3. Парламентаризм і система президентства. Інститути президентства і парламентаризму в Україні.

Парламентаризм

Інститут парламенту (від франц. рarler – говорити) як становопредставницького органу з дорадчими функціями виник у монархіях середньовіччя. Реальну владу парламенти Англії, Франції та інших країн набирають із XVІІ–XVІІІст. – саме з цього часу закріплюється їх виключна роль як законотворчих органів.

Сьогодні парламент – вищий представницький законодавчий орган влади, який обирається народом. Він існує в більшості країн, окрім абсолютних монархій та відвертих диктатур. Головні функції парламенту: законотворення; контроль за державними фінансами (бюджетом); контроль над виконавчою владою. Важливим принципом його роботи єпрофесіоналізм (робота депутатів з відповідною освітою на постійній основі).

За структурою парламенти бувають, як правило, однопалатними абодвопалатними (бікамеральними). Зі 178 парламентів світу 58, тобто третина, є двопалатними. Друга палата створюється переважно у федеративних державах як інструмент захисту прав регіонів (або за традицією, як в Англії). Палати мають рівні права, але відрізняються за способом формування та за деякими функціями. У структурі парламенту утворюються такожко-

мітети абокомісії, інколи –президія, а також обираєтьсяголова (спікер)

або голови палат. За партійними або іншими ознаками утворюютьсядепу-

татські групи і фракції.

Місце і роль парламенту в політичній системі відрізняється залежно від форми правління, партійних та виборчих систем. Виокремлюються такі

типи парламентаризму:

•залежно від форми правління – президентський (США),кабінетний(Італія),монархічний(Великобританія);

•залежно від партійних систем – двопартійний (США),двоблоко-

вий(Німеччина),багатопартійний (Польща),перехідний(Україна);

•залежно від виборчої системи – парламентської більшості (Великобританія),пропорційний(Італія),змішаний (Росія).

Історія українського парламентаризму сягає доби Центральної Ради 1917– 18 років. Становлення професійного парламенту в СРСР і Україні розпочинається наприкінці80-х– на початку90-хроків, із поступовим відходом від радянської системисовєтов, повністю підконтрольних Комуністичній партії. СьогодніВерховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в країні – складається з 450 депутатів, є однопалатною й очолюється Головою Верховної Ради. Згідно з конституційними змінами, які набрали чинності в 2006 р., Верховна Рада перебирає на себе основні повноваження з формування вищої виконавчої влади – Кабінету Міністрів. Термін її повноважень збільшений із 4 до 5 років.

Система президентства

Інститут президентської влади (від лат. рraesіdens – той, що си-

дить спереду, головує) вперше виник у США в XVІІІ ст. Поступово він сформувався як окремий, специфічний інститут, що відрізняється і від інституту кабінету міністрів, і від інституту монархії. Його унікальність полягає у виключній відповідальності, що покладається на одну людину, яка виставляє свої честь та життя запорукою того, що буде розумно користува-

82

тися наданою їй великою владою. Сьогодні інститут президентства існує в

130 країнах. Спільними рисами президентської системиє:

1)президент виступає як глава держави;

2)президент є символом єдності держави;

3)президентська влада має певний правовий статус, наприклад, право вето (лат. veto – забороняю), який має на меті підтримку «конституційного балансу» між виконавчою і законодавчою владою.

Існує кілька шляхів легітимізації президентської влади:

• безпосереднє обрання президента народом (Франція, Польща, Росія, Українатаін.);

• ступеневе (непряме) обрання президента – за допомогою колегії виборників(США, Аргентина);

• вибори представницькими органами– парламентом (Швейцарія,

Туреччина, Чехія), парламентом та представниками місцевих органів (Німеччина, Італія);

Можливий і неконституційний шлях – військовий переворот. Обраний президент користуєтьсяімунітетом (недоторканістю), але

вбагатьох країнах існує процедура імпічменту (англ. іmрeachment – осуд), тобто обвинувачення президента (а також інших вищих службових осіб) у службових правопорушеннях та порушенні Конституції, що тягне за собою його відставку.

Імпічмент як звинувачення вищих посадовців у злочинах або адміністративних порушеннях виник в Англії ще в середні віки. У США процедура імпічменту застосовувалась проти президентів Е. Джонсона (1868 р.),Р. Ніксона (1974 р.) таБ. Клінтона (1998 р.), проте в першому й останньому випадках для прийняття рішення забракло голосів сенаторів, а Р. Ніксон пішов із посади, не очікуючи завершення процедури. В останні роки імпічменту піддавались президенти Бразилії, Венесуели, Філіппін, Індонезії, Південної Кореї, Литви. Ст. 111 Конституції України передбачає усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину, при цьому рішення має прийматись не менше ніж трьома четвертими складу Верховної Ради за умови відповідних висновків Конституційного та Верховного судів.

Обсяг компетенції і повноважень президента визначає модель президентської системи:

1.Модель сильної президентської влади передбачає поєднання у президента повноважень глави держави і голови виконавчої влади з широкими повноваженнями.

2.Модель помірної президентської влади передбачає певний розпо-

діл повноважень виконавчої влади між президентом та прем’єр-міністром,

атакож спільну участь президента і парламенту у формуванні уряду.

3.Модель слабкої президентської влади залишає за президентом лише функції глави держави (церемоніальну, інтеграційну, представницьку), позбавляючи його реальної виконавчої влади.

83

Окремо слід сказати про режим прямого президентського правління

– це така форма авторитарного режиму, коли представницькі органи влади (парламент або місцеві представницькі зібрання) позбавляються своїх повноважень (або взагалі розпускаються) й президент зосереджує повноваження як виконавчої, так і законодавчої влади (тимчасово або постійно, на всій території країни або на її окремих частинах).

В Україні система президентства була запроваджена разом із здобуттям незалежності в 1991 р. (до цього в Радянському Союзі – з 1989 р.). Визначено, що Президент України обирається на 5 років, ним може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, але одна й та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. З тих пір практично безперервно йде суспільна дискусія і політична боротьба з приводу визначення кола президентських повноважень. Конституція 1996 р. визначила Президента главою держави, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил, а також наділила його широкими повноваженнями щодо формування і контролю над вищою виконавчою владою – Кабінетом Міністрів. Координаційним органом при Президенті сталаРада національної безпеки та оборони України. Забезпечення виконання главою держави конституційних повноважень було покладено на Адміністрацію Президента України (з 2005 р. –Секретаріат Президента України), проте ця інституція, не маючи конституційних повноважень, досить часто намагалась відігравати політичну роль, контролюючи від імені Президента діяльність усіх гілок української влади. Згідно із конституційними змінами, які набрали чинності в 2006 р., Президент втратив основні повноваження щодо формування і контролю над вищою виконавчою владою, проте залишив суттєві важелі впливу на процедуру формування уряду парламентським шляхом.