Євген Гуцало

(1937-1995)

Народився Євген Пилипович Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старий Животів Іллінецького району Вінницької області в родині вчителів. У 1959 році закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М.Гоголя. Працював у редакціях газет на Вінничині, Львівщині і Чернігівщині, а з 1961р. — у “Літературній Україні”, потім у видавництві “Радянський письменник”.

Перша збірка оповідань “Люди серед людей” побачила світ у 1962 році й одразу ж звернула увагу на себе свіжою емоційністю та відтворенням романтичних живих характерів. Наступні збірки — “Яблука з осіннього саду” (1964), “Хустина шовку зеленого” (1966), “Запах кропу” (1969) — переконали читачів, що Є. Гуцало — самобутній новеліст. У 1970-х роках виходять книги новел “Серпень, спалах любові” (1970), “Передчуття радості. Дівчата на виданні” (1971), “Весна високосного року” (1973), “Орлами орано” (1977), “Полювання з гончим псом” (1980). Про своє село та батьків-учителів написані повісті “Сільські вчителі” та “Шкільний хліб” (1981). В Україні їх було видано через 15 років після написання. Є. Гуцало — автор поетичних книг “Письмо землі” (1981), “Час і простір” (1983), “Живемо на зорі” (1984). Написаний ним у 1981 році роман “Позичений чоловік” був удостоєний у 1995 році премії Антоновичів.

Помер письменник 25 липня 1995 року.

Автор залюбки писав про дітей і світ дитинства. У 1969 році вийшла збірка оповідань “У лелечому селі”, яка стала однією з кращих в сучасній українській літературі про дітей. Юним читачам написано книги новел “Олень Август” (1965), “Пролетіли коні” (1966), “З горіха зерня” (1967), “У лелечому селі” (1969), “Дениско” (1973), “За обручем” (1976), “Зелене листячко з вирію” (1977), “Сайорра” (1980), “Жовтий гостинець” (1981) та ін.

Після смерті письменника з’явилася збірка оповідань “Діти Чорнобиля” (1995), в якій автор намагався правдиво розповісти про трагічне буття дітей післячорнобильської України.

Євген Гуцало не лише у творах, написаних про дітей і для дітей, а і в новелах, повістях і романах, розрахованих на дорослого читача, зобразив багато дитячих персонажів. Вони зачаровують читача неповторністю характерів, чистотою своїх думок і почувань. У центрі уваги письменника — насамперед душевний стан героя; навколишня дійсність сприймається більше серцем персонажа, аніж його розумом.

Сам Є. Гуцало наголошував, що багато його дитячих оповідань є автобіографічними. “Про своє дитинство розповідав у багатьох оповіданнях, у повістях “Мертва зона” та “Біль і гнів”, також у “Сільських вчителях”, “Шкільному хлібі”, “У гаї сонце зацвіло”… Взагалі тепер здається, що дитинство — найцікавіша пора, та пора, коли майбутнє життя — ще попереду, коли воно, здається, так багато обіцяє, коли воно ще не пізнане і його кортить пізнати, коли воно ще — нерозгадана загадка, лише обіцянка — дивного дива. І хай це вогненні воєнні роки, хай голодні післявоєнні — однак чарівливість дитинства не пропадає навіть за таких умов.

“Дитина — це наче в ідеалі філософська формула майбутнього буття, а доросла людина — це вже реалізація на практиці цієї філософської формули, її матеріальне вираження”. (З розмови Є. Гуцала з М. Жулинським, 1986).

З перших оповідань Є. Гуцало заявив себе як автор, “лірико-психологічної прози, акварельного письма, зосереджений не просто на внутрішньому світі людини, а на всіх його відтінках і нюансах, як поет природи, що тонко відчуває й відтворює її переміни…” [4,12]. В оповіданнях виразно простежується народна традиція, національна своєрідність нашого життя.

Письменник одним із перших в українській літературі показав жорстокість, трагічність війни, йому вдалося розкрити внутрішні процеси життя, показати трансформацію психології характерів під впливом обставин. Автор наголошує на тому, що дитина — остаточно не сформована істота з нестійким світоглядом, у зв’язку з цим важко передбачити її реакцію на ту чи іншу подію.

Є. Гуцало намагався показати руйнівний вплив війни на дитячу свідомість. Він засуджує залучення дітей до воєнних операцій, доводить злочинність участі дітей у війні. На прикладі героїв творів письменник показує, що під впливом воєнної атмосфери у психіці дітей стаються зміни, які негативно впливають на їхній подальший розвиток. “Лише людська турбота, материнська любов та ласка здатні відродити душу дитини; у цьому плані спорідненими з творами Євгена Гуцала є твори Григора Тютюнника, герої якого сміливо відкидають спогади про жахливі дні воєнного лихоліття й живуть з надією на щасливе майбутнє. Тільки для творів Гуцала на воєнну тему притаманний трагічний надлам, незагоєна рана від пережитого в ті важкі роки”