Голодомор 1932- 1933 років
ГОЛОДОМОР це- цілеспрямована політика сталінського керівництва на завершення суцільної колективізації
Причини:
непомірні для селян хлібозаготівлі;
конфіскація владою запасів продовольства;
відсутність допомоги голодуючим із боку держави.
Передумови:
Насильницька колективізація
7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову про охорону соціалістичної власності (закон "про п'ять колосків"), яка "за розкрадання колгоспного майна" передбачала розстріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна.
Для вилучення хліба в Україну прибула хлібозаготівельна комісія на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим.
За невиконання хлібозаготівель колгоспи та села виносили на «чорні дошки», що означало припинення в них державної та кооперативної торгівлі. Селяни позбавлялись можливості купувати промтовари, сірники, гас тощо. Наприкінці грудня 1932 р. на «чорні дошки» було занесено 400 сіл, які оточувались військами, пересування селян там заборонялося. Припинялося постачання товарів; проводилися репресії проти місцевих керівників.
Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець Й. Сталіна - П. Постишев. Україна залишилася без хліба, але виконати план хлібозаготівлі у 1932 році не вдалося.
Зміст голодомору
На початку 1933 р. в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть Голод охопив також інші зернові райони СРСР - Поволжя, Кубань, Північний Кавказ.
Але найжахливіших масштабів голод набув саме в Україні. Люди вмирали цілими селами; живі не мали змоги ховати померлих. Часто зустрічалися випадки людожерства і трупожерства. А цього часу на сусідніх залізничних станціях під збройною охороною знаходилися тисячі пудів зерна, призначеного для вивозу, у тому числі - за кордон.
Трагічні події Голодомору покрила завіса мовчання. Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної та радянської громадськості. Уражені голодом райони були оточені внутрішніми військами, що завертали тих, хто намагався дібратися до міста. Охоплені розпачем батьки, намагаючись врятувати дітей, везли їх у міста і залишали там - у лікарнях, магазинах або прямо на вулицях.
Запроваджувались також «товарні репресії» – санкціоноване владою призупинення будь-якого продовольчого постачання у сільські райони (в грудні 1932 р. його застосовували у 82 районах Дніпропетровської,Чернігівської, Одеської, Харківської та Сталінської областей).
Щоб запобігти масовим міграціям з охоплених голодом районів, 27 грудня 1932 р. на території СРСР запроваджено єдиний паспортний режим та інститут прописки. Селяни не отримували паспортів, отже, не могли змінити місце проживання і працевлаштуватись у містах чи інших регіонах. Голодуючі селяни намагались дістатись до великих міст, де голоду не було. Проте тут тоді діяла карткова система, тому купити продовольство було проблематично. Одночасно з голодомором в українському селі продовжувались політичні репресії, «розкуркулення» та депортації.