Лекція з
“Шкідники та хвороби сільськогосподарських культур та заходи боротьби з ними ”
План
Значення захисту рослин при нарощуванні виробництва с-г продукції.
Основні хвороби культурних рослин та їх коротка характеристика .
Основні шкідники культурних рослин та їх коротка характеристика .
Організація відслідковування розповсюдження шкідників і хвороб сільськогосподарських культур.
Методи боротьби з шкідниками і хворобами культурних рослин та основна їх характеристика.
Концепція інтегрованого захисту рослин.
. Значних збитків сільськогосподарському виробництву завдають шкідники і хвороби. Світові втрати від них сягають 13,8% потенційного врожаю культур (21,4% фактично зібраного) і оцінюються в 29,7 млрд. доларів. На Україні виявлено понад 200 видів шкідників і хвороб. Через їх шкідливий вплив в 70-80 роки середній потенційний недобір урожаю основних сільськогосподарських культур становив близько 8,5% валового збору або 13-14% вартості всієї валової продукції рослинництва. Проведеними підрахунками встановлено, що при сучасному застосуванні засобів боротьби із шкідниками та хворобами щороку можна зберегти: пшениці - 30 млн. ц, кукурудзи - 20, гороху - 10, цукрових буряків - 65, картоплі - 35, фруктів - 8, винограду - 2,5 млн. ц.
Таким чином, поряд із підвищенням загальної культури землеробства, використання найновіших досягнень селекції, меліорації, зростанням родючості земель, передовою технологією виробництва, застосуванням добрив, важливою ланкою є захист рослин, який є серйозною проблемою у народному господарстві та значним резервом підвищення валових зборів всіх сільськогосподарських культур.
Сільськогосподарська діяльність - найдавніша форма впливу людини на навколишнє середовище, взаємовідношення між рослинними й тваринними фітофагами (організми, що живляться рослинами) в біоценозах і регулюються на рівні, що не допускає значних втрат фітомаси. Тому вивчення агроценозів у традиційних землеробських районах та на нових освоюваних землях дає змогу зрозуміти ті зміни, що відбулися і відбуваються в природі, визначити їх напрямки та позбутися деяких негативних наслідків.
Для кожного історичного етапу розвитку суспільства були характерні певні системи землеробства які в тій чи іншій мірі позначилися на еволюції агроценозів. Так за часів рабовласницького та феодального ладу агроценози були порівняно стійкими, оскільки невеликі розрізнені сільськогосподарські масиви не сприяли розмноженню шкідників, особливо спеціалізованих їх видів.
З переходом до капіталістичного (товарного) виробництва за короткий час розширюється питома вага культивованих угідь, агроценози набувають істотного розвитку. Такі зміни в природному середовищі значною мірою вплинули на розвиток шкідників і хвороб. Так, у другій половині XX ст., в США у пшеничних агроценозах було зареєстровано масові розмноження гесенської мухи, зернової молі, довгоносиків та інших шкідників. В 80-х роках XIX ст., вони щорічно спричиняли збитки біля 300 млн. доларів. В останній чверті століття аналогічна картина спостерігається в західній Європі, Росії.
У 50-60 роках у зв’язку з посиленням антропогенного впливу на біосферу, збільшилася енергоозброєність сільськогосподарського виробництва, що призвело до змін в його технології. Істотно розширилися посівні площі, через що поліпшилися умови існування для більшості фітофагів та погіршилися для зоо-, особливо ентомофагів.
З появою нових класів отрутохімікатів, що відрізняються широким спектром дії і високою ефективністю, в системах захисту рослин на задній план було невиправдано відкинуто багато організаційно-господарських і агротехнічних заходів. Однак незабаром виявився негативний вплив препаратів: разом з шкідниками і хворобами знищувались корисні і нейтральні види; хімічні засоби накопичувалися в екологічних ланцюгах живлення, в ґрунті, у водоймах; відбувався відбір стійких до отрутохімікатів популяцій; почався перехід малозначущих видів шкідників і хвороб до розряду масових. У зв’язку з цим і виникла необхідність перегляду стратегії і тактики захисту рослин.
Проблема захисту рослин ускладнюється ще й подальшою спеціалізацією рослинництва, яка обмежує можливості здійснення профілактичних заходів, збіднює агроценози в цілому і погіршує умови існування корисних організмів, агресивність багатьох видів шкідників і хвороб, при цьому, підвищується.
Зважаючи на це, слід постійно і глибоко вивчати особливості зв’язків у системі агроценозу і на підставі цього розробляти найефективніші заходи щодо підтримання її стійкості для вдосконалення існуючої системи захисту рослин.
2. В практичній роботі хвороби рослин прийнято поділяти на дві групи: інфекційні або паразитні та непаразитні. Збудниками паразитних хвороб є живі організми та віруси. Непаразитні спричинюються несприятливими для розвитку рослин умовами (температура, вологість, живлення).
Паразитні хвороби бувають: грибні (тікози), бактеріальні (бактеріози), вірусні (вірози), та хвороби, що викликаються квітковими рослинами-паразитами.
Грибні хвороби. Більшість (80%) інфекційних хвороб сільськогосподарських культур (рак картоплі; фітофтороз картоплі та помідорів; борошниста роса пшениці та огірків; тверда та летюча сажа пшениці і ін.) викликається грибами. Гриби належать до нижчих рослин, не мають в своєму складі хлорофілу, не можуть самостійно засвоювати вуглекислий газ.
Розмножуються гриби вегетативно або репродуктивно. Спори, що утворюються в результаті репродуктивного (статевого) розмноження призначені для перенесення несприятливих зовнішніх умов. Утворюючи велику кількість спор, гриби швидко поширюються за допомогою вітру, води, комах.
З року в рік гриби передаються через заражений насінний матеріал, рослинні рештки, грунт.
Бактеріальні хвороби. Вони спричиняються бактеріями (бактеріози пшениці, огірків; чорна ніжка картоплі; кільцева гниль картоплі). Бактерії - дуже дрібні, одноклітинні організми. Як і гриби, вони не мають хлорофілу і живляться готовими органічними речовинами.
Джерело бактеріальної інфекції - насіння, посадковий матеріал,, післязбиральні рослинні рештки, ґрунт. У період вегетації бактерії поширюються дощовою водою, вітром, комахами.
Вірусні хвороби. Найбільшої шкоди вони завдають в картоплярстві і овочівництві, 70-80% втрат врожаю (мозаїки, віруси стовбура, віруси скручування-закручування листя картоплі, карликовість пшениці). Віруси — нуклеопротеїди (білок і нуклепротеїнова кислота). У живих клітинах здатні відтворювати подібні собі частини, нагромаджуючись у великій кількості в рослині.
Всі вірусні хвороби заразні і попадають у здорові рослини лише через пошкодження, або за допомогою комах (цикадок) - розповсюджувачів.
Квіткові рослини - паразити. Вони живуть паразитично на інших рослинах, вони не мають асиміляційного апарату, кореневої системи, а присмоктуються до стебла (стеблові паразити) чи кореня (кореневі паразити), беручи від рослин готові органічні та мінеральні речовини. Живлячись соком рослини, вони порушують обмін речовин і значно знижують врожай.
Найбільш поширеними на овочевих культурах - заразиха, або вовчок; повитиці.
Непаразитні хвороби. Характерною їх особливістю є те, що вони не передаються на здорові рослини і часто спричиняються неправильним живленням рослин. Найбільш поширеними у картоплі - утворення бульбочок “діток” на поверхні або в середині бульб; дуплистість бульби; цвітуха на цукрових буряках.
Кожна хвороба рослин характеризується зовнішніми ознаками, або симптомами. В природі спостерігаються різноманітні форми прояву хвороб рослин, що ускладнює опис кожної з них окремо. Тому прийнято поділяти основні типи хвороб на групи з подібними зовнішніми ознаками.
Найчастіше виявляються такі типи захворювань: в’янення, відмирання тканин або некрози, руйнування окремих органів рослин, гнилі, утворення нальотів, з'явлення пустул (подушечок), деформація органів рослин, нарости, муміфікація, виділення камеді зміна кольору.
В'янення зовні проявляється у поникненні листків, стебел, гілок і інших органів рослин. Воно пов’язане з втратою тургору клітинами внаслідок нестачі води в рослині. Причиною цього може бути закупорка судин збудниками хвороб або ураження їх токсинами. Іноді спостерігається в’янення внаслідок руйнування коріння і стебел як збудниками хвороб, так і шкідниками.
