3. Персонал аграрних підприємств і продуктивність праці

Кожне аграрне підприємство може ефективно працювати за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру.

Залежно від умов найму працівників класифікують за такими категоріями:

1. Постійні працівники – це працівники, що є членами підприємства або прийняті на роботу за наймом на тривалий термін без його точного визначення.

2. Тимчасові працівники – це працівники, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців.

3. Сезонні працівники – це працівники, яких зараховують до складу трудового колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт.

Загальна кількість працівників, яка є в списках підприємства, називається обліковим складом. Для визначення продуктивності праці і характеристики масштабів можливого залучення підприємствами робочої сили (їх трудового потенціалу) розраховують середньооблікову кількість працівників. Вона обчислюється за двома варіантами:

• середньообліковою чисельністю штатних працівників спискового складу;

• середньообліковою чисельністю всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості (в середньооблікову чисельність працівників, крім штатних, включають працівників позаспискового складу, які залучалися до роботи й одержували зарплату, а також враховують ту обставину, що окремі категорії працівників зайняті неповний робочий день). Працівників, які прийняті на роботу на півставки, переведені (прийняті) згідно з чинним законодавством на неповний робочий день, переводять в умовні працівники: відпрацьовані ними людино-години за звітний місяць ділять на тривалість робочого дня, одержаний результат потім ділять на кількість робочих днів у даному місяці. Це і буде середньоспискова за даний місяць чисельність цих працівників в еквіваленті повної зайнятості

Середньооблікову кількість працівників за місяць визначають підсумовуванням облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням одержаного результату на кількість календарних днів у місяці.

Середньооблікову кількість працівників за рік розраховують як середньоарифметичну величину від суми показників середньооблікової кількості за всі місяці року, поділеної на 12.

Для визначення продуктивності праці розраховують середньорічну кількість працівників, зайнятих безпосередньо в сільськогосподарському виробництві. Для цього середньооблікову кількість працівників множать на питому вагу витрат живої праці в сільському господарстві в усіх витратах живої праці підприємства.

Будь-яке підприємство має бути зацікавлене в збереженні стабільності трудового колективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищий рівень продуктивності праці.

Аналіз раціональності використання персоналу на підприємстві здійснюють за наступними показниками:

Коефіцієнт використання запасу праці розраховується як частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника, який розраховується так: 365 днів мінус 60 вихідних і святкових днів, а також 29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В результаті отримують явочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 год.) отримують ефективний річний фонд робочого часу одного працівника – 1885 год. Звідси запас праці можна виразити:

ЗП = 1885 х ЧПп,

де ЧПп – чисельність постійних працівників підприємства.

За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт .використання запасу праці може дорівнювати одиниці.

Трудова активність працівників розраховується діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їх кількість.

Для того, щоб очікувати на збільшення виробництва с.-г. продукції потрібно визначити продуктивність праці. Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи. Продуктивність праці зводиться до економії робочого часу, відповідно на виробництво одиниці продукції буде знижуватись і собівартість продукції, отже зростатиме дохідність підприємства, підвищуватиметься його конкурентоспроможність.

За класифікацією до показників продуктивності праці відносять повні (прямі) та неповні (проміжні) показники. Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції. В свою чергу повні показники продуктивності праці поділяються на натуральні (трудомісткість продукції рослинництва та трудомісткість продукції тваринництва) та вартісні (погодинна, денна та річна продуктивність праці). Натуральні показники визначають діленням прямих витрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це обернені показники продуктивності праці, вони відповідають на питання скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Вартісні показники – погодинна, денна, річна продуктивність праці – відношення вартості валової продукції в порівняних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі витрати живої праці.

Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок:

Рп = Чп Іп,

де Рп – річна продуктивність праці;

Чп – погодинна (денна) продуктивність праці;

Іп – інтенсивність праці – кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.

До неповних або проміжних показників продуктивності праці належать абсолютні показники (витрати живої праці на 1 га посіву у певному періоді, на 1 голову тварин, норма закріплення тварин) та відносні показники (ступінь виконання норм виробітку на механізованих роботах).

До основних причин, що зумовлюють низький рівень продуктивності праці в сільському господарстві є відрив сільських працівників від засобів виробництва; втрата ними почуття господаря; недостатня матеріальна зацікавленість в результатах своєї праці; низький рівень механізації та автоматизації виробництва; повільне освоєння нових технологій; низька трудова та технологічна дисципліна тощо.