59

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................._

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Продукція сільськогосподарського виробництва………………………. _

1.2 Система управління безпекою харчових продуктів НАССР або АРККТ_

1.3 Система IFOAM…………………………………………………………….._

РОЗДІЛ 2. . АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ НА ПРИКЛАДІ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ЗА МИР»

2.1 Організаційно-економічна характеристика досліджуваного підприємства………………………………………………………………. _

2.2  Методи визначення якості продукції і вплив її рівня на результати виробництва……………………………………………………………………._

2.3 Аналіз факторів, що впливають на якість сільськогосподарської продукції._

Розділ 3. ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЇКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

3.1 Значення економічної ефективності виробництва продукції……………….._

3.2 Основні напрямки підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва……………………………………………………………._

3.3 Шляхи та резерви підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва…………………………………………….._

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, успіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Виробництво продукції, розвиток науки і техніки неможливі без оволодіння таких наук, як стандартизація, кваліметрія та сертифікація якості продукції, використання їх методів і засобів. Вказані науки тісно пов'язані між собою і виникли дуже давно, але наукове обґрунтування отримали порівняно недавно. Особливо це стосується наймолодших з них – кваліметрії та сертифікації. У XX ст. основні терміни, визначення, принципи, методи, засоби тощо стали об'єктами стандартизації, що надало їм статус "технічних законів". До них належать нормативні документи, державні стандарти України (ДСТУ), міжнародні, міждержавні та національні стандарти інших країн, що прийнять компетентними та повноважними органами та установами як чинні в Україні. Кваліметрію як науку почали вивчати тільки у другій половині XX ст., а сертифікацію – зовсім недавно. Сільське господарство посідає особливе місце серед інших галузей матеріального виробництва. Воно покликане забезпечити потреби населення країни продуктами харчування. Від якості вирощеного зерна, плодів, овочів залежить їх харчова цінність. Навіть незначне поліпшення якості сільськогосподарської продукції – це додаткова кількість білка, крохмалю, цукру, жиру, вітамінів, мінеральних речовин. Чим більша харчова цінність сільськогосподарських продуктів, тим більшою мірою вони забезпечують потреби організму людини в поживних речовинах, а тварини – в якісному кормі. В активній формі цьому сприяє стандартизація. Стандартизація та управління якістю продукції рослинництва – дійовий засіб науково-технічного прогресу, збільшення ефективності сільськогосподарського виробництва і продуктивності праці, поліпшення якості, повного і раціонального використання виробленої продукції, скорочення її втрат під час виробництва, зберігання і переробки. Стандартизація є унікальною сферою суспільної діяльності. Вона синтезує в собі наукові, технічні, господарські, економічні, юридичні, естетичні і політичні аспекти. Це динамічний вид діяльності. Методи і способи, які спрямовані на досягнення і забезпечення показників якості, що регламентовані в стандартах чи технічних умовах, в сукупності складають систему управління якістю. Стабільне забезпечення населення країни харчування, а промисловості – якісною сировиною вирішується шляхом упровадження досягнень науки і прогресивних форм організації виробництва, праці й управління, спрямованих не лише на збільшення обсягів виробництва, а й на поліпшення якості продукції. Ця проблема є однією з найважливіших і складних, оскільки має не лише галузевий, а й міжгалузевий характер. Для вирішення її потрібний постійний науково-виробничий пошук, успіх якого знаходиться в прямій залежності від знань працівників науки, сільськогосподарського виробництва і переробних підприємств, теоретичних і практичних питань стандартизації і якості продукції. Якістю сільськогосподарської продукції потрібно управляти. Для цього потрібно регламентувати в стандартах не лише якість уже виробленої продукції рослинництва і тваринництва, а й технологію виробництва, організацію праці. Це дає змогу перейти від окремих розрізнених й уже малоефективних заходів до системного підходу вирішення проблеми якості в сільському господарстві. Стандартизація може стати могутнім важелем піднесення сільського господарства лише за умови детального вивчення і повного перетворення в життя норм і вимог стандартів в усіх галузях агропромислового комплексу.

Мета дослідження. Дослідити якість як фактор забезпечення конкуренто-спроможності продукції  як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, визначити проблеми  підвищення  якості продукції харчової промисловості та шляхи їх вирішення.