Відмирання тканини, або некрози, характеризуються утворенням різних плямистостей на листках, стеблах і коренях. Плями на органах рослин можуть бути різного розміру і кольору. Вони часто облямовані каймою, яка теж може бути різного забарвлення. Нерідко на плямах з’являється різноманітний наліт.
Руйнування і видозміна органів рослин відбуваються внаслідок розвитку на них різноманітних грибів та інших збудників хвороб. Особливо часто це спостерігається при сажкових хворобах.
Гнилі проявляються у розм’якшенні й розкладанні рослинних тканин. При цьому часто спостерігаються руйнування міжклітинної речовини, що призводять до роз’єднання клітин - мацерації.
Нальоти на органах рослин спостерігаються при ураженні їх грибами. Наліт може утворюватись внаслідок розростання грибниці на поверхні рослин або при з’явленні спороношень грибів.
Пустулами прийнято називати опуклі подушечки різного розміру і кольору, що складаються з спороношення збудника хвороби. Найчастіше пустули виявляються під час розвитку хвороб, збудниками якими є гриби.
Деформація характеризується зміною форми органів рослин під дією збудників хвороб. Спостерігається зміна форми листової поверхні (пластинки) у вигляді складчастості, кучерявості, здуття. Стебла стають укороченими, надмірно розгалуженими або зростаються, форма органів квіток змінюється і вони стають безплідними.
Нарости або пухлини з’являються внаслідок ненормального розростання окремих частин рослин під дією збудника хвороби. Іноді нарости бувають від розростання тіла гриба.
Муміфікація - тип хвороби, за якої орган рослини густо пронизується грибницею і часто перетворюється на склероцій.
Виділення камеді спостерігається при ураженні рослин переважно грибами і бактеріями, характеризується виділенням з органів рослин клейкого слизу світлого або бурого кольору. Причиною можуть бути і механічні поранення, а також пошкодження комахами.
Зміна кольору найчастіше буває на листках, стеблах, суцвіттях рослин під дією збудників хвороб, особливо вірусних, а також при порушенні живлення рослин.
Зміна кольору рослин пов’язана з порушенням будови і функціональних функцій хлоропластів. Цей тип хвороб проявляється у вигляді хлорозу, мозаїчності листя, строкатості забарвлення і загального пожовтіння рослин.
3. На Україні с-г. культури пошкоджує понад 3 тис. шкідників із різних систематичних груп тваринного світу, а значною шкідливістю відзначається близько 480 видів. Загальні втрати врожаю сільськогосподарських культур від шкідників, хвороб і бур’янів можуть сягати 30 відсотків.
За кормовими зв’язками шкідники поділяються на: різної дні, або поліфаги, що можуть живитися на великій кількості рослин із різних ботанічних родин; обмеженоїдні (олігофаги), які живляться різними видами рослин у межах однієї родини; монофаги, що живляться тільки одним видом рослини.
Клас ссавців.
Ховрахи. На Україні поширено такі їх види: крапчастий, малий або сірий європейський. Живуть вони у норах живляться різноманітними рослинами у тому числі сільськогосподарськими культурами. Зиму перебувають у сплячці. Завдають шкоди посівам зернових, олійних культур та багаторічних трав.
Миші. їх налічують 5 видів: хатня, лісова, польова, жовтогорла, миша-малютка. Живляться переважно насінням рослин. Завдають шкоди зерновим у період їх достигання, а також у зерносховищах. Протягом року дають декілька приплодів, а за сприятливих умов розмножуються цілорічно.
Полівки. Найбільш численні і шкідливі сіра гуртова. Живуть в норах складної будови. Найбільше заселяють і пошкоджують посіви озимої пшениці та багаторічних трав. Розмножуються протягом теплої пори року, а за сприятливих умов і в зимовий період. .
Клас нематод.
Представлений округлими червами, яких на Україні налічується близько 100 видів, з яких понад 20 є небезпечними шкідниками польових культур. Багатьом нематодам властива здатність тривалий час зберігатись у засохлих рослинних рештках або в стані цист - яєць або сумок, вкритих оболонкою.
При пошкодженні рослин часто затримується поява сходів, ріст рослин. Пошкоджені рослини слабо цвітуть і плодоносять, а нерідко і повністю гинуть. Найкраще розвиваються нематоди при високій вологості ґрунту. Найбільш поширені: стеблова нематода картоплі; пшенична нематода; стеблова нематода жита; вівсяна нематода.
Черевоногі молюски.
В Україні поширено 150 їх видів. Майже всі багатоїдні. На спинному боці у більшості видів є захисне покриття - черепашка .
Молюски, які завдають шкоди польовим культурам, так звані слимаки, мають невелику тверду платівку або її позбавлені. Розмножуються вони відкладанням яєць. Живуть від 1 до 4 років. Шкоди завдають переважно овочевим культурам , у польовій сівозміні трапляються на низьких, перезволожених місцях.
Павукоподібні.
Клас різноманітних за будовою тіла і розмірами безхребетних тварин типу членистоногих. Більшість представників цього класу хижаки. Рослину їжу споживають деякі види кліщів. Вони висисають сік з листків, тому посилюються транспірація, зменшується кількість хлорофілу, послаблюється фотосинтез.
Комахи.
Клас тварин типу членистоногих. На Україні є близько 25000 видів комах, з них 3500 - живляться рослинами або продуктами їх походження. Серед них є такі, що пристосовуються до живлення лише певним видом рослин (гороховий зерноїд). Велика група комах належать до шкідників, які здатні живитись різноманітними видами рослин (саранчові, личинки хрущів, лучний метелик та ін.) .
Найбільш поширеними шкідниками сільськогосподарських культур серед нематод є: бурякова нематода, яка пошкоджує буряки, розвивається на бур’янах з родини лободових та кактусових; картопляна нематода - поширена переважно в західних областях України на присадибних ділянках. Є об’єктом карантину, пошкоджує картоплю, помідори, паразитує на бур’янах з родини пасльонових (паслін чорний, блекота); вівсяна нематода пошкоджує овес пшеницю, жито та ін. (понад 50 видів злаків), живиться на коренях цих рослин; стеблова нематода паразитує на великій кількості рослин. За рослинами-живителями розрізняють понад 20 біологічних рас, зокрема конюшинову, цибулеву, картопляну, бурякову, люцернову; стеблову або бульбову нематоди картоплі, яка пошкоджує в основному бульби картоплі, але може паразитувати на моркві, люпині, кормових бобах, гречці, помідорах та інших культурах, а також на буряках.
Серед черевоногих молюсків найбільш поширеними шкідниками сільськогосподарських культур є: облямований, бурий, велетенський, сірий, польовий, малий слимак. Всі вони пошкоджують: озиму пшеницю, ячмінь, льон, буряки, люпин, овес, кукурудзу, горох, квасолю, конюшину, люцерну, кормові трави, гречку, просо.
З павукоподібних-, звичайний павутинний кліщ, який повсюдно поширений, живиться багатьма рослинами; хлібний, або зерновий кліщ поширений повсюдно, пошкоджує зернові культури і злакові трави, спричинює пустоколосість.
З комах: капустянка звичайна поширена в усіх зонах, особливо на перезволожених землях, яка у польовій сівозміні пошкоджує кукурудзу, цукрові буряки, картоплю, тютюн; шестикрапкова і смугляста цикадка, яка є багатоїдним шкідником пошкоджує переважно більшість культурних рослин, та є поширювачем карликовості і мозаїки пшениці; бурякова, звичайна злакова, ячмінна, велика злакова, горохова, велика картопляна, капустяна попелиці, які крім пошкодження культурних рослин є розповсюджувачами багатьох вірусних хвороб і розвиваються крім культурних рослин на дикорослих злаках та багатьох бур’янах.
З клопів: люцерновий, трав’яний, буряковий, ягідний, хрестоцвіті клопи та маврська, австрійська черепашки пошкоджують практично всі культурні рослини.
З трипсів: люцерновий, льоновий, пшеничний трипс ушкоджують рослини, назву від яких і отримали.
Шкідники ряду жуків: хлібна жужелиця, польовий хрущ, жуки ковалики, ріпаковий квіткоїд, бурякова крихітка, п’явиця червоногруда, колорадський жук, земляні блохи, хлібні, льонові, бурякові, блохи, бурякова щитоноска, зернівка горохова, бульбочкові довгоносики, люцерновий та конюшиновий довгоносик, звичайний буряковий довгоносик, насіннєїди та брунькоїди.
