Платон Воронько

(1913-1988)

Народився Платон Микитович Воронько 1 грудня 1913 року в селі Чернеччина Охтирського району на Сумщині в родині сільського коваля. З одинадцяти років виховувався в Охтирському дитячому містечку, там закінчив семирічну школу. У 1929 році вступив до Харківського автошляхового технікуму. Після його закінчення працював на будовах Вахшбуду далекого Таджикистану техніком з ремонту машин. З 1935 року служив у прикордонних військах у місті Кушка, потім на фінському фронті. У 1937 році вступив до Московського літературного інституту. Під час війни перебував у партизанському загоні. Після війни П. Воронько працював у редакції журналу “Дніпро” відповідальним секретарем Спілки письменників України, заступником голови правління СПУ.

Помер Платон Воронько 10 серпня 1988 року.

З часу виходу збірки письменника “Карпатський рейд” (1944) письменник поєднував у собі два напрями творчості: один — для дорослих, другий — для дітей. Широко відомі читачам його книжки: “Три щастя” (1948), “Наша залізниця” (1951), “Читаночка” (1951), “Чотири вітри” (1952), “Малятам-соколятам” (1955), “Казка про Чугайстра” (1957), “На своїй землі хорошій” (19

Як дитячий письменник П. Воронько багато в чому схожий на того, що пише для дорослих. Йому притаманна висока якість поезії, близькість до народної пісні, до ігрової поезії. Малята добре знають вірші-мініатюри Воронька. З педагогічним тактом, жартівливо, з усмішкою в них говориться про вади дітей, хоча найчастіше йдеться начебто про тварин. Вагомий внесок зробив Платон Воронько в жанр казки. Більшість творів цього жанру мають центральними персонажами явища природи. Письменник використовував і відомі казкові мотиви, хоча завжди оригінально їх трактував.

Поет добре обізнаний із психологією та віковими особливостями дітей. Його твори різноманітні за жанром: вірші-мініатюри, ліричні та гумористичні віршовані оповідання, пейзажні вірші, казки, поеми. “Велика популярність творів П. Воронька серед малих читачів пояснюється умінням автора будувати цікаві, захоплюючі сюжети, змальовувати фантастичні події, писати дохідливо, щиро, просто, з повагою до юних, глибоким проникненням у дитячий світ уявлень і мрій” [3,69].

Багато творів Платон Воронько присвятив природі. У них він закликає оберігати її, любити, оскільки вона робить життя людей більш радісним, насиченим (“Берізка”, “Липка”, “Зелений дубок” та ін.).

Вірш “Дід Мороз і Весна” змальовує зміну пір року. Дід Мороз — грізний дідуган, якого всі бояться, він радіє з того, що зумів усім “дошкулити”, заявляє: “Я страшніший бур і гроз”. Проте весна першими промінчиками сонця зупинила самовпевненого Мороза. Він — тепер уже жалюгідний морозець — усвідомлює, що необхідно поступитися володарці Весні:

Ти мені, красуне мила,

Сиву бороду спалила!

А вона, поступово набираючи сили, заквітчана, крокує лісами та луками, змушуючи старого покоритися невблаганній силі природи. Усе розквітло з приходом весни, і ніщо не може зупинити її життєдайну, всеперемагаючу ходу.

У поезії “Сніжинки” поет з великою майстерністю зображує зиму, використовуючи при цьому влучні й точні порівняння, епітети (пушинки — діамантові, білі королеви, наче різьблені віночки, з кришталю, із перлини). Зірочки-сніжинки своєю витонченістю, красою, ніжністю зачаровують всіх навкруги.

Вірш “Осінь” немовби підсумовує хліборобський рік. Осінь у поета — немов жива істота, дбайлива господарка, що обходить свої володіння. Мовностилістичні та образотворчі засоби підпорядковані піднесеному настрою поезії. Рефрен-запитання та відповіді звучать, як гімн людям праці: “Осінь… бродить по зерні: “Це усе чи ні?” — “Це не все, — шумлять скирти…”; “Ходить осінь по дворі.., лічить все, що є, голос подає: “Гей, корови, коні, вівці, чи усі ви тут на місці?” — “Ні, не всі, не всі…”. Поезія завершується описом благодатних осінніх дощів, що сприятимуть хорошому врожаю в наступному році.

У багатьох віршах Платона Воронька виразно розкривається душевна близькість дітей і старших. І серед них — всюдисущий Помагай, роботяще допитливе хлопча, якого в праці знають і старі, і молоді. Помагай у всіх на видноті. Він разом з дорослими саджає сад, поливає дерева, допомагає пасічникові знайти рій:

За селом копали став, —

Помагай візок дістав.

Цілий день возив пісок,

Аж вищав його візок.

Помагая у труді

знають літні й молоді.

(“Помагай”)

Поезії для дошкільнят здебільшого мають жартівливий, дотепний характер. Їх головні герої — тварини, на прикладі яких автор знайомить дітей з навколишнім середовищем, життєвими ситуаціями, рисами характеру:

Падав сніг на поріг,

Кіт злипів собі пиріг.

Поки смажив, поки пік,

А пиріг водою стік.

Кіт не знав, що на пиріг

Треба тісто, а не сніг.

(“Кіт не знав”)

Кіт з Рябком були друзяки.

Котик нишком у собаки

Брав щоразу м’ясо, сало,

Бо котові завжди мало.

А Рябко зітхав у тузі:

“Хай бере, на те ми друзі”.

Діти, ви скажіть мені:

Кіт був друг Рябкові?..

(“Друзяки”)

Окрема сторінка творчості Платона Воронька для дітей — казки. Серед них — “Цап-забіяка”, “Казка про Горобця-лобурця”, “Казка про Суховія”, “Казка про Сніжину-Краплину”, “Лісовий гомін” та ін. Усі вони збагачують дітей естетично, заохочують малят до пізнання життя, прищеплюють любов до природи. Творчість Воронька для дітей (зб. “Читаночка”, “Сніжна зіронька горить”, “Облітав журавель”, “Казка про Чугайстра”) відзначена премією ім. Лесі Українки. Художня спадщина письменника допомагає глибше пізнати творче єство людини, осягнути багатозвучне й багатобарвне життя.