Національний авіаційний університет

Варенко Володимир Михайлович

ОРГАНІЗАЦІЯ

ДІЯЛЬНОСТІ АНАЛІТИЧНИХ СЛУЖБ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Київ - 2008

Рецензенти:

Ю. І. Палеха – кандидат культурологічних наук, професор Європейського університету;

М. В. Геращенко – кандидат педагогічних наук, професор Національного авіаційного університету.

Анотація:

У навчальному посібнику розглядаються теоретичні і практичні питання організації діяльності інформаційно-аналітичних служб, зокрема стан і тенденції розвитку, основні принципи організації інформаційно-аналітичного процесу, структура аналітичних служб, їх забезпечення кадровими, матеріальними та фінансовими ресурсами, основні принципи планування діяльності.

Розрахований на студентів вищих навчальних закладів, викладачів.

Передмова

В часи глобалізації і інформатизації світових процесів актуальність інформаційно-аналітичної діяльності повсякчас зростає. Зростають і вимоги до професії аналітика. Суспільство зіткнулося з парадоксальною ситуацією: з одного боку – перенасиченням інформаційними потоками (і ці процеси пришвидшуються!); з другого боку - браком потрібної (і своєчасної!) аналітичної інформації конкретного змісту. Парадоксально й те, що держава злочинно байдуже ставиться до проблем формування класу висококваліфікованих аналітиків (ними стають суміжники: журналісти, документознавці, економісти…); до їх професійної підготовки (вища освіта не приділяє цьому належну увагу); до науково-інформаційного забезпечення (явно недостатньо навчальних підручників, посібників, наукових видань). Причини такого стану слід шукати в швидкій і часом хаотичній трансформації нашого суспільства пострадянського типу в європейську спільноту економічно розвинених країн з ринковою економікою. Кризові явища, які виникають при цьому, значною мірою є наслідком минулої неуваги суспільства до інфомаційно-аналітичної діяльності.

Економічно розвинені країни приділяють аналітичній діяльності першорядну увагу. Це обумовлено рядом причин: зростанням конкуренції (економічної, політичної, військової) між державами; боротьбою за володіння зонами впливу, природними ресурсами, які все більше вичерпуються; екологічними проблемами тощо. Якраз інформаційно-аналітичні служби і забезпечують прийняття правильних управлінських рішень, ефективного уникнення конфліктів, контроль і прогнозування кризових явищ. Зрозуміло, що країни, які не приділяють цим службам достатньої уваги, приречені на відставання в розвитку. На жаль, до таких країн поки що належить і Україна.

Сучасний стан з організацією діяльності інформаційно-аналітичних служб на Україні не задовольняє потреби держави, не відповідає рівню інформаційного розвитку суспільства. Очевидно, що мусимо швидко і якісно розв’язувати назрілі проблеми, аби не бути на задвірках європейського співтовариства, адже органи державної влади, бізнесмени, політики відчувають гостру потребу в своєчасній аналітичній інформації. Дещо робиться в цьому напрямі: створюються нові інформаційно-аналітичні центри, недержавні організації, поліпшується питання з фаховою підготовкою відповідних спеціалістів, узгоджується нормативно-правова база законодавства. Зокрема, нещодавно суспільству запропонований Закон «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», прийнятий Верховною Радою 9 січня 2007 року, а також проект «Концепції формування та функціонування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування», які, на нашу думку, хоч і запізнілі, проте абсолютно відповідають вимогам часу і потребам суспільства.

Наше навчальне видання не претендує на вичерпність викладу матеріалу. Та це й неможливо, оскільки аналітична діяльність сьогодні об’єднує складну і розгалужену систему знань, синтезує їх з різних наук. Проте зазначимо, що зміст посібника повністю відповідає навчальній програмі з дисципліни «Організація діяльності інформаційно-аналітичних служб». При написанні книги використовувались різні джерела, зокрема і мережа Інтернет. Сподіваємося, що видання допоможе у підготовці відповідних фахівців та дасть поштовх новим дослідженням і створенню нових посібників.

Розділ 1.

Інформаційно-аналітичні служби в Україні і за кордоном:

стан і тенденції розвитку

ПЛАН

1.1. Мета, завдання, місце навчальної дисципліни в системі професійної підготовки фахівця.

1. 2. Інформаційно-аналітична діяльність: роль і функції в суспільстві.

1. 3. Діяльність аналітичних служб за кордоном.

1. 4. Інформаційно-аналітична структура України. «Мозкові центри».

1. 5. Тенденції розвитку інформаційно-аналітичних служб.

1.1. Мета, завдання, місце навчальної дисципліни в системі професійної підготовки фахівця. Навчальна дисципліна „Організація діяльності аналітичних служб" - одна із спеціальних дисциплін, що забезпечує високий рівень професійної підготовки студентів-документознавців. Місце і значення курсу визначається сучасними вимогами до теоретичної і практичної підготовки кадрів, професійна діяльність яких пов'язана з широким використанням документних ресурсів.

У запропонованому курсі розкриваються основні питання становлення і розвитку інформаційно-аналітичних служб, розглядаються теоретичні та практичні аспекти їх створення, управління і економіки.

В результаті вивчення курсу студенти отримують чітке уявлення про теорію і практику створення і діяльності інформаційно-аналітичних служб як важливої складової інформаційного забезпечення управління України.

Основна мета дисципліни - дати систему теоретико-практичних знань щодо створення, функціонування, управління і економіки інформаційно-аналітичної служби.

Завдання вивчення навчальної дисципліни:

• ознайомити з історією виникнення, сучасним станом та тенденціями розвитку інформаційно-аналітичних служб;

• з'ясувати місце і роль інформаційно-аналітичних служб в системі інформаційного забезпечення управління;

• визначити сучасний організаційно-правовий статус інформаційно-аналітичних служб;

• допомогти опанувати специфіку управління інформаційно-аналітичною службою;

• ознайомити з менеджментом кадрових ресурсів, формуванням матеріальних та фінансових ресурсів ІАС;

• навчити планувати діяльность інформаційно-аналітичної служби.

Місце навчальної дисципліни. Програма дисципліни "Організація діяльності аналітичних служб" є складовою частиною комплексної системи професійної підготовки висококваліфікованого фахівця-документознавця. Дисципліна взаємопов'язана з іншими (історико-філософськими, гуманітарними, юридичними, технічними) навчальними дисциплінами, що викладаються в рамках навчальних планів, зокрема: „Історія", „Філософія", „Архівознавство", „Бібліографознавство", „Документознавство", „Аналітико-синтетична переробка документальної інформації", „Бібліографічні ресурси галузі", "Документально-інформаційні комунікації", „Патентознавство", „Стандартизація", „Адміністративне право", „Міжнародне право", „Юридична документація", „Інформатика" та інші.

1. 2. Інформаційно-аналітична діяльність: її роль і функції в суспільстві. Вживаючи терміни «аналіз», «аналітика», «аналітична діяльність» ми часто не задумуємось над суттю цих понять. І тільки при спробі проаналізувати що-небудь схаменемось: а що ж ми власне мали на увазі?, з чого ж почати? і тому подібне. Зазвичай тут ми заходимо в глухий кут, оскільки маємо справу із складним і неоднозначним явищем.

Інформаційно-аналітична діяльність – це сукупність дій на основі концепцій, методів, засобів, нормативно-методичних матеріалів для збору, накопичення, обробки та аналізу даних з метою обгрунтування та прийняття рішень.[Cурмін]

Однак це визначення не дає повної уяви про поняття. Адже сьогодні аналітика – це розгалужена і складна система знань, складовими частинами якої є й інші науки: логіка (наука про закономірності правильного мислення), методологія (система принципів, методів і прийомів пізнавальної діяльності), евристика (наука, що відкриває нове в різних сферах життя), інформатика (наука про інформацію, способи її отримання, накопичення, обробки і передачі [Сурмін, с.242].

В сучасних умовах роль аналітичної діяльності постійно зростає. Аналітики все більше і більше впливають на розвиток людства, всі сфери суспільного життя. У багатьох, особливо в економічно розвинених країнах масово створюються інформаційно-аналітичні служби в різних органах державної влади, приватних структурах, партіях тощо. Серед причин такого бурхливого розвитку інформаційно-аналітичних служб виділимо:

- систематичне об’єктивне зростання рухливості суспільних, економічних, політичних процесів в світовому масштабі з їх структуруванням, динамічним розвитком, але з непередбачливою поведінкою. Зрозуміло, що є необхідність дати оцінку цим процесам, що весь час змінюються;

- в соціальному управлінні сучасна людина зіткнулася з проблемами, які потребують осмисленого вирішення. Ускладнення соціальних систем (а це - об’єктивний процес) веде до росту їх нестабільності, кризових явищ. Намагання уникнути втрат примушує управлінців шукати оптимальні рішення з мінімальними ризиками. Для цього й необхідний всебічний аналіз ситуації з наступними висновками, що дозволить досягти бажаного результату;

- напружена динаміка росту соціальних процесів породжує величезні неконтрольовані, суперечливі потоки інформації, які потребують відповідного дослідження, аналізу, контролю, що без ефективних сучасних аналітичних технологій неможливо зробити;

- зростання конкуренції, а той конфронтації між державами за володіння зонами впливу, економічними важелями, природними ресурсами тощо. Аналітичні служби дозволяють приймати такі управлінські рішення, які убезпечують від конфліктів, контролюють та прогнозують кризові явища.

В сучасних умовах інформаційно-аналітична діяльність стає необхідною потребою суспільства, одним із найважливіших і найвпливовіших факторів стабільності і життєдіяльності будь-якої держави.

Аналітична діяльність в сучасному державному управлінні виконує такі важливі функції:

1. Управлінська – забезпечує інформацією всі етапи управлінської діяльності: підготовку, прийняття управлінських рішень, контроль за їх виконанням.

2. Діагностична - спрямована на отримання об’єктивної картини ситуації, що склалася, її. діагностики.

3. Застерігаюча – виявляє проблеми, небезпеки, конфлікти, дозволяє їх уникнути.

4. Пізнавально-ментальна – сприяє зміні розуміння сутності явищ, зміні ментальності управлінців [Сурмін, с. 271].

Отже, інформаційно-аналітична діяльність зводиться до двох важливих чинників: по-перше, отримується прямий результат, що виникає як підсумок пошуків оптимального управлінського рішення; по-друге, є також і непрямий результат – це зміна уяви управлінців про той об’єкт чи явище, які вони аналізували.

На жаль, сьогодні в світі, зокрема й в Україні, ще недооцінюється значення і роль аналітичних служб в управлінській діяльності, суспільних процессах, партійних справах. Така неповага до аналітики без перебільшення загрожує національній безпеці країни.

1. 3. Діяльність аналітичних служб за кордоном. Аналіз світового досвіду та тенденцій розвитку інформаційної сфери, особливо в розвинених країнах, доцільний з таких причин. По-перше, механізми функціонування інформаційної сфери па глобально­му рівні безпосередньо та опосередковано впливають па аналогічну ланку життєдіяльності українського суспільства. По-друге, стан і тен­денції розвитку інформаційної діяльності у сфері управління в розви­нених країнах можуть слугувати певним орієнтиром для визначення перспективних шляхів розвитку організації аналогічної діяльності в Україні.

Тому спочатку назвемо особливості розвитку інформаційної сфе­ри розвинених країн:

• революційні зміни в технологічному базисі, які привели до фор­мування принципово нових умов інформаційної діяльності в суспільстві;

• глобалізація економіки та інформаційної сфери суспільства;

• поглиблення поділу праці в інформаційній сфері, процесів спе­ціалізації, кооперації та концентрації на інформаційному ринку.[Кулицький, с. 168]

Інформаційно-аналітичні структури за кордоном у процесі свого розвитку перетворилися на спеціалізовані структури з вивчення, обробки і аналізу інформації, що виконують сьогодні роль посередника між масивами інформації та її користувачами. Перехід від індустріального до інформаційного суспільства формує потребу у таких посередниках і суттєво впливає на його структуру.

Інформаційно-аналітичні служби Центральної Європи, США та інших високорозвинених країн, як правило, обов'язково використовують у своїх дослідженнях такий інструмент як моніторинг. Будь-який офіційний звіт, опублікований спеціалізованою агенцією, інститутом чи групою авторитетних дослідників, ґрунтується на кількісних показниках і зорієнтований на демонстрацію ефективності роботи, що проводиться або проводилася. З іншого боку, споживач, вихований на сприйнятті і співставленні цифр і фактів, самостійно визначає міру ефективності роботи того чи іншого департаменту, політичної фігури, громадського інституту та ін. Тобто, вироблений інформаційний продукт не є ресурсом вузького використання - для профільних міністерств, відомств, спеціалізованих інститутів та окремих осіб. Результати моніторингового дослідження стають надбанням громадськості і повертаються у вигляді адекватної реакції, що, у свою чергу, слугує показником правильності обраної стратегії або необхідності скоригувати рух і виправити помилки.

Існує таке поняття, як «мозкові центри» - незалежні, недержавні громадські дослідницькі організації, які в західному світі сприймаються як невід'ємний, важливий елемент демократії. Будучи "п'ятою владою", ці центри формують як громадську, так і політичну, економічну, правову думку, культурологічну, екологічну, демографічну та ін. політику урядів, суттєво впливаючи на загальний вектор розвитку суспільства.

«Мозковими центрами» або "аналітичними центрами" (think tаnks) прийнято називати недержавні (громадські) дослідницькі організації (НДО), які, як правило, зосереджують свої зусилля в галузі гуманітарних наук - політики, економіки, соціології, права тощо. Найбільшого розвитку "мозкові центри" набули в західному світі і, по суті, є однією з ознак західної демократії. Враховуючи їх вплив на суспільно-політичні, економічні та ін. процеси, think tаnks зачисляють до "п'ятої влади" (після законодавчої, виконавчої, судової та ЗМІ).

За домінантними цільовими галузями діяльності "мозкові центри" можна поділити на:

- дослідницько видавничі;

- лоббістські;

- правозахисні;

-культурологічні;

- цільові.

За обширом проблем, які вони розглядають і вивчають, також можна виокремити:

- світові (наприклад, так званий "Римський клуб", National Еndоwment fог Demосгасу в США);

- загальнодержавні;

- регіональні.

За політичними орієнтаціями:

- політично заангажовані (це think tаnks при політичних партіях і рухах);

- політично незалежні.

Структура розвинутих think tаnks включає Раду опікунів (найчастіше це фундатори організації), виконавчого директора, відділи експертів, розробки програм, адміністративно-фінансовий, інформаційний, маркетингу і фандрейзингу, прес-центр. Конкретна діяльність, її результати, розміри і механізм фінансування цих НДО дуже різноманітні.[яндекс].

Розглянемо think tаnks США, де вони розвинулися у найбільшвпливову суспільно-політичну силу. Принагідно зауважимо, що в США сектор громадських організацій - один з найрозвиненіших у світі. Тут одна недержавна дослідницька організація (НДО) припадає на 120 чол. Всього у цій країні близько 1200 аналітичних центрів. Мозкові центри самого уряду США нараховують близько 5000 працівників і мають фінансування близько 1,5 млрд дол. щорічно. При університетах працює майже 600 think tаnks. Ще 600 є незалежними громадськими організаціями. Більшість найвпливовіших think tаnks працюють у Вашингтоні. Засновниками і опікунами аналітичних центрів є відомі політики, скажімо, згадуваного Інституту за підтримку демократії (National Еndоwment fог Demосгасу), заснованого у 1983 р., - З. Бзежинський, М.Олбрайт. Інститут досліджував у 80-х роках процеси у Латинській Америці, а зараз зосереджує свою увагу на країнах Африки, Азії, Близького Сходу і пострадянського простору.

Одним з найвпливовіших аналітичних центрів США є Тhе Неrіtаgе Foundation ("Спадщина"). Це стратегічний дослідницький інститут, що займається широким спектром питань громадської політики. Зокрема Неrіtаgе Foundation розробив моделі пенсійної системи, модель американської економіки, модель родини. Ідея інституту - побудувати статистичну модель суспільства і забезпечити доступ до неї широкої громадськості. Фундація видає ряд аналітичних досліджень, з найбільш відомих — щорічний "Іndех оf Есоnоmіс Fгееdоm", "Політичні експерти 2000", "Мандат на лідерство" (рекомендаційні матеріали для кандидатів у президенти США). Крім того, видаються журнал, різноманітні буклети на 12-30 сторінок, організуються проблемні конференції. Фундація має біля 200 працівників, 35-40 дослідників. Бюджет організації - близько 30 млн. дол. щорічно. Організація має унікальну систему фінансування, яка включає до 200 тис. спонсорів, гроші від яких (суми 20-40 дол.) залучаються шляхом прямого листування. Біля 3000 пожертводавців подають на потреби фундації по 1000 дол., а члени "Президентського клубу" - понад 1000 дол. Донорам надається пріоритет у висвітленні питань, які їх цікавлять. Організація має 5 серверів у мережі Інтернету.

Центр міжнародних приватних підприємств (Сеnter for International Рrivate Епterprisе) провадить та розповсюджує дослідження з реформування ринку та розвитку демократії. Бере участь у фінансуванні більш ніж 90 новостворених проектів розвитку ринку. Пріоритетними галузями досліджень в країнах пострадянського простору можуть бути "молодь і бізнес", "корупція і шляхи її подолання" тощо.

Інститут Брукінгс: Національний інститут передових досліджень. Поєднує академічні та громадські стратегії. Веде дослідження в галузі економіки, політики, законодавчої сфери та "третього сектора". Видає журнал накладом 12000 примірників. Відстежує ситуацію і розвиток think tаnks у світі.

Інститут міжнародної економіки (Іпstitutе for Іпternational Есопотісs) - приватний некомерційний незалежний дослідний інститут, створений для вивчення міжнародної економічної політики. Займається економічним аналізом, проблемою глобалізації, перспективним прогнозуванням. Річний бюджет інституту - 6 млн дол.

САТО-Іnstitutе - одна з провідних дослідних неполітичних організацій у Вашингтоні. Досліджує проблеми економіки, видає книги, журнали, проводить конференції. Приклад доробку - книга "Глобальний капіталізм". Стоїть на жорстких позиціях по відношенню до МВФ, USAID та ін. організацій, які опікуються трансформаційними процесами в країнах пострадянського простору. Позиція САТО - менше опікати "нові демократії" на теренах колишнього СРСР.

Інститут міста (Тhe Urban Institute) — засновано у 1968 р. Некомерційна організація, яка зосереджує увагу на проблемах суспільства, зокрема проблемі житловлаштування, демографії, експертному обслуговуванні. В інституті працює 400 працівників. Річний бюджет організації — 70 млн. дол.

Центр міжнародного приватного підприємництва (Сenter for Іпternational Рrivatе Епterрrіsе (СІРЕ). Створено при торговій палаті США у 1983 році з метою надання підтримки місцевим організаціям у цілому світі, які будують демократію шляхом розвитку приватного підприємництва. Діяльність СІРЕ фінансується Національним фондом підтримки демократії та Агентством з міжнародного розвитку США, Світовим банком та деякими корпораціями (ІВМ, Соса-Соlа) і приватними фондами. СІРЕ фінансував поряд 400 проектів у співпраці з понад 90 місцевими організаціями у 70 країнах. Гранти надаються бізнесовим організаціям, НДО, дослідницьким центрам. СІРЕ видає щоквартальний часопис "Есоnоmіс Reform Тоdау" (Економічні реформи сьогодні), адресований політикам, журналістам та бізнесменам (наклад 26000, ареал розповсюдження - 97 країн). СІРЕ має представництва в Угорщині, Єгипті, Росії.

Дуже цікавим явищем think tаnks -простору в США є наявність окремих НДО, які, не будучи "чистими мозковими центрами", виконують допоміжні консультативні та комунікативні функції, зокрема для грантодавців і між грантодавцями, а також вивчають НДО-простір і розробляють питання створення грантів. Очевидно, що наявність цих організацій говорить про розвиненість громадянського суспільства як такого. До згаданих організацій належать Центр фундацій і Рада фундацій.

Центр фундацій (Тhе Fоиdаtіоп Сепtеr) має місію збору, організації, аналізу та розповсюдження інформації про фундації, корпоративне надання грантів. Розробляє питання створення грантів та розробки пропозицій.

Рада фундацій (Соuncil of Fоudаtіопs») - об'єднує близько 2000 організацій-грантодавців у всьому світі. Головна діяльність пов'язана з різноманітною інформацією для давачів грантів. Приклад діяльності - проект "Крила" (всесвітня ініціатива для підтримки творців грантів). РФ не є аналітичним центром, але члени РФ фінансово підтримують АЦ.

Аналогом Ради фундацій в Європі є Європейський центр фундацій.[Яндекс].

Загалом think tаnks Сполучених Штатів Америки слід вважати орієнтиром для інших демократій. Не скидаючи з шальок терезів вагу національних особливостей, які присутні в будь-якому суспільстві, зауважимо, що структура, політична, економічна, антикорупційна, правозахисна роль, лоббістська, аналітична, дослідницька, інформаційна та ін. функції think tаnks США, їх місце і роль, яку вони виконують у суспільстві, є орієнтиром і для українських, порівняно молодих "мозкових центрів", які тільки розпочинають свій шлях.

Щодо європейських країн, то на сьогодні визначилось кілька міст, де „фабрик думок" найбільше. У Великій Британії - це Лондон. 90 % британських think tаnks розмістилося в урядовому кварталі. В Німеччині, в Бонні, зосереджені переважно інститути з проблем внутрішньої політики, а в Берліні - інститути, що досліджують проблеми зовнішньої політики і політики безпеки. З другої половини 1990-х років новими центрами think tаnks стають Гамбург, Мюнхен, Кілль, регіон Північної Райн-Вестфалії.

Таке розташування неурядових організацій обумовлене об'єктивно. У великих містах, особливо у столицях, зосереджені засоби масової інформації, партійні центри, органи різних спілок, штаб-квартири низових «grass – roots» організацій, значні наукові заклади, університети.

„Фабрики думок" використовують традиційно усталені канали, які забезпечують їм можливості брати участь у процесі вироблення політичних рішень. Їх співробітники мають можливість виступати на засіданнях урядових комісій. Деякі фахівці з think tаnks працюють в державних структурах. Колективи „фабрик думок", які працюють за контрактами, готують офіційні звіти й повідомлення для вищих посадових осіб. Результати своїх досліджень фахівці презентують на різних форумах, поширюють через засоби масової інформації.

Основними цільовими групами „фабрик думок" і в США, і в Європі є дослідницькі інститути та університети, депутати парламентів, політичні партії, міністерські апарати. Менше замовників серед підприємців, профспілок, інших неурядових організацій.

Можна стверджувати, що поява таких неурядових організацій, як „фабрики думок" в країнах розвинутої демократії сприяла збільшенню і зміцненню взаємозв'язків між науковими, політичними і громадськими колами суспільства. Недержавне фінансування та академічні стандарти діяльності у першій половині XXI століття обумовили високий професійний рівень їх досліджень та появу постійних замовників.

В останні десятиліття діяльність think tаnks зазнає серйозних змін. Найважливіші - це перетворення більшості з них на пропагандистсько-консультативні центри з вузькоспеціалізованою, оперативною інформаційною базою даних, боротьбою за цільові групи збуту своєї продукції. Внаслідок цього посилюється політизація фахової інформації, яку надають ці заклади.

Зміни в сучасному міжнародному середовищі та, відповідно, у внутрішньополітичних процесах викликають потребу у вдосконаленні, трансформації, а також, можливо, і звуженні діяльності „фабрик думок". [Яндекс]

1. 4. Інформаційно-аналітична структура України. «Мозкові центри». Треба зазначити, що інформаційно-аналітична структура в Україні ділиться в основному на два великих сектори: державні та неурядові аналітичні служби.

Державні аналітичні служби в Україні. У сучасній Україні функціонують численні державні аналітичні служби (за даними УкрІНТЕІ, їх загальна кількість досягає 70). Серед основних інформаційних продуктів і послуг, які надаються цими службами - результати соціологічних досліджень, моніторинг засобів масової інформації, підготовка довідкових і прогнозно-аналітичних матеріалів тощо. Однак діяльність згаданих інформаційно-аналітичних підрозділів не координується. Часом важко з'ясувати не тільки, яку інформацію вони готують і на кого вона розрахована, а й взагалі визначити факт її існування, оскільки ця продукція не надходить до системи загальнодоступних документальних комунікацій.

За матеріалами дослідження, проведеного фахівцями Книжкової палати України, серед найбільших центрів, які здійснюють інформаційне забезпечення державних, урядових, законодавчих гілок влади та регіональних керівників слід відзначити аналітичні служби Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України. Серед потужних закладів, що готують аналітичну інформацію, можна також відзначити Національний інститут стратегічних досліджень, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади НБУВ.[ЯндексЇ

У структурі Адміністрації Президента України аналітичні матеріали переважно готують Управління внутрішньої політики (відділ суспільно-політичного аналізу, відділ політичного менеджменту, відділ інформаційного забезпечення); Управління економічної та соціальної політики (відділ макроекономічного аналізу); Управління організаційної роботи та кадрової політики (відділ правового та інформаційного забезпечення). Джерелами інформації для цієї роботи є широкий спектр даних про соціально-економічні та політичні процеси, що передаються електронною поштою з регіонів; відомості Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України та інших міністерств і державних комітетів. Використовується також зарубіжна, вітчизняна центральна та регіональна преса. Кожного місяця та щоквартально Адміністрацією Президента видаються бюлетені з проблем економічної ситуації в Україні, соціальної політики тощо. Готуються аналітичні матеріали, що всебічно аналізують ситуацію в окремих регіонах. Здійснюються огляди центральної та регіональної преси з окресленого кола питань, а також огляди зарубіжної преси, що висвітлює події в Україні тощо.

У складі Кабінету Міністрів України функціонують Відділ аналізу та прогнозування соціально-економічного розвитку Служби прем'єр-міністра (сектор аналізу та прогнозування, сектор підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів); Управління з питань місцевих державних адміністрацій та органів самоврядування (відділ з питань підготовки нормативних документів та інформаційно-аналітичної роботи); Управління взаємодії з комітетами Верховної Ради України та громадськими політичними організаціями (відділ взаємодій з громадсько-політичними організаціями — сектор інформації, аналізу та прогнозу). Тематика матеріалів визначається поточними питаннями, які розглядає Уряд, а також постійними запитами, обумовленими потребою всебічної орієнтації в економічному, суспільному, політичному, духовному кліматі в Україні.

Науково-аналітичне управління Верховної Ради України є дослідницьким підрозділом Секретаріату Верховної Ради, що функціонує з 1996 р. Управління здійснює самостійні системні дослідження на основі річних планів науково-дослідницьких робіт, виконує оперативні завдання, зумовлені запитами комітетів Верховної Ради та окремих народних депутатів, пов'язаними з процесом державотворення. Відділи аналізу економічної, галузевої та регіональної політики; аналізу бюджету, фінансів та грошово-кредитної політики; аналізу соціальних процесів та гуманітарної політики забезпечують виконання дослідницьких робіт у таких напрямах:

• розробка науково- та інформаційно-аналітичних і оглядових доповідей з проблем сучасної економічної, соціальної та гуманітарної політики;

• підготовка аналітично-експертних оцінок, висновків, оглядів та довідок, що стосуються поданих на розгляд Верховної Ради найбільш важливих і складних за змістом законопроектів, які регулюють економічну та соціальну сферу;

• узагальнення теоретичного та практичного досвіду інших держав у галузі законодавчого забезпечення трансформаційних процесів і соціально-економічного розвитку держави, створення та вдосконалення правової інфраструктури, необхідної для забезпечення ефективного функціонування економіки на ринкових засадах;

• постійний моніторинг соціально-економічного стану держави та щомісячна підготовка аналітико-статистичних та інформаційних матеріалів про стан економічного розвитку України.

Для забезпечення інформацією Президента України та Ради Національної безпеки і оборони шляхом проведення досліджень, аналітичного прогнозування та стратегічного планування як урядову інституцію було створено Національний інститут стратегічних досліджень. Головні напрями діяльності цієї установи такі:

• національна безпека і геостратегічні інтереси України;

• соціально-економічні та політичні аспекти розвитку держави;

• загальні проблеми національної безпеки;

• воєнна політика;

• зовнішньополітична стратегія України;

• суспільно-політичні процеси в Україні;

• соціально-економічна стратегія та економічна безпека; регіональні проблеми;

• системне моделювання та оцінка стану національної безпеки;

• інформаційні технології та аналіз інформаційного середовища.

Інформаційно-аналітичне забезпечення Адміністрації Президента, Кабміну, Верховної Ради, регіональних владних структур здійснюють також Служба інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (СІАЗ) та Фонд Президентів України, що працюють у НБУВ. СІАЗ складає аналітичні матеріали з широкого кола питань, визначених конкретними запитами абонентів служби. Наприклад, економічна тематика представлена в матеріалах з проблем діяльності фінансово-промислових груп, організації міжнародних шляхів транспортування нафти та газу, вільних економічних зон тощо. За таким самим відбірковим принципом готується політологічна аналітика, огляди преси з питань розвитку науки та освіти. Фонд Президентів України готує інформаційно-аналітичні огляди періодичних видань, які здебільшого висвітлюють політологічну тематику.

