Б 7 1.Об'єкт, предмет і функції педагогіки

Об'єкт дослідження — це частина об'єктивної реальності, а предмет — це властивості, характеристика об'єкта. Оскільки, педагогіка — це наука про виховання людини, то об'єктом педагогіки є процес виховання людини. Тобто, об'єктом педагогіки є ті явища об'єктивної дійсності, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності його в суспільстві. Поняття "виховання" трактується в даному випадку в широкому його розумінні, як процес передачі суспільного досвіду від старших поколінь до молодших. Отже, об'єктом педагогіки є не індивід чи його психіка, а процес виховання, система педагогічних явищ, пов'язаних з розвитком індивіда.

Педагогіка є досить складною суспільною наукою, яка об'єднує, інтегрує, синтезує в собі дані практично всіх природничих і суспільних наук про дитину, закони розвитку виховних суспільних відносин, що здійснюють вплив на становлення і розвиток підростаючого покоління. Предметом педагогіки є об'єктивні закони конкретно-історичного процесу виховання, органічно пов'язані з законами розвитку суспільних відносин, а також реальна суспільна виховна практика формування підростаючих поколінь, особливості й умови організації педагогічного процесу.

Головна функція педагогіки – пізнавати закони виховання, освіти й навчання людей і на цій основі пропонувати педагогічній практиці найоптимальніші засоби досягнення накреслених завдань.

Конкретизуючи головну функцію педагогіки, В.Сластьонін виділив її теоретичну і технологічну функції.

Теоретична функція реалізується на трьох рівнях:

• описовому або пояснювальному – вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду;

• діагностичному – виявлення стану, умов і причин педагогічних явищ, успішності й ефективності діяльності педагога і учнів;

• прогностичному – експериментальні дослідження педагогічної дійсності і побудова на їх основі моделей перетворення цієї дійсності.

Технологічна функція теж передбачає три рівні реалізації:

— проективний, пов'язаний з розробкою відповідних методичних матеріалів (навчальних планів, програм, підручників і навчальних посібників, педагогічних рекомендацій), які втілюють у собі теоретичні концепції і визначають "нормативний або регулятивний" план педагогічної діяльності, її зміст і характер;

— перетворюючий, спрямований на впровадження досягнень педагогічної науки в освітню практику з метою її удосконалення;

— рефлексивний і коригуючий, що передбачає оцінку впливу наукових досліджень на практику навчання й виховання і наступну корекцію у взаємозв'язку наукової теорії і практичної діяльності.

Н.Бордовська та А.Реан виділяють три основні функції педагогіки як науки: теоретичну, прикладну і практичну (спрямовану на удосконалення навчання і виховання людини).

Б 8 .1. Понятійно-категоріальний апарат педагогіки як науки

Педагогіка має свій понятійний апарат - систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки.

Категорії — найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості та зв'язки явищ об'єктивного світу. Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Правильне їх розуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей.

Поняття «виховання» вживається в широкому і вузькому соціальному значенні слова, а також у широкому і вузькому педагогічному розумінні.

У широкому соціальному значенні виховання – це передання соціального досвіду, накопиченого людством, від старших поколінь молодшим.

У вузькому – спрямований вплив на людину суспільних інститутів з метою передання їй певних знань, прищеплення навичок і вмінь гідної поведінки, формування наукових переконань, суспільних цінностей, моральних та політичних орієнтирів, життєвих настанов і перспектив.

У широкому педагогічному розумінні виховання – цілеспрямований, організований і планомірний вплив вихователів, певного організованого соціального середовища (наприклад навчально-виховних закладів) на вихованця з метою формування його особистості. Поняття «виховання» у такому разі охоплює весь навчально-виховний процес.

У вузькому – процес і результат виховної роботи, спрямованої на вирішення конкретних виховних завдань.

Одним з елементів виховання є освіта. Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Навчання– це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії учителів і учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів, зміцнення навичок самоосвіти у відповідності з визначеними завданнями. Основою навчання є знання, уміння, навички, які з боку вчителя є базисними компонентами змісту освіти, а з боку учня — продуктами засвоєння.

Знання– це відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Вони є колективним досвідом людства, результатом пізнання об'єктивної дійсності.

Уміння– готовність свідомо і самостійно виконувати практичні дії, інтелектуальні операції на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і вже набутих навичок.

Навички– компоненти практичної діяльності, що виявляються в процесі виконання необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового виконання вправ.

Б 9.1. Зв'язки педагогіки із сучасною системою наук.

Велике значення для розвитку педагогіки мають її зв'язки з іншими науками: філософією, психологією, фізіологією людини, генетикою, етнографією, математикою та ін. Зміцнюючи і удосконалюючи ці зв'язки, педагогіка запозичує й інтерпретує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникнути в суть виховання і розробляти його теоретичні основи.

Зв'язок педагогіки з філософією є найбільш тривалим і продуктивним. Філософські ідеї продукували педагогічні концепції і теорії, визначали перспективу педагогічного пошуку і слугували її методологічною основою. Ця близькість допомагає педагогіці ґрунтуватися на широких узагальненнях, "бачити речі з відстані" та в системі, визначати зміст виховання за даними аксіології (наука про цінності) тощо. Українська педагогіка черпає свої можливості з праць Г. Сковороди, К. Ставровецького, П. Юркевича, Д. Чижевського, П. Куліша, О. Потебні, І. Франка та ін.

Особливе значення для педагогіки має її зв'язок з психологією. Спираючись на знання закономірностей і механізмів психічного розвитку людини, її особистісного формування, психологічних зв'язків і залежностей, характерних для педагогічного процесу, педагогіка обґрунтовує ефективні шляхи і способи, які призводять до бажаних змін у внутрішньому світі й поведінці людини. Кожний розділ педагогіки знаходить опору у відповідному розділі психології: дидактика, наприклад, опирається на теорію пізнавальних процесів і розумового розвитку; теорія виховання базується на психології особистості, теорія управління навчальним закладом — на психології управління. Інтеграція наук призвела до виникнення суміжних галузей - педагогічної психології і психопедагогіки.

Соціологія дає чітке уявлення про роль соціального середовища у формуванні особистості, розкриває основні механізми соціалізації людини. На основі знань з анатомії та фізіології про будову і життєдіяльність людського організму як єдиного цілого, про морфологічні та функціональні закономірності й особливості вікового розвитку нервової, кістково-м'язової, ендокринної, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, деяких органів, тканин і клітин педагогіка розробляє умови раціональної організації педагогічного процесу, правильного режиму навчання, виховання, освіти, зміст і методи фізичного, трудового виховання тощо. 

На основі знань з генетики про залежність спадковості дитини від її генотипу, досить складну природу генетичної мутації, функціонально спрямовану дію генів і хромосомів, високу пластичність дитячого організму педагогіка критично переосмислює чимало сталих уявлень про закономірності людського розвитку, намагається обгрунтувати оптимальні умови для всебічного розвитку кожної дитини, формування її особистості. 

Для всебічного наукового обґрунтування педагогічного процесу педагогіка використовує здобутки історії і літератури, географії й антропології, медицини та екології, економіки й археології, кібернетики, математики та інших наук.