Б .4 2. Характеристика структурних компонентів світогляду

 Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Структуру світогляду становлять і виконують у ньому важливу роль такі елементи:

Узагальнені знання. Вони є основною, інформаційною базою світогляду. Що більші знання того чи іншого народу або тієї чи іншої людини, то серйозніше підґрунтя дістає відповідний світогляд. Слід зауважити, що до світогляду належать не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини, які практично і теоретично розкривають сутність стосунків між людиною і світом у кожну історичну епоху.

Переконання. Це внутрішні соціально-психологічні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або ж, навпаки, відкидаються світоглядні знання. Переконання – це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна настанова, впевненість у справедливості своїх принципів, ідей, поглядів. Тому переконання є одним з необхідних структурних елементів світогляду.

Цінності. Це позитивне або негативне ставлення до явищ навколишнього світу, яке ґрунтується на потребах та інтересах людей, культур певного соціуму. Їх людина засвоює в процесі життя. За змістом і сутністю цінності відрізняються від знань. Знанням притаманне прагнення до істини – об’єктивного пізнання реального світу, цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всього навколишнього  відповідно до їх прагнень, потребам, інтересам.

Ідеали. Це світоглядна форма цілеспрямованого відображення дійсності, уявний зразок досконалості, норма, до якої слід іти як до кінцевої мети. Особливість ідеалів у тому, що вони становлять випереджене відображення дійсності. Слід підкреслити, що суспільний ідеал виконує не тільки цілеспрямовувальну, але й оцінювальну (аксіологічну) функцію щодо відношення соціального суб`єкта до об`єкта і до самого себе. Світоглядні цінності – це вищі цінності життя і культури, які визначають життєву орієнтацію суб`єкта у всіх сферах його діяльності.

Вірування. Це форма і спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя. Не набуті власним практичним чи пізнавальним досвідом, вони сприймаються як очевидні факти чи характеристики об’єктивної дійсності сущого і належного; спосіб засвоєння досвіду попередніх поколінь, сприйняття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього.

Принципи діяльності. Вони є нормативно-регулятивним компонентом світогляду; визначають свідоме практичне і теоретичне ставлення соціального суб`єкта до об`єкта і до самого себе.

Життєві норми. Це зразки, стандарти діяльності, що склалися історично або усталилися як певні правила поведінки, виконання яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.

Б 5. 2. Дидактичні та виховні умови формування світогляду

Формування наукового світогляду в учнів - не стихійний, спонтанний процес. Успішне формування в учнів світогляду можливе при забезпеченні належних психолого-педагогічних умов. Формуючи в учнів науковий світогляд, вчитель має враховувати насамперед дві взаємозв'язані і взаємозумовлені сторони: об'єктивні фактори (соціальні умови, серед них - матеріальні, духовні цінності, суспільні відносини, морально-етичні норми і принципи та ін.) і суб'єктивні (ставлення учнів до набуття знань, їх здібності, вікові і психологічні особливості та ін.). Недооцінка однієї з цих сторін може призвести до відставання у формуванні певних ланок і навіть усього процесу формування світогляду. Спостереження за формуванням в учнів наукового світогляду показують, що одні педагоги розглядають цю роботу в основному як суто навчальну, інші - лише як виховну. Формування світогляду - це органічне поєднання навчальної і виховної роботи.

Навчально-виховні умови що сприяють формуванню світогляду:

1. Наступність та міжпредметні зв’язки у навчанні дозволяють побачити одне й те явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. При умові, що буде забезпечена глибока наукова доказовість, логічна переконливість і несуперечливість всіх засвоюваних знань і висновків світоглядного характеру.

2. Важливим є дотримання принципу історизму в навчально-виховному процесі.

3. Щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань. Що спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва.

4. Постійне збудження у учнів емоційного ставлення до матеріалу, що вивчається, внутрішнього прагнення до глибокого осмислення і засвоєння наукової істини, завдяки чому тільки вона і визначає спрямованість особистості і впливає на її поведінку.