Аналіз сучасного стану науково-аналітичної діяльності показав, що вона є важливою ланкою інформаційної роботи. Але аналітичні служби, які функціонують в Україні, досить розпорошені. Всі досліджувані аналітичні підрозділи працюють автономно, за конкретними оперативними чи постійно діючими запитами абонентів. Однак, між ними відсутня координація, зокрема для спільного формування й використання джерельної бази, що створюється в процесі аналітико-синтетичної обробки української наукової літератури. Специфіка проблеми науково-аналітичної діяльності в Україні полягає в тому, що робота всіх досліджуваних інституцій спрямована на задоволення інформаційних потреб вищих державних, урядових, законодавчих гілок влади. Проте, наукова аналітика потрібна й для прийняття управлінських рішень у регіональних і місцевих органах влади, а також під час обґрунтування значних наукових і господарських проектів, що й зумовило появу «Концепції формування та функціонування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування» (Див. додаток). [Яндекс]

Неурядові аналітичні служби. Поняття «неурядовий аналітичний центр» в українському законодавстві немає. Не фігурує таке словосполучення й у суворих формах статистичної звітності щодо об'єднань громадян. Тобто де-юре — інтелектуальне ядро третього сектора — неіснуючий об’єкт, а ось де-факто — цілком конкретне явище, яке має дедалі більший вплив на суспільно-політичні процеси в країні.

Аналітичні центри (англійською мовою think tаnks - мозкові центри, фабрики думки) є невід'ємним складником поточного політичного процесу як у межах національних демократичних держав, так й у світовому масштабі. Наприкінці 80-х років минулого століття Україна теж долучилася до процесу створення мережі think tаnks. З того часу тут виникли і зміцніли ряд авторитетних фахових фабрик думки, які дістали в українському науковому обігу та політичному лексиконі назву "неурядові аналітичні центри". Здобули визнання й авторитет багато висококваліфікованих експертів у різних сферах публічної політики.

Протягом усього періоду існування, а надто в 2000-2004 роки, неурядові аналітичні центри в Україні розвивались у доволі несприятливих умовах із погляду як можливостей забезпечення власної діяльності, так і стосунків із владою. Незважаючи на це українські неурядові аналітичні центри змогли не лише зберегтися як незалежні експертні структури, але й певною мірою посилити свої позиції, спроможності та вплив на владу і громадянське суспільство.

Головними здобутками неурядових аналітичних центрів в Україні є те, що, працюючи в несприятливих політичних та економічних умовах, вони:

• навчилися самостійно шукати і знаходити шляхи виживання, не втрачаючи за цього своєї незалежності та об'єктивності;

• досліджували теми, актуальні для здійснення в Україні суспільних трансформацій у напрямі її наближення до європейських стандартів, поєднуючи оперативне реагування на поточні виклики з виробленням стратегічного бачення розвитку країни в різних сферах;

• набули визнання у влади і політичних сил як впливовий суб'єкт суспільно-політичного життя, а також довіри в суспільства - як носій і виразник його інтересів;

• справляють постійний вплив на громадську думку, користуються значною увагою медіа, мають високий рівень присутності в інформаційному просторі;

- розширюють міжнародне співробітництво, роблять свій вагомий внесок у позитивне сприйняття України світом і міжнародними організаціями;

- поступово інтегруються в світову експертну спільноту, забезпечуючи належну якість своєї продукції.

Водночас нині діяльність неурядових аналітичних центрів обтяжена наявністю серйозних проблем, зумовлених особливостями національного контексту, - як "хронічних", так і нововиниклих, що увиразнилися протягом останніх років.

Для ідентифікації мозкових центрів використовуються насамперед такі критерії, як:

• орієнтація на задоволення суспільного інтересу як головну мету діяльності неурядової організації (незалежно від того, чи задекларовано таку орієнтацію, чи ні);

• постійний характер діяльності;

• спеціалізація на виробленні рішень у сфері публічної політики;

• наявність постійного штату дослідників (експертів);

• вироблення власного інтелектуального продукту — аналітичних матеріалів, ідей, рекомендацій;

• доведення цього продукту до відома політиків, уряду і громадськості;

• відсутність відповідальності за дії влади;

• незалежний характер досліджень, відсутність зв'язку з будь-чиїми індивідуальними, груповими чи корпоративними інтересами;

• відсутність серед основних напрямів діяльності таких, як навчання чи здобуття наукових ступенів.

Очевидно, що ці критерії мають нормативний, а певною мірою й ідеальний характер. Реальні think tаnks відповідають їм лише частково, оскільки їхня діяльність у різних регіонах має свою специфіку.

До кола функцій think tаnks дослідники відносять:

- у громадянському суспільстві:

• посередництво між владою і громадськістю;

• ідентифікація, озвучення та оцінка наявних або нововиниклих проблем і пропозицій;

• трансформація ідей та проблем у формат політичної дискусії;

• участь у публічних дебатах у ролі поінформованого та незалежного суб 'єкта;

• створення "майданчика" для конструктивного діалогу, обміну ідеями та інформацією між: зацікавленими сторонами в процесі вироблення політики;

- у сфері політики:

• здійснення досліджень політичних проблем та наслідків пропонованих або ухвалених політиками рішень;

• надання рекомендацій щодо розв'язання поточних політичних проблем, над якими працюють урядові структури;

• оцінювання урядових програм;

• ініціювання публічних дискусій та обміну ідеями з ключових проблем;

• підготовка кадрів для урядових структур і слугування місцем для "підзарядки батарейок" для тих політиків, які (тимчасово) відійшли від влади (цю функцію називають також "дверима, що обертаються");

• інтерпретація політики та поточних політичних подій для електронних та друкованих ЗМІ.

За останні роки мережа неурядових аналітичних структур розширилася — за даними спеціалізованих ресурсних центрів, в Україні сьогодні нараховується 115 (2005р.) таких організацій. Тим часом активно діючих — не більше половини.

Що таке середній український неурядовий аналітичний центр?

Аналітичний центр в Україні — це самостійна незалежна структура з невеличким (до десяти чоловік) штатом. 60% його співробітників володіють іноземними мовами. За потреби експертний потенціал збільшується вдвічі, що забезпечує якість і мобільність досліджень.

Як правило, центр зосереджений на дослідженнях у трьох-чотирьох сферах (переважно економіка, внутрішня й зовнішня політика, соціальна сфера). Аналітична продукція адресується, головним чином, підготовленій аудиторії, а публічна діяльність має на меті вплив на громадську думку. Експерти центру виходять у національний медіа-простір до 10 разів на місяць. Центр має власний веб-сайт, друковане періодичне видання (тираж до 1300 прим.). Видаються книжки, брошури (близько 1000 прим.), орієнтовані на фахівців й органи державної влади. Видавничій діяльності надається першочергове значення, оскільки вона забезпечує незалежний від держави інформаційний канал.

Проте така присутність в інформаційному просторі в українських реаліях — аж ніяк не індикатор спроможності впливати на ситуацію в країні, позаяк медіа-активність центру часто має номінальний характер. Оскільки ядро аналітики — новаторські ідеї, критичні оцінки дій влади, альтернативні пропозиції — продукт «делікатний» і нерідко потрапляє під цензурний прес.

Центр контактує з колегами з інших подібних структур. Найактивніше — у рамках публічних заходів («круглі столи», конференції тощо). Таким шляхом формується експертна група, стабільність якої підкріплюється практикою спільних проектів і видань.

Представник центру, як правило, входить у якийсь дорадчий орган при держструктурі. Втім, це аж ніяк не запорука ефективного співробітництва з владою та не апріорі ефективний механізм реалізації нових ідей. Адже українська бюрократична практика з безнадійною сталістю підтверджує загальновідомий постулат: аби вбити ідею в зародку, створіть комітет для її розробки.[Яндекс]

Мозкові центри. Слід зазначити, що мозкові центри за кордоном стали взірцем та дали поштовх для розвитку інформаційно-аналітичних служб і в нашій державі. Якщо звернутися до їх діяльності, то можемо побачити картину, що далека від ідеальної.

За станом на 1 лютого 2005р.[інтелект], в Україні діяло близько 115 «мозкових центрів». Ядром українських think tаnks виступає Київ — 38 центрів. Далі йде Львів — 14, Харків — 10, Донецьк — 8, Закарпаття, Волинь, Дніпропетровськ, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці — 14 центрів, Луганськ, Полтава, Івано-Францівськ, Крим, Вінниця, Херсон, Запоріжжя, Чернігів — 12 центрів. Понад два десятки think tаnks утворено при вузах України, зокрема, Дніпропетровському, Київському, Львівському, Таврійському, Тернопільському та Чернівецькому національних університетах, УАДУ при Президентові України, Харківській національній юридичній академії та ін. Крім того, в Україні діють аналітичні центри окремих олігархів, бізнесових структур, політичних партій. До найбільш авторитетних неурядових аналітичних структур України можна віднести: Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова (УЦЕПД), Агентство гуманітарних технологій (АГТ), Асоціацію молодих українських політологів і політиків (АМУІШ), Атлантичну Раду України (АРУ), Інститут політики (ІП), Академію економічних наук України, Український культурологічний центр (УКЦентр) та аналітично-інформаційний журнал "Схід" (Донецьк), Культурологічний часопис «ї», Київський центр інституту Схід-Захід (КЦІСЗ), Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД), Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД); Центр європейських та міжнародних досліджень (ЦЄМД), Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України (ЦМКЗПУ), Інститут трансформації суспільства (ІТС), Агентство Стратегічних Досліджень. Потенційно потужними організаціями є Інститут Євро-Атлантичного Співробітництва (ІЄАП), Інститут Європейської Інтеграції (ІЄІ), Товариство зовнішньої політики України (ТЗПУ), Центр стратегічних досліджень (ЦСД). Фінансування відомих українських think tаnks в основному зовнішнє. Ось деякі окремі українські «мозкові центри», які зараз успішно працюють.

Міжнародний центр перспективних досліджень засновано в 1993 р. Мета діяльності центру — сприяння розвитку демократичного суспільства та ринкової економіки в Україні, процесам європейської інтеграції України. Здійснює аналітичні дослідження економіки України, прогнози розвитку та оцінку можливих ризиків. На основі опитування 300 промислових підприємств України проводить щоквартальний моніторинг української економіки на мікрорівні. Фінансування в основному міжнародне. Річний бюджет — 1,2 млн. дол. В центрі на постійній основі працює 45 професійних працівників.

Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова - неприбуткова громадська організація. Здійснює дослідження в таких сферах: внутрішня політика; соціально-економічний розвиток України; енергетика; державне управління; міжнародна економіка; зовнішня політика; національна безпека і оборона; військове будівництво; міжнародна і регіональна безпека; миротворча діяльність. УЦЕПД об'єднав експертів у галузях історії, політології, філософії, соціології, права, міжнародних відносин, економіки, енергетики та воєнної безпеки. В Центрі на постійній основі працюють 24 чол. Експерти УЦЕПД отримали фахову підготовку у вітчизняних та іноземних університетах, мають вчені ступені і звання, досвід роботи в органах державної влади. Для проведення досліджень Центр залучає широке коло висококваліфікованих експертів на контрактній основі. Цілі УЦЕПД: розробка моделей соціально-економічного розвитку України та механізмів їх реалізації; сприяння конструктивній взаємодії гілок влади; розбудова ефективної, економічно необтяжливої Воєнної організації держави; підвищення ефективності взаємодії держави і суспільства, обґрунтованості державних рішень, результативності власної участі в процесі їх прийняття; налагодження плідної співпраці з міжнародними аналітичними центрами, проведення спільних досліджень з актуальних проблем. УЦЕПД забезпечує високу якість аналітичної продукції. Це одна з найдосвідченіших організацій в Україні, яка:

- виконує дослідницькі роботи в провідних наукових установах держави;

- виконує практичні роботи в органах державної влади: Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, Апараті Ради національної безпеки і оборони, Міністерстві оборони та Генеральному штабі Збройних Сил України;

- бере участь в підготовці та проведенні виборчих кампаній;

- бере участь в розробці законодавчих і нормативних документів: Конституційного договору, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Стратегії забезпечення економічної безпеки України, Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», нормативних актів, державних і галузевих програм;

- бере участь розробці аналітичних матеріалів з актуальних проблем національної безпеки;

- здійснює підготовку аналітичних доповідей Президентові України, Прем'єр-міністрові України, Секретареві Ради національної безпеки і оборони України;

- надає консультації парламентським комітетам, Уряду України. Чільні функціонери Центру поповнюють ряди міністрів України.

Інститут демократії ім. Пилипа Орлика утворений в 1993 р. Основні напрямки діяльності охоплюють широкий спектр проблем: дослідження державного самоуправління та місцевого самоврядування, громадянського суспільства, національної безпеки, прав людини та національних меншин, охорони довкілля. Джерела фінансування — в основному міжнародне. Має близько 20 постійних професійних працівників та 30 асоційованих.

Інститут трансформації суспільства (інститут О.Соскіна) засновано в 1994 р. Провадить дослідження в галузі економічних реформ, політичної трансформації суспільства, соціології, державного управління і національної безпеки, геополітики. Видає журнал «Економічний часопис». Джерела фінансування внутрішньоукраїнські та міжнародні. Має 10 професійних працівників та 50 сумісників.

Центр інновацій та розвитку заснований у 1996 р. Напрямки діяльності — розвиток «третього сектору» в Україні. Видає свій журнал. Річний бюджет — 25 тис. дол. Має 6 постійних працівників та 20 інших.

Серед регіональних можна виділити Політологічний центр «Генеза» у Львові, Український культурологічний центр у Донецьку, Кримський центр незалежних політичних дослідників та журналістів.

Інтелектуальний продукт вітчизняних аналітичних центрів, як правило, відрізняється високим науковим рівнем, що пояснюється значною часткою професійних науковців в їх штаті. Інколи якість цього продукту навіть вища, ніж це можуть забезпечити іноземні think tаnks, що цілком обумовлено фаховим рівнем вітчизняних спеціалістів.[ інтелект]

1. 5. Тенденції розвитку інформаційно-аналітичних служб. Світові процеси глобалізації та інтеграції, швидкого розвитку інформаційних технологій безпосереднім чином впливають на діяльність і розвиток інформаційно-аналітичних служб. Людство на порозі чергових глобальних змін. Уже сьогодні можна говорити про наступне і, ймовірно, ще важливіше завдання - розробка ефективних інформаційно-аналітичних систем для вищого керівництва з метою збирання та організації інформації про зовнішній світ. Тепер усі дані, які постачає управлінська інформаційна система, включаючи ті, що отримані із застосуванням нових засобів, відображають тільки внутрішній стан. Але всередині підприємства (як і всередині всього економічного ланцюжка) існують лише витрати. Результати знаходяться тільки ззовні. Єдино мож­ливий центр прибутку — це платоспроможний клієнт. Але відносно зовнішнього світу (клієнтів і потенційних клієнтів; конкурентів і неконкурентів; ринків; технологій, використовуваних в інших галузях; валют; економічного становища країн тощо) у керівників практично немає даних. На сьогодні мало які підприємства, особливо в Україні, користуються навіть тією мінімальною зовнішньою інформацією, що є доступною. Ще менше компаній розуміють, що найважливішою для планування і стратегії є достовірна інформація про зовнішній світ.

Зовнішня інформація для вищого керівництва, яку починає постачати нова інформаційна революція, ставатиме все важливішою і терміновішою. Всі нові концепції інформації — від обліку економічних ланцюжків і поопераційного обліку до рейтингової системи оцінювання — постачають тільки внутрішню інформацію. Це є характерним і для більшості існуючих інформаційних систем. Можна сказати, що чим більше внутрішньої інформації отримує вище керівництво, тим більше йому необхідно зовнішньої інформації, яка б її врівноважувала, а поки що її недостатньо або зовсім немає.

Протягом найближчих 10—15 років створення цих даних стане наступним інформаційним рубежем. Отже, йдеться про необхідність формування й розвитку нової спеціальності — інформаційного менеджменту, фахівці якої здатні були б вирішувати нові проблеми, зумовлені змінами, що відбуваються під впливом чергової інформаційно-технологічної революції.

Набуття інформацією стратегічної ваги у підвищенні конкурентоспроможності підприємства в інформаційному суспільстві зумовило необхідність перегляду місця і ваги інформаційно-аналітичних служб. Керівник аналітичної служби повинен стати посередником між господарським керівництвом і ринками. Він стане своєрідним каталізатором інформаційної діяльності і ланкою, що об'єднує всіх її учасників. Як посередник, він повинен знати мову господарських керівників, допомагати виявляти ризики та організаційні ускладнення в процесі реалізації інформаційних проектів. Керівник інформаційної служби повинен не тільки розумітися на технологічних питаннях інформаційної діяльності, а й вміти виконувати функції генерального менеджера, сприймаючи інформаційну діяльність як господарську сферу (бізнес-процес) і одночасно керувати нею. Тобто він повинен мати не тільки технологічну підготовку, а й підприємницькі знання. Отже, підготовка відповідних фахівців з інформаційного менед­жменту (ІМ) є проблемою актуальною і важливою.

Сучасні зміни парадигми можна розглядати як перехід від технології, що базується здебільшого на використанні дешевої енергії, до технології, в якій переважає дешеве вкладення інформації завдяки досягненням у мікроелектроніці та телекомунікаційних технологіях.

Розглянемо основні риси інформаційно-технологічної парадигми, які взяті разом складають фундамент інформаційного суспільства.

Перша характеристика нової парадигми полягає у тому, що інформація стає «сировиною». Тобто стався перехід від інформації для впливу на технології, як це було в період попередніх технологічних революцій, до технологій для впливу на інформацію.

Друга риса полягає у всеосяжності ефектів нових технологій. Оскільки інформація є інтегральною складовою будь-якої людської діяльності, всі процеси нашого індивідуального і колективного буття безпосередньо формуються (хоча, зрозуміло, не визначаються) в новий технологічний спосіб.

Третя характеристика полягає у мережевій логіці будь-якої системи або сукупності відносин, що використовують ці нові інформаційні технології (НІТ). Морфологія мережі добре пристосована до зростаючої складності взаємодій об'єктів і до непередбачуваних моделей розвитку складних процесів, що виникають під впливом таких взаємодій. Мережа здатна до зростання або самонавчання. Об'єкти мережевої топології ніби знаходяться на зовнішньому прошарку системи, тому є доступними для зовнішніх входжень. Усі інші топології обмежують те, що входить до неї. Мережа — це найменш структурована організація, про яку можна сказати, що вона має структуру взагалі. Без нових інформаційних технологій мережева логіка є дуже громіздкою для матеріального втілення.

Четверта особливість, яка пов'язана з мережевим принципом, але належить не тільки йому, полягає в тому, що інформаційно-технологічна парадигма базується на гнучкості. Процеси є тільки оборотні, об'єкти можна модифікувати і навіть фундаментально змінювати шляхом перегрупування їх компонентів. Для сучасного суспільства характерними є постійні зміни та організаційна нестійкість, тому нову технологічну парадигму вирізняє здатність до реконфігурації. Кардинальна зміна правил гри без руйнування організації, стала можливою завдяки можливості перепрограмування та переозброєння її матеріальної бази.

Нарешті, п'ята характеристика цієї технологічної революції - це зростаюча конвергенція конкретних технологій у високоінтегрований системі, в якій окремі ізольовані технології стають невирізненими. Телекомунікації нині є тільки однією з форм оброблення інформації; технології передавання і зв'язку одночасно все ширше диверсифікуються та інтегруються в одній і тій самій комп'ютерній мережі.

Отже, ми живемо в період технологічних змін, розвитком і широким застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Цей процес значно відрізняється від минулих технологічних змін та є ширшим за них. Фахівці з інформаційних систем та інформаційних технологій до цього мають бути готові.

Ускладнення індустріального виробництва, соціального, економічного та політичного життя, зміна динаміки процесів у всіх сферах діяльності людини привели, з одного боку, до зростання потреб в інформації та знаннях, а з іншого — до створення нових засобів і способів задоволення цих потреб. ІКТ стають невід'ємною частиною нашого повсякденного життя, забезпечуючи нас корисними навичками та послугами будь-де — вдома, на роботі, на відпочинку.

Остання інформаційна революція висуває на перший план нову галузь — інформаційну індустрію, пов'язану з виробництвом технічних засобів, методів, технологій для виробництва нових знань. Найважливішими складовими інформаційної індустрії стають всі види інформаційних технологій, особливо телекомунікації.

Отже, бурхливий розвиток комп'ютерної техніки та інформаційних технологій став поштовхом до розвитку суспільства, побудованого на повсякденному використанні різної інформації, тобто інформаційного суспільства.

В інформаційному суспільстві зміняться не тільки виробництво, а й весь уклад життя, система цінностей, зросте значущість культурного дозвілля по відношенню до матеріальних цінностей. Порівняно з індустріальним суспільством, де все спрямоване на виробництво і споживання товарів, в інформаційному суспільстві виробляються і споживаються інтелект, знання, що веде до збільшення частки розумової праці. Від людини буде потрібна здатність до творчості, зросте попит на знання.

Матеріальною і технологічною базою інформаційного суспільства стануть різного роду системи на базі комп'ютерної техніки і комп'ютерних мереж, інформаційної технології, телекомунікаційного зв'язку.

Інформаційне суспільство — суспільство, в якому більшість працівників зайняті виробництвом, зберіганням, переробленням і реалізацією інформації, особливо вищої її форми — знань.

У реальній практиці розвитку науки і техніки передових країн в кінці XX ст. набуває зримих контурів створена теоретиками картина інформаційного суспільства. Прогнозується перетворення всього світового простору в єдине комп'ютеризоване та інформаційне співтовариство людей, що проживають в електронних квартирах і котеджах. Будь-яке житло оснащуватиметься всілякими електронними приладами і комп'ютеризованими пристроями. Діяльність людей зосереджуватиметься головним чином на обробленні інформації, а матеріальне виробництво і виробництво енергії покладатиметься на машини.

Уже опубліковано низку фактичних матеріалів, які доводять, що це не утопія, а неминуча реальність недалекого майбутнього.

За даними соціологічного дослідження, проведеного в США, вже нині 27 млн. працівників можуть виконувати свою діяльність, не виходячи з будинку, а 1/3 всіх нещодавно зареєстрованих фірм заснована на широкому використанні самостійної зайнятості. У США до категорії самостійно зайнятих було віднесено: в 1980 р. — 5,7 млн. чол., у 1989 р. — 14,6 млн., у 1995 р.— 20,7 млн. чол.

Ряд вчених виділяють такі характерні риси інформаційного суспільства:

- вирішено проблему інформаційної кризи, тобто вирішено супе­речність між інформаційною лавиною та інформаційним голодом;

- забезпечено пріоритет інформації порівняно з іншими ре­сурсами;

- головною формою розвитку стане інформаційна економіка;

- в основу суспільства будуть закладені автоматизовані генерація, зберігання, оброблення та використання знань з допомогою новітньої інформаційної техніки і технології;

- інформаційна технологія набуде глобального характеру, охоплюючи всі сфери соціальної діяльності людини;

- формується інформаційна єдність усієї людської цивілізації через формування єдиного інформаційного простору;

- з допомогою засобів інформатики реалізовано вільний до ступ кожної людини до інформаційних ресурсів усієї цивілізації, обмежений тільки інформаційною безпекою особистості, суспі­льних груп і всього суспільства;

- досягнуто високої інформаційної культури населення — рівня загальної та комп'ютерної підготовки;

- реалізовано гуманістичні принципи управління суспільством і впливу на навколишнє середовище.

Крім позитивних моментів прогнозуються й небезпечні тенденції:

- усе більший вплив на суспільство засобів масової інформації;

-інформаційні технології можуть зруйнувати приватне життя людей та організацій;

- існує проблема відбору якісної і достовірної інформації;

- багатьом людям буде важко пристосуватися до середовища інформаційного суспільства. Існує небезпека розриву між «інформаційною елітою» і споживачами.

На шляху до інформаційного суспільства найближче за всіх знаходяться країни з розвиненою інформаційною індустрією — США, Японія, Великобританія, Німеччина, інші країни Західної Європи. У цих країнах вже давно один з напрямів державної політики пов'язаний із інвестиціями та підтримкою інновацій в інформаційну індустрію, в розвиток комп'ютерних систем і телекомунікацій.

У надрах інформатизованого суспільства формується наступний етап розвитку цивілізації: суспільство довершеного навколишнього середовища. В університеті Кейо (Японія) створено навіть спеціальний факультет, метою якого є вивчення проблем цього нового різновиду суспільства. У центрі уваги суспільства довершеного навколишнього середовища знаходитиметься людина. Наукові відкриття оцінюватимуться з позиції їх ваги й наслідків для людини та суспільства. Знання стануть загальним надбанням, капіталом, а одним з головних завдань суспільства буде правильне оброблення інформації та практичне використання її. Розповсюджувана з великою швидкістю інформація може стати джерелом великих суспільних змін. Людина, навколишнє середовище та інформація — взаємопов'язані.

Отже, реальні зміни, що супроводжують процес упровадження та вдосконалення інформаційних і комунікаційних технологій, полягають не тільки в технологічному впливі. Впровадження НІТ веде до радикальних змін в організаційних структурах управління підприємствами, сприяє швидкій та гнучкій реакції на конкурентне середовище. Однак їх вплив не обмежується організаційними та економічними змінами. Водночас за рахунок використання ІТ, зокрема інтерактивних засобів (зображення, звук, текст), зароджується новий тип відносин у суспільстві, більш «індивіду­алізований» та гнучкий. Тобто мають місце соціальні зміни. [ Яндекс].

Розділ 2.

Створення, управління і основні принципи організації інформаційно-аналітичних служб

ПЛАН

2.1. Історичні умови виникнення та формування інформаційно-аналітичних служб.

2. 2. Сутність та методи управління процесом інформаційно-аналітичної роботи.

2. 3. Основні принципи організації інформаційно-аналітичного процесу.

2. 4. Універсальна технологія аналітичної діяльності (за Сурміним).

2. 5. Специфіка організації інформаційно-аналітичних послуг.

2.1. Історичні умови виникнення та формування інформаційно-аналітичних служб. Елементи аналітичної діяльності були відомі ще в сиву давнину. Засновником аналітики вважають знаменитого давньогрецького філософа Сократа (бл. 469 – 399 до н. е.), який виробив свій власний метод аналітичних роздумів. Суть його – в аналізі ситуації під час полемічного діалогу, яким майстерно володів філософ. Цей спосіб він називав «повивальним мистецтвом» і вважав його подарунком від Бога. Використовуючи полемічний аналіз, Сократ вміло вибудовував діалог таким чином, щоб спростувати аргументи свого співрозмовника і майже завжди досягав мети, бо в основі полеміки завжди посилався на факти життя, логіку міркувань, етичні норми.

Вирішальну роль у виникненні аналітики зіграв Арістотель (384 – 322 до н. е.). В своїх книгах «Перша аналітика», «Друга аналітика» він вперше систематизував прийоми міркувань, зробив їх предметом наукових пошуків. Він відкрив закон тотожності, закон суперечності, закон виключення третього, діалектики індукції, дедукції і логічного синтезу, визначив категорії, мету, простір, час, рух, кількість і якість, форму і матерію, можливість і дійсність, необхідність і випадковість, особливе і загальне та інші глобальні питання. Найбільша ж заслуга Арістотеля в тому, що з нього починається системне світобачення і системне дослідження природи.[Сурмін, с. 242].

Сучасний рівень розвитку інформаційно-аналітичної діяльності у про­відних країнах світу є результатом тривалого історичного процесу еволюційних і революційних перетворень. При цьому чітко відслідковується взаємозв'язок між розвитком суспільства, особливо матеріального виробництва, та зростанням потреби суб'єктів в інформації. Прогрес в організації інформаційної діяльності пов'яза­ний з розвитком двох якісно відмінних між собою типів технологіч­них процесів: обробкою повідомлень у широкому розумінні цього терміна і передачею повідомлень.

Варто нагадати головні ознаки технологічної трансформації у сфері оброблення та передавання інформації. Наслідком цих перетворень було набуття людським суспільством нової якості, формування нової соціально-технічної парадигми — інформаційного суспільства.

Перша революція пов'язана із винаходом писемності, що привело до гігантського якісного і кількісного стрибка. З'явилася можливість передавання знань від покоління до покоління.

Друга революція (середина XVI ст.) спричинена винаходом з книгодрукування, який радикально змінив індустріальне суспільство, культуру, організацію діяльності.

Третя революція (кінець XIX ст.) зумовлена винаходом електрики, завдяки якій з'явилися телеграф, телефон, радіо, які дають змогу оперативно передавати і нагромаджувати інформацію в будь-якому обсязі.

Четверта революція (70-і рр. XX ст.) пов'язана з винаходом мікропроцесорної технології і появою персонального комп'ютера. На мікропроцесорах та інтегральних схемах створюються комп'ютери, комп'ютерні мережі, системи передавання даних (інформаційні комунікації). Цей період характеризують три фундаментальні інновації:

- перехід від механічних та електричних засобів перетворення інформації до електронних;

- мініатюризація всіх вузлів, пристроїв, приладів, машин;

- створення програмно-керованих пристроїв і процесів.