Об’єктом дослідження є процеси використання земельних ресурсів сільськогосподарського підприємства ТОВ «За Мир» Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти відтворення і використання земельних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах.

Для вирішення поставлених у курсовій роботі завдань використовувались методи, прийняті в економічній науці - монографічний і системного аналізу (вивчення й аналіз наявних підходів щодо оцінки землі; аналіз правових та соціально-економічних процесів у ході проведення земельної реформи), кореляційно - регресійний (дослідження впливу та форми звязку кількості населення на кількість товарної продукції, а також для дослідження залежності між величиною нормативної грошової оцінки землі та показниками економічної ефективності використання земельних ресурсів; для дослідження залежності між величиною нормативної грошової оцінки землі та балами бонітетів ґрунтів); групування (групування районів за населенням і кількістю товарної продукції), абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), розрахунково-конструктивний, рядів динаміки та порівняння (аналіз соціально-економічних показників формування землекористувань по роках; порівняння фактичних та прогнозованих показників) та інші загальноприйняті методи економічних досліджень. 

При написанні курсової роботи були використані:

• статут

• баланс

• звіт про фінансові результати

• звіт про рух грошових коштів

• звіт про власний капітал

• примітки до річної фінансової звітності

• основні економічні показники роботи с/г підприємств

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

1.1Продукція сільськогосподарського виробництва

Продукція сільськогосподарського виробництва – це результат господарської діяльності або процесу в сільському господарстві. Кінцева ціль цього виробництва є продукти харчування для населення, корма для тварин і птиці та сировина для промисловості.

Щоб споживач (покупець) був впевнений, що продукція сільськогосподарського виробництва якісна і не нашкодить його здоров’ю, треба знати, чи відповідає вона вимогам стандарту на цей вид продукції.

На даному етапі розвитку суспільства якість товарів, які споживає людина, виходить на провідне місце. Важливу роль у вирішенні проблеми якості відіграють стандартизація і сертифікація, які є ефективними засобами управління якістю і забезпечення безпеки сільськогосподарської продукції. Безпосередньо стандарти встановлюють визначений набір конкретних показників якості товарів та послуг, які спроможні задовольнити потреби та забезпечити надійну безпеку споживачів.

Рівень життя кожної людини і суспільства загалом визначає якість товарів, перш за все продуктів харчування, в основі яких є сільськогосподарська продукція.

Якість продукції є одним із найважливіших факторів успішної діяльності будь-якого підприємства. На сьогодні у всьому світі стали суттєво жорстокішими вимоги, що висуваються споживачем до якості будь-якої харчової продукції, основою якої є продукція сільського господарства.

Споживач бажає не тільки якісно харчуватись, а і бути впевненим в тому, що продукти харчування не зададуть шкоди здоров'ю не зараз, не в майбутньому. Ці обставини примусили розвинуті країни шукати нові форми управління безпечністю харчових продуктів.

До сільськогосподарської продукції (товарів) також належать відходи, отримані при виробництві сільськогосподарської продукції (товарів), визначених у групах 1-24 УКТ ЗЕД ( 2371а-14 ) згідно із Законом України "Про Митний тариф України" ( 2371-14 ), а саме: органічні добрива (гній, перегній, пташиний послід, а також полова, бадилля тощо), суміші органічних та мінеральних добрив, у яких частка органічних добрив становить більше 50 відсотків від загальної ваги таких сумішей, а також усе біологічне паливо та енергія, отримані при переробці та утилізації сільськогосподарської продукції (товарів) та їх відходів (біогаз, біодизель, етанол, тверде біопаливо, у виробництві якого була використана сільськогосподарська продукція (її відходи) в розмірі більше 50 відсотків від усієї використаної продукції, електрична енергія, пар, гаряча вода тощо).

Сільськогосподарська продукція (товари), зазначені у цій статті, обкладаються податком на додану вартість згідно із статтею 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) та фіксованим податком згідно із Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок" ( 320-14 ).