З метеликів: бурякова мінуюча міль, плодожерка горохова, стеблова хлібна міль, плодожерка льонова, лучний метелик, капустова совка, совка-гамма.
Шкідники ряду перетинчастокрилих: хлібний пильщик, або трач звичайний; пильщик або трач ріпаковий.
Шкідники ряду двокрилих, або мухи: гесенська муха; горохова галиця, шведська муха, муха пшенична, бурякові мінуючі мухи.
Дротяники та несправжні дротяники: пошкоджують висіяне насіння, сходи, корені та бульби різних культур у ґрунті. Зустрічається близько 40 видів коваликів, 12 - горнишів та 7 видів пилкоїдів, серед них особливо шкодочинні та поширені личинки 10 видів коваликів (дротяників).
Озима та інші підгризаючі совки: на Україні відомо близько 600 їх видів, з яких 145 шкодять у сільському господарстві. Їх поділяють на 2 групи, що різняться між собою способом життя та особливостями живлення та шкодочинності:
гусениці, що підгризають, які живуть у поверхневому шарі ґрунту і, живлячись, підгризають підземні частини рослин або стебла на рівні з поверхнею ґрунту (озима совка);
листогризучі (або надземні), гусениці яких живуть на рослинах, пошкоджуючи листки, стебла, генеративні органи, капустяна совка, конюшинова та модернова совка, совка-гама).
Залежно від будови ротового апарату і характеру живлення (поїдання) виділяють наступні типи пошкодження.
Шкідники з гризучим ротовим апаратом:
грубе об’їдання листя - знищення м’якоті і прожилків (саранчою, совка-гамма, кільчастий шовкопряд); дірчате вигризання листя - вигризено отвір в м’якоті (капустяна совка);
“віконця” - з нижньої і верхньої поверхні листя виїдена тканина, проте шкірка непошкоджена, пошкодження виглядає як отвір, затягнутий прозорою плівкою (гусениці капустяної молі); скелетування - знищення м’якоті листя, жилки не зачеплені (вишневий слизистий пильщик);
фігурне об’їдання - прогризи однакової форми по краях листя (бульбочкові довгоносики);
мінування - виїдені ходи різного вигляду у паренхімі листя (личинки бурякової мухи);
підгризання стебла, виїдання проходів у середині коренів, виїдання бутонів насіння або проходів в плодах,
Пошкодження, які завдають комахи з колюче-сосучим ротовим апаратом:
деформація листя - викривлення, зморщування (попелиці); зміна забарвлення листя - плями, суцільна втрата забарвлення і почервоніння (попелиці, кліщі);
гали - розростання тканин у вигляді кулевидних вздутть (галкові кліщі, галкові нематоди);
безколосковість - повне або часткове безколірне колосся (шкідлива черепашка, личинки пшеничного тріпса).
4. Окремі види шкідників і хвороб набувають найбільш сприятливих, порівняно з природними ценозами, умов для свого розвитку, і шкодочинність їх має закономірний та постійний характер. Тому для запобігання шкідливої їх діяльності і підтримання стійкості культурних рослин, необхідне чітке планування організація захисту рослин від шкідників і хвороб. Проводять їх зважаючи на облік чисельності шкідливого об'єкта, прогнозу його появи і сигналізації строків проведення захисних заходів. Основою планування робіт щодо захисту рослин, визначення потреби в хімічних, біологічних засобах, а також матеріальних і трудових затрат є прогноз. Для його розробки слід знати видовий склад шкідників і хвороб в агроценозі, щільність популяцій, їх фізіологічний стан, інтенсивність розмноження, поширення.
Існують багаторічні, довгострокові, короткострокові прогнози або сигналізація.
Багаторічні прогнози відображають загальну тенденцію розвитку популяції шкідників і хвороб в межах певних територій на тривалу перспективу (5-20 років).
Довгострокові прогнози розробляють для окремих адміністративних районів або зон спеціалісти науково-дослідних установ разом із оперативною службою захисту рослин.
Сезонний прогноз розробляють для найдинамічніших об'єктів, а також для уточнення річного прогнозу. Так, наприклад, для мишовидних гризунів враховують умови зимівлі, а для клопа шкідливої черепашки - гідротермічний режим квітня-червня.