Для більш цілісного уявлення про цей період доцільно ознайомитися з наведеною нижче довідкою про зміну поколінь електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) і зіставити ці відомості з етапами розвитку галузі інформаційного обслуговування в Україні.

Перше покоління (1946—1960) — це час становлення архітектури машин фон-нейманівського типу, побудованих на електронних лампах зі швидкодією 10—20 тис. арифметичних операцій за секунду. До першого покоління належать: перша вітчизняна обчислювальна машина МЭСМ (Малая электронно-счетная машина), створена в 1951 р. у м Києві під керівництвом академіка С. А. Лєбедєва, серійні машини Мінськ-1, Стріла, БЭСМ (Большая электронно-счетная машина), Урал-1, Урал-4 та ін.

ЕОМ першого покоління були громіздкими, ненадійними і потребували допоміжних холодильних установок. Використовувалися вони для розв'язування обчислювальних задач науково-технічного характеру. Процес програмування на цих машинах вимагав дуже хорошого знання устрою машини та її реакції на ту або іншу ситуацію.

Друге покоління (1960—1964) — машини, побудовані на транзис­торах, зі швидкодією до сотень тисяч операцій за секунду. Поліпшені, порівняно з ЕОМ попереднього покоління, всі технічні характеристики. В цих машинах використовувалася бібліотека стандартних програм, процес програмування полегшено. Для програмування використовуються алгоритмічні мови. Першою напівпровідниковою машиною, що з'явилася в 1959 р., була модель ЯСА-501. У Радянському Союзі машинами цього покоління Мінськ-2, Мінськ-22, Мінськ-32, БЄСМ-2, БЄСМ-4, БЄСМ-6, швидкодія останньої — 1 млн. операцій за секунду.

Третє покоління (1964—1970) — замість транзисторів почали ви­користовуватися інтегральні схеми (ІС) і напівпровідникова пам'ять, що зумовило різке зменшення габаритів ЕОМ, підвищення їх надійності, збільшення продуктивності, доступ з віддалених терміналів.

Для підвищення ефективності використання виникла потреба у сис­темній програмі, яка керує пристроями ЕОМ. Так було створено операційну систему.

Обчислювальні машини третього покоління, як правило, складають серії (сімейства) машин, сумісних програмно. Серія складається з ЕОМ, продуктивність та об'єм пам'яті яких зростають від однієї машини серії до іншої. Проте програма, налагоджена на одній з машин серії, може бути відразу запущена на іншій машині цієї серії (на машинах більшої потужності).

Першою у сімействі машин третього покоління була ІВМ/360, ви­пущена в 1965 р. Вона мала понад сім моделей.

У Радянському Союзі до цього покоління відносять машини сімейства ЄС ЕОМ (Єдина система ЕОМ), сумісних з ІВМ/360, оскільки були копіями американських ЕОМ.

Четверте покоління (1970—1980-і рр.) — це машини, побудовані а великих інтегральних схемах (ВІС). Такі схеми містять до декількох десятків тисяч елементів на кристалі. ЕОМ цього покоління виконують десятки й сотні мільйонів операцій за секунду. З'являються мікропроцесори здатні обробляти числа довжиною 16 і 32 розряди, статична пам'ять місткістю 256 Кбайт і динамічна пам'ять місткістю в 1 Мбайт. За своїми характеристиками ЕОМ такі різноманітні, що їх починають класифікувати на: надвеликі ЕОМ (В-7700 — фірма Барроуз, Ілліак-ІУ — Іллінойський університет, Ельбрус — СРСР), великі (універсальні), міні-ЕОМ і мікро-ЕОМ, або персональні комп'ютери (ПК).

П'яте покоління (з середини 80-х рр. — до теперішнього часу). Відмінними рисами ЕОМ цього покоління є:

- нова технологія виробництва — не на кремнії, а на базі інших матеріалів;

- відмова від архітектури фон Неймана, перехід до нових архітектур (наприклад, на архітектуру потоку даних). І, як наслідок, перетворення ЕОМ на багатопроцесорну систему (матричний процесор, процесор глобальних зв'язків, процесор локальних зв'язків, машини баз даних, процесор операційної системи тощо);

- нові способи введення-виведення, зручні для користувача (на приклад, розпізнавання мови та образів, синтез мови, оброблення повідомлень на природній мові);

- штучний інтелект, тобто автоматизація процесів розв'язування задач, отримання висновків, маніпулювання знаннями.

Перехід до ЕОМ п'ятого покоління означає різке зростання «інтеле­ктуальних» можливостей комп'ютера, внаслідок чого машина зможе безпосередньо «розуміти» умову задачі, поставлену перед нею людиною. Отже, відпадає потреба у складанні програми як засобу «спілкування» з ЕОМ для розв'язування тієї або іншої задачі.

Передбачається, що комп'ютери п'ятого покоління вестимуть діалог з непрофесійними користувачами на природній мові, в тому числі в мовній формі або шляхом обміну графічною інформацією — з допомогою креслень, схем, графіків, малюнків. До складу ЕОМ п'ятого покоління також має ввійти система розв'язання задач і логічного мислення, що забезпечує здатність машини до самонавчання, асоціативного оброблення інформації та отримання логічних висновків.

Остання інформаційна революція (наприкінці 90-х років) почалась і набула найбільшого розвитку в комерційному підприємництві. Вона зумовила необхідність зміни погляду на сутність і призначення комерційного підприємства — його почали розглядати як механізм створення вартості та добробуту. У свою чергу, ця концепція висунула інше питання — для кого комерційне підприємство створює вартість і добробут, чим дала поштовх до розвитку корпоративного управління.[Яндекс]

Історія формування інформаційно-аналітичних служб (ІАС) починається з середини XX ст. Вперше цей термін think tаnks з'явився в США під час Другої Світової війни. Так тоді називали захищене від прослуховування місце (tаnk), де цивільні та військові експерти розробляли стратегії бойових дій. Вони також використовувались для розробок безпечного середовища для військових стратегічних органів.

Перші аналітичні структури виникли у США, Великій Британії та Німеччині на початку XX століття як реакція наукових та політичних кіл на зміни у сфері світової економіки та міжнародної безпеки. Провідні позиції США на світовій арені, переконаність політичної еліти цієї країни, що саме Америка несе відповідальність за міжнародний порядок, спонукали політиків і науковців шукати шляхів мирного розв'язання суперечливих питань у взаємовідносинах різних держав, вироблення стратегій розвитку країни, захисту національних інтересів у світі, що динамічно змінюється. Одним з найстаріших think tаnks є американський фонд імені Р. Сейджа (Russell Sage Foundation), заснований 1907 року. Його головним завданням стало проведення наукових досліджень стосовно розвитку індустріального суспільства в США. Як відзначають дослідники, діяльність цієї організації сприяла розвиткові громадянського суспільства в країні. Фонд взяв на себе завдання професійно сприяти подоланню соціальних негараздів у суспільстві.

В США 1916 року за підтримки Д. Рокфеллера створюється Інститут вивчення державного управління (Іnstitute for Govemment Research). Його було засновано на базі об'єднання „Прогресивні бізнесмени і вчені", яке мало зв'язки з Комісією з економіки і виробництва. Комісія розробляла систему формування бюджету країни і підлягала органам виконавчої влади. Основним завданням Інституту в цей період стало сприяння політиці формування федерального бюджету, а професійно-науковий склад організації мав сприяти обгрунтуванню запропонованих рішень. 1927 року Інститут вивчення державного управління об'єднується з Інститутом економіки (Institute of Ekonomics) та Брукінгською вищою школою економіки і державного управління (Вrooking Graduate School of Economics and Government). Це об'єднання одержало назву Інститут Брукінгса (Вrookings Institution). Організація ставила за мету сприяти ефективній діяльності органів державного управління.

Після Першої світової війни виникає ціла низка „фабрик думок". У Європі піонером у цій справі стала Велика Британія. Найстарішими інститутами, які сприяли оформленню організаційної структури think tаnks вважаються Товариство Фабіана (Fabian Society), яке виникло ще 1884 року, та Королівський інститут міжнародних досліджень (Royal Institute for International Affairs), заснований 1925 року.

У 1925 році, майже одночасно з появою Брукінгського інституту, організовується Німецький інститут економічних досліджень у Галле, який концентрує свою діяльність навколо питань вдосконалення економічного розвитку. Того ж року створюється Фундація Ф. Еберта, яка стає помітною лише після відновлення її діяльності у розширених іноземних проектах з 1947 року.

В той період європейські „фабрики думок" не могли конкурувати з більш активними і структурованими організаціями у США, де потужний економічний розвиток і сприятливі об'єктивні умови спонукали політичні кола країни до активізації своєї діяльності.

Характерно, що після Великої депресії уряд США почав проводити політику ширшого залучення фахівців у галузі суспільних наук до участі в дослідженні та аналізі політичних рішень і стратегій розвитку країни. Президент Ф. Рузвельт створив власні „фабрики думок", до яких було залучено переважно представників академічної науки. В наступні роки американські президенти широко використовували потенціал „фабрик думок" для просування політики правлячих партій в країні. Така зацікавленість з боку держави діяльністю дослідницьких та консультативних інституцій сприяла збагаченню „фабрик думок" досвідом та формувала їх позитивний імідж серед представників вищої бюрократії і політикуму країн Заходу.

В перші десятиліття XX століття в таких галузях суспільних наук, як економіка, політологія, соціологія, почали проводитися дослідження, орієнтовані на вирішення тогочасних актуальних проблем. Великі кошти, що виділялися в США на вивчення міжнародних проблем, гнучка університетська система сприяли появі наукових центрів з дослідження внутрішньої і світової політики. Багато з них з часом перетворились на сучасні «think tаnks».

Друга світова війна, яка призупинила формування „фабрик думок" як впливових некомерційних закладів у Європі, активізувала їх розвиток в США. Там з'явилися десятки таких нових організацій. Вони зосереджували свої зусилля переважно на вирішенні питань економічного характеру, а саме - соціальної зайнятості населення, податкової політики держави, ефективності економічного розвитку. Найвідомішим серед них став Комітет сприяння економічному розвитку (Committee for Economic Development), створений групою бізнесменів 1942 року. Він розробляв стратегії післявоєнної зайнятості населення. Завдяки його ініціативам 1946 року було розроблено і прийнято закон про зайнятість.

На 1940-і роки припадає і створення Корпорації РЕНД (RAND Corporation). Вона виникла на базі відділу концерну Дуглас Ейркрафт (Douglas Aircraft), який під час Другої світової війни, працюючи переважно на уряд, проводив дослідження для військово-повітряних сил. Після війни корпорація РЕНД почала працювати самостійно як незалежна організація, підтримуючи водночас постійні контакти з міністерством оборони США та виконуючи для нього стратегічні аналітичні дослідження.

1950 - 1960-і роки у США характеризуються розширенням діяльності „фабрик думок", орієнтованих переважно на економічні дослідження. Вчених-економістів почали активно залучати до аналізу і прогнозування рішень у сфері економічної політики країни та дослідження тенденцій у світовій економіці. Політики, які користувались послугами «think tаnks», підкреслювали академічний характер досліджень, намагаючись уникнути натяків на можливий політичний характер замовлень.

Характерно, що тільки з 1960 - 1970-х років поняття «think tаnks» почало застосовуватися для означення дослідницьких закладів, орієнтованих на практичні результати. До кінця 1970-х років усі „фабрики думок" в організації та в методах своєї роботи орієнтувалися на стиль академічних закладів. Така орієнтація давала підстави залучати до діяльності висококваліфікованих фахівців з науковими ступенями. Крім того, конкретизовані замовлення політико-економічного напряму сприяли виявленню постійних цільових груп „покупців" продукції «think tаnks».

Початок „холодної війни", розвиток соціальної держави в країнах Заходу, екологічна та енергетична криза 1970-х років стали поштовхом для виникнення „фабрик думок" нового покоління. В США близько десятка діячів консервативних поглядів, яких об'єднували стійке неприйняття комунізму та проблеми зміцнення обороноздатності країни (а не соціальні програми), ініціювали створення консервативних організацій, серед яких були і „фабрики думок".

Під час „холодної війни" керівництво США активно залучає до співпраці „фабрики думок", намагаючись за допомогою академічних фахівців обгрунтовано просувати внутрішню і зовнішню політику правлячих в країні партій.

Серед дослідників існує думка, згідно з якою основні напрями роботи «think tаnks», фактично з часів їх появи, визначав американський військово-промисловий комплекс.

Водночас численні ліберальні фонди в цей період починають фінансувати низові неурядові організації та активізують підтримку соціальних проектів через їх діяльність.

Фонд „Спадщина" (Нeritage Foundation) став однією з перших „фабрик думок", яка виявила позицію відвертої партійної приналежності консервативного характеру. Наприкінці 1970-х років вона виступила з програмою сприяння створенню нової консервативної коаліції в країні, яка повинна визначати американську політику і домінувати в політичних колах. У наступні роки створюються „фабрики думок" на кшалт фонду „Спадщина" за ідеологічною орієнтацією. Вони відверто пропагували свої політичні позиції.

На відміну від США, де «think tаnks» спочатку створювалися переважно на кошти впливових у політиці та економіці осіб і лише з часом до участі у виробленні певних проектів долучилися вищі посадові особи та адміністрації президентів, у Німеччині вони формуються на основі так званих партійних фондів. До категорії „фабрик думок", які виникли на основі зацікавлень партій, належать фундації Ф. Еберта, Г. Зайделя, Р. Люксембург, К. Аденауера, Ф. Науманна. На початку 1960-х років за рішенням Конституційного суду ФРН партійні інститути (установи, які працювали винятково на певні партії, отримуючи від них фінансування та замовлення) одержали статус неурядових організацій. Фонди здобули можливість легалізувати фінансування своєї діяльності з федерального бюджету, незалежно від партій. Проте самостійність цих організацій була все ж обмеженою.

Відома роль німецьких „фабрик думок" у процесі демократичних перетворень в Іспанії та Португалії з середини 1970-х років. Дослідники-латиноамериканісти відзначають активну, фактично конкурентну їх діяльність в країнах Латинської Америки та Карибського басейну. Досвід взаємодії в системах партійного впливу та консультаційно-пропагандистської роботи, який охоплює переважно період від закінчення Другої світової війни до середини 1970-х років, позначився в діяльності «think tаnks» професійними, науково обгрунтованими рекомендаціями для внутрішньо- та зовнішньо-політичних рішень держав.

Отже, 1960 - 1970-і роки як в США, так і на європейському континенті, зокрема, у Німеччині, характеризувались появою „фабрик думок" з ідеологічною орієнтацією. Вони відверто захищали певні політичні погляди (переважно консервативного характеру) і пропагували свої ідеї в суспільстві та за кордоном. Правовий неурядовий статус у своїх країнах та певна фінансова незалежність сприяли в цей період більшій самостійності „фабрик думок" у виборі форм роботи та поширенню політичної активності у внутрішньо- і зовнішньополітичному житті.

1980 - 1990-і роки характеризувалися збільшенням кількості „фабрик думок". Вдосконалювались їх структури, система фінансування, уточнювалася сфера діяльності. Нині кількість «think tаnks» визначити практично неможливо. Деякі дослідники вважають, що 50 % з них діють в США. Понад 600 таких неурядових організацій є в Європі, з них понад 100 — у Німеччині. В США для них, на відміну від коледжів та університетів, не потрібно формальної процедури акредитації, тому й не існує їх офіційного переліку. Крім того, організації, які вважаються некомерційними, для можливого зменшення оподаткування й уникнення небажаної зацікавленості ЗМІ не розповсюджують інформацію про свої дослідження, оскільки за законами США цим (некомерційним, неурядовим) організаціям заборонено займатися діяльністю, спрямованою на посилення впливу на законодавство, а також брати участь у політичних кампаніях. Переважна більшість організацій, які зараховують себе до „фабрик думок", здійснює дослідницьку або пропагандистську роботу. Відповідно, вони потрапляють за різними критеріями оцінки до переліку різних за характером діяльності організацій.

Пропагандистсько-консультативні дослідницькі „фабрики думок" мають, як правило, різноманітне ідеологічне спрямування. Так, Рокфордський інститут (Rockford Institute) дотримується консервативної позиції щодо соціальної політики в країні, тоді як Інститут економічної політики підтримує ідеї профспілок у США. В Німеччині типовим представником „фабрик думок" пропагандистського напряму діяльності є Інститут розвитку і миру (INEF), заснований 1990 року при Дуйсбурзькому університеті. Характерно, що він був створений для підтримки діяльності Фундації В. Брандта. Мета інституту - інформувати громадськість про глобальні взаємозв'язки, а також надавати консультації політичним діячам. Зразком для INEF став американський Інститут світового спостереження (World Watch Institute).

„Фабрики думок" пропагандистсько-консультативного спрямування гнучко реагують на запити політичних діячів, прагнучи в такий спосіб безпосередньо впливати на їх рішення. Фінансують пропагандистські центри переважно приватні особи та корпорації. В 1990-і роки в багатьох інститутах вдалися до переважно приватного фінансування на противагу колишньому державному фінансуванню проектів і програм.

Деякі «think tаnks» молодшого покоління стали піонерами щодо підготовки дослідницької і пропагандистської продукції, орієнтованої на певні цільові групи. Вони готують невеликі загальнодоступно викладені доповіді з чіткими рекомендаціями та можливими сценаріями розвитку подій. До таких організацій належить, зокрема, Інститут янкі з досліджень державної політики (Yankeer Institute for Public Studies).

В 1990-і роки відбулися суттєві зміни в діяльності „фабрик думок". Численні інститути, які вивчали проблеми зовнішньої політики, політики безпеки, реорганізували свою діяльність. Збільшення кількості „фабрик думок", проблеми з фінансуванням спонукали їх до запровадження „цільового маркетингу". З широкої сфери політичних досліджень вони обирали вузьку спеціалізацію і намагались зацікавити представників політичної еліти своїми пропозиціями. Серед інститутів, які виконують вузькоспеціалізовані замовлення, можна назвати Інститут міжнародної економіки (Іnstitute of International Economics), Вашингтонський інститут близькосхідної політики (Washington Institute for Near East Роlісу) в США, або, приміром, Федеральний інститут досліджень Сходу й інтернаціональних студій, Центр досліджень європейської інтеграції при Боннському університеті у Німеччині. До таких «think tаnks» належать організації, які проводять численні соціальні, екологічні, технічні дослідження. Та вузька спеціалізація є певним ризиком, оскільки загрожує самому їх існуванню після можливого припинення фінансування фондами чи приватними особами, які можуть втратити інтерес до їх проблематики.

Оскільки „фабрики думок" переслідують у своїй діяльності переважно дослідницькі, консультаційні та пропагандистські цілі, а основними споживачами їх продукції є представники політичної та економічної еліти, природньо, що сьогодні визначилось кілька великих міст, де їх найбільше. Це Вашингтон, Лондон, Бонн, Берлін, Гамбург, Мюнхен, Кіль.[Яндекс]

2. 2. Сутність та методи управління процесом інформаційно-аналітичної роботи. Процесс інформаційно-аналітичної роботи — це складна динамічна система, кожний елемент якої продукує, передає, сприймає, перетворює регулюючі впливи таким чином, що вони зливаються врешті-решт в те, що потрібно організації (підприємству) чи замовнику.

Організаційні структури інформаційно-аналітичних служб, незалежно від їх рівня, здійснюють:

• збір, опрацювання (кодування, класифікацію, квал

іфікацію), накопичення та зберігання певних даних;

• пошук, аналіз і узагальнення отриманої інформації;

• підготовку та прийняття управлінських рішень у формі нової (синтезованої) інформації;

• передачу синтезованої інформації у формі рішень адресатам;

• організацію збору від адресата інформації для контролю за виконанням управлінських рішень тощо[Гавловський с. 24].

Сучасне ефективне управління організацією, підприємством чи його окремою структурою, підрозділом, зокрема і ІАС, поряд із забезпеченням фінансових, економічних, соціальних, культурних потреб, залежить від вмілого використання відповідних методів. Застосування окремих методів залежить від конкретних умов і мети організаційного впливу і забезпечує раціональне виконання всього об’єму робіт управлінським персоналом. Науковці виділяють три основні групи методів: організаційно-стабілізуючі, організаційно-технологічні, організаційно-розпорядчі [Колпаков, с.23].

Методи організаційно-стабілізуючі сприяють створенню організаційних основ спільної діяльності персоналу на підприємстві і включають розподіл функцій, обов’язків, повноважень, відповідальності, регламентації службових стосунків. До них належать методи регламентації (чітке закріплення функцій і обов’язків), нормування (встановлення нормативів виконання робіт, допустимих меж діяльності), інструктування (з’ясування повноважень і ознайомлення з обставинами і особливостями діяльності). Змістовою основою цих методів є загальні закони управління, організації праці. Спрямування цих методів – довготермінова мотивація діяльності людей.

Методи організаційно-технологічні застосовуються для створення раціональної технології взаємодії окремих відділів, служб, функціональних підрозділів, обробки ними управлінської інформації.

Це метод планування (схема координування необхідного і можливого, бажаного і реально здійснимого, мотивів і умов, мети і засобів). Жодна структура не зможе обійтись без планування своєї діяльності. План є засобом координації діяльності різних підрозділів під час прийняття управлінських рішень. В планах визначається ресурси, що необхідні для досягнення конкретної мети в рамках конкретного періоду.

Програмний метод відрізняється від планового характером завдань і робіт, що лежать в основі програми, їх масштабом і організаційним статусом. Завдання плану охоплюють межі майбутніх досягнень. Завдання програми включає передбачення проблем, що виникають в процесі управління, в їх послідовності і взаємозв’язку. Програма – це сукупність погодженої діяльності людей з реалізації плану. Отже, процес роботи персоналу, оснований на виконанні чітко розробленої схеми конкретних завдань і робіт, що розподілені між всіма ланками структури, з вказівкою на послідовність їх виконання і спрямований на реалізацію конкретної мети ми називаємо програмним.

Програмно-цільовий метод – застосовується тоді, коли мета має першорядне значення і визначає характер всіх управлінських дій. Він передбачає підвищення значення вибору мети управління і дозволяє чітко орієнтувати весь механізм управління на досягнення кінцевих результатів.

Алгоритмічні методи вимагають єдиної логічної послідовності роботи особи, що приймає рішення, і персоналу, що забезпечують цей процес необхідними розрахунками, обґрунтуваннями, пропозиціями. Алгоритм - це звід правил, що визначають ефективну процедуру вирішення завдань, що описують процес, послідовність дій персоналу для успішного переходу від ситуації, що склалася, до бажаного нового стану. Прийоми і способи, що застосовуються персоналом для вирішення конкретних завдань в рамках алгоритму ми називаємо алгоритмічним методом.

Організаційно-розпорядчі методи використовуються для додаткової управлінської дії на виконавців і застосовуються для вирішення завдань ситуаційного керування. Вони дозволяють ліквідовувати дестабілізуючі моменти в діяльності організації, коригувати управлінську діяльність у відповідності з новими завданнями в умовах зміни ситуації. Спрямованість цих методів в основному має владний характер. Організаційна форма характеризується прямою і безпосередньою дією на людину, колектив, організацію з метою вирішити короткотермінові, тактичні завдання. Управлінська дія може бути у формі розпорядження, наказу, директиви. Найбільш поширеним в управлінській практиці серед цих методів є метод реактивного реагування. Суть його в тому, що в різних ситуаціях управлінської діяльності застосовується одна і та ж дія (реакція). Зміст дії залежить від рівня керівництва та управлінської культури особи, що приймає рішення.[Колпаков]

2. 3. Основні принципи організації інформаційно-аналітичного процесу. Для розуміння суті та механізмів організації інформаційної діяльності у сфері управління різними соціальними системами (підприємствами, установами, громадськими організаціями та ін.) роз­глянемо ключову ланку цієї форми діяльності — інформаційно-аналі­тичний процес у сфері підготовки та прийняття управлінських рішень.

Інформаційно-аналітичний процес у сфері управління являє собою процес пошуку, збору, переробки та подання інформації у формі, придатній для її використання при прийнятті управлінських рішень.[Кулицький, с.130]

Треба зазначити, що управлінські рішення, на відміну від рішень, які приймаються, наприклад, у сфері теоретичних, фундаментальних наук, спрямовані на розв'язання конкретних питань, як правило, ма­ють чіткі термінові межі й у встановлений період повинні втілюва­тись у життя. Особливо наочно це проявляється в бізнесі, де термін виконання ділових угод завжди визначений. Це ж стосується й військової сфери, особливо під час бойових дій. Та й у політиці, по­при, здавалося б, досить часту невизначеність та швидку зміну впли­ву багатьох факторів, рішення, спрямовані на управління тим чи іншим політичним процесом, мають більш-менш чітко визначений термін реалізації.

Тому продукт, створений у результаті інформаційно-аналітично­го процесу повинен бути придатним для використання замовником, корисним для нього вже в момент свого створення. Сам же результат інформаційно-аналітичної діяльності, як правило, матеріалізується у формі будь-якого документа. Із всього наведеного випливають ос­новні принципи організації інформаційно-аналітичного процесу, сформульовані ще кілька десятиріч тому фахівцем зі стратегічної роз­відки американським генералом Вашингтоном Плетом: повідомляти достовірно, своєчасно та ясно.

Достовірність повідомлення є ключовою ознакою при оцінці будь-якого інформаційного документа, створеного в результаті ана­літичної діяльності. Вона забезпечується завдяки правильному по­єднанню ряду моментів, що визначають результативність роботи аналітика. Головними серед них є:

• глибоке розуміння дійсності тим, хто аналізує повідомлення;

• правильний відбір фактів, які стосуються об'єкта аналізу;

• виділення на підставі аналізу фактів, основних моментів явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків.

Як бачимо, вирішальну роль при підготовці достовірних аналі­тичних матеріалів має рівень кваліфікації виконавців робіт — про­фесійні знання, ерудиція, вміння орієнтуватись і робити висновки в нестандартній ситуації тощо.

Другим основним принципом організації інформаційно-аналітич­ного процесу є своєчасна підготовка документів. Своєчасність отри­мання інформації багато в чому визначає її цінність для користувача. Значення своєчасного подання інформації особам, які приймають рішення, може бути настільки великим, що заради нього варто навіть дещо поступитися достовірністю повідомлень. Звичайно, йдеться не про суттєву зміну змісту повідомлення, а лише про певне зниження ступеня його точності. Адже, як зазначалось у попередніх розділах, достовірність інформації визначається її здатністю відображати ре­ально існуючі об'єкти з необхідним ступенем точності.

По суті, ситуації, коли доводиться йти на певне зниження ступеня достовірності інформації заради своєчасного її подання, трапляють­ся не настільки рідко, як здається на перший погляд. Ілюстрацією розв'язання дилеми "достовірність інформації — своєчасність інфор­мації" є поведінка фінансових і фондових ринків. Розв'язання дилеми "достовірність — своєчасність" полягає в синтезі цього протиріччя.

Третім основним принципом організації інформаційно-аналітич­ного процесу є ясність викладення матеріалу. Суть реалізації цього принципу полягає в тому, щоб зробити доступними для інших ре­зультати роботи аналітика. Адже саме коректне сприйняття інфор­мації робить її переконливою для споживача, а отже, забезпечує успіх справи. Іноді автор забуває про це.

Інформаційно-аналітичний документ має бути також лаконічним, зрозу­мілим (доступним) і переконливим.

Загальновідомо, що лаконічність — сестра таланту. Коротке по­відомлення легше сприймається і краще запам'ятовується, ніж довге. До того ж коротке повідомлення має переваги перед довгим (вели­ким) і з огляду на те, що час на підготовку й прийняття управлінсь­ких рішень завжди обмежений.

Інформаційно-аналітичний документ можна зробити зрозумілим, доступнішим для споживача, якщо дотримуватись ряду правил. Перш за все він повинен мати чітку структуру. Кожну думку краще висловлювати кількома короткими простими реченнями. Викладати думку бажано простою (але не побутовою) мовою, намагаючись, уникати надмірного вживання спеціальних термінів. Не можна забу­вати, що єдине призначення спеціальних термінів у інформаційно-ана­літичній роботі — точна та коректна передача споживачеві змісту по­відомлення. Якщо ж постає дилема: дотримуватися літературного стилю, дещо знизивши точність і коректність висловлюваної думки, або ж заради досягнення максимальної точності та коректності викладення матеріалу пожертвувати якістю його літературного стилю, то треба віддати перевагу другому варіанту. Тільки так можна збе­регти ясність і переконливість інформаційно-аналітичного докумен­та, не поступаючись його достовірністю.

І нарешті, щоб викладене у документі повідомлення було достат­ньо переконливим, воно має відображати суттєві причинно-наслідкові зв'язки у доступній, зрозумілій для споживача формі. Обо­в'язковою умовою виконання цього правила є високий рівень квалі­фікації аналітика, його вміння знаходити необхідні аргументи для доведення своєї точки зору на проблему, що розглядається[Кулицький, с.130-132].