1.2 Система управління безпекою харчових продуктів насср або арккт

Наразі системи управління безпечністю харчових продуктів застосовують практично в усьому світі як надійний захист споживачів від небезпек, які можуть супроводжувати харчову продукцію. Запровадження систем управління безпечністю харчових продуктів вимагає законодавство Європейського Союзу, США, Канади, Японії, Нової Зеландії та багатьох інших країн світу. В Україні застосування  систем ХАССП (НАССР - Hazard Analysis and Critical Control Points) є обов’язковим для всіх підприємств, які займаються виробництвом або введенням  в обіг харчових продуктів.  Цього вимагають Закони України «Про безпечність та якість харчових продуктів» та «Про дитяче харчування».

Наводимо витяги з цих Законів: Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів»: « Стаття 20. Обов'язки виробників та продавців (постачальників)  ..... 6. Особи, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів, повинні: ..... 2) застосовувати санітарні заходи та належну практику виробництва, системи HACCP та/або  інші системи забезпечення безпечності та  якості під час виробництва та обігу харчових продуктів;..» Закон України «Про дитяче харчування»: « Стаття 9. Основні вимоги до виробництва продуктів дитячого харчування ..... 3. Виробники продуктів дитячого харчування зобов'язані застосовувати на своїх підприємствах санітарні заходи та належну практику виробництва, систему аналізу ризиків та контролю (регулювання) у критичних точках (НАССР) чи інші системи забезпечення безпечності та якості.....»

Запровадження системи управління безпечністю харчових продуктів на базі концепції НАССР надає підприємству змогу:

- гарантувати випуск безпечної продукції за рахунок систематичного контролю на всіх стадіях виробництва; - належним чином керувати всіма небезпечними чинниками, які загрожують безпечності харчових продуктів – запобігати, усувати чи мінімізувати їх; - гарантувати, що харчові продукти є безпечними на момент їх споживання в їжу; - забезпечити належні гігієнічні умови виробництва у відповідності з міжнародними нормами; - демонструвати відповідність застосовним законодавчим та нормативним вимогам щодо безпечності харчових продуктів; - укріпити довіру споживачів, замовників та органів нагляду до продукції, що виробляється та підвищити імідж підприємства; - розширити мережу споживачів продукції та вийти на закордонні ринки; - підвищити відповідальність персоналу за випуск безпечної продукції та забезпечити розуміння всіма робітниками підприємства першорядної важливості аспектів безпечності продукції;

В основу стандартів на системи управління безпечністю харчових продуктів покладено концепцію «Аналізування небезпечних чинників і критичні точки керування» (у латинській абревіатурі - НАССР "Hazard Analysis and Critical Control Point"), Концепцію НАССР і  настанови щодо її застосування викладено в стандарті Комісії Кодекс Аліментаріус CAC/RCP 1–1969 (Rev. 4–2003) «Рекомендований міжнародний звід правил гігієни харчових продуктів»  (Комісію Кодекс Аліментаріус було створено у 60-і роки минулого століття з ініціативи Продовольчої й сільськогосподарської організації ООН (FAO) і Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ),  наразі вона є найважливішим міжнародним інформаційним центром, який розробляє стандарти харчової Для розроблення та впровадження системи управління безпечністю харчових продуктів необхідно реалізувати сім принципів ХACCП, які являють собою узагальнене формулювання вимог:

Принцип№1. Провести аналіз небезпечних чинників  Принцип№2. Визначити критичні точки керування (КТК) Принцип №3. Установити критичну (-і) межу (-і). Принцип №4. Установити систему моніторингу КТК  Принцип №5. Установити коригувальну дію, яку буде виконано, коли моніторинг покаже, що конкретна КТК перебуває поза керуванням  Принцип №6. Установити процедури перевіряння для підтвердження того, що система НАССР функціює результативно  Принцип №7. Установити порядок документування всіх процедур та ведення протоколів, доречних до цих принципів та їх застосування

Пізніше на базі концепції ХАССП було розроблено декілька стандартів, які застосовуються в окремих країнах і регіонах або в окремих ланках харчового ланцюга . Найбільш застосовуваними  є такі стандарти:

- ISO 22000:2005 Системи управління безпечністю харчових продуктів – Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга - стандарт, розроблений Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) - BRС (British Retail Consortium Global Standard) - британський стандарт асоціації роздрібних торгівців; - IFS (International Food Standard) - міжнародний стандарт роздрібних торгівців; - Dutch HACCP – голландський стандарт на систему ХАССП; - FSSC 22000:2010 - стандарт для виробників окремих категорій харчових продуктів, що поєднує вимоги ISO 22000:2005 та PAS 220:2008, прийнятий об’єднанням спеціалістів з харчової безпеки Global Food Safety Initiative (GSFI).

В Україні з 1 липня 2003 р. діє національний стандарт ДСТУ 4161-2003 «Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги» та з 1 серпня 2007 року набув чинності національний стандарт ДСТУ ISO 22000:2007 (ідентичний міжнародному стандарту ISO 22000:2005). У зв’язку з певними складнощами виконання українськими підприємствами вимог стандарту ДСТУ ISO 22000 (наприклад, орендовані, а не власні виробничі приміщення) деякий час ці два стандарти будуть діяти паралельно. Процес впровадження ДСТУ ISO 22000 для підприємств, на яких функціонує система управління безпечністю харчових продуктів у відповідності з ДСТУ 4161-2003, буде легшим, ніж для підприємств, які розпочинають цю роботу з «нуля», тому що обидва ці стандарти базуються на принципах НАССР і на засадах системного керування.

Стандарт ДСТУ ISO 22000:2007 поєднує загальновизнані ключові елементи:

- інтерактивне інформування; - системне керування; - програми-передумови; - принципи ХАССП.

Вимоги стандарту можуть бути використані для створення системи управління безпечністю харчових продуктів всіма організаціями, які безпосередньо чи опосередковано приймають участь у харчовому ланцюзі, наприклад:

- виробниками кормів, фермерами, виробниками інгредієнтів, виробниками та постачальниками харчових продуктів, підприємствами роздрібної та гуртової торгівлі, підприємствами громадського харчування, організаціями, які надають послуги з транспортування, зберігання та дистрибуції, послуги з миття та дезінфекції і т. і. - виробниками та постачальниками обладнання для харчової промисловості, мийних та дезінфекційних засобів, добрив, пестицидів та ветеринарних препаратів, пакувальних та інших матеріалів, що контактують з харчовими продуктами і т. і.

Слід зазначити, що стандарт ДСТУ ISO 22000 максимально узгоджений з ДСТУ ISO 9001 для уможливлення їх сумісного застосування.

Запровадження системи управління безпечністю харчових продуктів на підприємстві - тривалий процес, який стосується всіх служб і всього персоналу. Він не обмежується лише розробкою документації та наведенням елементарного порядку на виробництві. Для запровадження дієвої системи управління безпечністю харчових продуктів необхідне, передусім, навчання найвищого керівництва, групи НАССР, персоналу, що виконує роботи, які впливають на безпечність продуктів та осіб, відповідальних за здійснення оперативного контролю. Може виникнути потреба в зміненні технологічних процесів або методів пакування, перегляді вимог до постачальників сировини та матеріалів, або навіть і в заміні виробничого устатковання чи переплануванні приміщень. Але найважливішим, мабуть, є те, що в процесі запровадження системи змінюється психологія працівників усіх рівнів, приходить усвідомлення важливості питань, пов'язаних з безпечністю продукції, формується розуміння того, яким має бути сучасне управління організацією, щоб досягнути найбільшої результативності щодо убезпечення харчових продуктів.  Під час розробляння системи підприємство має змогу використовувати такі настанови:

- ДСТУ-Н ISO/TS 22004:2009 (ISO/TS 22004:2005) Системи управління безпечністю харчових продуктів – Настанова щодо застосування ISO 22000:2005 - ДСТУ ISO 22005:2009 (ISO 22005:2007) Простежуваність у кормових та харчових ланцюгах - Загальні принципи та основні вимоги щодо розроблення та запровадження системи. - PAS 220:2008 - Програми-передумови харчової безпеки для харчових виробництв - стандарт, розроблений Британським інститутом стандартів; - ISO/TS 22002-1:2009 Програми - передумови для безпечності харчових продуктів.

Частина 1. Харчова промисловість

Сертифікацію системи управління безпечністю харчових продуктів підприємства здійснюють на добровільній основі, з метою демонстрації її відповідності нормативним вимогам, гарантування безпечності продукції та підвищення довіри з боку замовників, споживачів та органів контролю.