5. Набуття досвіду емоційного ставлення дитини до навколишнього світу у творчій діяльності у різноманітних видах мистецтва. Створюючи літературний твір, виконуючи ту чи іншу роль у п’єсі, дитина утверджує себе, виявляє свої погляди і переконання, розширює свій світогляд.

6. Важливою умовою переходу знань в погляди і переконання учнів є надання навчально-виховному процесу суспільної спрямованості. Необхідно допомогти їм зрозуміти, в якому напрямку ми рухаємося, які перетворення відбуваються в економіці, політиці, суспільних відношеннях.

7. Включення учнів у досить широку сферу практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та інші види діяльності, в широке коло соціальних відносин в процесі чого закріплюються і набувають необхідної стійкості погляди і переконання.

8. Важливе значення мають погляди, переконання, діяльність педагога.

9. Дослідження навчально-виховного процесу показує, що сприятливі умови для самостійного оволодіння учнями світоглядними знаннями створюються в процесі проблемного вивчення навчального матеріалу.

Б 11. 2. Сутність,функції та зміст морального виховання

Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.

На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання: гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків і людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна та правова культура.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми. Моральність — практичне втілення етичних норм і принципів, переломлення загальнообов'язкових моральних приписів через внутрішній світ конкретної особистості.

Методологічною основою морального виховання є етика. Етика — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

Функції:

1. Моральної соціалізації (чи гуманізуюча функція моралі) - олюднення індивідів через моральну практику: і стихійну, і свідомо організовану, спря­мовану. У цій функції відбивається моральна детермінація людського розвитку, що стає чинником, засадою свободи мо­рального вибору й відповідальності людини, єдності мораль­них цілей і засобів.

2. Регулятивна - мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життєдіяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб'єктів, суспільства в цілому.

3. Світоглядна (або ціннісно-орієнтаційна) - визначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості, спільноти, су­спільства на зміст та характер моральних відносин. Мораль не тільки є зведенням правил поведінки, а ще й обґрунтовує моральні вимоги, допомагає у формуванні суспільного ідеалу, вирішенні завдань суспільного життя, розумінні процесів, що відбуваються.

4. Оцінювальна функція реалізується через мораль­ну оцінку (самооцінку), яка є виразом морального переконання особистості та громадської думки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості: добро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо.

5. Пізнавальна функція. за допомогою моралі людина пізнає світ морального життя, свій внутрішній світ, внутрішній світ інших людей, власні та людські моральні якості. Пізнання здійснюється з позицій загальнолюдських моральних цінностей, морального ідеалу, розуміння соціального та морального прогресу.

Б 12. 2. Характеристика процесу морального виховання

Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Методологічною основою морального виховання є етика — наука про мораль, її природу, структуру і особливості походження. Мораль — це система принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. Поняття "моральний", "моральність" використовують, коли мова йде про конкретний вчинок, практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність не можна вважати синонімами.

Основними завданнями морального виховання є:

1) ознайомлення з правилами і нормами моральної поведінки;

2) формування почуттів;

3) формування переконань;

4) вироблення умінь і навичок моральної поведінки.

Формування моральної культури школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і под.

До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.

Характер морального розвитку особистості визначають по-різному.

Наприклад, згідно з Л.Кольбергом, такий розвиток проходить три стадії: 1)до морального рівня (дитина виконує вимоги, боячись покарання); 2) конвенційного рівня (прагнення приналежності групі, суспільству та відповідності їхнім вимогам із метою самозбереження); 3) автономного рівня (добровільний вибір моральної поведінки, переконаність у необхідності дотримання моральних норм, прийнятих добровільно).

Моральний розвиток підростаючої людини безпосередньо пов'язаний з розвитком її національної свідомості, і у розвитку якої О.І.Вишневський виділяє три етапи: 1) етап етнічного самоусвідомлення (формування у ранньому дитинстві культу рідної оселі, сім'ї, предків, рідного села, міста; педагогіка маминої пісні та казки); 2) етап національно-політичного самоусвідомлення (усвідомлення себе у підлітковому віці як частини нації, відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності); 3) етап громадсько-державного самоусвідомлення (передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності).