Наслідки Голодомору.
Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були:
- масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік;
- завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;
- придушення опору українського селянства;
-масове переселення селян з Росії в Україну;
- сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.
ГОЛОДНІ
ДІТИ
Жертва
геноциду
Масові репресії
Політичні репресії.
А)
Першим політичним процесом стала так звана «Шахтинська справа» (1928 р.). За неї були притягнуті до відповідальності інженери та техніки Донецького басейну, яких обвинувачували у свідомому шкідництві, організації вибухів на шахтах, злочин них зв'язках з колишніми її власниками, закупівлі непотрібного імпортного обладнання, порушенні техніки безпеки, законів про працю. У справі проходили деякі керівники української промисловості, які нібито були членами «харківського центру». За даними обвинувачення, шкідницькі організації Донбасу фінансувались західними капіталістами. Насправді ніякої організації не існувало, хоча факти безгосподарності, порушення техніки безпеки, несумлінного ставлення до справи, безумовно, були. Однак вони не могли бути підставою для політичного процесу. Здебільшого обвинувачення у шкідництві, зв'язках з «контр революційними» організаціями додавали під час слідства до різних кримінальних обвинувачень або взагалі видумувались чекістами. Загалом цей процес мав на меті списати на технічних спеціалістів труднощі реконструктивного періоду, пояснити причини економічних невдач; залякати інтелігенцію, яка бачила недоліки в політиці радянської влади, нерідко не схвалювала її, тобто мала зухвалість думати по-своєму, що за тоталітарного режиму було неприпустимим. Суд повинен був підтвердити на явність класової боротьби в країні, створити атмосферу напруженості, підготувати ґрунт для нових репресій, відволікти увагу незадоволених від Компартії. «Шахтинська справа» зачепила до 1000 осіб. Деякі підсудні визнали лише частину обвинувачень, інші — повністю їх відкинули; були й такі, які визнали себе винними з усіх статей обвинувачення. 11 осіб засудили до вищої міри покарання — розстрілу, більшість була ув'язнена на строк від 4 до 10 років. Поняття «шахтинці» стало узагальнюючим, синонімом «шкідництва». «Шахтинська справа» стала приводом до розгортання спеціальної кампанії на зборах в пресі, репетицією для організації нових процесів. У газетах було відкрито постійні рубрики: «Шкідники індустріалізації», «Методологія і практика шкідництва» та інші.
Транспортування
звинувачених у «Шахтинській справі»,
1928р.
Б)
Через два роки після завершення «шахтинської справи» було організовано новий процес, спрямований проти шкідницької організації — буржуазно-кадетської «Промислової партії». Стверджувалося, що організація нараховувала до 2000 осіб (судили 8), сферою її діяльності були основні промислові райони Донбасу. Вона нібито намагалась повалити радянську владу й відновити капіталістичний устрій шляхом систематичного підриву економічного потенціалу СРСР. Цього разу на суді всі обвинувачені змушені були визнати себе винними у «шпигунській та шкідницькій діяльності», 5 з них були засуджені до розстрілу. Цей процес, як і «шахтинську справу», також було сфальсифіковано
В)
У вересні 1929 р. відбулися арешти визначних діячів української науки, культури, релігії - як членів вигаданої ОДПУ "Спілки визволення України". У 1930 р. відбувся процес над 45 "керівниками" СВУ Серед них - академік С. Єфремов, професори Й. Гермайзе, М. Слабченно, письменники Мівченко, Л. Старицька-Черняхівська та ін.
Члени
«Спілки визволення України» під час
судового процесу. м. Харків, 1930 р
Г)
У Києві відбувся суд (13-15 грудня 1934 р.) над учасниками об'єднання українських націоналістів — організації, що начебто мала на меті повалення радянської влади шляхом терористичних актів, шкідництва та диверсій. Розглядалися справи 37 осіб, 28 з яких були засуджені до розстрілу, інші — на 8-10 років ув'язнення. Серед них — громадський діяч, журналіст із Західної України Ю. Бачинський, письменник А. Крушельницький та його сини Іван і Тарас, письменники К, Буревій, Г. Косинка та інші.
Д)
У1933 р. було заарештовано видатного режисера Л. Курбаса, а організований ним театр "Березіль" - закрито. Е)
У грудні 1934 р. у справі так-званого "Українського центру білогвардійців-терористів"було засуджено до розстрілу 28 представників української інтелігенції.
У цілому за ці роки Україна втратила близько 500 талановитих письменників.
Є)
Непоправних втрат зазнали військові кадри (в передвоєнні роки було репресовано понад 40 тис.найдосвідченіших командирів Червоної армії, в т. ч. 1800 генералів).
Ж)
В січні 1933 р. Сталін надіслав у республіку П. Постишева з диктаторськими повноваженнями, було започатковано нещадну боротьбу з носіями "українського буржуазного націоналізму". У концтабори потрапила більшість видатних політичних діячів української культури. Жертвами чекістів стали практично всі, хто брав участь в Українській революції. 2 липня 1937 р. Сталін підписав рішення, на основі якого з'явився наказ по НКВС СРСР з визначенням розкладки"вороги народу". Вимагалось у найближчі чотири місяці викрити і репресувати 270 тисяч "ворогів". Приналежність до вищих партійних структур не була гарантією збереження життя, із 62 членів ЦК КП(б)У, обраного ХІІІ з'їздом у червні 1937 р., 56 були звинувачені у ворожій діяльності. З 11 членів політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10, зокрема С, Косіор та П. Постишев.
В січні 1938 р. Микита Хрущов як Перший секретар ЦК КП(б)У ініціював збільшення ліміту репресованих для НКВС УРСР на 30 тисяч осіб. Всього жертвами тоталітарно-реприсивної машини протягом 1933-1938 рр. стали 360 тисяч громадян України.
З)
1933 р. Приховати таке мас штабне лихо, як голод і смерть мільйонів людей, було неможливо, тому влада намагалася відвести від себе можливі звинувачення і перекинути їх на «шкідників» — передусім фахівців сільського господарства. У 1933 р. Сталін обвинуватив професорів-аграрників у тому, що вони спеціально «прищеплюють худобі в колгоспах і радгоспах чуму, сибірку, сприяють поширенню менінгіту серед коней та тощо». У березні 1933 р. колегія ОДПУ СРСР розглянула («за списком») справу 75 службовців наркоматів землеробства і радгоспів України, Білорусі та Північного Кавказу. На розгляд справи 75 осіб витратили менше доби. За вироком 35 осіб було розстріляно. Справжній погром було вчинено в харківських сільськогосподарському та зоотехнічному інститутах. Науково-дослідні установи та університети України втратили до 270 професорів і викладачів.
И)
У березні 1935 р. відбувся новий процес, тепер уже у справі «боротьбистів», за яким О. Полоцький, Ю. Мазуренко, Г. Епік, О. Ковінька та інші колишні члени УКП (боротьбистів) звинувачувалися у підривній роботі проти КП(б)У, підготовці терористичного акта щодо Сталіна тощо. Усі 17 осіб, які проходили за процесом, у тому числі й М. Куліш, який ніколи не належав до партії боротьбистів, були засуджені до позбавлення волі строком на 7-10 років. У 1937 р. більшість з них була розстріляна (процес «бороть-бистів-2»).
І)
У 1936 р. «за участь у контрреволюційній троцькістській організації» був заарештований Ю. Коцюбинський — син відомого українського письменника М. Коцюбинського, член першого українського радянського уряду. Його засудили до заслання строком на 5 років, але вже наступного року розстріляли.
Усього за 1936 р. в Україні було «викрито» до 10 «троцькістських організацій».
Усього в Україні з 1930 по 1941 рік було «розкрито» більше 100 різних «центрів», «блоків», «організацій». За сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей.
Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації.
Основний пам'ятник Національного історико-меморіального заповіднику «Биківнянські могили», створеного на місці поховання репресованих людей.