Короткострокові прогнози, або сигналізація, мають період упередження від кількох днів до одного місяця і складаються для найдинамічніших видів шкідників і хвороб. За своїм завданням та спрямованістю бувають:
фенологічні - визначають строки і тривалість окремих фаз розвитку шкідників і хвороб для підготовки до проведення захисних заходів;
фізіологічні - визначають стан розвитку популяції, раси;
господарсько-економічні - визначають рівні можливої шкодочинності на основі обліку фактичного розвитку шкідника, хвороби, стану посівів для виявлення доцільності проведення тих чи інших захисних заходів.
Кінцева мета короткострокового прогнозу - встановити оптимальні строки і місце проведення ефективних заходів боротьби певними методами, способами і препаратами.
Боротьба з шкідниками і хворобами повинна базуватись на їх ефективності, а вартість збереженого врожаю - істотно перевищувати витрати на проведення заходів. Показником виникаючої загрози врожаю є певний рівень впливу шкідників та хвороб на урожай і визначається щільністю популяції або раси, при якій використання хімічних засобів захисту рентабельно, тобто є економічні пороги шкодочинності. Під шкодочинністю нині розуміють складне біологічне явище, зумовлене силою дії шкідливого виду і відповідними реакціями рослин.
Незважаючи на різні підходи до розрахунків, за економічний поріг шкодочинності нині вважають таку щільність популяції шкідника чи хвороби, або ступінь пошкодження рослин, коли заходи щодо захисту рослин починають давати прибуток, підвищують рентабельність та знижують собівартість продукції.
Поняття “економічний поріг шкодочинності” включає два аспекти: по-перше, це - показник необхідності застосування активних заходів щодо захисту рослин, а по-друге, це - рівень, нижче якого слід знизити щільність популяції шкідника, хвороби, щоб запобігти втрат врожаю.
Врахування економічних порогів шкодочинності вносить істотні корективи в стратегію і тактику захисту рослин. При цьому слід прагнути не до максимального знищення шкідників і хвороб, а до регулювання їх чисельності на економічно і екологічно безпечному рівні. Економічні пороги шкодочинності повинні бути основою планування заходів і способів захисту рослин від шкідників і хвороб.
5. Боротьбу з шкідниками і хворобами прийнято групувати за такими методами: агротехнічний, імунологічний, біологічний, хімічний, механічний, біотехнічний та карантинні заходи.
Агротехнічний метод - базується на оцінці і використанні агрозаходів, спрямованих на підвищення продуктивності сільськогосподарських культур; одночасно він змінює умови існування та розвитку шкідників і хвороб, знижує втрати врожаю внаслідок стимуляції розвитку рослин. Захисна функція агротехнічних заходів виявляється в двох основних напрямах: запобігання появі шкідників і збудників хвороб на посівах у небезпечній для врожаю кількості; зниження шкодочинності фітофагів шляхом формування умов для реалізації сортового потенціалу стійкості і імунітету, а також підвищення неспецифічної стійкості рослин до пошкоджень, та захворювань. Здебільшого цей метод не пов’язаний із спеціальними затратами, оскільки базується на прийомах вирощування сільськогосподарських рослин.
До агротехнічних заходів належать сівозміна, система обробітку і удобрення грунту. Правильне чергування і розміщення культур в сівозміні зменшує кількість шкідників і запобігає скупченню паразитних мікроорганізмів на посівних площах. Так, площу, заражену буряковою нематодою, можна оздоровити, впровадивши в сівозміну озиму пшеницю, жито і кукурудзу.
При правильному чергуванні культур у сівозміні значно знижується кількість збудників іржі зернових, фузаріозу та інших хвороб льону, що спричиняються “вузько спеціалізованими” паразитами. Встановлюючи періодичність чергування культур, слід мати на увазі біологічні особливості окремих шкідників і хвороб. Так збудник кили капусти зберігається в грунті протягом 4-5 років, а раку картоплі - до 13 років.
Правильне застосування системи обробітку ґрунту - зяблевого і передпосівного викликає швидку і дружну появу сходів падалиці, яка приваблює шкідників і хвороб. Приорювання на глибину орного шару спричиняє їх загибель.
Значну роль відіграє рекомендоване удобрення сільськогосподарських культур, які краще ростуть і розвиваються, а пошкодження рослин при цьому, як правило, знижується.
