Б 2.1. Неотимізм, біхевіоризм, діалектичний матеріалізм як філософські основи педагогіки.

Неотомізм — релігійне філософське вчення, що отримало свою назву від імені католицького богослова Хоми Аквінського (1225-1274). Представники сучасного неотомізму — Ж.Марітен (Франція), У.Каннінгам, У.Макгакен (США), М.Казотті, М.Стефаніні (Італія) та ін. Основні положення педагогіки неотомізму визначаються «подвійною природою» людини: людина є єдністю матерії і духу, тому вона одночасно й індивід, і особистість; як індивід, людина — матеріальна, тілесна істота, як особистість, вона володіє безсмертною душею, піднімається над усім земним і підкоряється лише Богу; наука безсила визначити цілі виховання, це може зробити лише релігія; головне - душа, тому виховання повинно будуватися на пріоритеті духовного начала. Неотомісти доводять стрижневу роль релігії у вихованні молоді. Критикують падіння моральних устоїв, ріст злочинності, жорстокості, наркоманії, що призводять до деструкції суспільства. Система навчання і виховання повинна бути позбавлена зайвої раціональності і спрямована на розвиток ''досвідомого'' намагання наблизитися до Бога. Неотомістська стратегія сьогодні домінує у вихованні в Австрії, Голландії, Бельгії, Швеції, Іспанії та інших країнах.

Біхевіоризм (від англ. behavior — поведінка) — психолого-педагогічна концепція технократичного виховання, яке базується на новітніх досягненнях науки про людину, використанні сучасних методів дослідження її інтересів, потреб, здібностей, факторів, що детермінують поведінку. В основі - американський філософ і психолог Дж.Уотсон: положення про залежність поведінки (реакції) від подразника (стимула) S —> R. Необіхевіористи Б.Ф. Скіннер, С. Прессі...доповнили:«стимул-реакція- підкріплення». Головна ідея - людська поведінка є керованим процессом, зумовлена застосованими стимулами і потребує позитивного підкріплення- потрібно дібрати дієві стимули і правильно їх застосувати (не мають значення бажання, мотиви, характер, здібності людини; значення мають лише дії — відповідні реакції на застосовані стимули). Швидкість досягнення - регулюється факторами позитивного чи негативного підкріплення, забезпечується повторенням дій. Процес виховання:щоб у стінах навчальних закладів створювалася атмосфера напруженої розумової діяльності, яка б могла управлятися за допомогою раціональних алгоритмів з широким використанням електронно-обчислювальної техніки. Необхідно стимулювати індивідуальну діяльність, суперництво у боротьбі за високі результати.

Діалектичний матеріалізм – (40рр. XIX століття) - К.Маркс і Ф.Енгельс, поширення набув у XX столітті, особливо в країнах соціалізму.  Основне : особистість є об'єктом і суб'єктом суспільних відносин. її розвиток детермінований зовнішніми обставинами і природною організацією людини. Провідну роль у розвитку особистості відіграє виховання. Виховання є складним соціальним процесом, що має історичний і класовий характер. Особистість і діяльність людини знаходяться у єдності: особистість проявляється і формується в діяльності.