Лікування хвороби.
При сказі показана негайна госпіталізація. Лікувальні заходи спрямовують на зменшення страждань пацієнта. Хворого кладуть в окрему палату, забезпечуючи максимальний спокій, абсолютну тишу. Для зниження збудливості необхідно призначати наркотичні засоби — морфін, аміназин, седативні, тощо. Втрати рідини поповнюють шляхом внутрішньовенного введення сольових розчинів, плазмозамінників, розчину глюкози. Проводять штучну вентиляцію легень. Деякого тимчасового полегшення можна добитись за допомогою внутрішньом'язового введення антирабічного імуноглобуліну. В останні роки обговорюється ефективність так званого лікувального «протоколу Мілуокі», застосування якого призвело до видужання 2-х хворих у США та 1-го в Бразилії. Однак в усіх цих випадках зараження відбулося через укус кажанів, вірус класичного сказу знайдений не був, що викликає певні сумніви в його етіології — а не були хвороби в цих випадках спричинені іншими ліссавірусами, при яких описані й спонтанні видужання. Тим не менш, попри всі сумніви, рекомендують при лікуванні сказу проводити заходи цього протоколу — ввергнення хворого у штучну кому задля того, щоб дати час на вироблення захисних віруснейтралізуючих антитіл, застосування противірусного препарату рибавірину, інтерферонів та антирабічного імуноглобуліну з метою впливу на вірус. Обслуговуючий персонал повинен працювати в захисному одязі, щоб запобігти попаданню слини на шкіру та слизові оболонки.
Профілактика
Оральна вакцина проти сказу, яку розкидають для імунізації диких тварин в лісах Європи.
Загальні заходи
Профілактичні заходи ведуть у двох напрямках: боротьба з носіями збудника і недопущення розвитку захворювання у людини, яку покусала або обслинила скажена тварина. При боротьбі зі сказом в диких тварин в розвинених країнах в лісах розміщують спеціальну оральну вакцину-приманку, з'ївши яку тварина отримає імунітет. В Україні на відміну від Європи проводять відстріл, застосовують капкани, отрути з метою зменшення поголів'я потенційно заражених диких тварин, мотивуючи це тим, що, зокрема, при скороченні числа лисиць до 1 тварини на 4—5 км2 можливе викорінення природних вогнищ сказу. У містах та селах проводять боротьбу з можливим виникненням сказу у бродячих тварин, запобігаючи, таким чином передачі до свійських. Заборонено проводити трансплантацію органів від донорів, які померли від невстановленого енцефаліту, тому що ця смерть могла відбутися через невиявлений сказ.
Хлопцю проводять вакцинацію проти сказу.
Профілактична вакцинація
Курс профілактичної імунізації проти сказу проводять особам, професійно пов'язаним з ризиком зараження сказом (гицлі, працівники ветеринарних діагностичних лабораторій, мисливці тощо), і складається з трьох внутрішньом'язових (в/м) введень вакцини. Одноразову повторну ревакцинацію рекомендують проводити через рік і далі кожні три роки, якщо особа продовжує перебувати в зоні високого ризику.
Актуальність
На сьогодні сказ реєструють у 150 країнах та територіях світу. Сказ зустрічається на всіх континентах, окрім Антарктиди.
Хворобу не реєстрували в деяких острівних державах: Японії, Новій Зеландії, на Кіпрі, Мальті, а також у Скандинавії (Норвегії, Швеції, Фінляндії) та Іберійському півострові (Іспанії та Португалії). Сказ ліквідували в природі на островах Британія, Ірландія, Ісландія. Однак від нього щорічно гине понад 55 тисяч людей (в середньому 1 людина кожні 10 хвилин) і більше 1 млн тварин. 95 % випадків смертей від сказу спостерігають в Африці та Азії. За даними ВООЗ при 99 % випадків смертей людей від сказу джерелом інфекції є собаки. Близько 40 % жертв укусів ймовірно скажених собак — діти віком до 15 років. Сказ собак потенційно загрожує більш ніж 3,3 мільярдів людей в Азії та Африці. Щорічно понад 15 мільйонів людей у світі отримують постконтактну профілактику для запобігання розвитку сказу. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), це дозволяє щорічно запобігти 327 000 випадків смерті від цієї хвороби. В Європі понад 30 років триває епізоотія сказу природного типу, основними джерелами якої є дикі м'ясоїдні тварини, головним чином, лисиці. З кінця 1990-х епіцентр сказу в Європі через високий рівень імунізації диких тварин в Західній та Центральній Європі перемістився на схід до Польщі, Хорватії, Російської Федерації, Білорусі, України, Латвії.
Ситуація зі сказом в Україні
В останні роки в Україні епізоотична ситуація зі сказу значно погіршилась. Активні осередки природного типу цієї інфекції існують на всій території нашої держави, більшість яких реєструють у Чернігівській, Сумській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій та Луганській областях. Відзначають підвищену захворюваність на сказ серед собак, котів і сільськогосподарських тварин, що, передусім, є показником епізоотичного неблагополуччя серед диких тварин. Ускладнює ситуацію зростання в населених пунктах кількості безпритульних собак і котів, неповне охоплення профілактичними щепленнями свійських тварин, порушення правил утримання їх власниками. Все це є передумовою формування осередків сказу міського типу. У зв'язку з погіршенням епізоотичної ситуації зі сказу збільшилась загроза виникнення і поширення цієї інфекції серед населення. Так, у нашій країні за медичною допомогою з приводу укусів тваринами щороку звертається близько 110 тисяч осіб, з них майже 20 тисяч отримують антирабічні щеплення. Вартість профілактичної вакцинації людей щорічно в Україні досягає 6 млн доларів. Протягом останніх років реєстрували поодинокі випадки захворювань на сказ серед людей, виникнення яких було пов'язане з несвоєчасним зверненням потерпілих від укусів тваринами за медичною допомогою та, в 2015—2016 роках, з відсутністю в країні відповідних вакцин.