Від строку сівби залежить захист посівів від масового пошкодження шкідниками і хворобами. Ранні строки посіву ярих культур значно зменшують чисельність шведської та гесенської мухи, зеленоочки, злакової попелиці. Вони менше уражуються іржею і фузаріозом ніж за пізніх строків сівби.
Збирання врожаю у стислі строки зменшує кількість падалиці, а раннє збирання льону у фазі ранньої жовтої стиглості, зменшує втрати врожаю від іржі.
Після збирання капусти необхідно видалити з поля залишки, які є розсадником шкідників і хвороб
Імунологічний метод - виведення і впровадження у виробництво стійкий до пошкоджень сортів та використання інших заходів, особливо агротехнічних, для підвищення резистентності сільгоспкультур і багаторічних насаджень. Про стійкість сорту до шкідників та хвороб можна стверджувати лише порівнюючи його з іншими, які більше пошкоджуються. У практиці стійкість розглядають як здатність сорту при одній і тій же самій чисельності фітофага давати порівняно із звичайними сортами більший врожай кращої якості. Імунними називають сорти, які шкідники або хвороби не пошкоджують, або пошкоджуються менше інших.
Посіви стійких сортів здебільшого менше пошкоджуються, а шкодочинність шкідників та хвороб не перевищує економічного порогу, тому їх використання є найважливішим фактором, за допомогою якого можливе багаторічне регулювання чисельності шкідників і збудників хвороб, а також забезпечення захисту рослин при мінімальному застосуванні інсектицидів.
Біологічний метод застосування заходів щодо забезпечення популяцій хижих комах і кліщів, розмножених у біолабораторіях і на біофабриках; використання препаратів, виготовлених на основі патогенних мікроорганізмів. Він включає три основні групи заходів:
охорону та збільшення чисельності природних популяцій хижаків, паразитів та хвороботворних мікроорганізмів;
спеціальні способи практичного застосування ентомо- і акарифагів (для боротьби з кліщами та шкідниками);
використання патогенних мікроорганізмів.
Порівняно з іншими методами боротьби, біологічний має ряд переваг: більша тривалість дії, нешкідливий для людей і теплокровних тварин, а також для бджіл та інших корисних комах. Як приклад, своєчасне раннє лущення після збирання зернових колосових створює сприятливі умови для розмноження хижого жука малашки, який знищує личинок пшеничного трипса, а міжрядні розпушення ґрунту на просапних культурах сприяють корисній діяльності хижих жужелиць, які є ентомофагами дротяників, несправжніх дротяників та інших грунтових шкідників. З хижих комах на овочевих культурах слід оберігати від знищення жуків-сонечок (кокцинеллід) та їх личинок, а також личинок золотоочки та мух-дзюрчалок (сирфід), які знищують попелиць.
Практичне значення у боротьбі з шкідниками овочевих та плодових культур картоплі має застосування мікробіологічних препаратів - ендобактерину та боверину, бітобаксиліну та дендробациліну. Використання зернового бактороденциду та бактороденциду амінокісткового високоефективне в боротьбі з гризунами. Грунтові гриби з роду триходерма виявилися активними антагоністами багатьох фітопатогенних мікроорганізмів.
Важливе значення в. знищенні природних популяцій шкідників має раціональне використання пестицидів. За необхідності слід обмежуватись передпосівною обробкою насіння і рядковим внесенням інсектицидів, своєчасно виявляти поля, де чисельність шкідника перевищує економічний поріг шкодочинності і не обробляти посіви за межами цих територій.
Хімічний метод - полягає в знищенні шкідників і хвороб завдяки застосуванню токсичних для них речовин. Йому поки-що належить провідне місце. Він побудований на використанні отруйних речовин, які потрапляючи різними шляхами в організм шкідників і збудників хвороб призводять їх до загибелі.
Використання хімічних засобів дає змогу розв’язати наступні проблеми:
профілактика можливої шкоди в тих випадках, коли важко визначити чисельність шкідників та хвороб. До профілактичних заходів належить обробка насіння і передпосівне внесення отрутохімікатів у ґрунт;
обмеження розмноження полівольтних видів (більше двох поколінь кліщів та попелиць) для запобігання шкоди у наступних поколіннях;
запобігання загрози від шкідника і хвороби в наступному році. Захист цукрових буряків від звичайного і сірого довгоносика шляхом обробки яйцекладних сумок у пізновесняний період, хоча жуки уже не становлять небезпеки для посівів поточного року;
безпосередній захист посівів або врожаю при виявленні шкідників і хвороб у великій кількості.
