова систе­ма відповідей не дають можливості повною мірою перевіри­ти розумовий розвиток студента, його усну мову (особливо це важливо для студентів вищого педагогічного закладу), з'я­сувати причини помилок. Крім того, різні дисципліни не­однаково піддаються формалізації і тому погано вкладають­ся у систему тестових завдань. Кілька відповідей, серед яких слід вибрати одну, є не що інше, як «навідні запитання», що полегшують і роблять одноманітними інтелектуальні зусил­ля тих, хто тестується. Це може призвести до порушення рівно­ваги між індуктивним і дедуктивним мисленням. У педагогіці триває утвердження вимірювання і вдоско­налення тестової системи.

Одним із найпоширеніших засобів вимірювання є педа­гогічний тест, який являє собою сукупність завдань, дібра­них на основі наукових критеріїв для цілей педагогічного процесу, ознак, які цікавлять насамперед, наявності знань і вмінь, рівня розвитку.

Виокремлюють три головні критерії якості тестів: на­дійність, валідність, об'єктивність.

Під надійністю розуміють відносну свободу від похибок під час вимірювання. Надійним тест можна назвати тоді, коли при його повторному проведенні через певний час, дістають ті самі результати.

Валідність – це відповідність змісту, форм і методів пе­дагогічного контролю його меті. Тест валідний, якщо за його допомогою можна перевірити те, що потрібно перевірити. Підвищенню валідності педагогічного контролю сприяють експертні оцінки всього контрольного матеріалу, приведен­ня його у відповідність з вимогами навчальних програм пев­ного вищого навчального закладу.

Об'єктивність педагогічного контролю стосується двох принципових напрямів. Перший – досягнення об'єктивності шляхом формування колегіальної оцінки, що виставляєть­ся спеціально створеною комісією, другий – використання стандартних тестових програм, технічних засобів контро­лю (зокрема, за допомогою комп'ютерів).

Підсумкові форми контролю. До них відносять залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

Заліки є підсумковою формою перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних робіт, засвоєння матеріалу семінарських занять, результатів практики. Їх переважно проводять, як співбесіди, без біле­тів і оцінок. Під час заліку викладач констатує факт вико­нання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семес­тру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити складають за екзаменаційними білетами, викладач ознайомлює студентів з ними. Досвідчені викла­дачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди, що сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморо­зуміння.

З огляду на специфіку навчального предмета і рівень підготовленості студентів практикують іспити без біле­тів, з «відкритим підручником» з метою перевірки уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися до­датковою літературою, навчальними посібниками тощо (такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і вели­ких за обсягом дисциплін). Практичний іспит найчасті­ше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів музично-пе­дагогічного факультету іспит може проходити у вигляді підготовленої заздалегідь концертної програми. Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працю­ють протягом вивчення курсу.

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях ка­федр або перед спеціально створеними комісіями. Захист курсових робіт сприяє зростанню самостійності студентів у їхній науковій роботі, а також формуванню їх як майбут­ніх спеціалістів.

Дипломний проект (робота) як форма перевірки має свої особливості.

Випускник розв'язує конкретне виробни­че завдання (дипломний проект) або досліджує і узагаль­нює певну наукову чи науково-практичну проблему (дип­ломна робота). Ця форма контролю педагогічно цінна тим, що випускник має можливість отримати важливий інте­лектуально-практичний досвід для завершення свого фор­мування як спеціаліста. Це перший і вирішальний само­стійний крок у становленні спеціаліста.

Державні іспити є перевіркою підготовки випускника і його формування як фахівця. Методика ведення держав­ного іспиту сприяє виконанню завдання завершального контролю.

Отже, ефективність оцінювання знань, умінь та навичок студентів залежить від вдалого вибору методів і форм контролю, включення їх в загальний процес навчання, а також їх умілого застосування педагогами.

Методичні рекомендації:

• визначити особливості поточного контролю;

• скласти основні параметри поточного і підсумкового контрою при модульно-рейтинговій системи організації навчання;

• відслідкувати особливості проведення державної атестації студентів.

Завдання і запитання до самоконтролю:

1. Поясніть роль, місце і значення контрольних заходів в організації навчального процесу ВНЗ.

2. Які форми поточного і підсумкового контролю у ВНЗ Ви знаєте?

3. Доведіть, що модульно-рейтингова система оцінювання знань студентів є оптимальною.

4. У чому полягає державна атестація студентів?

5. Наведіть приклади порушення процесу оцінювання результатів складання студентами державних екзаменів та проведення захисту магістерських та дипломних проектів (робіт).

Список використаних джерел та літератури

1. 1.Закон України «Про вищу освіту». – К., 2002.

2. Положення про державний вищий заклад освіти. Постанова Кабинету Міністрів від 05 вересня 1996 року № 1074.

3. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах. Наказ Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 163.

4. Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України. Наказ Міністерства освіти України від 8 квітня 1993 року № 93.

5. Аванесов В. С. Основы научной организации педагогического контроля в высшей школе. – М.: Иссл. центр, 1990.

6. Андрейчук А.О. Рейтингова технологія оцінки знань у ВНЗ // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 1. – С. 24-26.

7. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. – К.: Либідь, 1998.

8. Безносюк О.О. Система модульно-рейтингового контролю успішності студентів: Автореф. канд. пед. наук.: 13.00.04. - К., 2001.- 39 с.

9. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. – К.: Компас, 1997.

10. Журавель Г.П. Про особливості впровадження і використання модульно-рейтингової системи контролю знань// Проблеми освіти. Випуск № 31.- К., 2003.

11. Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. - Чернігів, 2003. - 528 с.

12. Коханко О. Доцільність застосування модульно-рейтингової технології навчання // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2002. -№ 5. – 18-20.

13. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. - К.: Знання, 2005.

14. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. – К.: Просвіта, 2000.

15. Одерій Л.П. Основи системи контролю якості навчання: Навч. посібник. – К.: ІСДО, 1995.

16. Ординський В. Л. Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ЦУЛ, 2009.

17. Педагогіка: Навчальний посібник / В.М. Галузяк, М.І. Сметанський, В.І. Шахов. - 2-е вид., випр. і доп. - Вінниця: «Книга-Вега», 2003.- 416 с.

18. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2005.

19. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. - К.: «Академвидав», 2006.