Щодо створення інтегрованих інформаційно-аналітичних служб (ІІАС), відповідно до концепції (Див додаток А) то основними принципами їх побудови є такі:

- принцип спадковості – діяльність ІІАС грунтується на наявній телекомунікаційній структурі, єдиній національній системі зв’язку та існуючих інформаційних системах, інтеграція яких в ІІАС максимально використовує і зберігає їх інформаційно-технічний, організаційний та кадровий потенціал і забезпечує спадковість використання накопиченого досвіду в нових умовах;

- принцип поступовості і неперервності – організація ІІАС потребує значних витрат, і тому повинна створюватися поступово, але постійно й неухильно, охоплюючи все нові ланки системи управління;

- принцип якісного вдосконалення – ІІАС забезпечує якісно новий рівень управлінської діяльності в державі, коли великого значення набувають питання вироблення стратегій розвитку, прогнозні розрахунки, моделювання організаційних структур, міжгалузевих перехресних стосунків, механізмів фінансування, а також інформаційна політика і широка громадська участь в обговоренні важливих проблем;

- принцип підтримки стратегії програмно-цільового управління – визначає аспект взаємодії між ІАС різних рівнів в процесі прийняття рішень. Ця взаємодія керується ієрархією цілей та відбивається в системі взаємопов’язаних цільових програм, яка становить об’єкт стратегічного планування. Мета суспільного розвитку, зафіксована в Конституції та основних політичних документах держави, зрештою конкретизується в програмах дій всіх гілок управління, відтворюється на регіональному та галузевому рівнях у системі показників, контроль і оцінювання яких на кожному рівні управління стає головним предметом діяльності визначених органів інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття рішень;

- принцип багатоаспектної інтеграції –  така організація інформаційних ресурсів ІІАС, за якої інформаційні одиниці ресурсів, що можуть бути різними в окремих ІАС по своїх джерелах, формах подання, способах та регламентах актуалізації, ступенях визначеності, об'єктивності та достовірності, а також інших параметрах мають єдину концептуальну модель подання, що утворює  метабазу ІІАС;

- принцип розмежування доступу – доступ згідно з вимогами забезпечення захисту інформації в ІІАС у залежності від грифу обмеження доступу (відкрита інформація, інформація для службового користування, таємна інформація тощо);

- принцип раціональної уніфікації – функціональна ефективність та технологічність розвитку ІІАС забезпечуються сполученням трьох механізмів системно-аналітичного впливу на способи та засоби реалізації функцій окремих служб:

-   жорсткі вимоги до способів та засобів реалізації (наприклад функції захисту інформації);

- типові функції ІАС, наприклад проведення статистичного аналізу та використання експертних методів та систем підтримки прийняття  управлінських рішень;

-    спеціалізовані завдання в окремих ІАС, для яких висуваються вимоги тільки до подання інформації стосовно інтерфейсів та взаємодії з іншими функціями;

- принцип раціональності організаційної розбудови – пріоритет в організаційних рішеннях відносно призначення суб’єктів виконання функцій підтримки інтеграційних середовищ та процесів надається рішенням, що не приводять до створення нових організаційних структур. Створення нових організаційних структур припускається тільки за відсутності ефективного варіанту вибору.[Яндекс]

2. 4. Універсальна технологія аналітичної діяльності (за Ю. П. Сурміним). Сьогодні вченими нараховується декілька сотень видів інформаційно - аналітичної діяльності залежно від сфери знань і практики застосування. Однак з цієї кількості можна виділити найпоширеніші, найпопулярніші серед аналітиків види аналізів:

- проблемний – здійснення проблемного структурування, що вимагає виділення комплексу проблем ситуації, що склалася, їх типології, характеристик, наслідків, шляхів розв’язання;

- системний - визначення характеристик, структури ситуації, її функцій, взаємодії з навколишнім і внутрішнім середовищем;

- причинно-наслідковий – виявлення причин, які привели до виникнення даної ситуації, наслідків її подальшого розвитку;

- праксеологічний – діагностика змісту діяльності в ситуації, що склалася, її моделювання і оптимізація;

- аксіологічний – побудова системи оцінок явищ, діяльності, процесів, ситуацій з позицій тої або іншої ціннісної системи;

- ситуаційний – моделювання ситуації, її складових, умов, наслідків, діючих осіб;

- прогностичний – підготовка прогнозів стосовно ймовірного, потенційного і бажаного майбутнього;

- рекомендувальний – вироблення рекомендацій відносно поведінки діючих осіб у відповідній ситуації;

- програмно-цільовий – розробка програм діяльності в ситуації, що виникла [Сурмін, с. 256].

Зрозуміло, що кожний з видів аналізу має свою методику, особливості, але все ж є загальні закономірності аналітичної діяльності, притаманні всім видам.

Схематично універсальна технологія аналітичної діяльності має такий вигляд:

Визначення об’єкта, предмета чи проблеми аналізу

Побудова ідеальної моделі об’єкта чи предмета

Побудова гіпотез

Вибір типу (виду) аналізу

Вибір або розробка методів аналізу

Доведення гіпотез

Формулювання аналітичних висновків

Розпочинається будь-яка аналітична діяльність з визначення об’єкта, предмета чи проблеми, яку необхідно вирішити. Після цього необхідно побудувати ідеальну модель об’єкта чи предмета, що допомагає створити нормативну базу для наступної пошукової діяльності. Наступний крок – висунення різноманітних гіпотез, що ведуть аналітика до розуміння проблеми. Обов’язковим кроком є вибір типу аналізу, що має бути адекватним ситуації. Цей крок пов'язаний з наступним – вибором конкретних методів аналітичної діяльності, які дозволять ефективно і швидко вирішити проблему. Застосування вибраних методів дозволяє об’єктивно перевірити і довести існуючі гіпотези. Закінчується будь-який аналіз кінцевою метою - формулюванням аналітичних висновків [Сурмін, с.255].

2. 5. Специфіка організації інформаційно-аналітичних послуг. На сучасному етапі і насамперед у великих організаціях інфор­маційна діяльність, або інформаційно-аналітичне управління, стає відносно самостійним видом діяльності. Водночас, щоб бути ефек­тивною, інформаційна діяльність повинна здійснюватися відповідно до загальних положень і механізмів управління.

Водночас інформаційна діяльність має свої особливості, які треба враховувати для її ефективної організації:

1. У структурі ресурсів інформаційної діяльності значне місце по­сідають нематеріальні активи, інформація.

2. Ключову роль в організації інформаційної діяльності, в тому числі і для встановлення порядку використання всіх ресурсів, відіграють вимоги/потреби споживачів інформації.

3. Визначення якісних характеристик інформації значною мірою має суб'єктивний характер.

4. Для ефективної організації інформаційної діяльності особливе значення має кваліфікація кадрів.

5. "Виробничі потужності" (ресурси) інформаційної діяльності для її ефективної організації треба розраховувати за рівнем по­питу на них у період "пік".

6. Можливості формування запасів "готової продукції" у формі "придатної до використання" інформації обмежені, як правило, жорсткими рамками часу через схильність інформації до швид­кого старіння.[Кулицький, с.152]

Остання суперечність розв'язується завдяки створенню, наприк­лад, баз даних, які регулярно доповнюються новітньою інформацією, що й дає змогу задовольняти вимоги споживачів при наявності обме­жених ресурсів.

Управлінська аналітична інформація може розглядатись як результат спе­ціального технологічного процесу, що здійснюється з повідомленнями (первинною інформацією) і спрямований на створення готового інформаційного продукту (своєрідне інформаційне виробництво). Та­кий інформаційно-технологічний процес (цикл) може включати такі послідовні стадії роботи з інформацією:

• пошук;

• збір;

• перетворення (обробка);

• зберігання;

• передача (для малої кількості споживачів);

• розповсюдження/тиражування (для численних споживачів);

• використання.

Для функціонування інформаційно-технологічного процесу (цик­лу) необхідна наявність не менш як двох стадій. Наприклад, "збір — використання", де стадія "збору" еквівалентна отриманню готової до використання інформації від зовнішніх постачальників. Як прави­ло, інформаційно-технологічний цикл складається з більшого числа стадій.

Різниця між інформаційно-аналітичним та інформа­ційно-технологічним процесами полягає в тому, що перший являє со­бою індивідуальну роботу аналітика, а другий — технологічний лан­цюжок виробництва інформаційного продукту взагалі, колективний за своєю природою.

Кожна зі стадій інформаційно-технологічного процесу ставить свої вимоги до параметрів інформаційних, а також інших ресурсів, до режиму інформаційної діяльності в цілому.

Наприклад, залежно від ступеня інформаційної насиченості/дефі­цитності теми запиту (тобто частки повідомлень по темі запиту в су­купному масиві повідомлень, що обробляються) буде змінюватись і потреба в персоналі та технічних засобах, що залучаються до пошу­ку та збору інформації. Впливає на обсяги та режим використання ресурсів для пошуку та обробки інформації і форма, в якій представ­лено масив вхідних повідомлень, — друкована, електронна, текстова, статистична та ін.

У свою чергу, порядок використання ресурсів для обробки (пере­творення) зібраної інформації залежить від:

• кількісних та якісних характеристик зібраної інформації, форми її подачі;

• характеру формулювання запиту (чітко визначена тема чи про­блемна сфера);

• форми й обсягу інформаційних матеріалів, які мають бути підготовлені;

• часу, відведеного на підготовку інформаційних матеріалів.

Саме кваліфікована обробка інформації багато в чому визначає ефективність її подальшого вико­ристання.

Що ж стосується стадій "передачі — тиражування" інформації, то для їх ефективної реалізації необхідно не лише відповідне технічне, а й організаційно-правове забезпечення. Адже саме на цих стадіях найімовірніша втрата інтелектуальної власності (авторські права, права промислової власності, ноу-хау тощо), яка може завдати знач­них збитків суб'єкту інформаційних відносин. [Кулицький, с.153-155].

Розділ 3.

Структура інформаційно-аналітичних служб

ПЛАН

3.1. Структурна побудова інформаційно-аналітичних служб (ІАС) залежно від сфери діяльності.

3. 2. Функціональні підрозділи інформаційно-аналітичної служби.

3. 3. Взаємодія ІАС з іншими структурними службами і відділами.

3. 4. Типова структура ІАС партії.

3.1. Структурна побудова інформаційно-аналітичних служб (ІАС) залежно від сфери діяльності. Зрозуміло, що організація діяльності інформаційно-аналітичних служб, їх специфіка прямо залежить від сфери діяльності. Від того ж вибудовується структура ІАС. Виділимо їх основні різновиди:

- ІАС органів державної влади і органів місцевого самоврядування;

- ІАС у вищих навчальних закладах;

- ІАС у комерційних організаціях та неурядових аналітичних центрах;

- ІАС у організаціях, що мають статус неприбуткових;

- ІАС у партіях.

Всі названі ІАС мають звичайно ж подібну структурну побудову, але мають і специфічні особливості. Отже, як правило, ІАС складаються з:

1. Центру управління на чолі з директором чи координатором;

2. Експертного відділу (інформаційно-аналітичного відділу) з базою даних;

3. Науково-методичного відділу (юридичного);

4. Відділу моніторингу;

5. Адміністративно-фінансового відділу.

Не виключено, що залежно від сфери діяльності, якийсь з відділів може бути відсутнім, або навпаки, може бути додатковий відділ. Серед можливих відділів назвемо: відділ регіональної інформації, соціологічну службу, відділ спеціальної інформації, відділ кадрового забезпечення. Можливі й інші доповнення. Все залежить від потреб і фінансових можливостей служби.

Інформаційно-аналітичні служби за кордоном (мозкові центри) мають дещо відмінну структуру:

1. Рада опікунів (фундатори організації);

2. Виконавчий директор;

3. Відділ експертів з базою даних;

4. Відділ розробки програм;

5.Адміністративно-фінансовий відділ;

6. Інформаційний відділ;

7. Відділ маркетингу;

8. Прес-центр.

Така структура говорить про більші фінансові можливості та відповідний, значно вищий, статус мозкових центрів за кордоном.

Основними системами ІАС є:

• телекомунікаційне середовище;

• інтегрована система управління інформаційними ресурсами;

• інтегрована система електронного документообігу;

• система управління аналітичною обробкою інформації;

• система зовнішніх зв’язків;

• система захисту інформації.

На сучасному етапі розвитку інформаційних технологій, коли комп'ютерні мережі стають глобальним чинником, а засоби інформатизації охоплюють все нові ділянки державного та суспільного життя, проблема автоматизації управлінської сфери потребує нових підходів і принципів. Основними напрямками цієї роботи повинен охоплюватися увесь досвід інформаційно-аналітичної діяльності, накопичений на різних рівнях: державному, галузевому, регіональному, корпоративному, а також новітні досягнення у сфері наукових розробок і технологій. Виходячи з головних завдань, до напрямків інформаційно-аналітичної діяльності в  ІАС належать (як приклад, взято ІАС органів державної влади і органів місцевого самоврядування):

1.       Електронізація документообігу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування всіх рівнів. Поступово, але неухильно документообіг повинен переноситися з паперового на електронні носії, що є необхідною умовою впровадження засобів автоматизації. Разом з узаконенням електронного підпису це дасть можливість реально здійснити ідеї безпаперової інформатики і значно підвищити ефективність систем управління.

2.       Збір і первинна обробка інформації. Основними джерелами інформації для проведення аналітичних досліджень є: результати фундаментальних досліджень; матеріали, підготовлені різними підрозділами і службами; дані державних і недержавних (комерційних) інформаційних ресурсів як на території України, так і за кордоном; оперативна інформація засобів масової інформації тощо. Повинна передбачатися активна і взаємовигідна співпраця різних аналітичних центрів та інформаційних служб. Основним джерелом інформації для ОДВ є звітність суб’єктів економічної діяльності та інша інформація, яку подають громадяни до державних установ.

3.       Ведення і поповнення джерел інформації, перш за все електронної, на основі нових технологій вивчення залежностей, сховищ даних, депозитаріїв та електронних бібліотек з метою забезпечення постійного уточнення і розширення інформаційної бази для прийняття рішень.

4.       Автоматизований моніторинг стану управління системами і підсистемами державного організму на основі вироблених критеріїв і показників роботи за допомогою автоматизованих засобів і технологій. Мається на меті досягнення якомога об'єктивнішого відображення стану справ у різних ділянках державної діяльності.

5.       Прогнозно-аналітична діяльність, ділові ігри та інші форми здобуття узагальненої і прогнозної інформації для випереджаючого планування роботи державних органів.

6.       Проведення експертиз при виробленні і прийнятті рішень на різних  рівнях державного управління.

7.       Проведення соціологічних досліджень з використанням електронних засобів інформації та широкого доступу до Інтернету з метою одержання додаткової інформації та її використання при прийнятті рішень.

8.       Розвиток засобів "електронного уряду" та "електронної демократії" із залученням широких кіл громадськості до деяких видів діяльності державних установ шляхом електронних голосувань, опитувань не виключаючи інших форм вирішення питань управління державою.

9.       Забезпечення єдиного поля програмно-інформаційного моделювання управлінської діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою формалізації відносин суб’єктів управління для зняття неузгодженості документів різної відомчої підпорядкованості, а також застосування програмного моделювання і автоматичного генерування пакетів документів і цілих документних баз.

10.   Проведення фундаментальних досліджень спільно з науковими установами, що передбачає розробку предметної області знань про інформаційно-аналітичні системи і створення інформаційних моделей діяльності ОДВ та ОМС.

При функціонуванні ІАС діяльність ОДВ має здійснюватися за такими напрямками:

- збір та ведення інформації державних інформаційних ресурсів, оперативної, нормативної інформації та класифікаторів;

- оперативний аналіз інформації;

- ретроспективний аналіз інформації;

- системно-аналітична діяльність з організації процесів прийняття рішень;

- підтримка документообігу;

- підтримка повсякденної внутрішньої діяльності;

- захист даних ІАС ОДВ;

- технологічна підтримка діяльності ІАЦ. (Див. додаток)

3. 2. Функціональні підрозділи інформаційно-аналітичної служби. Визначимо основні завдання кожного відділу інформаційно-аналітичного центру.

 1. Центр управління. На  Центр управління ІАС покладаються завдання:

• управління доступом до  розподiленого банку даних інформаційних ресурсів, створеного Центром;

• управління обміном даними між ІАС;

• управління електронним документообігом між ІАС;

• розробка єдиних методологічних засад технологій аналітичних обчислень;

• виконання аналітичних досліджень за міжгалузевими напрямками;

• управління та підтримка телекомунікаційного середовища ІАС;

• управління взаємодією з міжнародними системами і банками даних;

• управління та підтримка системи захисту інформації в ІАС;

• управління адресацією мереж та підтримка її в актуальному стані;

• управління розподілом ключів та координація такою діяльності з уповноваженими особами;

• управління та підтримка корпоративної пошти;

• підтримка процесів розвитку ІАС.  

2. Експертний відділ (інформаційно-аналітичний відділ) з базою даних. Одним з головних завдань, які необхідно вирішувати в процесі діяльності системи ІАС, є організація інформаційних потоків. Цей процес складається з ряду етапів, щодо кожного з яких необхідно вирішувати завдання збору, систематизації та аналізу інформації як про саму розробку, так і про її зовнішнє середовище (потенційні ринки, конкуренти, тенденції, технології, ресурси, законодавство).

В завдання експертного (інформаційно-аналітичного) відділу входить виконання таких функцій:

1) вироблення інформаційно-аналітичних продуктів;

2) каталогізація інноваційних інтелектуальних ресурсів (наукових шкіл, дослідницьких колективів, спеціалістів-розробників, наукових лабораторій, інжинірингових фірм), інтелектуальної продукції (технологій, знань, наукових розробок, ноу-хау та ін.) та даних про зовнішнє середовище (конкурентний ринок, ресурси, тенденції і ризики);

3) класифікація інноваційних пропозицій;

4) створення та супровід бази даних;

5) розробка заходів інформаційної безпеки.

В комплекс дій по захисту конфіденційної інформації входять організаційні та технічні заходи.

Заходи організаційного характеру – це, передусім, діюча нормативна база ІАС, яка визначає регламент підготовки матеріалів, в т. ч. і щодо комерціалізації розробок, для відкритої публікації і вивезення за кордон.

Заходи технічного характеру забезпечують відповідний рівень доступу до інформації, що циркулює в інформаційно-аналітичній системі. У відповідності до рівня доступу база даних ІАС складається з трьох типів інформації :

• відкрита для всіх користувачів інформація на Інтернет-сайті ІАС (анотації розробок, публікації, виставки тощо) ;

• інформація для службового користування співробітниками ІАС при підготовці звітів, проведення аналітичної роботи;

• інформація конфіденційного характеру, призначена для представників дирекції для підготовки і прийняття управлінських рішень.

Передбачаються також спеціальні технічні заходи щодо виявлення погроз, попередження спроб нанесення збитків базам даних і несанкціонованого доступу до інформації.

3. Науково-методичний відділ (юридичний). Перше завдання відділу - правове забезпечення системи функціонування ІАС. До першого блоку відноситься комплекс питань, пов’язаних з розробкою внутрішніх нормативних документів, що регламентують правові відносини між роботодавцем та співробітниками ІАС. До другого блоку відносяться питання правового аспекту – супроводу проектів щодо комерціалізації науково-технічних розробок, включаючи підготовку юридичних документів на всіх стадіях оформлення контрактів з партнерами та інвесторами.

Науково-методичний відділ виконує функції:

1) здійснення методичного, інформаційного та консалтингового забезпечення процесу інформаційно-аналітичної діяльності;

2) розробка прогнозів і програм науково-технічних досягнень і контроль за їх виконанням;

3) організаційна робота по створенню і вдосконаленню системи інформаційно-аналітичної діяльності;

4) створення нормативно-правової та організаційно-економічної основи функціонування системи інформаційно-аналітичної діяльності ІАС.

4. Відділ моніторингу. Відділи моніторингу акумулюють передові досягнення інноваційного менеджменту і створюють умови для досягнення максимального ефекту від взаємодії стратегій інноваційної інфраструктури і відділу інформаційної аналітики. Вони включають функції:

• ситуаційну діагностику і прогнозування розвитку життєвого циклу проекту;

• системне моделювання нових видів інформаційно-аналітичної діяльності;

• впровадження нових управлінських технологій і виробничо-технологічних рішень, розв'язань, вирішень;

• інноваційний пошук і виявлення інтелектуальної власності в організаційному і виробничо-технологічному процесі підприємства;

• рішення, розв'язання, вирішення широкого спектру завдань інформаційно-аналітичної діяльності будь-якого рівня складності;

• розробку і удосконалення систем управління інформаційно-аналітичною діяльністю.

5. Адміністративно-фінансовий відділ. Виконує такі функції:

1) забезпечує фінансову підтримку у сфері інформаційно-аналітичної діяльності;

2) проводить розрахунки в системі товар(інформація)/покупець;

3) контролює фінансові потоки в організації;

4) видає зарплату та інші заохочення.

3. 3. Взаємодія ІАС з іншими структурними службами і відділами. Про взаємодію інформаційно-аналітичної служби з іншими структурними підрозділами можна говорити багато, оскільки від їхньої тісної і плідної співпраці залежить, зрештою, успіх і благополуччя всієї структури. Цю взаємодію умовно можна розділити на два напрямки: внутрішні та зовнішні зв’язки.

До внутрішніх зв’язків належать:

- безпосередня взаємодія з керівництвом організації, ВНЗ, партії. Керівництво має регламентувати, координувати, контролювати, забезпечити всім необхідним, убезпечити від негативних впливів свою ІАС;

- постійна взаємодія з фінансовим відділом і бухгалтерією. Зрозуміло, що звичайна ІАС (за винятком великих спеціалізованих «мозкових центрів») не має можливості самостійно контролювати фінансові надходження і витрати, тому змушена постійно контактувати з цими підрозділами;

- взаємодія з відділом матеріально-технічного забезпечення (сервісним центром). Оскільки цей відділ забезпечує ІАС сучасними технічними засобами (телекомунікаційним середовищем), системою електронного документообігу, системою зовнішніх зв’язків, системою захисту інформації тощо, їх контакт повинен бути постійним;

- взаємодія з відділом управління персоналом (відділом кадрів). Кадрове забезпечення висококваліфікованим персоналом ІАС має першорядне значення, так як безпосередньо впливає на результативність та ефективність роботи служби;

- взаємозв’язок з відділом документаційного забезпечення. Цей відділ регламентує, координує і контролює документообіг всього підприємства. Не є винятком і ІАС. Тому їхня співпраця повинна бути систематичною;

- взаємодія з юридичним відділом. Найважливіші питання організаційно-правового забезпечення як у всій структурі, так і, зокрема, в ІАС вирішуються і контролюються цим підрозділом;

- взаємодія з секретним відділом. Зазначений підрозділ обов’язково є на великих підприємствах. Він контролює і координує роботу з документами, що мають гриф «Таємно» та «Конфіденційно». Зрозуміло, що це стосується і ІАС;

Крім зазначених структур ІАС може ефективно співпрацювати з бібліотекою, з видавництвом підприємства (якщо вони є), іншими структурними підрозділами, якщо в тому виникає потреба.

Зовнішні зв’язки ІАС:

1. ІАС окремої організації повинна підтримувати довготривалі і постійні зв’язки з іншими ІАС як галузевими, так і міжгалузевими та потужними «мозковими центрами» в Україні, а при необхідності – і за кордоном. Це викликано рядом причин:

- використанням баз даних інших ІАС, що убезпечує, чи, принаймні, різко зменшує ризик прийняття неправильного рішення;

- координацією зусиль, напрямів роботи в інформаційно-аналітичній діяльності:

- обміном досвідом і використанням новітніх інноваційних технологій;

- «мозковим штурмом», об’єднанням зусиль при вирішенні проблем глобального значення;

- уніфікацією методик інформаційно-аналітичної діяльності.

2. ІАС постійно підтримує зв'язок з клієнтами-замовниками та їхніми діловими партнерами. Це необхідно для отримання додаткової інформації про об’єкт чи явище, застереже аналітиків від спотворених чи неправдивих даних (гарантії ніхто не дасть!), дозволить більш-менш об’єктивно сформулювати аналітичні висновки.

3. Часто, коли не вистачає необхідної інформації, ІАС звертається до великих (центральних) бібліотек України, зокрема Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського, яка, до речі, має свою потужну ІАС.

3. 4. Типова структура ІАС партії. Відомо, що політика – це мистецтво можливого. Тобто, мистецтво використовувати на свою користь обставини, що складаються, а також створювати такі обставини, які сприяють досягненню власних цілей.

Діяльність політичних партій дає широкі можливості для налагодження системи вдалого використання і створення сприятливих обставин; у цьому сенсі політична партія – це структура, що дозволяє політичній групі (силі) ефективно реалізовувати свої цілі.

Успішна політична сила має сама створювати події, працювати на випередження. А для цього необхідні стратегічні дослідження, програмні розробки. Вони дозволять як спланувати діяльність вашої партії, так і підібрати оптимальну для виконання запланованих задач структуру апарату партії, знайти застосування структурним підрозділам партії.

Із вирішенням цих задач пов’язані також питання організації структурних підрозділів партії, що відповідали б за підготовку аналітичних та дослідницьких продуктів, взаємодії їх із рештою партійного організму.

Отже, партії повинні вирішувати низку взаємопов’язаних задач:

- збір і активне опрацювання інформації про зовнішнє середовище і дії конкурентів;

- розробка власної стратегії і тактики;

- оцінка ефективності власної діяльності.

Збір і обробка інформації.

Як зрозуміло з цього переліку, інформація отримується двох типів: статична (принаймні на певний період часу): показники, коефіцієнти, зрізи громадської думки тощо, - і динамічна (дії влади, бізнесу, громадських організацій, конкурентів і т.п.).

Статична інформація формує тло, дає зрозуміти загальні тенденції, розподіл сил на певній території, а динамічна показує, як гравці використовують задані умови. Хоча збір статичної інформації може здатися зайвим, він дозволяє мати міцну основу для аналізу, зробити прогноз більш вірогідним, а дії – більш адекватними.

Збір інформації повинен відбуватися як на національному, так і на регіональному і місцевому рівні. Це пов’язано із специфікою партії як особливого соціального інституту, який має боротися за владу у всій країні. Поки що партійні осередки в Україні зростають чисельно упереддень виборів: вважається, що тримати їх між виборами – зайва втрата ресурсів.

Основних шляхів отримання інформації є декілька:

1. Моніторинг відкритих джерел (за оцінками розвідок, дає до 85% інформації):

- контент-аналіз ЗМІ, Інтернет-джерел;

- збір статистичної інформації (довідники, посібники тощо);

- аналітичні матеріали різних центрів;

- інформація з публічних заходів;

- блітц-інтерв’ю інформованих суб’єктів у кожній сфері.

2. Інформація "з поля":

- спілкування з журналістами, представниками істеблішменту, бізнесу, "третього сектору", що мають відповідну інформацію.

- інформація з регіонів, у т.ч. від

-регіональних і місцевих представництв партії, які мусять регулярно представляти інформацію за стандартною схемою + свої коментарі, ідеї і пропозиції;

-громадських приймалень партії (витрати на їх підтримку можуть окупитися, якщо ефективно використовувати їх не тільки як засіб отримання поточної інформації, а й просування позиції партії на низовому рівні, у якості "пунктів інформування" про діяльність партії);

-дружніх експертів, представників публічних, ділових і громадських кіл, журналістів тощо.

3. Експертна інформація:

- інтерв’ю з експертами;

- замовлення досліджень з певної тематики.

4. Соціологічна інформація:

- проведення і замовлення опитувань громадської думки (див. відповідний розділ).

5. Спеціальна інформація:

- різнорідна "внутрішня" інформація про процеси, дії конкурентів тощо.

Інформація повинна зберігатися централізовано, у базі даних (про неї скажемо пізніше, у розділі про типову інформаційно-аналітичну службу). База має періодично поповнюватись.

Аналітичний документ має таку типову структуру:

- Опис події;

- Контекст, фон та обумовленість події;

- Експертний коментар: стислий аналіз, сутність події;

- Пропозиція щодо публічної позиції політика.

Крім прикладної аналітики, спрямованої на оцінку безпосереднього середовища, реакцію на зовнішні подразники і пропонування тактичних ініціатив, партійні аналітики можуть вести також стратегічні розробки.

Такі розробки включають:

- Політологічні, економічні, соціологічні тощо дослідження ситуації в країні, стану суспільства чи окремих його сегментів, електоральних уподобань та інших інститутів та явищ, що дозволяють спрогнозувати розвиток суспільства і відповідно – стратегію політичних кампаній.

- Розробка стратегії кампаній, генерація ідей, визначення основних напрямків діяльності.

- Розробка програмних документів:

-для внутрішнього використання (стратегія розвитку, ідеологічна доктрина, програма діяльності; плани залучення довгострокового фінансування; робота з виборцями, програми розширення кола членів і симпатиків партії тощо);

-для зовнішнього використання (програми, декларації, заклики тощо).

