Районна науково-практична конференція учнів

5-8 класів загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів київського району

«Перші кроки в науку»

Секція:мовознавство, літературознавство, мистецтвознавство

Ідеал героя в літературі Середньовіччя

Автор роботи: Можейко Всеволод,

учень 8-А класу

Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №164

Харківської міської ради

Харківської області

Керівник роботи:

Єніна Людмила Іванівна, учитель російської мови та зарубіжної літератури

Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №164

Харківської міської ради

Харківської області

Харків - 2017

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. Ідеал героя в літературі Середньовіччя

1. Ідеал людини часів Середньовіччя

2. 1.2. Лицар як захисник інтересів держави.

3. 1.3. Образ Роланду як уявлення народу про істинного воїна-лицаря

РОЗДІЛ ІІ. «Пісня про Роланда» та «Слово о полку Ігоревім»: порівняльний аналіз образів героїв

2.1.Моральна проблематика «Слова о полку Ігоревім» в образах героїв

2.2.Два автори – єдиний ідеал

Висновок

Список виконаної літератури

Тези

Можейко Всеволод,

учень 8-А класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №164 Харківської міської ради Харківської області

Ідеал героя в літературі Середньовіччя

Сучасний період трансформації суспільства впливає на всі складові культурної сфери, і на перше місце виходять проблеми духовного становлення особистості. Саме тому проблема ідеалу в суспільному житті і мистецтві ми вважаємо найбільш актуальнішою.

Мета нашої роботи полягає у виявленні основніх рис ідеального героя в добу Середньовіччя, розкриття своєрідності образу героя, порівняння уявлення двох народів, двох авторів про ідеал людини, що діє у складну епоху.

Реалізація поставленої мети передбачало вивчення проблеми на матеріалі героїчного епосу Франції «Пісня про Роланда» і відомої пам'ятки літератури стародавньої Русі, героїчної поеми кінця XII ст.«Слово о полку Ігоревім»; порівняння головних героїв щодо виявлення типових рис.

Проведене дослідження дозволяє виділити такі основні моменти.

В історії кожного народу є свої герої. Певна історична епоха висуває певні вимоги до особистості. В Середньовіччі це герой-воїн, захисник, вірний сюзерену, ідеалам державності, обовязку-будь то лицарь Франції Роланд, будь то князь Ігор. Обидва виявляють безмежну хоробрість і рішучість служити своєї країні.

Дійовий, активний патріотизм – ось риса, яка поєднує середньовічних героїв і яка має бути успадкована молодою людиною сьогодення.

...Життя людини цінується не за

тривалістю, а за змістом. Важливо не те, чи

довго, а чи правильно ти прожив...Будемо

вимірювати його вчинками, а не часом.

Сенека

ВСТУП

На початку нашого століття ми спіткали таку проблему, як занепад моральних принципів. Проблеми духовного становлення особистості і загалом суспільства стають особливо загостреними й актуальними. Особливе місце займає проблема збереження і розвиток духовної культури.

Для справжньої духовності немає минулого. І треба оцінювати всю духовну спадщину, беручи із неї для майбутнього найкраще, саме тому проблема ідеалу в суспільному житті і мистецтві завжди виходила на перший план, особливо в переломні епохи історичного розвитку суспільства. Ми є свідками етнічних конфліктів і антилюдських акцій глобального терроризму. Ми бачимо, як ці явища супроводжуються катастрофою традиційних ідеалів, деідеологізації суспільного розвитку, глибокими сумнівами в основних морально-естетичних цінностях, колишньому розумінні сенсу життя. Саме тому актуальною стала сьогодні проблема ідеалу героя.

Розділ і Ідеал героя в літературі Середньовіччя

1. Ідеал людини часів Середньовіччя

В історії кожного народу є свої герої. Дана робота має за мету виявити риси ідеального героя Середньовіччя. Відповідно до словника Брокгауза і Ефрона середньовіччям називається тисячоліття 476-1492 рр., від падіння західної Римської імперії до відкриття Америких[5]. Суперечливий і романтичний час, чи не так?

Яким же повинен бути ідеал людини – особистості в такий момент, яким його бачать служителі ліри і прості люди? Звичайно, перш за все вільний. Вільний фізично і духовно. Герої відправляються в далекі мандри, шукають слави, удачі, щастя. Їм чужий затхлий світ феодального подвір`я, нехай навіть самі вони – феодали. Князь Ігор відправляється в Половецькі землі. Хто він - завойовник, Визволитель? Сучаснику це майже неважливо, головне, князь – великий Воїн, готовий кинути виклик будь-якому грізному ворогу.

Безстрашний Трістан їде в далеку Ірландію, не дивлячись на загрожуючі йому небезпеки. Безумовно, середньовічний герой - хоробрий і легкий на підйом. Якщо раніше прикладом для наслідування повинні були служити житія святих, то рицарі - живі люди з плоті і крові.

До мети веде не фанатична віра в якість нематеріальних і абстрактних ідеалів. В образі героя з`явилася нова відмінна риса, притаманна знову-таки живій людині – любов. Любов, як саме піднесене і сильне з усіх почуттів, штовхає на ще більш зухвалі і відчайдушні вчинки, ніж жага пригод.

1.2. Лицар як захисник інтересів держави.

У момент, коли люди втрачають моральні орієнтири, їм обов`язково потрібен герой-рятівник.