При використанні отрутохімікатів необхідно суворо дотримуватись існуючих інструкцій і правил застосування пестицидів проти шкідників і хвороб. Існують різні способи застосування хімічних методів боротьби: обприскування, розсіювання
гранульованих інсектицидів, застосування аерозолів, отруйні принади, обробка насіння, фумігація, дезинфекція.
Механічний метод спрямований на безпосереднє знищення шкідників. Сюди належить ручне і технічне збирання та подальше знищення шкідників, ловильні пояси, пастки-перешкоди. Найбільшого поширення набуло обкопування ловильними канавками посівів цукрових буряків для послідуючого знищення довгоносиків інсектицидами.
Біотехнічний метод заснований на використанні засобів і заходів, що порушують поведінку, репродуктивні функції і розвиток комах та хвороб. За механізмами дії його поділяють на три основні групи:
регуляція поведінки комах за допомогою феромонів;
порушення росту й розвитку комах;
порушення генетичної структури популяцій та репродукції потомства.
При цьому використовують біологічно активні речовини, які не виявляють токсичної дії на шкідників, а тільки порушують механізм внутрішньовидової взаємодії і програми їх розвитку на певному етапі онтогенезу.
Прикладом біотехнічного методу може бути статева стерилізація комах ( альфа-, бета-, гамма-променями або хімічними речовинами хемостирилізаторами). При спарюванні самок із обробленими самцями відкладаються нежиттєздатні яйця.
Карантинні заходи спрямовані на захист території від проникнення іноземних видів, або запобігання розповсюдження хвороб і шкідників, які заселили обмежені площі. Основні правові, організаційні і фінансово-економічні основи карантину, об’єднані в систему державних заходів, спрямованих на запобігання завезення і поширення відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин та бур’янів. їх перелік передбачений законом України “Про карантин рослин”.
Нетрадиційні заходи боротьби використовуються на малих площах, частіше при індивідуальному дачному веденні господарства. Прикладом може бути обробка відварами тютюну, часнику. Встановлення опудал у вигляді сови, консервних банок для відлякування шкідників при їх з’єднанні мотузками.
6. Численні дослідження і практичний досвід свідчать про те, що застосування окремих, навіть надзвичайно ефективних заходів захисту рослин не може забезпечити тривалого стримування чисельності шкідників і хвороб. Цього можна досягти лише при систематичному, комплексному використанні всіх доступних профілактичних і знищувальних заходів. Такий підхід став основою формування нової концепції захисту рослин - інтегрованого захисту.
Моделлю інтегрованого захисту рослин може бути така, в якій передбачаються використання агротехнічних заходів профілактики або стримування розвитку окремих шкідливих об’єктів і інших заходів, які зберігають та активізують діяльність корисних організмів; вирощування імунних до шкідливих організмів сортів; проведення заходів щодо знищення шкідливих організмів (використання біологічних, хімічних засобів захисту і речовин, які б значно впливали на розвиток та поведінку шкідливих видів) на основі об’єктивної оцінки очікуваного розвитку шкідників і хвороб та рівня економічного збитку.
Інтегрований підхід до захисту рослин базується на знаннях прогнозу розвитку і шкодочинності шкідливих видів з врахуванням дії на них факторів, а також прогнозу розвитку культури, яку необхідно захищати.
Основою інтегрованого захисту рослин є агротехніка сільськогосподарських культур, спрямована на створення оптимальних умов для росту і розвитку рослин і несприятливих - для масового розвитку шкідливих організмів. Агротехнічні заходи в поєднанні з біологічними і селекційно-генетичними методами боротьби позитивно впливають на загальний фітосанітарний стан агробіоценозів та знижують негативну дію інших захисних заходів на навколишнє середовище.
Завдання управління екосистемами є основою інтегрованого захисту і для успішного його розв’язання потрібний ретельний аналіз зв’язків між системами організмів, що тут мешкають. Тому потрібні різноманітні екологічні, фізіологічні та інші дослідження, спрямовані на виявлення механізмів змін динаміки шкодочинності і чисельності шкідливих об’єктів.