Особливу увагу в ІАС партії слід звернути на координацію діяльності усіх підрозділів. Так, інформаційно-аналітична служба повинна взаємодіяти із цілою низкою служб і відділів:

- З керівництвом кампанії:

-- надання інформації, результатів моніторингу та ситуаційного аналізу, рекомендацій;

-- отримання завдання на тематичні розробки, їх виконання;

- З прес-службою:

-- допомога у складанні медіа-плану, визначення порівняної важливості того чи іншого ЗМІ;

-- підготовка інформації та випрацювання тез для публікацій, ефірів тощо;

- З "креативною" службою, технологами:

-- представлення об’єктивної інформації про оточуюче середовище, надання зворотного зв’язку щодо успішності технологічних ходів;

- З юридичною службою:

-- участь у підготовці посібників для партійних діячів різних рівнів щодо особливостей виборчого законодавства, його застосування.

Крім того, інформаційно-аналітична служба надаватиме матеріали для поїздок кандидатів по регіонах, зустрічей із групами виборців, публічних виступів. Ефективне виконання цих завдань вимагає належної організації інформаційно-аналітичної служби.

Структурна організація інформаційно-аналітичної служби:

Метою існування і діяльності ІАС є своєчасне забезпечення керівництва і структурних підрозділів партії чи блоку, а під час виборів – кандидатів і штабу найбільш повною інформацією про навколишнє середовище (політичні й економічні новини, дії конкурентів, зміни в суспільній думці і т.п.), аналізом тенденцій у змінах обстановки, оперативними пропозиціями по діях кандидатів і штабу на попередження чи подій у відповідь на них.

Наводимо приблизну структуру ІАС партії:

Ядро структури ІАС - Експертний відділ, підзвітний безпосередньо Координатору ІАС. Чисельність відділу визначається розмірами і потребами партії (блоку), однак мінімальна чисельність експертів не має бути меншою 3-5 осіб. У рамках відділу підтримується База даних, у яку акумулюється інформація з відкритих джерел (ЗМІ, Інтернет, агітаційні матеріали), спеціальна інформація, дані з регіонів, результати соціологічних досліджень, оцінки залучених сторонніх експертів.

Дані систематизуються в блоки (приблизно):

- "Статистика" (статична інформація щодо політичної, економічної, соціальної ситуації, ключових посадових осіб, лідерів думок у різних сферах тощо),

- "Інформаційний потік" (вал матеріалів відкритих джерел),

- "Паспорт регіонів" (систематизовані дані про характеристики регіону: демографічних, соціально-економічних, суспільно-політичних, бізнесових, кримінальних і т.п.),

- "Соціологія",

- "Експертні опитування",

- "Оперативні дані".

Кожен блок поповнюється щодня матеріалами відповідних відділів. Відповідальність за своєчасність надходження і вірогідність інформації несуть координатори відділів.

Доступ до даних Бази мають експерти і координатори відділів.

На основі даних Бази співробітники Експертного відділу готують такі матеріали:

А. Регулярні:

--щоденне (як правило, ранкове) зведення подій (до 3-4 стор.) - заголовки новин, "гарячих" матеріалів, основні події і цитати дня, анонс подій на день;

--щотижнева (як правило, п'ятниця-вечір) розширене зведення по подіях тижня, аналіз основних тенденцій, соціологія, статистика.

Б. Ситуативні:

--розширення інформації про чи подію персоналію за замовленням

--інші типові функції відділу:

- Підготовка оглядів щодо події(-й), чи об'єкту, персоналії за бажанням замовника:

- що, хто і коли робив і говорив;

- історія проблеми;

- як визначена проблема зважувалася в Україні і за кордоном раніш;

- досьє.

- Генерування ідей у реальному часі:

ґрунтуючись на постійному моніторингу подій, подача пропозицій щодо реакції на них, їхнє чи попередження “створення” своїх подій (допомога для служб стратегічного планування, прес-служби, креативної служби).

- Участь у виконанні медіа-плану:

підготовка матеріалів для публікації в ЗМІ статей, аналізів, матеріалів відповідно до медіа-плану чи за власною ініціативою; розробка (і узгодження з медіа- і креативною службами) медіа-проектів.

- “Фокус-група”:

оцінка пропонованих іншими службами проектів, підготовка досьє реалізації подібних проектів, оцінка і консультування щодо форми і змісту документів, оцінка можливих наслідків застосування тих чи інших акцій з погляду теорії і світовий і український практики.

Несекретні, публічні аналітичні матеріали Відділу можуть публікуватися як результати досліджень "під нейтральним прапором" і служити засобом "непрямої реклами" партії чи блоку.

В. Стратегічні:

- Організація досліджень з тем, перспективних для партії (блоку).

- Підготовка програмних документів, варіантів гасел, повідомлень, внутрішніх (методичних) і зовнішніх (агітаційних) матеріалів.

- Розробка стратегії діяльності на основі прогнозу розвитку політичної, економічної, соціальної ситуації в країні.

Як уже зазначалося, джерелом, із яким працюють експерти, є зведена база даних. Аби вона була зручним інструментом, а не звалищем даних, вона повинна відповідати низці вимог:

- формалізоване введення даних (незалежно від джерела);

- можливість класифікації матеріалів за тематикою;

- система внутрішнього пошуку за тематикою, персоналіями, завданням багаторівневих умов (І, ЧИ, НЕ і т.п.);

- система захисту інформації й обмеження доступу;

- система створення резервних копій.

Основний масив інформації передаються відділами в Базу даних Експертного відділу. Відділи можуть обмінюватися інформацією в робочому порядку, але вся зібрана чи отримана іншим шляхом інформація повинна осідати в Базі. У разі потреби відділи можуть одержати необхідні для роботи дані в Базі (напр., Соціологічна служба може одержати дані про соц.опитування, опубліковані у пресі і виловлених Відділом моніторингу).

1. Відділ моніторингу:

Ціль - збір повідомлень інформаційних агентств, преси, ТБ, радіо, Інтернет-джерел, агітаційних матеріалів.

Відділ з дуже невисоким абсолютним, але критичним відносним ККД: його продукція потрібна не щодня, але коли вона потрібна – краще, щоб вона була.

Пошук може вестись у основному в Інтернет-просторі, у якому представлене більшість ЗМІ. Матеріали відправляються в Базу. Не представлені в Інтернету ЗМІ (у т.ч. створені під вибори "агітки") попадають у загальний казан або через сканування друкованих видань, або конспектування ефірів (чи підписки на/покупки розсилок теле- і радіокомпаніями і/чи виготовлених різними фірмами дайджестів).

2. Панель експертів і інформація "з поля":

Цілі – отримання інформації безпосередньо "у джерела"; отримання експертних коментарів; надання коментарів з питань, що цікавлять партію чи блок:

- для внутрішнього використання (оцінка подій збоку),

- для зовнішнього антуражу ("правильний" коментар, правильно поданий),

- для оцінки того, як сприймаються ініціативи партії (експерти як фокус-група).

3. Соціологічна служба:

Ціль - систематизація соціологічних звітів про настрої виборців, оцінка ефективності діяльності партії і її конкретних заходів, порівняльний аналіз успіхів конкурентів, виявлення серед виборців нових / коректування представлень про відомі цільові аудиторії і т.п.

Можливе як замовлення окремих досліджень, так і контрактування 2-3 соціологічних служб. Координатор відділу відповідає за своєчасність внесення результатів досліджень у Базу.

4. Відділ регіональної інформації:

Ціль - підтримка інформованості структури про ситуацію в регіонах, діяльності партії в них і реакції на цю діяльність навколишнього середовища.

За поповнення відповідного розділу бази відповідає координатор відділу, що регулярно збирає інформацію з затвердженій формі (таблиця обов'язкових відомостей + "неформальні" коментарі місцевих спостерігачів) від регіональних структур партії і дружніх спостерігачів на місцях.

5. Відділ спеціальної інформації:

Ціль - збір "неформальної" інформації про дії конкурентів, їх ініціативи, попередження "нечесної гри" з їх боку.

Керівник ІАС обов’язково має включатися до органу, що приймає оперативні і стратегічні рішення. Його/її задача – тримати колег у партії достатньо поінформованими, забезпечувати зворотній зв’язок між замовником (керівництвом, активом, фракцією) і виконавцем – ІАС:

- наскільки своєчасно було подано інформацію, аналіз і прогноз;

- наскільки вони виявилися адекватними ситуації;

- чого не вистачає у продуктах ІАС для того, аби вони були адекватні ситуації;

- що у змісті, формі подачі, стилі представлення матеріалу варто змінити.

Пам’ятайте, що якість аналітичного продукту залежить не тільки від вправності ІАС, а і від їх розуміння потреб замовника.

Як бачимо, інформаційно-аналітична діяльність сучасних партій – доволі складний механізм, діяльність якого вимагає пильної уваги, а іноді – чималих витрат. Однак від якості роботи інформаційно-аналітичної служби залежить, чи залишиться партія "такою, як всі", чи буде озброєна інформацією, спеціальними знаннями і навичками, які дозволять випереджати конкурентів хоч на півкроку – що в умовах динамічної політичної боротьби може важити вельми багато.[Яндекс]

Відділ моніторингу Соціологічна служба

Координатор ІАС

Відділ спеціальної інформації Відділ регіональної інформації

Експертний відділ

База даних

Статистика Інформаційний потік Паспорт регіонів Соціологія Експертні опитування Оперативні дані

Орієнтовна структура ІАС партії

Розділ 4.

Організаційно-правовий статус ІАС

ПЛАН

4.1. Система законодавчого забезпечення функціонування ІАС в Україні.

4. 2. Базовий правовий акт – Закон України «Про інформацію».

4. 3. Інші закони України, що регламентують діяльність ІАС.

4. 4. ІАС органів державної влади (ОДВ) і органів місцевого самоврядування (ОМС).

4. 5. Діяльність неурядових аналітичних організацій, «мозкових центрів».

4.1. Система законодавчого забезпечення функціонування ІАС в Україні.

Ефективна організація інформаційної діяльності в суспільстві можлива тільки за умов її адекватного правового забезпечення. У цілому норми права, що регулюють інформаційну діяльність, можна об'єднати в такі групи:

- законодавчі та нормативні акти власне про інформацію;

- законодавчі та нормативні акти з питань охорони прав інтелек­туальної власності;

- окремі положення інших правових актів, що стосуються інфор­мації та охорони прав інтелектуальної власності.

Доцільність аналізу та практичного застосування законодавства про охорону прав інтелектуальної власності як однієї з гілок законо­давства про інформаційну діяльність обумовлена специфікою інте­лектуального продукту та його місцем у процесі управління. Справа не лише в тому, що інтелектуальний продукт у більшості випадків являє собою інформацію, зафіксовану на тих чи інших носіях. Ство­рення інтелектуального продукту вимагає значних витрат розумової праці. До того ж йому належить важлива роль в організації інформа­ційної діяльності у сфері управління.

Становлення законодавства про інформаційну діяльність пов'язане з дією наступних соціальних про­цесів, які з часом набули міжнародного характеру. По-перше, це — формування конкурентного середовища у сфері економічної діяль­ності. По-друге, це — законодавча гарантія прав людини, особи, включаю­чи її право на отримання інформації. Особливої інтенсивності цей процес набуває у другій половині XX ст. Реальне впровадження юри­дичних норм, що гарантують права людини взагалі і у сфері інформа­ційної діяльності зокрема, залежить від рівня розвитку кожної конк­ретної країни.

Із надбанням незалежності в Україні взято курс на впровадження норм міжнародного права у сфері захисту прав людини і, відповідно, у сфері інформаційної діяльності. Основи вітчизняного законодав­ства про інформаційну діяльність і права інтелектуальної власності задекларовані в Конституції України. Так, згідно зі ст. 34, кожному громадянину гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно зби­рати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, тери­торіальної цілісності або громадянського порядку. Стаття 31 гаран­тує таємницю листування, телефонних розмов, іншої кореспонденції. А ст. 32 забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і є конституційною гарантією невтручання в особисте та сімейне життя.

Правові норми завжди виражені у формі певних джерел права. Джерела права — це офіційно визнані форми, в яких здійснюється встановлення, зміна або відміна правових норм.

Джерелами права в Україні є:

- Конституція (Основний Закон) та інші закони (укази, декрети);

- підзаконні нормативні акти, що видаються органами виконав­чої влади (Кабінетом Міністрів, Державним патентним відом­ством, Держкомстатом тощо);

- правові звичаї (традиції), судові прецеденти, міжнародні угоди.

Водночас у кожному соціумі діє і так зване звичаєве право — сис­тема незафіксованих документально норм, традицій, що регулюють поведінку членів даного суспільства. На практиці можуть існувати певні розбіжності між нормами офіційного та звичаєвого права, що і спостерігаємо на Україні. Над­звичайно великі розбіжності свідчать про недосконалість офіційної системи регулювання правових відносин у певній сфері життєдіяль­ності цього суспільства або в державі в цілому.[Кулицький]

4. 2. Базовий правовий акт – Закон України «Про інформацію». Закон України "Про інформацію" набув чинності 2 жовтня 1992 р. В наступні роки він зазнав суттєвих змін і доповнень. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства та держа­ви при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. Закон установлює загальні правові основи одержання, використан­ня, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу і суспільство від неправдивої інформації.

Закон визначає інформацію як документовані або публічно ого­лошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Відповідно об'єктами інфор­маційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культу­ри, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Під інформацією цей Закон визначає документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Треба звернути увагу на те, що у сферу дії юридично визначеного терміна "інформа­ція" фактично не потрапляють чутки, хоча останні досить часто є дієвим інструментом впливу на економічне та соціально-політичне життя суспільства. Причина такої ситуації полягає в тому, що інфор­маційна діяльність для цілей свого правового регулювання передба­чає наявність відповідних суб'єктів. Щоб той чи інший суб'єкт ніс правову відповідальність за поширення тих чи інших повідомлень, треба, щоб ці повідомлення можна було засвідчити в судовому по­рядку. Тобто необхідна наявність відповідних документів або при­наймні свідків, як у випадку публічного оголошення будь-яких відо­мостей. Чутки ж, як правило, знеособлені, поширюються переважно в процесі довірливого спілкування. А це, в свою чергу, обумовлює відсутність не тільки відповідних документів, а й осіб, які можуть за­свідчити факт публічного поширення повідомлень. Стан справ, коли певний тип повідомлення де-факто інформацією є, а де-юре такою не визнається, може призводити до ситуацій, що вимагають застосуван­ня широкого спектра правових інструментів і залучення висококва­ліфікованих фахівців.

Усі громадяни України, юридичні особи та державні органи ма­ють право на інформацію. Але реалізація права на інформацію гро­мадянами, юридичними особами і державою не повинна порушува­ти громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно із Законом інформаційна діяльність розглядається як су­купність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Важливе місце в Законі нале­жить описові механізму функціонування інформаційних потоків у суспільстві. Так, держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації. Завдання її при цьому полягає у забезпеченні до­держання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопу­щенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом. Державний контроль за додер­жанням установленого режиму здійснюється спеціальними орга­нами, які визначають Верховна Рада і Кабінет Міністрів України. Обмеження права на одержання відкритої інформації заборо­няється законом. Закон визначає порядок доступу до інформації: дає визначення інформаційного запиту, порядку його розгляду відповідними посадовими особами, визначає порядок відшкоду­вання витрат, пов'язаних із задоволенням запиту, а також вста­новлює перелік документів та інформації, що не підлягає наданню для ознайомлення за запитами.

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, корис­тування чи розпорядження. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Підставами ви­никнення права власності на інформацію є створення інформації своїми силами і за свій рахунок, договір на створення інформації, до­говір, який містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивіль­ним та іншим законодавством. Інформаційна продукція — це мате­ріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій. Інформаційна послуга — це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задово­лення їхніх інформаційних потреб. Ціни і ціноутворення на інформа­ційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються догово­рами за винятком випадків, передбачених Законом.

Закон встановлює права та обов'язки учасників інформаційних відносин, їхню відповідальність за порушення законодавства про інформацію, визначає порядок співробітництва української сторони з іншими державами, зарубіжними і міжнародними організаціями в галузі інформації.

Положення Закону України "Про інформацію" конкретизуються в інших законах про інформаційну діяльність та охорону прав інте­лектуальної власності, які мають більш конкретний характер, а та­кож у низці інших законодавчих і нормативних актів.[Кулицький]

4. 3. Інші закони України та підзаконні акти, що регламентують діяльність ІАС. Законодавство України про інформаційну діяльність в цілому викладено у ряді законів і підзаконних актів. Для ілюстрації наведе­мо основні положення найважливіших із них.

Насамперед згадаємо Закон «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», прийнятий Верховною Радою 9 січня 2007 року. В ньому зазначається, що одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя. Констатується, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України. Водночас, зазначається в Законі, склалися такі передумови, які вимагають прискореного розвитку інформаційного суспільства в Україні. Насамперед це пов'язано із соціально-економічною нерівністю, яка виникає між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, внаслідок суттєвої різниці в темпах зростання обсягів та номенклатури товарів і послуг, які виробляються та надаються за допомогою ІКТ. Така нерівність негативно впливає на конкурентоспроможність країн і життєвий рівень людей.

Закон наголошує, що основним завданням розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал.

Розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним з пріоритетних напрямів державної політики.

Окремо в Законі приділяється увага проблемам інформаційної безпеки, зокрема розкривається суть поняття:

Інформаційна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації. (Див. додаток)

Закон України "Про інформаційні агентства", прийнятий 28 лютого 1995 року, закріплює правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнарод­ного співробітництва. Інформаційними агентствами, згідно з цим За­коном, є зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг. Під представництвом інформаційного агентства в Україні розуміють за­реєстровану в Україні відповідно до чинного законодавства як суб'єкт інформаційної діяльності будь-яку установу (бюро, представ­ництво, корпункт тощо), що представляє в Україні державне або не­державне інформаційне агентство, зареєстроване як юридична особа згідно з чинним законодавством відповідної країни, і яке здійснює свою діяльність у сфері інформації згідно із Законом України "Про інформацію" та цим Законом.

Діяльність інформаційних агентств — це збирання, обробка, тво­рення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції. Випуск і розповсюдження інформаційними агентствами власної продукції з метою отримання прибутку є підприємницькою діяльністю у цій сфері і здійснюється на основі цього Закону та чинного законодавства України.

У Законі подається перелік суб'єктів діяльності інформаційних агентств, якими є засновник (співзасновники) інформаційного агент­ства, його керівник (директор, генеральний директор, президент та ін.), трудовий колектив, творчий колектив, журналіст інформаційного агентства, спеціаліст у галузі засобів комунікацій, автор або власник інформації, видавець (виробник) продукції інформаційного агентства, розповсюджувач продукції інформаційного агентства, споживач про­дукції інформаційного агентства, а також визначається їхній статус і статус самого інформаційного агентства. Закон встановлює порядок заснування, державної реєстрації та припинення діяльності інформа­ційних агентств, розповсюдження їхньої продукції, міжнародної діяль­ності, а також відповідальність за порушення законодавства про інформаційні агентства.

Закон України "Про державну таємницю", прийнятий 21 січня 1994 року, регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охоро­ною державної таємниці з метою національної безпеки України.

Державна таємниця — вид таємної інформації, що охоплює відо­мості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відно­син, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які ви­знані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Ступінь секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно") — категорія, яка характе­ризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень охорони державою. Забороняється віднесення до дер­жавної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть порушува­тися конституційні права людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю і безпеці населення.

Віднесення інформації до державної таємниці, відповідно до ви­мог цього Закону, здійснюється рішенням Державного експерта з пи­тань таємниць. Виконання функцій державного експерта з питань таємниць на конкретних посадових осіб покладається Головою Вер­ховної Ради України та Президентом України. Спеціально уповнова­женим органом державної влади у сфері забезпечення охорони дер­жавної таємниці є Служба безпеки України.

Функціонування товарно-грошових відносин в Україні знайшло відображення і в цьому правовому акті. Так, власник секретної інформації або її матеріальних носіїв здійснює своє право власності з урахуванням обмежень, установлених в інтересах національної без­пеки України згідно з цим Законом. Якщо власник секретної інфор­мації або її носіїв відмовляється від укладання договору про охоро­ну державної таємниці або порушує його, за рішенням суду ця інфор­мація або її носії можуть бути вилучені у власність держави за умови попереднього і повного відшкодування власникові її вартості. Крім того, цей Закон визначає порядок засекречування інформації, охоро­ни державної таємниці, а також відповідальність за порушення зако­нодавства про державну таємницю.

Закон України "Про захист інформації в автоматизованих систе­мах", прийнятий 5 липня 1994 року, має на меті встановлення основ регулювання правових відно­син щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації. Дія Закону поширюється на будь-яку інфор­мацію, що обробляється в автоматизованих системах.

Закон України «Про електронний документ та електронний документообіг», прийнятий 22 травня 2003 року, встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів. В Законі подається тлумачення термінів адресата, даних, посередника, обов'язкового реквізиту електронного документа, автора електронного документа, суб'єкта електронного документообігу.

За Законом, електронний документообіг – це сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

Крім того, визначається правовий стасус електронного документа, приділяються увага організації електронного документообігу, розглядаються права та обов’язки суб’єктів елекронного документообігу.

Закон України "Про авторське право і суміжні права", прийнятий 23 грудня 1993 року, охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступ­ників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літе­ратури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, вироб­ників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право та суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору. Перед­бачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на фор­му вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, прин­ципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття. Навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюс­тровані у творі. Не є об'єктами авторського права повідомлення про новини дня або про поточні події, що мають характер звичай­ної прес-інформації, твори народної творчості, а також офіційні до­кументи (закони, укази, постанови, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені державними органами, звичайні дані, навіть якщо вони вира­жені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених ст. 28 цього Закону. Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 70 років після того, як твір було обнаро­дувано. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриється не пізніш ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується термін охорони, передбачений для творів, автор яких відомий. Термін охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті ос­таннього співавтора. Авторське право на твір, уперше опублікова­ний протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Майнові права авторів пе­реходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті (немай-нові) права автора. Виключне майнове право на службовий твір, тобто такий, що створений автором у порядку виконання службо­вих обов'язків відповідно до договору між ним і роботодавцем, на­лежить роботодавцю, якщо інше не передбачено відповідною уго­дою.

Охорона суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. Суміжні права охороняються протягом 50 років після першого публічного виконання твору, сповіщення пере­дачі тощо. Захист особистих і майнових прав осіб, які мають ав­торське право і суміжні права, може здійснюватися в порядку, вста­новленому адміністративним, цивільним і кримінальним законо­давством.

Заслуговує на окрему увагу «Концепція формування системи національних електронних інформаційних ресурсів» (5 травня 2003 року), яка визначає основні засади і напрями формування, використання та захисту національних інформаційних ресурсів. В Україні існує багато ресурсів, що характеризуються різноманітними формами представлення інформації, організаційними та технологічними рішеннями, кількість яких збільшується одночасно із стрімким розвитком інформаційних технологій. Під час цих процесів виникає багато проблем. До загальних проблем формування, використання та захисту національних ресурсів належать, зокрема: переважно галузевий принцип інформатизації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що призводить до обмеженості використання певних видів ресурсів; відсутність правових норм, які регулювали б доступ до державних ресурсів, порядок надання і використання інформації про діяльність органів державної влади, підприємств і організацій; недостатня урегульованість суспільних відносин, пов'язаних із формуванням, використанням та захистом національних ресурсів, у тому числі щодо комерційного використання державних ресурсів; необхідність приведення національних ресурсів до єдиних державних стандартів на базі новітніх інформаційних технологій, міжнародних стандартів, уніфікованих систем класифікації і кодування інформації; відсутність ефективних національних операційних, пошукових, геоінформаційних та навігаційних систем; відсутність вимог до змісту національних ресурсів та обмежень щодо їх використання; відносно висока вартість користування ресурсами.

Аналіз цих та інших проблем сфери національних ресурсів свідчить про необхідність вдосконалення державної політики у цій сфері.

Крім зазначених документів, інформаційна діяльність в Україні в тій чи іншій мірі регулюється рядом інших законодавчих (Закони «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про державну статистику», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про видавничу справу», «Про рекламу», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про стандартизацію і сертифікацію», «Про аудиторську діяльність», «Про власність», «Про підприємства в Україні», укази Президента "Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забез­печення Президента України та органів державної влади", "Про за­ходи щодо розвитку національної складової глобальної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" тощо) та підзаконних актів.[Кулицький].

4. 4. ІАС органів державної влади (ОДВ) і органів місцевого самоврядування (ОМС). Перехід України до ринкових відносин, подальше розгортання державотворчих процесів, проведення соціально-економічних реформ, розширення міжнародного співробітництва, розвиток демократизації суспільства в Україні в умовах постійних зрушень у науково-технологічній сфері на рубежі ХХІ століття викликають різке зростання вимог до рівня інформатизації суспільства та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що й зумовило появу «Концепції формування та функціонування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування». На сучасному етапі переходу від індустріального до інформаційного суспільства у всіх провідних державах світу ступінь використання інформаційного простору та інформаційних технологій стає безпосереднім чинником економічного зростання, забезпечення обороноздатності країни, соціально-політичної стабільності та розвитку демократичних засад в управлінні державою. У напрямку створення національних інформаційно–аналітичних систем різного призначення активно ведуться роботи в США, державах ЕС та Росії. Інформаційно-аналітичні служби органів державної влади та органів місцевого (ІАС) мають на меті забезпечення ?самоврядування України, оперативності, достовірності, доступності та конфіденційності інформації в органах державної влади, а також підвищення ефективності та досягнення якісно нового рівня прийняття рішень в системі управління державою.

Загальний рівень інформатизації аналітичної діяльності ОДВ і ОМС в Україні зараз такий, що, крім проблем власне інтеграції їх ІІАС (інтегровані інформаційно-аналітичні системи), в даний час потрібно також вирішувати проблеми створення чи суттєвої модернізації самих об’єктів інтеграції. Недостатнє оснащення ОДВ і ОМС програмно-апаратними засобами, відсутність скоординованої системи показників та затверджених методик їх розрахунку не дозволяють прозоро відслідковувати узгодженість та несуперечність цілей, що ставляться на всіх рівнях управління, контролювати їх додержання та приймати рішення щодо забезпечення їх досягнення. До цього ж треба додати відсутність розвиненої аналітичної бази, систематизованого і вичерпного інформаційного фонду з потужним довідковим апаратом, мереж телекомунікацій, що дозволяють використовувати фонди зовнішніх організацій. Обмеженим є використання сучасних  інформаційно-пошукових систем. Окремі приклади успішного застосування ІАС ще розрізнені, не складають взаємопов'язаного єдиного комплексу, характеризуються різноманітністю у підходах, темпах розвитку й оснащенні, а тому недостатні для задоволення нового рівня вимог органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

На шляху вдосконалення цієї діяльності в ОДВ й ОМС в Україні має місце низка об'єктивних чинників, які ускладнюють здійснення інформаційно-аналітичної роботи. До них належать:

- неточність і неповнота інформації, з якою працюють органи державної влади, породжувані недостатністю як ресурсів для її одержання, так і взаємодії органів між собою;

- обмеження реального часу, протягом якого повинні бути прийняті управлінські рішення незалежно від складності вирішуваних питань і обсягів оброблюваної інформації;

- багатокритеріальність при прийнятті управлінських рішень на всіх рівнях органів державної влади;

-  відсутність належної культури виконання  та використання інформаційно-аналітичних матеріалів з діяльності ОДВ й ОМС.

Нова інтегрована інформаційно-аналітична система (ІІАС) має створити умови для подолання негативного впливу вищезазначених чинників і забезпечити ефективну роботу органів державної влади завдяки удосконаленню ІАС ОДВ (ОМС) та використанню компонентів, що реалізують інтеграцію їх діяльності, а саме: телекомунікаційне середовище, інтегровану систему електронного документообігу, інтегровану систему управління інформаційними ресурсами, систему управління розподіленими технологіями аналітичних обчислень, центр управління ІІАС. На даному етапі розвитку ІІАС головними проблемами для інтеграції  інформаційно-аналітичного забезпечення ОДВ та ОМС слід вважати:

- відсутність нормативно-правових норм щодо регулювання доступу до державних інформаційних ресурсів, регламенту використання та передачі інформації про діяльність ОДВ і ОМС;

- відсутність інформаційного базису для комплексного вивчення і виконання завдань державного та господарського управління  у вигляді державних кадастрів, реєстрів та регістрів інформаційних ресурсів з інформацією про земельні  та природні ресурси, об’єкти нерухомості, населення, юридичні особи тощо;

- відставання технологізації процесів управлінської діяльності від сучасних потреб державного управління і сучасного рівня розвитку інформаційних технологій;

- нерозвинутість “публічної влади”, прямих та зворотних інформаційних зв’язків ОДВ і ОМС з громадськістю та різноманітними недержавними джерелами масової інформації.