У Середньовіччі виник унікальний суспільний інститут, що отримав назву лицарство. Він значною мірою вплинув на розвиток європейської культури (ХІ–ХІІ століття). Христове воїнство, створене церквою для свого захисту, мало стати озброєною силою в розпорядженні беззбройної істини. Історія не має документів, що засвідчували б місце й дату започаткування лицарства.

Лицарське звання не було спадковим. Представниками низового дворянства переважно ставали нащадки вільних селян. Посвячення в лицарі відбувалося шляхом особливої церемонії. Серед головних обітниць були зароки охороняти церкву, зберігати вірність своєму сеньйору, захищати вдів і сиріт, любити батьківщину, боротися проти зла тощо. По­ступово лицарство з рівня життєвого амплуа переросло в суб­культуру західноєвропейської військово-феодальної знаті, яку характеризувала жорстка вертикаль сеньйоро-васальних взаємин. Ця зміна відбувалася протягом ХІІІ – початку XIV століть. Із цього часу, як зазначено Жаном Флорі[¹], «слово «лицар» позначає дворянське звання, не втрачаючи разом із тим свого первинного значення; тепер воно означає воїна-професіонала, але не будь-якого, а лише такого, який виконує свою військову функцію в складі елітарного підрозділу, що має аристократичний характер».

1.3. Образ Роланду як уявлення народу про істинного воїна-лицаря

Зріле Середньовіччя стало періодом розквіту класичного героїчного епосу – героїчні оповіді про минулі події, пов`язані із захистом народним героєм інтересів держави.

Література Середньовіччя найбільш яскраво представлена французьким героїчним епосом, вершиною якого є поема «Пісня про Роланда», яка увійшла до «Королівського циклу». Тема епосу – захист рідної землі від іноземців і іновірців: битви мусульман, язичників з християнами, одвічна боротьба добра і зла.

Поема проголошувала високі ідеї: Бог, король, батьківщина і героїзм заради їх процвітання; героїзм, пов’язаний з особистими якостями французів – славних захисників вітчизни, мужніх і шляхетних лицарів.

В основі поеми лежить дійсний історичний факт, пов`язаний з боротьбою французського короля Карла Великого проти маврів в VII столітті. Ця поема про людські якості, які несуть у собі добро або зло. Карл Великий, зібравши своїх перів на нараду, вирішує пристати на пропозицію правителя Сарагоси і посилає до нього Генелона. Після зради Генелона військо маврів нападає на загін, очолюваний Роландом і вбиває всіх франків. Почувши клич Оліфанта про допомогу, Карл повертається із військом. Після побаченого на полі бою він розбиває ворогів та карає Генелона за зраду.

В основу твору покладено два аспекти епіко героїчний та феодально- лицарський. Роланд і інші персонажі поеми – лицарі зберігали вірність своему сюрезену. Роланд – лицар і епічний герой, Генелон же – лицар і зрадник, хоча дотримувався законів лицарської честі, поставив інтереси феодальних міжусобиць вище за інтереси Франції.

Провідна ідея поеми – уславлення любові до вітчизни та засудження між уособних феодальних мотивів. Лицарство – втілення уявлення про відданість вітчизні і своїй вірі.

Саме в характері і вчинках Роланда найяскравіше втілилося уявлення народу про істинного воїна-лицаря: хороброго, чесного, мужнього, відчайдушного, відданого Франції до останньої хвилини життя, нещадного до ворогів і безкорисливого в дружбі.

Роланд очолив двадцятитисячний ар’єргардний загін і мав забезпечити відхід основних військ Карла від Сарагоси. Однак вони попадають у пастку, підбудовану Ганелоном, невеликий загін франків атакує величезне військо маврів. У Ронсевальском бої Роланд поводиться як не знаючого страху, непереможний, але зухвалий воїн, схильний до переоцінки власних сил, тричі його друг Олів’є, углядівши полчища ворогів, умовляє Роланда протрубити в ріг Олифант, щоб викликати на допомогу Карла, і тричі Роланд відмовляється, гордість не дозволяє йому зробити це і не бажаючи в такий спосіб «посоромити свій рід»[8,с 51]. Його завзятість коштує життя всьому ар’єргарду, у тому числі Олів’є й дванадцяти перам Франції. Усвідомивши, що винен в їхній загибелі, Роланд хоча й із запізненням, сурмить у ріг, причому з такою силою, що в нього на скронях лопаються жили й струменіє кров. Свою провину Роланд може надолужити, лише прийнявши смерть разом з іншими захисниками Ронсеваля. От чому він гине, хоча на його тілі немає жодної рани.

Таким чином, морально-етичний образ рицаря в західноєвропейській літературі Середньовіччя відзначався рисами, які можуть бути визнані загальнолюдськими моральними цінностями, - рицар повинен уникати пихатості та негідних вчинків, захищати слабких, воювати лише за справедливе діло.

Автор поеми постійно підкреслює, що Роланд — справжній рицар: він жив, як рицар, і помер, як герой. Девіз Роланда: «Як ждать безчестя, краще смерть тепер!»[8, с 52] Навіть Бог визнає достоїнства Роланда: він забирає його в рай, незважаючи на такі недоліки героя, як гордість та самовпевненість.

Поєднання історичної правди та вигадки у поемі «Пісня про Роланда», гіперболізація сили і хоробрості героя та жорстокості і підступності ворогів є традиційним фольклорним засобом, властивим не лише літературі Західної Європи, а й літературі Київської Русі. Отже, знайомлячись із «Піснею про Роланда», мимохіть проводиш паралель зі «Словом о полку Ігоревім», адже твори ці було створено в одну історичну епоху.