Напрями державної політики щодо ІІАС визначаються системоутворюючим значенням, яке має ця система для  Національної програми інформатизації України, де вона повинна відігравати роль лідера з інтеграційними і координаційними функціями. Тому проблеми, що виникатимуть при створенні ІІАС, підлягають вирішенню на найвищому державному організаційному, науковому і технологічному рівні. Пріоритетними напрямами державної політики України  щодо створення ІІАС є:

• нормативно-правове забезпечення створення та функціонування ІАС ОДВ (ОМС) та ІІАС;

• координація створення та модернізації ІАС ОДВ (ОМС);

• забезпечення правової захищеності авторських прав на інформацію;

• забезпечення використання Інтернет та розвитку “електронної демократії”;

•  забезпечення інформаційної безпеки всіх учасників інформаційних процесів в державі;

• створення системи національних інформаційних ресурсів;

• створення системи захисту інтелектуальних ресурсів;

• залучення аутсорсингових центрів для вирішення міжвідомчих завдань;

• створення умов для інтенсифікації розробки та впровадження програмних засобів аналітичної обробки інформації;

• сприяння розвитку культури використання інформаційно-аналітичних матеріалів персоналом ОДВ й ОМС;

• сприяння підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів для розробки, експлуатації  та розвитку систем інформаційно-аналітичної діяльності.

При створенні ІІАС доцільним є застосування програмно - цільового методу формування, виконання та фінансування завдань за визначеними пріоритетними напрямками.

Загальним завданням ІІАС є забезпечення умов як для прийняття обгрунтованих, узгоджених та ефективних рішень на всіх рівнях органів державної влади, так і для реалізації широких зв’язків владних структур із громадськістю. Це досягається через низку підлеглих завдань ІІАС, головними з яких є:

• значне розширення кількості джерел та обсягів інформації, що береться до уваги при прийнятті рішень;

• підвищення достовірності та оперативності інформації, що надходить до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та виходить з них;

• відповідність інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування міжнародним стандартам;

• захист державних інтересів щодо зберігання, режиму доступу та розповсюдження інформації органів державної влади;

• розвиток відкритості державних установ широким колам громадськості та розвиток засад прямої демократії в управлінні державою.[Концепція..]

Як зразок, подаємо Положення про функціонування ІАС в Луганській обласній державній адміністрації (Див. додаток).

4. 5. Організаційно-правовий статус неурядових аналітичних центрів, «мозкових центрів». Як свідчить світовий досвід, ефективним інструментом у вирішенні стратегічних для держави завдань виступає розгорнута мережа неурядових аналітичних центрів (НАЦ) або “мозкових центрів”.

“Інтелектуальним ядром” широкого кола громадських організацій виступають “мозкові центри”. “Мозкові центри” – це незалежні організації, що реалізують оригінальні дослідження та освітні програми, спрямовані на навчання та здійснення впливу на політиків і осіб, які формують громадську думку з широкого кола економічних, соціальних, політичних, екологічних питань та проблем безпеки. Крім того, НАЦ виступають інструментом суспільного контролю, а відтак, визначають цілі та цінності суспільства. Нижче аналізується сучасний стан мережі українських “мозкових центрів”.

По-перше, дана мережа знаходиться в стадії формування. Їх кількість має стійку тенденцію до зростання, що зумовлено низкою чинників, зокрема: побудовою громадянського суспільства та утвердженням принципів демократії; значним “мозковим” потенціалом поза межами державних органів; можливістю залучення фінансової підтримки меценатів; престижністю аналітичних технологій в сучасному світі. По-друге, “гілки” мережі розгалужені практично по всіх регіонах України. На сьогодні їх нараховується близько 115 (2005). Для порівняння, у США діє 1200 аналітичних центрів, з яких 600 – це незалежні, недержавні громадські організації інші 600 – при університетах.

По-третє, рівень аналізу, що відповідає світовим стандартам, забезпечують лише окремі центри. Інформаційний простір України наповнений неякісною інформаційно-аналітичною продукцією. Оприлюднення недостовірної (неперевіреної, неточної, спотвореної) інформації вже породжує в Україні політичні конфлікти. Професійний аналітичний матеріал “мозкового центру” має бути об’єктивним, незаангажованим, стислим, чітким і легким для читання. Водночас, він має містити глибокий і своєчасний аналіз проблеми з обгрунтованими висновками та пропозиціями. Власне соціальна результативність аналітики визначається тим, чи пропонуються соціальні технології, способи контролю та викорінення тих проблем, що порушують дослідження. Тільки така аналітика є конкурентноспроможною на вітчизняному та світовому інтелектуальному ринках.

По-четверте, потужний український “мозковий центр” – це мобільний колектив із 10-30 професіоналів, з фаховою підготовкою у вітчизняних і закордонних університетах, науковими ступенями, практичним досвідом роботи в органах державної влади чи науково-дослідних установах, вмінням готувати аналітичні матеріали, наукові та публіцистичні статті, консультувати органи державної влади, давати коментарі ЗМІ.

Виступаючи генераторами свіжих ідей, альтернативних пропозицій та ефективним каналом “зворотного зв’язку” між владою й громадськістю – “мозкові центри” – ефективний рушій інтеграційного процесу. Вони як невід’ємний елемент громадянського суспільства виконують низку важливих завдань, зокрема:

- захист соціальних, економічних, творчих, наукових та інших інтересів громадян;

- формування загальнонаціональної підтримки процесу інтеграції до ЄС шляхом залучення широкої громадськості до вироблення державної політики та популяризації ідеї європейської інтеграції (організація громадської підтримки євроінтеграційного курсу та широка суспільна інформованість про ЄС на сьогодні є головними завданнями діяльності Уряду на європейському напрямі;

- підвищення загального рівня поінформованості населення про ЄС, його історію, сучасний стан і перспективи розвитку, відносини з Україною;

- надання інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної влади;

- формування механізмів регіональної інтеграції;

- сприяння розвиткові форм суспільного діалогу (шляхом згладжування гострих кутів у питаннях зовнішньополітичних пріоритетів як еліти так і населення);

- встановлення партнерських відносин з "мозковими центрами" країн Європи;

- залучення приватного бізнесу до некомерційної суспільної діяльності.

Діяльність НАЦ можна умовно розбити на шість головних напрямів:

Перший – здійснення незалежних аналітичних досліджень. Результати проведеного аналізу, як правило, розміщуються у власному друкованому виданні та на WEB-сайті організації в Internet.

Другий – проведення соціологічних опитувань громадської думки населення України та експертних опитувань. Отримані результати – індикатор стану та перспектив європейської політики України, а відтак, вони повинні активно використовуватись державними органами для вироблення ефективної політики на європейському напрямі.

Третій – організація публічних акцій (круглих столів, конференцій, семінарів, брифінгів, зустрічей тощо). Такі заходи є незалежними форумами для дебатів, що сприяють виробленню конкретних пропозицій для владних структур. Серед учасників: народні депутати України, фахівці Комітету у закордонних справах Верховної Ради України, Головного управління зовнішньої політики Адміністрації Президента України, провідні науковці, вітчизняні та закордонні незалежні експерти, дипломати, представники ЗМІ.

Четвертий – співпраця з представниками ЗМІ. Саме цей напрям діяльності ІАС дозволяє недержавним організаціям доносити думку громадськості до влади. Практично щодня представники мас-медіа використовують аналітичні матеріали, експертний коментар, оцінки й прогнози, фактичні дані, результати соціологічних/ експертних опитувань НАЦ. Крім того, науково-публіцистичні та періодичні видання регулярно публікують статті експертів НАЦ стосовно питань "європейського вектору" зовнішньополітичної діяльності України.

П’ятий – співпраця з органами держаної влади. Сьогодні говорити, що влада не враховує думку аналітиків “третього сектору” не можна. Як писав “Президентський вісник”: “Влада просто дуже перебірлива, має справу не з дилетантами та початківцями, а із солідними аналітичними установами й авторитетними в цій сфері науковцями”.

Шостий – міжнародні контакти. Українські “мозкові центри” співпрацюють із зарубіжними аналітичними центрами та провідними експертами з метою реалізації спільних проектів, обміну інформаційно-аналітичною продукцією, участі в міжнародних конференціях і зустрічах. Наприклад, партнерські контакти склалися з організаціями США, Росії, Польщі, Канади, Великої Британії, Бельгії, Німеччини, та ін. країн.

Джерела фінансування. Діяльність “мозкових центрів” була б неможливою без підтримки міжнародних донорів, зокрема: Konrad Adenauer Foundation, делегації Європейської Комісії в Україні, Freedom House, Renaissance Foundation, Eurasia Foundation, the World Bank, Counterpart International, посольств США, Великої Британії, Нідерландів, Канади та ін. Наприклад, Freedom House підтримав проекти “Європейський вибір України” (МЦПД), “Сприяння реалізації ефективної політики кордонів України” (ЦМКЗПУ); USAID Agency – проект “Єврофорум” (ЦСД), тощо. Фінансову підтримку "мозковим центрам" надають також представники вітчизняного бізнесу, які часто виступають в ролі співзасновників цих організацій.

Проблеми «мозкових центрів». Діяльність “мозкових центрів” ускладнюється низкою проблем:

- недосконалістю правого забезпечення діяльності НАЦ. Досі не прийняті новий Цивільний кодекс України та інші необхідні законодавчі акти, що регламентували б діяльність ІАС. Натомість, численні підзаконні акти (загальна кількість нормативно-правових актів, які регулюють оподаткування неприбуткових організацій в Україні, на 1 квітня 2000р. становила майже 350 законів, указів, постанов, інструкцій, листів) є перешкодою на шляху розвитку громадських організацій;

- неузгодженістю дій різних гілок влади щодо забезпечення роботи “мозкових центрів”;

- втручанням держави в діяльність громадських організацій (неправомірні дії державних службовців, покликаних контролювати функціонування ІАС;

- наданням переваг певним неурядовим організаціям в залежності від політичних симпатій влади;

- недостатніми джерелами фінансування;

- відсутністю цивілізованого ринку інтелектуально-аналітичних послуг в Україні та заангажованістю багатьох центрів;

- “закритим” режимом праці більшості мозкових центрів. Відсутня практика публічних звітів НАЦ, що характерна для країн Заходу (винятками можуть бути публічні звіти Центру Разумкова та Інституту Схід-Захід). Це не сприяє довірі громадян до діяльності неурядових організацій. Загалом, не усунувши вищезазначені негативні чинники, значна частина українських НАЦ залишиться існувати лише “на папері”.

У «мозкових центрах» задіяний значний інтелектуальний потенціал країни, який здатний пропонувати державним органам свій аналіз ситуації, прогноз її розвитку й можливі рішення, а відтак – виступати ефективним механізмом у вирішенні стратегічних цілей країни. Для успішного залучення потенціалу "мозкових центрів" до вироблення ефективної політики на європейському напрямі необхідно вжити наступних заходів:

- запровадити процедуру вироблення стратегічних документів і обговорення важливих урядових рішень у різних сферах діяльності, залучаючи представників неурядових аналітичних структур;

- регулярно проводити зустрічі з представниками “мозкових центрів” з метою з’ясування питань, якими вони займаються, їхніх потенційних можливостей та фінансування;

- регулярно організовувати спільно з “мозковими центрами” Круглі столи на різні теми;

- заснувати періодичні інформаційно-аналітичні видання присвячене різним питанням діяльності НАЦ;

- удосконалити правове поле діяльності “третього сектору”. Очевидно, що необхідний закон, що визначав би принципи співпраці НАЦ із органами державної влади;

- зменшити втручання держави в діяльність громадських організацій до мінімального рівня. “Неурядові центри – це важливий елемент громадянського суспільства, не варто вбачати в них якусь опозицію, котра спить і бачить, як би "наїхати" на владу чи продати державні таємниці”;

- заохочувати донорів, благодійників, приватних підприємців до проектів НАЦ;

- інформувати НАЦ про програми технічної допомоги та консультувати стосовно участі в реалізації програм;

- запровадити тендерну основу для виконання держзамовлень “мозковими центрами”.[Яндекс].

Розділ 5.

Інформаційні ресурси ІАС

ПЛАН

5.1. Інформація як товар. Право власності на інформацію.

5. 2. Види інформації, вимоги до неї. Збір та зберігання інформації.

5. 3. Формування баз даних.

5. 4. Інформація з обмеженим доступом.

5. 5. Управління дозволом доступу до баз даних.

5. 1. Інформація як товар. Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.

Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами за винятком випадків, передбачених законом. (Ст. 39 Закону про інформацію.)

Для інформаційно-аналітичного забезпечення управління слід визначити зміст і роль інформації в управлінській діяльності.

Якщо управління розглядати як процес обміну інформацією, то можна виділити такі базові його елементи:

1. Суб’єкти інформаційних відносин:

• відправник — особа, що генерує інформацію (ідею чи повідомлення) і передає її;

• отримувач — особа, якій призначена інформація і яка її інтерпретує.

2. Повідомлення — інформація — відповідним чином закодовані відомості.

3. Канали (засоби зв’язку) — технології передавання і отримання інформації.

При обміні інформацією відправник і отримувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів відносин. Завдання відправника повідомлення скласти (сформулювати) його і використати канал зв’язку так, щоб отримувач зрозумів його зміст. При цьому обидві сторони однозначно повинні розуміти вихідну ідею (інформацію). Однозначність розуміння отримувачем інформації забезпечується за допомогою зворотного зв’язку.

При цьому слід пам’ятати, що кожен етап обміну є одночасно пунктом, у якому зміст може бути викривлений чи повністю втрачений.

З погляду теорії управління соціальними системами інформація може розглядатися як потужний інструмент, за допомогою якого можна здійснювати вплив на волю, вчинки, прийняття рішень усіх без винятку учасників суспільних відносин.

Від характеру, інтенсивності і ціленаправленості інформації суттєво залежить рівень організації інформаційно-аналітичної діяльності. Ефективну реалізацію всіх принципів і функцій управління забезпечує якісна інформація.[Гавловський, с.9-10]

Право власності на інформацію. Це питання розглядається в Законі про інформацію (Ст. 38).

Право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії.

Підставами виникнення права власності на інформацію є:

- створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

- договір на створення інформації;

- договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.

Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.

Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.

Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.

5. 2. Види інформації, вимоги до неї. Збір та зберігання інформації. Класифікація і види інформації. Доступність інформації обумовлена не лише її юридичним стату­сом, а й фактичними умовами її використання для різних суб'єктів. Для визначення юридичних аспектів вживається поняття "режим до­ступу", який, згідно із Законом України "Про інформацію", визна­чається як передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації.

За режимом дос­тупу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Відкрита — інформація, якою дозволено користуватися широкому загалу. Існує певний зв'язок між реальною доступністю інформації та режимом доступу до неї. Він проявляється у праві на інформацію та його реалізації. Адже не всяка відкрита інформація доступна певному суб'єктові і навпаки.

Можливість доступу до інформації для конкретного споживача часто залежить від платних чи безплатних умов її надання. Тому, відповідно до її місця у товарно-грошовому обігу, інформація поді­ляється на комерційну та некомерційну. Комерційна інформація по­ширюється лише за бажанням її власника, в першу чергу на його умо­вах і переважно як об'єкт купівлі-продажу. При цьому конкретні оці­нки власника (відправника) інформації та її споживача (отримувача) можуть різнитись. Виходячи з цілей власника, до категорії комерцій ної інформації може бути віднесений широкий спектр джерел із най­різноманітнішими умовами доступу: від преси до інформації кон­сультативних фірм. З точки ж зору цілей споживача умовою зараху­вання інформації до категорії комерційної є отримання ним відпо­відного прибутку. Тому суспільно-політична преса, що приносить прибуток її видавцям, не розглядається як комерційна інформація її споживачем — звичайним громадянином. Характерною ознакою не-комерційної інформації є, як правило, безплатний характер її поши­рення. Хоча й тут можуть бути винятки. Наприклад, безплатне по­ширення буклетів на виставці не відміняє комерційних цілей її власників-відправників.

За своєю генезою інформація (дані) поділяється на первинну і вто­ринну. Первинна — це інформація (дані), зібрана вперше для розв'я­зання якого-небудь завдання. А вторинна — та, яка вже була зібрана раніше для інших цілей. Поширене трактування вторинної інфор­мації як продукту переробки первинних даних висхідного повідом­лення. У цьому контексті близьким за змістом є поділ інформації на оглядову й аналітичну. Адже остання обов'язково є результатом оп­рацювання якихось висхідних повідомлень. Взагалі треба підкресли­ти діалектику абсолютності та відносності понять первинної та вто­ринної інформації. Критерієм її зарахування до тієї чи іншої категорії виступають потреби конкретного суб'єкта.

За своєю суб'єктною належністю інформація поділяється на внут­рішню і зовнішню. Наприклад, інформація, що обертається в межах підприємства, є його внутрішньою інформацією. А та, що надходить з оточуючого середовища, — зовнішньою.

Розглядаючи класифікацію інформації, не можна не згадати ту, яка наводиться в Законі України "Про інформацію". Виділяються такі види інформації:

• статистична;

• адміністративна;

• масова;

• про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

• правова;

• про особу;

• довідково-енциклопедичного характеру;

• соціологічна.

Статистична інформація — це офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ і процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя. Адміністративна інформація (дані) — це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ і про­цесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та збе­рігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними осо­бами згідно із законодавством з метою виконання адміністративних обов'язків і завдань, які належать до їх компетенції. Масова інформа­ція — це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інфор­мація. Інформація державних органів та органів місцевого і регіональ­ного самоврядування — це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядуван­ня. Правова інформація — це сукупність документованих або публіч­но оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалі­зацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопору­шення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Інформація довідково-енциклопедичного ха­рактеру — це систематизовані, документовані або публічно оголо­шені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє середо­вище. Соціологічна інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Певною мірою ця класифікація досить суперечлива, а її складові іноді дублюються. Наприклад, одночасно до категорії інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самовряду­вання (ст. 21) і до категорії правової інформації (ст. 22) зараховано законодавчі акти. Поряд з тим, що в Законі виділена довідково-ен­циклопедична інформація, в ньому зовсім не згадується спеціальна інформація, що міститься у виданнях неенциклопедичного характеру. Водночас у ст. 30 ("Інформація з обмеженим доступом") згадується професійна, ділова, виробнича, банківська, комерційна та інформа­ція іншого характеру. Існують і деякі інші суперечності. Однак, ос­кільки Закон України "Про інформацію" є важливим документом у системі регулювання правових відносин в інформаційній сфері, знан­ня наведеної класифікації інформації необхідне фахівцям відповід­ного профілю.[Кулицький]

Збір та зберігання інформації. Важливою ланкою в інформаційно-аналітичній діяльності є збір необхідної інформації Як правило, збір необхідних фактів передбачає вико­ристання різних джерел інформації. Результативність цього етапу за­лежить від уміння виконавця поєднати своє розуміння проблеми, яка стоїть перед ним, із знанням змістовних характеристик, переваг і не­доліків конкретних джерел інформації та власними організаційними здібностями. Останні вкрай важливі й тоді, коли виконавець працює в індивідуальному режимі, й тоді, коли він очолює певну групу, яка готує будь-який матеріал. В останньому випадку відповідальний ви­конавець виступає водночас менеджером відповідної функціональної групи і повинен вміти організувати роботу своїх підлеглих — сплану­вати навантаження, розподілити роботу між працівниками, постави­ти їм завдання тощо. При цьому сам процес збору фактів залежно від ступеня своєї інтенсивності може здійснюватись у двох різних режи­мах, які отримали у фахівців умовні назви "метод мжички" і "метод грози".

Суть «метод мжички» полягає в тому, що інформація постійно накопичується у відповідних розділах баз даних і використовується відповідно до потреб підготовки будь-яких документів. Такий поря­док збору фактів застосовується при виконанні стандартних завдань, коли механізм підготовки необхідних документів, як правило, вже добре відпрацьований і запитань, що шукати?, у виконавців не вини­кає.

Навпаки, "метод грози" застосовується у нових, нестандартних для виконавців ситуаціях, коли відчувається дефіцит відповідної інформації або ж коли завдання має терміновий характер. Суть цьо­го методу полягає у мобілізації більших, ніж завжди, ресурсів для збору необхідних фактів. При цьому інформація, яку шукають й зби­рають, може бути для зацікавленого суб'єкта принципово новою за своїм змістовним спрямуванням, що й обумовлює потребу в залу­ченні додаткових ресурсів для її збору та пошуку.[Кулицький]

Критерії оцінки аналітичної інформації:

- корисність

З погляду впливу виконаної ІАР (інформаційно-аналітичної роботи) на ефективність досягнення мети, інформацію можна оцінити як:

• порожню інформацію (її ніяк не можна використовувати для прийняття відповідних рішень);

• негативну інформацію (дезінформацію);

• позитивну інформацію.

- повнота і точність

Повнота аналітичної інформації характеризується урахуванням усіх основних факторів, що склалися у визначеній ситуації, глибиною освітлення основних подій.

Точність характеризує ступінь наближення фактів, висновків, коментарів, прогнозів до дійсного розвитку подій.

- достовірність

Достовірність аналітичної інформації має важливе значення. Недооцінка або переоцінка різних факторів можуть завдати велику шкоду. Важливими умовами, дотримання яких забезпечує достовірність інформації є:

• правильний добір фактів;

• виділення найбільше важливих моментів;

• глибоке розуміння дійсності.

- своєчасність

У чисто наукових працях своєчасність не грає істотної ролі (наприклад, наукові праці з міжнародних відносин СРСР, що проводяться сьогодні). У ІАР корисність усіх документів залежить від того, наскільки вони своєчасні.

- чіткість викладу

Аналітичний матеріал повинен бути написаний просто, доступно, ілюстрований схемами, таблицями, графіками. Якщо інформація не зрозуміла, її не читають і їй не вірять.

- переконливість

Аналітик повинен дивитися на свою роботу очима замовника, адресата. Щоб документ був переконливий, його необхідно чітко аргументувати і викладати висновки, рекомендації.

Автоматизація пошуку та обробки даних можлива при відповідній їх організації в певну структуру. Такою структурою є база даних, де акумулюються і зберігається інформація. [Яндекс]

5. 3. Формування баз даних. База даних - це сукупність даних (інформаційних ресурсів), організованих за певними правилами, що передбачають загальні принципи опису, зберігання та маніпуляції інформації незалежно від прикладних програм.

В базах даних відображається інформація про об’єкти та відношення між ними.

Бази даних можуть бути централізованими або розподіленими. Робота з розподіленими базами даних відбувається за допомогою комп’ютерних мереж. За допомогою таких мереж вирішуються проблеми пошуку, збирання, зберігання та видачі інформації, що складають зміст систем інформаційного обслуговування

Як правило, у рамках експертного відділу підтримується База даних, у яку акумулюється інформація з відкритих джерел (ЗМІ, Інтернет, агітаційні матеріали), спеціальна інформація, дані з регіонів, результати соціологічних досліджень, оцінки залучених сторонніх експертів.

Дані систематизуються в блоки (приблизно):

- "Статистика" (статична інформація щодо політичної, економічної, соціальної ситуації, ключових посадових осіб, лідерів думок у різних сферах тощо),

- "Інформаційний потік" (вал матеріалів відкритих джерел),

- "Паспорт регіонів" (систематизовані дані про характеристики регіону: демографічних, соціально-економічних, суспільно-політичних, бізнесових, кримінальних і т.п.),

- "Соціологія",

- "Експертні опитування",

- "Оперативні дані" і т. д.

Кожен блок поповнюється щодня матеріалами відповідних відділів. Відповідальність за своєчасність надходження і вірогідність інформації несуть координатори відділів.

Доступ до даних бази мають експерти і координатори відділів.

На основі даних бази співробітники експертного відділу готують свої матеріали.

Як уже зазначалося, джерелом, із яким працюють експерти, є зведена база даних. Аби вона була зручним інструментом, а не звалищем даних, вона повинна відповідати низці вимог:

- формалізоване введення даних (незалежно від джерела);

- можливість класифікації матеріалів за тематикою;

- система внутрішнього пошуку за тематикою, персоналіями, заданням багаторівневих умов;

- система захисту інформації й обмеження доступу;

- система створення резервних копій.

Основний масив інформації передаються відділами в Базу даних експертного відділу. Відділи можуть обмінюватися інформацією в робочому порядку, але вся зібрана чи отримана іншим шляхом інформація повинна осідати в базі. У разі потреби відділи можуть одержати необхідні для роботи дані в базі.[Яндекс]

5. 4. Інформація з обмеженим доступом. Питання інформації з обмеженим доступом розглядає Закон «Про інформацію», (стаття 30): Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ - надано статус конфіденційної.

Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України.

До конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені відомості:

- про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

- стосовно стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень;

- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

- інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до закону про цю інформацію.

Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.

Порядок і терміни обнародування таємної інформації визначаються відповідним законом.

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.[Закон, рада..]

5. 5. Управління дозволом доступу до баз даних. Доступ співробітників (громадян) до Баз даних, які мають інформацію з обмеженим доступом регламентується відповідними законами України: «Про державну таємницю» та «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних мережах». Перший з них – Закон «Про державну таємницю» (1994р.). Розглянемо відповідні статті цього Закону:

Стаття 22. Допуск громадян до державної таємниці

Залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";

форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно";

форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно",

а також такі терміни дії допусків:

для форми 1 - 5 років;

для форми 2 - 10 років;

для форми 3 - 15 років.

Допуск до державної таємниці із ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

В окремих випадках, які визначаються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, за погодженням із Службою безпеки України громадянам України віком від 16 років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенями секретності "цілком таємно" та "таємно", а віком від 17 років - також до державної таємниці із ступенем секретності "особливої важливості".

Допуск до державної таємниці керівникові органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації надається наказом чи письмовим розпорядженням посадової особи, що призначає його на посаду, а у разі, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація не підпорядкована іншому органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, установі, організації або не належить до сфери їх управління, допуск до державної таємниці надається зазначеному керівникові наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яка є замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею.

Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов'язана з місцем роботи, служби або навчання, допуск може надаватися за місцем провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Надання допуску передбачає:

- визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;

- перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці;

- взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;

- одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;

- ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Рішення про допуск громадянина до державної таємниці приймається не пізніше 5 днів після надходження до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації висновків по матеріалах його перевірки у зв'язку з допуском до державної таємниці.

Стаття 23. Відмова у наданні допуску до державної таємниці

Допуск до державної таємниці не надається у разі:

1) відсутності у громадянина обгрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;

2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;

3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;

4) наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої у встановленому порядку;

5) наявності у громадянина психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:

1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;

2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;

3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Стаття 24. Перевірка громадян у зв'язку з допуском їх до державної таємниці

Перевірка громадян у зв'язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у місячний строк у порядку, встановленому цим Законом і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»

У ході перевірки органами Служби безпеки України з'ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.

Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з'ясовується органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє допуск.

Мотивований висновок органу Служби безпеки України, який здійснював перевірку, про неможливість надання громадянинові допуску до державної таємниці є обов'язковим для виконання посадовими особами, уповноваженими приймати рішення про надання допуску до державної таємниці, але не виключає повторного запиту із цього приводу в разі зміни обставин, за яких допуск до державної таємниці визнано неможливим.

Другий Закон – «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних мережах» (1994р.):

Стаття 2. Об'єкти захисту в системі

Об'єктами захисту в системі є інформація, що обробляється в ній, та програмне забезпечення, яке призначено для обробки цієї інформації.

Стаття 3. Суб'єкти відносин

Суб'єктами відносин, пов'язаних із захистом інформації в системах, є:

власники інформації;

власники системи;

користувачі;

уповноважений орган у сфері захисту інформації в системах.

На підставі укладеного договору або за дорученням власник інформації може надати право розпоряджатися інформацією іншій фізичній або юридичній особі - розпоряднику інформації.

На підставі укладеного договору або за дорученням власник системи може надати право розпоряджатися системою іншій фізичній або юридичній особі - розпоряднику системи.

Стаття 4. Доступ до інформації в системі

Порядок доступу до інформації, перелік користувачів та їх повноваження стосовно цієї інформації визначаються власником інформації.

Порядок доступу до інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, перелік користувачів та їх повноваження стосовно цієї інформації визначаються законодавством.

У випадках, передбачених законом, доступ до інформації в системі може здійснюватися без дозволу її власника в порядку, встановленому законом.

Стаття 9. Забезпечення захисту інформації в системі

Відповідальність за забезпечення захисту інформації в системі покладається на власника системи.

Власник системи, в якій обробляється інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, утворює службу захисту інформації або призначає осіб, на яких покладається забезпечення захисту інформації та контролю за ним.

Про спроби та/або факти несанкціонованих дій у системі щодо інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, власник системи повідомляє уповноважений орган у сфері захисту інформації.

Стаття 10. Повноваження державних органів у сфері захисту інформації в системах

Вимоги до забезпечення захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Обов'язки уповноваженого органу у сфері захисту інформації в системах виконує центральний орган виконавчої влади у сфері криптографічного та технічного захисту інформації.

Уповноважений орган у сфері захисту інформації в системах:

- розробляє пропозиції щодо державної політики у сфері захисту інформації та забезпечує її реалізацію в межах своєї компетенції;

- визначає вимоги та порядок створення комплексної системи захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

- організовує проведення державної експертизи комплексних систем захисту інформації, експертизи та підтвердження відповідності засобів технічного і криптографічного захисту інформації;

- здійснює контроль за забезпеченням захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом.

Державні органи в межах своїх повноважень за погодженням з уповноваженим органом у сфері захисту інформації встановлюють особливості захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом.

Особливості захисту інформації в системах, які забезпечують банківську діяльність, встановлюються Національним банком України.

Стаття 11. Відповідальність за порушення законодавства про захист інформації в системах

Особи, винні в порушенні законодавства про захист інформації в системах, несуть відповідальність згідно із законом. [Закон, рада]

Розділ 6.

Менеджмент кадрових ресурсів ІАС:

формування штатів, система оплати праці працівників

ПЛАН

6. 1. Роль особистості у здійсненні інформаційно-аналітичної діяльності. Загальні професійні вимоги до рівня фахової підготовки кадрів.

6. 2. Визначення кадрової потреби ІАС та джерел її забезпечення. Організація комплектування ІАС кадрами.

6. 3. Науково-практичні засади підбору і розстановки кадрів.

6. 4. Формування системи оплати працівників із застосуванням методів мотивації і стимуляції.

6. 1. Роль особистості у здійсненні інформаційно-аналітичної діяльності. Загальні професійні вимоги до рівня фахової підготовки кадрів. Без сумніву, сакраментальне «Все вирішують кадри!» щодо інформаційно-аналітичної діяльності звучить більш ніж актуально. Адже висококваліфікований, досвідчений персонал здатен досягти вагомих результатів в роботі ІАС, навіть попри інші негативні чинники: слабку матеріально-технічну базу, недостатнє фінансування, недосконале правове забезпечення тощо. Тому кадрове забезпечення чи не найголовніше в інформаційно-аналітичній діяльності. Це питання стає ще більш гострішим в наш час, коли ефективна робота ІАС будь-якої організації здатна забезпечити їй фінансовий успіх і авторитет.

На сучасному етапі з’являються нові риси менеджменту людських ресурсів:

- орієнтація на висококваліфіковану і ініціативну робочу силу, інтегровану в систему виробництва;

- безперервність процесу збагачення знань і підвищення кваліфікації;

- гнучкість в організації праці;

- делегування відповідальності зверху вниз, партнерські стосунки між учасниками виробництва;

- цілеспрямована вмотивована діяльність.

Сьогодні мотиваційний процес повинен стосуватися не тільки виробничих відносин, а й біологічної і психофізіологічної природи людини, освіти, виховання, культури, науки, мистецтва, релігії та інших чинників.

Серед основних методів мотивації науковці виділяють:

- економічні: стимулювання, матеріальна винагорода;

- соціальні: покращення житлових умов, підвищення рівня життя, різноманітні пільги;

- адміністративні: кар’єрний ріст, застосування штрафів і санкцій, переконання, особистий приклад, похвала, моральна підтримка;

- педагогічні: переконання, роз’яснення, приклад, допомога, підтримка в складних ситуаціях;

- соціально-психологічні: створення доброзичливих стосунків, сприятливого-соціально-психологічного клімату і атмосфери в колективі, підтримка традицій, звичаїв співробітника, колективу;

- духовні: підтримка і розвиток духовних цінностей;

- моральні: розвиток норм і правил, що сприяють моральному оздоровленню особи і групи;

- політичні: проведення агітації, пропаганди, залучення до суспільної роботи;

-державні: покращення рівня і якості матеріального і духовного життя людини[Соснін, с.97].

Фактори, що не сприяють якісному виконанню своїх службових обов’язків:

- надмірне втручання безпосереднього керівництва в сферу діяльності співробітника;

- відсутність психологічної і організаційної підтримки;

- нестача необхідної інформації;

- надмірна жорсткість і недостатність уваги керівника до проблем і потреб підлеглих;

- відсутність зворотнього зв’язку, тобто працівник не бачить результатів своєї праці;

- несправедлива оцінка керівником праці свого підлеглого тощо.

Враховуючи все зазначене, доцільно планувати роботу з кадрами у сфері інформаційної діяльності, а саме: підбір кадрів, навчання (пе­ренавчання) персоналу, мотивацію дій працівників, контроль та оці­нку їхньої роботи. При цьому треба брати до уваги взаємозв'язок означених елементів кадрової роботи. Так, підбір кадрів доцільно проводити з урахуванням можливих механізмів мотивації їхньої ро­боти та перспектив навчання (підвищення кваліфікації) персоналу. У зв'язку із зростанням швидкості старіння інформації на сучасному етапі схильність до постійного підвищення своєї кваліфікації стає важливим критерієм підбору фахівців-аналітиків [Кулицький, с.157].

У сфері організації інформаційної діяльності доцільно розглядати такі важелі мотивації працівників:

• механізми матеріального заохочення;

• перспективи професійного та кар'єрного росту;

• інші стимули та умови праці.

Для контролю ефективності діяльності аналітиків, у широкому значенні цього терміна, доцільно скористатись такими принципами визначення продуктивності роботи працівників ро­зумової праці:

1. Перш за все працівникові треба чітко визначити суть виробни­чого завдання.

2. Працівник розумової праці повинен бути незалежним у вико­нанні поставленого завдання, працювати на засадах самоуп­равління і нести повну відповідальність за якісне і своєчасне виконання завдання.

3. Постійна інноваційна діяльність повинна бути невід'ємною складовою аналітичної роботи.

4. Аналітик повинен, з одного боку, постійно навчатись сам, а з іншого — постійно навчати інших. Є нагальна необхідность постійного спілкування аналітика з відповідними фахівцями, колегами у процесі підготовки інфор­маційно-аналітичних матеріалів.

5. Продуктивність праці аналітика визначається перш за все якіс­ними, а не кількісними характеристиками виконаної роботи.

6. Для підвищення продуктивності праці працівників інтелекту­альної сфери їх треба розглядати як капітал і відповідним чи­ном до них ставитись. Треба, щоб ця категорія співробітників віддавала перевагу роботі саме в цій організації.

Саме ігнорування того факту, що працівники розумової праці є капіталом, а не просто робочою силою, може мати вкрай тяжкі на­слідки для організації. У сферах діяльності, де робота з інформацією відіграє ключову роль (реклама, маркетингові дослідження, банків­ська діяльність тощо), досить розповсюджені випадки, коли втрата висококваліфікованих працівників, передусім з числа менеджерів, призводила до втрати частини клієнтури, а то й посилення конку­рентів чи навіть появи нових. Тому у сфері інформаційної діяльності надзвичайно важливо враховувати функціонування не­формальної структури організації. Для цього керівникові доцільно використовувати анонімне анкетування співробітників, інші методи психологічних досліджень.

Специфіка підбору та використання робочої сили впливає і на фінансове та матеріально-технічне забезпечення інформаційної діяльності. Оскільки саме висококваліфіковані кадри визначають ефективність інформаційної діяльності, то дотримання необхідного рівня їхнього матеріального забезпечення (оклади, премії тощо) по­винно бути однією з ключових ланок фінансового плану організації. При цьому, звичайно, необхідно підтримувати збалансованість фінансових потоків в організації в цілому. [Кулицький].

6. 2. Визначення кадрової потреби ІАС та джерел її забезпечення. Організація комплектування ІАС кадрами. Методика розрахунку нормативної чисельності окремих категорій працівників проводиться на підставі норм з праці (норм часу, нормативів чисельності, норм навантаження, норм часу обслуговування і норм обслуговування). Вона була розроблена для реалізації заходів щодо забезпечення виконання у 2000 р. завдань, передбачених посланням Президента України до Верховної Ради України, програмою діяльності Кабінету Міністрів України та спрямованих на поліпшення соціально-економічного стану, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2000 р, № 747.

Методика служить основою для розрахунку чисельності окремих категорій працівників галузей економіки.

Відповідно до цієї методики рекомендується чисельність працівників встановлювати на підставі міжгалузевих, галузевих та місцевих нормативних матеріалів з праці, які дають змогу визначити необхідну штатну чисельність працівників функціональних підрозділів організацій, підприємств або окремих виконавців.

Під необхідною чисельністю працівників розуміється кількість працівників, яка дозволяє ефективно і якісно виконувати конкретну роботу при забезпеченні умов науково - обґрунтованих режимів праці і відпочинку.

Штатна чисельність працівників розраховується на підставі чисельності, встановленої за нормативними матеріалами з праці, з урахуванням запланованого коефіцієнта невиходу працівників за час відпустки, хвороби, що визначаються за даними бухгалтерського обліку.

Для встановлення чисельності працівників застосовуються такі види нормативних матеріалів: норма часу, норма виробітку (навантаження), норма керованості, норма обслуговування, норма часу обслуговування, норматив чисельності, типові штати.

Норма часу — це розмір витрат робочого часу, встановлений для виконання одиниці роботи працівником або групою працівників відповідної кваліфікації у певних організаційно-технічних умовах.

Під нормативом чисельності слід розуміти встановлену чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, яка необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій або обсягів робіт.

Різновидом нормативів чисельності є типові штати, що встановлені на підставі норм часу, обслуговування і навантаження.

Розрахунок штатної чисельності працівників на підставі нормативів чисельності залежить від нормативів, які розроблені за функціями управління, окремими професіями або видами робіт.

Норма виробітку (навантаження) — це встановлений обсяг одиниць роботи, який працівник або група працівників відповідної кваліфікації повинні виконати за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах.

Норма обслуговування — це встановлена кількість одиниць об'єктів, які працівник або група працівників відповідної кваліфікації повинні обслуговувати в одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах.

Норма часу обслуговування — це витрати часу на обслуговування одиниці обсягу роботи.

При плануванні чисельності управлінського і обслуговуючого персоналу на підприємстві головну увагу приділяють його подальшому скороченню і здешевленню. Це повинно відбитися у відносному скороченні чисельності адміністративно-управлінського апарату в результаті комплексної механізації і автоматизації управлінської праці, впровадження наукових основ управління.

Чисельність службовців визначають виходячи з галузевих нормативів, а при їх відсутності — за прогресивними нормативами, розробленими самим підприємством (об'єднанням).

Нормативи чисельності залежно від їх призначення можна розробляти не тільки по кожній функції управління, по групах функцій, по підприємству загалом, а й по окремих видах робіт (облікових, обчислювальних і т. ін.), а також по посадах (конструктори, технологи, бухгалтери і т. ін.).

При розробці нормативів за функціями управління підприємством, що є основою для формування апарату управління, виходять з функцій міжгалузевого характеру та єдиних для всіх галузей факторів, що впливають на обсяг і характер виконуваної роботи за кожною функцією.

Норматив загальної чисельності службовців підприємства визначається, як правило, сумою відповідних нормативів за функціями управління.

Якщо фактична чисельність службовців по окремих структурних підрозділах нижча за нормативну і при цьому забезпечується виконання покладених на цих працівників обов'язків з дотриманням правил техніки безпеки і технічної експлуатації, то їхня чисельність встановлюється на рівні фактичної. У межах нормативної чисельності може збільшуватися чисельність працівників одних структурних підрозділів за рахунок скорочення чисельності працівників інших підрозділів.

В сучасних умовах нормативи чисельності за галузями народного господарства можна використовувати за допомогою поправочних коефіцієнтів на інфляцію, шляхом поділу об'ємів виробництва в сучасних цінах на поправочні коефіцієнти за формулою:

П = О Нч / Кп

де П — чисельність персоналу;

О - об'єм виробництва;

Нч - норматив чисельності;

Кп — поправочний коефіцієнт на інфляцію гривні залежно від галузі народного господарства.

Такий розрахунок необхідний при обгрунтуванні диверсифікації виробництва, скороченні чи збільшенні об'ємів робіт.

Додаткова потреба у спеціалістах визначається на підставі обліку трьох основних елементів:

• розвиток галузі (визначення необхідної потреби на посади, що виникають у зв'язку з розширенням виробництва або збільшенням (зменшенням) обсягу робіт);

• часткова заміна працівників без відповідної освіти (практиків), які обіймають посади спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою;

• відшкодування природного вибуття керівників і спеціалістів.

Додаткова потреба внаслідок розвитку галузі і приросту посад визначається як різниця між загальною потребою у спеціалістах у плановому і базовому періодах.

Додаткова потреба на часткову заміну практиків визначається виходячи з можливостей їх навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва. Додаткова потреба на відшкодування природного вибуття керівників і спеціалістів визначається на підставі аналізу закономірностей їхнього вибуття. [Методика . Калина с. 122]

Методи набору кадрів. Добір персоналу - це "дорога з двостороннім прямуванням". Не тільки роботодавець вибирає робітника, але і робітник вибирає роботодавця. Процес наймання співробітника є процес узгодження інтересів роботодавця і робітника. В умовах жорсткого дефіциту класних спеціалістів, хто кому більше потрібний - спеціаліст фірмі або фірма спеціалісту - питання спірне. Комплектування штатів відбувається відповідно до прогнозу трудових ресурсів. Спочатку менеджери займаються добором або вербуванням персоналу з метою створення достатньої кількості кандидатів на всі посади і фахи за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел робочої сили. Особлива увага приділяється рекламній кампанії, публікаціям об'яв про вакансії в газетах, журналах та інших засобах масової інформації. Активізується співробітництво зі службами зайнятості і кадровими

агентствами, участь у спеціально проведених заходах щодо працевлаштування типу "ярмарків вакансій", "днів відкритих дверей" і т.п.

Керівник бере на себе ризик за підбір невдалого персоналу. І тому можна зрозуміти усе його побоювання і вибагливість у заявці вакансії і співбесіді з претендентом. Найчастіше небезпека вибору закладена в самий засіб пошуку співробітника та прийому на роботу. У результаті опитування проведеного серед керівників приватних підприємств, із числом постійного персоналу від 5 до 30 співробітників, виявилося шість найбільше поширених засобів добору фахівців. Кожний із засобів має свої плюси і мінуси. І в різних ситуаціях його роль може змінюватися від "найбільше ефективного" до "абсолютно неприйнятного". Правильний засіб зменшить ризик невдачі і знизить неминучі витрати роботодавця на добір і підготування нового фахівця, а здобувач одержить кращі шанси знайти гідну роботу.

Головні характеристики засобів підбору фахівців (вставити таблицю!!)

Після добору претендентів на вакантні посади організується добір необхідних робітників. Практика менеджера виробила його численні форми і засоби.

Вивчення заяв про прийом (резюме). Даний документ містить інформацію двоякого роду - про робітника і бажану ним роботу. За допомогою резюме вивчається ім'я, домашня адреса та телефон претендента; назва посади, яку він шукає, а також ціль ділової кар'єри. Кандидат повідомляє навчальний заклад і рік, коли він його закінчив; наявний досвід роботи та додаткові дані. З метою притягнення уваги роботодавця до досвіду й освіти претендента в резюме можуть виділяти підпункти типу "Інженерні знання", "Комп'ютерні мови", "Підготування в галузі спілкування", "Досвід у дослідницьких проектах" тощо.

Аналіз відповідей на анкети, запитальники, бланки. У багатьох фірмах подібні відповіді використовуються замість резюме. Розв'язується це тим, що анкети, які розроблені фірмою, акцентують увагу на тих ділових якостях робітників, що потрібні фірмі. Анкети легше читаються, а інформація, розташована в заздалегідь визначеному місці (питанні, пункті), швидше опрацьовується. Обов'язковою умовою анкетування претендентів повинна бути коректність постановки питань. Обробка великого обсягу резюме та анкет потребує значних витрат коштів та часу, уникнення яких допоможе застосування інформаційних технологій.

Тестування. Одним із важливих є етап оцінки фахових здібностей та психологічного стану претендента. Присутність фахових знань та навичок очевидна, бо кінцевим результатом нашого очікування від кандидата є професійно та якісно виконана робота. Але ж "неймовірна" працездатність робітника залежить ще й від осо6истих якостей людини. Зрозуміти характер претендента за одну зустріч, та й навіть за декілька побачень неможливо. З часом все з'ясується, але скільки може коштувати помилка, якщо відповідальну посаду займе легковірна людина, а роботу, яка потребує скурпульозності та чіткості виконуватиме "непосидько". Для проведення тестів прибігають до послуг професіональних психологів. Насправді, у руках професіонала тести є достатньо достовірним джерелом інформації, і чим їх більше, тим надійніша інформація. Тому для тестування підбираються декілька тестів, що охоплюють найбільше важливі для даної професії інтелектуальні, особисті, мотиваційні та вольові якості. Психологічні тести, застосовувані при прийомі на роботу, підбираються в залежності від вимог до даного співробітника як професіонала, як члена колективу, як керівника і т.д.

Співбесіда, інтерв'ювання претендентів. Така форма роботи в практиці менеджменту вважається більш гнучкою, ніж анкетування і тестування, оскільки дозволяє виявити найрізноманітніші якості людини, оцінити його манери, стиль поводження, уміння вести переговори, мовний етикет.

Описані раніше методики - не єдиний засіб, що дозволяє оцінити різні якості кандидата. Доведено, що штучно відтворивши картину якої-небудь ситуації (можливо навіть реально існуючої або що мала місце) і вмістивши кандидата в її рамки, його здатність вирішити проблеми і вийти з неї в найкоротший період дозволяє зробити відповідні висновки про дійсні можливості кандидата і навіть, в якійсь мірі, зробити певні прогнози на рівень якості виконання в майбутньому.

Саме в таких умовах необхідно швидко та вірно прийняти рішення. Тут допоможуть інформаційні технології та застосування методик прийняття рішень.

Організація праці. Основними напрямами організації праці на рівні ІАС є:

• удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі;

• удосконалення організації та обслуговування робочих місць;

• вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці;

• удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

• удосконалення нормування і стимулювання праці;

• поліпшення умов праці та ділової робочої атмосфери у колективі;

• раціоналізація режиму праці та відпочинку;

• виховання сумлінного ставлення до праці.

Таким чином, організація праці на рівні підприємства — це є приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності.

Окрім суспільної організації праці та організації праці на рівні підприємства часто зустрічається поняття "наукова організація праці" (НОП) — тобто така організація праці, що базується на досягненнях науки і передовому виробничому досвіді.

НОП передбачає:

- раціональне розташування працівників;

- впровадження колективних форм організації праці;

- атестацію робочих місць та їх обслуговування;

- поліпшення підготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

- вивчення, впровадження та поширення передових прийомів та методів праці;

- вдосконалення матеріального та морального стимулювання праці.

Напрями вдосконалення організації праці в інформаційно-аналітичній діяльності повинні враховувати особливості праці цих працівників. Вони визначаються використанням технічних засобів та інформаційних технологій, що веде до таких змін в їх праці та методах її організації:

• інформація як предмет і продукт праці переходить до категорії товару і набуває споживчої вартості;

• звільняється частина робочого часу керівників за рахунок використання інформаційних систем управління, що спрямоване на розширення особистих зв'язків з працівниками, а також на вдосконалення структури і механізму управління;

• зростає вартість результатів прийнятого рішення;

• зменшується подвійний характер праці керівників, оскільки сьогодні вони поєднують функції висококваліфікованих спеціалістів (аналітиків, документознавців, економістів, техніків та ін.);

• використання інформаційних систем управління дає можливість розширити набір форм та методів реалізації управлінської праці.

У процесі вдосконалення організації інформаційно-аналітичної діяльності слід враховувати той факт, що напрями роботи з раціональної організації праці персоналу тісно пов'язані між собою, а також з іншими напрямами підвищення ефективності управління підприємством.[Економіка праці. Калина, с.92].

Планування і розвиток кар'єри аналітика. Планування службової кар'єри аналітика передбачає наукове обґрунтування раціонального віку і нормативних термінів зайняття посад з урахуванням побажань працівника і його особистості. Дане питання мало досліджене в теорії управління і може бути вирішене на основі використання сукупності методів.

По-перше, шляхом аналізу листів з обліку кадрів з подальшою статистичною обробкою даних про тривалість зайняття ідентичних посад.

По-друге, на основі соціологічного чи експериментального опитування вчених і керівників підприємств про раціональний вік і термін зайняття посади з подальшою обробкою результатів методами рангової кореляції.

По-третє, шляхом поєднання вказаних методів і комплексної оцінки кадрів управління з допомогою рейтингу можна вивести для кожної посади керівника і спеціаліста раціональне значення віку і термінів зайняття посади.

Наявність нормативного рейтингу за посадою і фактичного рейтингу, отриманого керівником у результаті атестації, дозволяють зробити висновок про доцільність і способи просування на службі конкретного працівника.

Матеріали соціологічного опитування показують, що найбільш раціональним для роботи на посаді керівника підприємства є вік від 40 до 50-ти років, структурного підрозділу - від 30 до 40 років, низової ланки (дільниці, служби) - можна і до 30-ти років. Найбільша частина опитуваних вважає, що оптимальний термін перебування на посаді керівника - 10 років.[ Недашківський, Менеджмент персоналу]

Підвищення кваліфікації. Підвищення кваліфікації займає особливе місце в навчанні персоналу і є основним способом забезпечення відповідності кваліфікації робітників сучасному рівню розвитку науки, техніки і технології. Відомо, що отримані знання старіють наполовину кожні п'ять років, якщо людина не займається самоосвітою і не підвищує рівень кваліфікації. Підвищення кваліфікації користується популярністю на підприємствах з таких причин:

по-перше, підвищення кваліфікації дешевше підготовки спеціалістів;

по-друге, тривалість навчання менша порівняно з підготовкою персоналу;

по-третє, цільова спрямованість освіти на звужене коло навчальних модулів для спеціалістів і керівників, наприклад, «Персонал», «Маркетинг»

Принципи підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів:

- всебічний розвиток особистості слухача за сферами людської діяльності;

- цільова інтенсивна підготовка на базі широкого набору навчальних модулів;

- широке використання методів активного навчання з доведенням їх до 60-75% від загального фонду навчального часу;

- залучення висококваліфікованих учених, педагогів і керівників з орієнтацією навчання на особистість викладача;

- індивідуально-груповий метод навчання;

- автоматизація навчального процесу з використанням сучасних технічних засобів (комп’ютерів, навчального телебачення, відеокамер та ін.). [Недашківській, Менеджмент персоналу].

6. 3. Науково-практичні засади підбору і розстановки кадрів. Сучасні вимоги до ефективності менеджменту персоналу:

- ефективна система підбору, найму і розстановки співробітників;

• система мотивації та оплати праці, справедлива відносно співробітників, конкурентноздатна відносно інших фірм і є добре керованою;

• винагорода базується на результатах індивідуальної праці й ефективності організації;

• розвиток, навчання і підвищення робітників здійснюється відповідно до результатів їх праці, здібностей, кваліфікації, інтересів і потреб організації;

зайнятість пов'язана з потребами бізнесу, індивідуальним рівнем продуктивності, здібностями і кваліфікацією;

- індивідуальні проблеми вирішуються швидко, справедливо й ефективно.

Ці вимоги є досить стабільними і характерними для всіх країн світового співробітництва.

Принципи і методи управління персоналом. Принципи управління

персоналом — це об'єктивні правила управлінської поведінки, що витікають із потреб об'єкта управління.

Принцип науковості - передбачає більш повне пізнання і використання в практиці управління об'єктивно діючих економічних законів, які повинні диктувати логіку поведінки і керівників, і рядових робітників.

Принцип системності - передбачає, що при формуванні системи управління персоналом необхідно враховувати всі фактори, що впливають на систему

управління, та вимагає взаємного узгодження окремих груп завдань і рішень.

Принцип економічності - передбачає ефективну та економічну організацію системи управління персоналом, за якої витрати на систему управління персоналом перекриватимуться ефектом у виробництві, отриманим від їх впровадження.

Принцип ієрархічності та зворотного зв'язку - в будь-яких вертикальних розрізах системи управління персоналом повинна забезпечуватись ієрархічна взаємодія між ланками управління на основі зворотного зв'язку.

Принцип узгодженості - взаємодія між ієрархічними ланками по вертикалі та відносно самостійними підрозділами по горизонталі повинне бути в цілому узгоджена з цілями організації та синхронізована у часі.

Принцип перспективності та прогресивності - при формуванні системи управління персоналом необхідно враховувати перспективи розвитку організації, передові вітчизняні та зарубіжні аналоги.

Методи управління персоналом - це конкретні способи та прийоми здійснення управлінської діяльності.

Залежно від міри примусовості методи управління персоналом можна поділити на:

І. Силові методи:

1) фізичний примус;

правові методи:

система законодавчих актів країни та регіону;

система нормативно-директивних документів фірми та контролюючої організації;

адміністративні - система планів, програм, завдань організації - стандарти, інструкції, регламенти, делегування повноважень і відповідальності.

ІІ. Економічні методи:

1) методи, врегульовані на макрорівні - податкова система та фінансово-кредитний механізм держави;

2) методи, що регулюються на макрорівні: система матеріального стимулювання, система відповідальності за якість та ефективність роботи.

III. Соціально-психологічні та виховні методи:

1. виявлення і врахування психологічних особливостей кожного члена трудового колективу (анкетування, спостереження, фотографія робочого дня);

2. мотивація трудової діяльності;

3. формування організаційної культури підприємства;

4. встановлення сприятливої психологічної атмосфери;

5. забезпечення можливостей для самореалізації.

Усі принципи та методи менеджменту персоналу реалізуються у взаємодії їх поєднання залежить від конкретних умов функціонування системи управління персоналом організації.

Процес підбору, відбору і найму персоналу. У процесі підбору персоналу залежно від розмірів організації роботодавець повинен вирішити:

• скільки додатково працівників потрібно буде організації;

• де організація планує шукати необхідних працівників;

• які спеціальні кваліфікації і досвід дійсно необхідні;

• яким чином організація планує поширювати інформацію про вакансії;

• як планується оцінювати ефективність роботи з підбору кадрів.

Підбір працівників на постійну роботу - далеко не єдиний варіант задоволення потреб у персоналі. На Заході широко використовується варіант найму персоналу, зокрема і тимчасового найму (взяти співробітників напрокат) для вирішення термінових проблем фірми (81% американських фірм користуються послугами тимчасових працівників). Основою правильного підбору кадрів є наявність об'єктивної інформації про працівника і формальних вимог до вакантної посади, щоб обгрунтовано провести їх з'єднання.

Принципи підбору кадрів. Підбираються працівники, які можуть вирішувати поставлені задачі. Підбір персоналу здійснюється виходячи із професійної підготовки, виробничого досвіду та якостей працівника (недолік цього способу - коли з'являється висококваліфікований робітник, то вакантне місце може бути зайняте працівником нижчої кваліфікації). Суміщення 1 і 2 способів, коли для висококваліфікованих працівників підбираються робочі місця зі зміною існуючого розподілу функцій. Підбір персоналу являє собою процес відбору необхідних кандидатур на вакантні робочі місця, виходячи із резерву кадрів, що є на біржі праці і на підприємстві.

Складові елементи підбору персоналу:

• розрахунок потреби в кадрах робітників і службовців;

• моделі робочих місць;

• професійний підбір кадрів;

• формування резерву кадрів. Вихідні дані для підбору кадрів:

• моделі робочих місць;

• філософія підприємства;

• правила внутрішнього розпорядку;

• організаційна структура виробництва;

• штатний розпис підприємства;

• положення про підрозділи;

• контракт співробітника;

• посадові інструкції;

• положення про оплату праці;

• положення про службову і комерційну таємницю.

Ефективне вирішення проблеми підбору персоналу вимагає розробки науково обгрунтованих моделей робочих місць робітників і службовців, що забезпечують підбір, оцінку і розстановку кадрів на єдиній методологічній основі. Модель, яку ми розглянемо, включає 15 елементів, які являють собою якісні і кількісні характеристики робочого місця:

Кадрові дані: листок з обліку кадрів, трудова книжка, характеристика,

автобіографія, копія документа про освіту.

Досвід працівника: життєвий, виробничий, державний, громадський.

Визначається шляхом анкетування та опитування.

Професійні знання з конкретних навчальних дисциплін. Виявляються шляхом програмованого контролю знань у результаті ділових ігр.

Професійні уміння: сукупність управлінських робіт, які може виконувати робітник (кадри, інформація, техніка, технологія). Виявляються шляхом програмованого контролю, співбесіди в процесі ділових ігор і практичних занять.

Особисті якості: сукупність ділових, моральних якостей і недоліків робітника, які визначаються шляхом соціологічного опитування.

Психологія особистості: тип особистості, мотивація, темперамент, рівень інтелекту. Визначаються шляхом психологічного тестування працівника.

Здоров'я і працездатність визначаються за медичною діагностикою стану: здоровий, практично здоровий, хворий.

Рівень кваліфікації: професійна освіта, підвищення кваліфікації, післявузівська освіта. Визначається за отриманою спеціальністю, освітою і підвищенням кваліфікації.

Службова кар'єра: «трамплін», «сходи», «змія», «роздоріжжя». Формується на основі оцінки потенціалу робітника і його зацікавленості в службовому рості.

Захоплення: спорт, мистецтво, театр і кіно. Виявляється методом опитування, спостережень та анкетування.

Шкідливі звички і недоліки: алкоголь, куріння, наркоманія, фізичні вади. Виявляються шляхом анкетування, спостереження та соціологічного опитування.

Організація праці: приміщення, транспорт, технічні засоби. Визначається за нормативами організації робочого місця і шляхом опитування співробітників.

Оплата праці: зарплата, премії, дивіденди. Визначається за штатним розписом і середнім доходом працівників у даному регіоні.

Соціальні блага: квартира, путівки, спецодяг, кредит, харчування. Визначаються шляхом опитування працівника і на основі встановлених на підприємстві середніх виплат із фонду соціального розвитку.

Соціальні гарантії: допомога по непрацездатності, у випадку звільнення, страхування життя, стипендія, пенсія. Визначаються на основі державних стандартів.

Методи прийому на роботу. Співбесіда з наймачем має вирішальне значення при прийомі на роботу. Важливо до неї серйозно підготуватись і знати відомі методи.

Британський метод заснований на особистій бесіді членів кадрової комісії з кандидатом. Задаються питання стосовно роду, традицій сім'ї і місця, де отримана освіта.

Німецький метод базується на попередній підготовці кандидатами значної кількості документів з обов'язковими письмовими рекомендаціями відомих учених, керівників, політиків. Експертна комісія аналізує всі документи. Влаштування на роботу - досить складна справа.

Американський метод зводиться до перевірки інтелектуальних здібностей, психологічного тестування з використанням комп'ютерів і спостереження за кандидатами в неформальній обстановці (уік-енд, презентація).

Китайський метод заснований на письмових екзаменах. Кандидати пишуть ряд творів і поем, доводячи знання класики, письма, історії, політики. Службове положення залежить від отриманої оцінки.

Оцінка потенціалу працівника. Про гідність людини потрібно судити не за її хорошими якостями, а за тим, як вона ними користується.

Оцінка потенціалу працівника важлива, тому що вона дозволяє визначити відповідність характеристик людини нормативній моделі робочого місця, визначити його професійну здатність і майбутню службову кар'єру. Основою оцінки є нормативна модель робочого місця, вагові коефіцієнти елементів моделі і бальні оцінки характеристик людини за елементами моделі. Оцінка потенціалу персоналу може бути визначена за допомогою сукупності методів:

- самооцінка якостей людини на основі анкетування та інтерв'ювання;

- аналіз професійних знань і вмінь працівника на основі методів програмного контролю, ділових і рольових ігор, аналізу конкретних ситуацій;

• медичне обстеження стану здоров'я і працездатності людини (здорова, практично здорова, хвора);

• психологічне тестування за допомогою різних тестів з формуванням соціально-психологічного портрету особистості людини;

• вивчення шкідливих звичок у неформальній обстановці;

• шляхом спілкування з безпосереднім керівництвом, відділом кадрів і товаришами з місця роботи, де людина працювала не менше одного року;

• дані родичів, друзів і сусідів людини, [Недашківський, Менеджмент персоналу]

6. 4. Формування системи оплати працівників із застосуванням методів мотивації і стимуляції. Формування та регулювання заробітної плати базується на організації заробітної плати, яка має забезпечити взаємозв'язок кількості та якості праці з розміром її оплати. Щоб забезпечити оптимальне співвідношення між розміром трудового вкладу і сумою грошових доходів (з точки зору розуміння заробітної плати), система заробітної плати повинна мати такі складові:

• форми і системи оплати праці;

• механізм встановлення залежності між трудовим внеском, його ефективністю, якістю праці, мірою участі в колективному доході та сумою грошових доходів, що сплачуються у вигляді заробітної плати;

• тарифну систему, механізм оцінки якості праці та умов трудової діяльності;

• нормування праці — механізм оцінки необхідних затрат праці на окремо взятому робочому місці або нормування результату праці, який є умовою отримання винагороди;

• систему преміювання — специфічний елемент організації заробітної плати, що регулюється підприємством самостійно і має суттєвий вплив на результати праці, а в деяких випадках — і на суму грошових доходів працівників. Це як правило є механізм підвищення заробітної плати відносно її основної частини.

Форми системи оплати праці. Запровадження форм і систем оплати праці на підприємствах регулюється ст. 15 Закону України "Про оплату праці" та ст. 97 Кодексу законів про працю України. Відповідно до норм цих законодавчих актів оплата праці робітників на підприємствах, в установах і організаціях здійснюється за погодинною або відрядною формами оплати праці, а також за системами системи оплаті праці, до яких належать: проста - погодинна, погодинно преміювальна, пряма (індивідуальна) відрядна, відрядно-преміювальна, відрядно- прогресивна, непряма відрядна, акордна. Останнім часом набули поширення нетрадиційні системи оплати праці, що на протилежність тарифному способу організації заробітної плати орієнтовані не на по сегментний (пофакторний) підхід оцінки трудового внеску працівника (де з одного боку, встановлюються сукупні норми праці, а з іншого — сукупні норми її оплати), а на повну залежність від кінцевих результатів праці колективу, в деяких випадках — на ринкові моделі управління. До них відносяться: безтарифна система (система оплати праці з використанням коефіцієнта вартості праці, експертна система оцінки результатів праці, "пайова" система оплати праці, комісійна система оплати праці, система "плинних окладів", ставка трудової винагороди), контрактна оплата праці, що набула популярності, коли контракт порівняли у правах з трудовим договором, а також оплата праці з урахуванням ринкової вартості робочого місця, система участі в прибутках і партнерство, система оплати за знання і компетентність тощо;

Посадові оклади керівникам, професіоналам, фахівцям та технічним службовцям встановлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади та кваліфікації працівників.

Мотивація. У трансформаційній економіці менеджери підприємств повинні звертати особливу увагу на вказані чинники, що впливають на персонал підприємства, бо від цього залежать результат роботи колективу і його конкурентоспроможність на ринку. У цьому значну роль відіграє мотивація, що є основою будь-якої поведінки людини і зусиль, спрямованих на підвищення результативності діяльності. Слід зазначити, що

мотивація - це є процес, якій спонукає окрему людину або групу людей на досягнення

в організації. Мотивація трудової діяльності — складний, відносно стійкий процес, обумовлений певними особистісними характеристиками людини, а також певною необхідністю задоволення її потреб та їх відповідності зовнішнім умовам в процесі діяльності. Вона є сукупністю внутрішніх і зовнішніх сил, що спонукають людину до діяльності, зумовлюють поведінку, форму діяльності, надають цій діяльності спрямованості, яка орієнтована на досягнення особистих цілей і цілей організації. Це досягається за допомогою методів, що класифікуються у певний спосіб.

Найефективнішим засобом підвищення мотивації є публічна висока оцінка хорошої роботи, компетентності та вмінь членів колективу.

Від того як організована система мотивації праці значною мірою залежить ефективність роботи колективу, а значить, і конкурентоспроможність фірми на ринку.

Мотивація праці повинна орієнтуватися на наступні чинники:

• на досягнення кінцевого результату;

• поєднання колективного й особистого інтересу;

• оплата залежно від кількості і складності праці;

• відмова від зрівнялівки в оплаті;

• нормативний метод планування праці;

• заохочення за сумісництво професій;

• нижня межа платні — дорівнює прожитковому мінімуму;

• оцінка внеску визначається безпосередньо керівником;

• преміювання - за коефіцієнтом трудового вкладу;

- додаткова оплата за рахунок соціальних благ і гарантій та за вислугу років; - штрафування за нанесення матеріальних і моральних збитків;

- соціальні блага;

- соціальні гарантії.

Кожному працівнику повинні гарантуватися наступні соціальні права:

• оплачувана відпустка;

• оплата лікарняних листків;

• страхування життя;

• додаткова пенсія;

• оплата витрат в разі смерті;

• виплата одноразової допомоги в розмірі 2-місячного посадового окладу в разі звільнення чи скорочення штатів;

- платна медична допомога в разі одержаної виробничої травми.

Бажано, щоб на підприємстві була прийнята концепція всебічного розвитку особистості. Заохочується в вільний час читання літератури; заняття мистецтвом; відвідування театрів і кіно; заняття мисливством і рибною ловлею. Планові заходи оплачуються за рахунок фонду соціального розвитку.

Підприємство не рекомендує співробітникам приймати подарунки від клієнтів.

Досвід створення філософії підприємства у Великобританії, США, Японії.

Англійська філософія бізнесу заснована на традиційних цінностях нації і теоріях людських стосунків. Вона передбачає повагу до особистості працівника, щиру доброзичливість, мотивацію працівників і заохочення досягнень, забезпечення високої якості робіт і послуг, систематичне підвищення кваліфікації, гарантії досягнутого заробітку.

Американська філософія бізнесу побудована на традиціях конкуренції і заохочення індивідуалізму працівників з чіткою орієнтацією на прибуток компанії і залежність особистого доходу від неї. Характерна чітка постановка цілей і завдань, висока оплата персоналу, заохочення споживчих цінностей, високий рівень демократії в суспільстві, соціальні гарантії.

Японська філософія менеджменту заснована на традиціях поваги до старшого, колективізму, загальної згоди, ввічливості та патерналізму. Переважає теорія людських стосунків і вірність ідеалам фірми, найми співробітників у крупних компаніях - на все життя, постійна ротація персоналу, створення умов для ефективної колективної праці.

Українська філософія бізнесу дуже різноманітна і залежить від форми власності, регіональних і галузевих особливостей та величини підприємства. Великі підприємства, які акціонувались на базі державних, зберігають свої традиції чіткої дисципліни, колективізму і господарності, підвищення рівня життя працівників та збереження соціальних благ і гарантій співробітників.

Підприємства малого бізнесу працюють в умовах відсутності чітко сформульованої філософії, досить жорсткого і не досить гуманного відношення до персоналу з боку власника і мінімальної демократизації управління.[Яндекс]

Розділ 7.

Матеріальні ресурси ІАС

ПЛАН

7. 1. Загальна характеристика матеріальних ресурсів іас. Інформаційно-аналітичні системи.

7. 2. Сховища даних на прикладі системи Оrасlе.

7. 3. Електронний документообіг на основі систем Оffiсе Меdіа і Соmраnу Меdіа.

7. 1. Загальна характеристика матеріальних ресурсів ІАС. Інформаційно-аналітичні системи. Зрозуміло, що питання матеріально-технічного забезпечення, поряд з кадровим потенціалом, одне з приоритетних у інформаційно-аналітичній діяльності. Сучасна матеріально-технічна база аналітичної служби здатна забезпечити стійкий фінансовий успіх, відповідний імідж організації, конкурентноздатність та інші переваги. Отже, до матеріально-технічних засобів інформаційно-аналітичної роботи належать:

• інформаційні картки;

• каталоги;

• щоденники;

• інформаційні системи;

• автоматизовані інформаційні системи;

• системи інформаційного обслуговування;

• системи штучного інтелекту;

• експертні системи;

• автоматизовані робочі місця аналітиків.

Інформаційні картки - це традиційний засіб збирання та класифікації інформації.

За допомогою інформаційних карток формують каталоги, які, як правило, бувають тематичними або алфавітними.

Регулярно або нерегулярно реєстрація інформації про певні події проводиться в щоденниках.

Сучасні технології, звичайно ж, базуються на поняттях інформаційних систем.

Інформаційна система в загальному випадку - це система, призначена для вирішення питань пошуку {інформаційно-пошукова система) або логічної обробки інформації (інформаційно-аналітічна система).

Інформаційно - пошукова система (ІПС) - сукупність інформаційно-пошукового масиву, інформаційно-пошукової мови, правил її використання, критеріїв видачі та

технічних засобів.

Інформаційно-пошуковий масив - впорядкована сукупність документів, фактів або відомостей про них, призначена для інформаційного пошуку.

Інформаційно-пошукова мова - мова, призначена для виразу змісту документів або опису фактів чи запитів з метою подальшого пошуку.

Інформаційно-аналітична система (ІАС) - система, що здатна вирішувати не лише пошук інформації, яка є у наявності, а і отримання нової інформації шляхом використання правил логічного висновку та умовиводів.

Реалізація вказаних функцій дає відчутні результати лише при використанні ЕОМ. Тому нас будуть цікавити автоматизовані системи.

Автоматизована система - комплекс інформаційних, програмних, методичних, технічних засобів, що виконує певні функції в автоматичному режимі.

Автоматизована обробка даних - обробка даних, що виконується автоматичними засобами при можливій участі людини.

Автоматизована інформаційно-пошукова система – інформаційно-пошукова система, реалізована на основі використання електронно-обчислювальної техніки, в якій автоматизовані процеси пошуку та передачі, а в ряді випадків і вводу документів, даних та запитів.

Автоматизація пошуку та обробки даних можлива при відповідній їх організації в певну структуру. Такою структурою є база даних.

Система інформаційного обслуговування - сукупність мов, алгоритмічних та технічних засобів для запам'ятовування, зберігання, пошуку, видачі та використання інформації. Засоби системи забезпечують організацію та управління базою даних, специфікацію формату повідомлень, обмін повідомленнями між користувачами.

Для виконання аналітичної роботи необхідно впроваджувати системи штучного інтелекту, тобто автоматизовані системи, що моделюють інтелектуальну діяльність людини. Такими системами сьогодні є лінгвістичні процесори, навчаючі системи, експертні системи, системи підготовки прийняття рішень.

Лінгвістичний процесор - автоматизована система текстової або мовної(усної) інформації. До складу лінгвістичного процесору входять: системи машинного перекладу, автоматизовані інформаційні системи, автоматизовані словники, автоматизовані системи компресії, корекції, аналізу та синтезу текстів або мови.

Навчаюча система - автоматизована система навчання, що використовує сучасні інформаційні технології. Це - електронні підручники, мультимедіа в повному обсязі,

системи контролю знань тощо.

Експертна система - автоматизована система, яка здатна замінити експерта при прийнятті рішень в окремих вузькоспеціалізованих галузях знань. Експертна система використовує вже не базу даних, а базу знань - сукупність формалізованих знань з деякої предметної області, що представлені у вигляді фактів та правил, які виражають евристичні знання про методи вирішення задач в даній предметній області. Основними елементами бази знань є поняття, дані, фрейми, слоти.

Поняття - цілісна сукупність суджень, в яких що-небудь стверджується про характерні ознаки об'єкта.

Дані - факти або відомості, представлені в формалізованому вигляді.

Фрейм - схема представлення знання, в якій поняття характеризується набором слотів, що визначають поняття, пов'язані з даними асоціативними відношеннями.

Слот - мінімальна складова фрейма, що заповнюється конкретною інформацією про об'єкт або властивість.

Інформаційно-аналітичні системи ІАС. Інформаційно-аналітичні системи

будуються на основі оперативних даних, одержуваних у режимі реального часу з оперативних систем, що автоматизують основні види діяльності організації, а також інших доступних джерел даних, які можуть знадобитися при прийнятті стратегічних рішень. Базовий комплекс інформаційно-аналітичних систем торкається всієї управлінської вертикалі: корпоративної звітності, аналізу бізнесу, фінансово-економічного й стратегічного планування.

Інформаційно-аналітичні системи є надбудовою над уже функціонуючими на підприємстві інформаційними додатками, не роблячи особливого впливу на їхнє функціонування й не вимагаючи їхньої заміни. Ключовою функцією цих систем є акумулювання даних по всіх видах діяльності компанії - від стану складів до фінансової й бухгалтерської звітності й усіляких відомостей про клієнтів і їх смаків.

За способами застосування інформаційно-аналітичні системи діляться на системи для рішення тактичних і стратегічних завдань.

Інформаційно-аналітичні системи підрозділів припускають більшу деталізацію й більш складну аналітичну обробку. Ці системи допомагають підготувати інформацію для прийняття рішень в області збуту інформації, пропозиції, фінансового планування й т. п.

Інформаційно-аналітичні системи верхнього рівня призначені для керівників верхньої ланки й служать для прийняття стратегічних рішень.

До типових завдань, що розв'язуються за допомогою інформаційно-аналітичних систем, відносяться:

- складання консолідованої звітності й надання зведеної інформації про діяльність підприємства (фінансові, виробничі й інші показники, динаміка їхніх змін і тенденцій);

- аналіз діяльності дочірніх підприємств, філій і підрозділів компанії (аналіз прибутковості, витрат, виконання плану);

- аналіз фінансової діяльності (основні фінансові показники, тенденції, взаєморозрахунки), оптимізація фінансових потоків, реальна оцінка собівартості продукції;

- проведення комплексної оцінки діяльності підприємства, заснованої на постійному контролі найбільш істотних її аспектів: фінансів, відносин з партнерами й клієнтами, внутрішнього стану компанії, темпів розвитку;

- аналіз збутових процесів (маркетингові компанії, складання плану, контроль виконання розпоряджень, розрахунки за виконані послуги, прогноз надходження засобів, прогноз попиту).

Рішення цих і інших супутніх проблем може бути досягнуте шляхом накопичення відомостей про найбільш важливі ділові трансакції з одночасним наданням ефективних засобів їхнього аналізу на основі технологій dаtа Warehousе, ОLАР і data Міnіng із широким застосуванням Інтернет - технологій і засобів бездротового доступу. У термінах процесів проблему можна сформулювати як автоматизацію "базових контурів бізнесу й підтримку управлінських процесів".

Типове рішення кожної з перерахованих вище систем припускає:

- створення в рамках проекту або реалізацію взаємодії з існуючим корпоративним сховищем даних (достовірної оперативної інформації, необхідної для прийняття стратегічно важливих рішень);

- впровадження засобів ОLАР і, по бажанню Замовника, елементів data Міnіng (аналіз, прогнозування й планування);

- створення в рамках проекту або істотне розширення функціональності корпоративного порталу (удосконалювання взаємодії із зовнішнім світом);

- впровадження засобів підтримки мобільних користувачів (як вимога часу).

Переваги, одержувані підприємством після впровадження корпоративної інформаційно-аналітичної системи:

- наявність у керівників ефективних інструментів оцінки стану бізнесу на основі єдиного джерела ключових показників, підтримуваного в режимі реального часу;

- можливість оцінки перспектив розвитку;

- підвищення обґрунтованості прийняття управлінських рішень;

- можливість узгодження оперативних планів і бюджетів зі стратегічними цілями;

- розширені можливості аналітики, надані сховищем даних, засобами багатомірного аналізу даних, прогнозування й моделювання різних ситуацій за принципом "Що, якщо?";

- розширені можливості стратегічного керування на основі потужних засобів аналізу й звітності;

- виключення проблем, пов'язаних з оцінкою ситуації на основі показників, одержуваних на основі не інтегрованих рішень.[Яндекс]

7. 2. Сховища даних на прикладі системи Оrасlе. У постійно мінливому й усе більш конкурентному діловому оточенні в аналітика постійно є потреба в бізнес аналізі. Будемо використовувати термін бізнес аналітика як синонім англійського поняття Вusiness Іntelligenсе (ВІ) - аналітична платформа компанії й технології, її підтримуючі, такі, як сховища даних. Засоби бізнес аналітики дають можливість людям, що приймають рішення, діяти на основі достовірної інформації й роблять продукти й послуги компанії більш конкурентоспроможними. Яка б не була галузь діяльності, аналітикам потрібні повні знання про діяльність компанії, її клієнтів для оцінки потенційних можливостей і ризиків. Для побудови корпоративної ВІ системи фахівці використовують рішення на основі набору різних продуктів від різних виробників. На жаль, такі рішення згодом стають усе більше складними й вимагають все більших витрат на підтримку. Коли безліч окремих виробників обновлюють свої продукти, вони рідко враховують взаємний вплив на продукти інших виробників, які використовуються у прийнятті рішення. Щоб змусити всю систему працювати як одне ціле, потрібно більше часу, зусиль і засобів, ніж при використанні інтегрованого рішення.

Система Оrасlе пропонує інтегроване ВІ рішення, що забезпечує бізнес-користувачам повну картину бізнесу в рамках всієї компанії. З інтегрованим рішенням від одного виробника аналітик отримує:

- ефективне за вартістю рішення, що швидше, простіше й легше впровадити;

- чудову функціональність;

- масштабність і надійність;

- зниження витрат на адміністрування й підтримку.

Рішення ВІ від Оrасlе було створено для того, щоб легко й швидко інтегрувати різні джерела даних, знаходити інформацію в базі даних, розподіляти знайдену інформацію й досліджувати дані для того, щоб одержувати нові знання про бізнес і клієнтів.

Архітектура сховища даних. Сховище даних складається із чотирьох компонентів: джерела даних (як правило це оперативні системи), області перетворення, області презентації й засобу доступу до даних. Оперативні системи служать для щоденної підтримки інформаційно-аналітичної діяльності. До таких систем відносяться, наприклад, системи класу ЕRРМ. Дані із джерел витягають в область перетворення, де вони приводяться до загального формату й потім потрапляють в область презентації, де вони стають доступними для користувачів за допомогою засобів доступу.

Усі компоненти сховища можуть бути розділені логічно, адміністративно й фізично. Кожний компонент відповідає за виконання своїх завдань. Розглянемо ці завдання більш докладно.

Джерела даних

В обов'язки компонента джерела даних входить надання даних компоненту області перетворення. Дані можуть бути надані через програмні інтерфейси, файлову систему, httр протокол, ftр протокол, 1оg файли бази даних і інші засоби комунікації. Останнім часом стали популярними системи інтеграції додатків. Наявність таких систем може полегшити побудову сховища.

Область перетворення

Область перетворення даних містить у собі місце для зберігання даних і програми добування, перетворення й завантаження (ЕТL). Область перетворення регулярно звертається до джерел даних із запитом на надання їй нових даних. Новизна даних може визначатися: по колонці дати транзакції, шляхом порівняння старих і нових даних (типово для довідників), за допомогою підтримки протоколу підписки-оповіщення, коли оперативна система повідомляє, коли і які дані змінилися всім зацікавленим передплатникам.

В області перетворення даних утримуються крос таблиці, що відображають довідкові дані з оперативних систем на дані сховища. В обов'язок таких таблиць входить: заміна сурогатних ключів замість первинних ключів (кодів) оперативних систем і відстеження змін атрибутів. Так, якщо в службовця зміниться прізвище, то компонент області перетворення повинен це виявити. Є три основних реакції на такі зміни атрибутів:

- перезапис. Користувач не може бачити історії. Старі значення атрибутів перезаписуються. Якщо в співробітника змінився телефон, то старе значення пропадає. Застосовується для тих атрибутів, які не мають потреби у відстеженні змін.

- новий запис. Користувач може бачити старі дані по-старому а нові -по-новому. Глибина історії не обмежена. Нехай 1 січня 2008 року співробітника підвищили з керівника відділу до керівника департаменту. Тоді за даними сховища до 1 січня він буде вважатися керівником відділу, а після першого - керівником департаменту. Якщо його ще раз підвищать то збережуться всі три значення й т.д. Це основний тип відстеження змін атрибутів.

- нові колонки. Користувач може бачити дані й по-старому й по-новому. Глибина історії обмежена звичайно однією зміною. Нехай до 1 січня 2008 сенсорні кіоски продавав відділ перспективних розробок, а після 1 числа — відділ мультимедійних систем. Тоді на продажі кіосків можна глянути й з нової точки зору: всі кіоски продав відділ мультимедійних систем і зі старої: всі кіоски продав відділ перспективних розробок. Деякі називають цей вид змін альтернативною реальністю. Цей тип часто застосовується у випадку реорганізації.

Є ще один важливий тип, це гібрид перезапису з новим записом, що сполучає переваги цих двох методів.

Користувач сховища даних не має доступу в область перетворення й не може адресувати йому своє питання.

Область презентації даних

Дані в області презентації організовані для швидкого виконання запитів бізнес-користувачів. Іноді саме цю область називають сховищем. Сховище складається із серії інтегрованих вітрин даних. Вітрина даних - це інформація про один бізнес - процес.

Всі вітрини даних повинні бути побудовані з використанням загальних одиниць виміру і фактів. Такий підхід до використання погоджених для різних таблиць фактів загальних одиниць виміру називається використанням шинної архітектури. Це дозволяє використовувати ті самі одиниці виміру при аналізі різних таблиць фактів. Таблиці фактів являють собою відображення одного аналітичного процесу, у такий спосіб використання шинної архітектури дозволяє проводити складний порівняльний аналіз і переходити від однієї таблиці фактів до іншої, наприклад, подивитися залежність витрат від продажів. При побудові нової вітрини даних повинні бути переглянуті існуючі факти. Шинна архітектура дозволяє легко додавати нові аналітичні процеси в існуюче сховище даних.

Засоби доступу до даних

Засоби доступу до даних звертаються тільки до області презентації даних. Їх можна розділити на:

• Засоби для одержання регламентованих звітів Звіти фіксованого виду, які можуть бути параметризовані за допомогою передачі параметрів.

• Засоби для виконання довільних запитів. Дозволяють витримати атаки користувача з вимогою на отримання інформації. Використовують також аналітичні функції: ранжування, тимчасові функції, прогнозування. Це основний інструмент користувача

• Засоби для одержання аналітичних звітів. Багато в чому схожі із засобами для виконання довільних запитів. Основна відмінність полягає в застосуванні іншої моделі даних і як наслідок цього - більша легкість застосування аналітичних функцій. З іншої сторони ця модель даних накладає занадто строгі обмеження й це приводить до більш обмеженої області застосування в порівнянні з довільними запитами.

• Засоби пошуку закономірностей (Data Mining). Алгоритми для пошуку внутрішніх структур у даних, відносин між даними, пророкування значень. Пояснимо необхідність використання таких засобів на наступному прикладі. Компанія хоче розіслати деяким клієнтам кольоровий каталог продукції. Каталог коштує $2. Якщо клієнт купить що-небудь із каталогу, то він принесе компанії $100. Кому посилати такий каталог? Рішення полягає в тім, щоб застосувати алгоритм Data Mining класифікації. В алгоритмі задається матриця вартості, проводиться навчання на відомих даних і потім отримана модель застосовується до невідомих даних. Той же алгоритм класифікації застосуємо для рішення завдань видачі кредитів і виявлення шахрайства.

Введення в сховища даних.

Огляд. Щоб з вигідної сторони відрізнятися від конкурентів і поставляти продукти й послуги економічно ефективно, аналітикам необхідно проводити постійну оцінку відносин з постачальниками й клієнтами. Ще більш важливою є необхідність одержувати достовірні відповіді на три питання, відповіді, які необхідні кожному аналітикові - Що собою представляє об’єкт аналізу?, Хто є Вашим клієнтом? і Що важливо для Вашого клієнта?

Для точної відповіді на ці питання необхідна консолідація даних по всій компанії й впровадження бізнес-аналітики (Вusiness Іntelligenсе, ВІ - аналітична платформа компанії й технології, її підтримуючі, такі, як сховища даних) на всіх рівнях. Багато компаній не використовують повноцінну бізнес-аналітику, тому що зазнають труднощів при виборі й впровадженні інфраструктури, що зможе підтримувати вимоги, що зростають й відповідати всій широті вимог до аналізу. Цей документ описує, що таке сховища даних, які вигоди принесе його впровадження й можливі типові апаратно-програмні конфігурації таких сховищ.

Введення. Для успішного ведення аналітичної діяльності життєво важливо мати своєчасну й правильну інформацію. Але бізнес оперує такими поняттями, як клієнт, продукт, магазин, продажі, регіон, марка, а не назвами таблиць і стовпців бази даних. Якщо в нас є правильні дані, але вони розосереджені по різних системах, то складно зробити нестандартний запит. Крім того, подання даних у вигляді таблиць зі складними іменами й безліччю зашифрованих назв стовпців робить для звичайного користувача таке завдання дуже складним. Для її вирішення потрібна обов'язкова участь фахівців з ІТ. Але що відбувається, якщо сьогодні нас цікавить один запит, а завтра інший? Якщо наступний запит залежить від того, яка відповідь була отримана на попередній? Для відповіді на такі запити й створюється сховище даних. Отже, мета сховища даних — зробити інформацію легко доступною для тих, кому вона необхідна. Це означає своєчасну доставку корисної й цікавої інформації (публікацію), у вигляді, звичному для користувача (аналітика).

Роль сховища даних

Що ж таке сховище даних? Це база даних, спроектована так, щоб з оптимальною швидкістю виконувати запити й проводити аналіз результатів. Сховище даних містить історичні дані, отримані з різних оперативних систем, що дозволяє проводити консолідований аналіз даних.

Найхарактерніші ознаки сховища даних:

- предметна орієнтація. Сховище даних призначене для аналізу даних. Воно концентрується на предметі, а не на процесі. Так, можна побудувати сховище, орієнтоване, наприклад, на інформаційно-аналітичну діяльність;

- інтегрованість. Сховище даних повинне наводити дані, отримані з різних джерел або в різний час, до єдиного формату, щоб було легко проводити аналіз;

- незмінюваність. Дані, що один раз потрапили в сховище даних, не змінюються;

- варіантність у часі. Для дослідження в часі сховище даних повинне підтримувати всю історію змін, щоб можна було подивитися на аналітичні процеси з історичної перспективи.

Таким чином, сховище даних забезпечує досягнення наступних цілей:

• Простота доступу. Вміст сховища повинен бути легким для розуміння. Всі сутності в сховищі повинні бути названі так, щоб за назвою було ясно, що це. Засоби доступу повинні бути легкими у використанні. Користувач повинен мати можливість обирати дані в різних комбінаціях як він сам захоче.

• Погодженість інформації. Інформація, отримана з різних бізнес процесів, повинна бути погоджена. Якщо два показники мають однакові назви, то вони повинні означати те саме; і якщо два показники названі по-різному, то вони повинні означати дійсно різні показники.

• Стійкість до змін. Існуючі дані не повинні стати некоректними, якщо бізнес користувач задає нові питання.

• Захищеність. Тільки користувачі, що мають відповідні права, можуть одержувати доступ до інформації.

• Підтримка прийняття рішень. [Яндекс]