Тема 2. Управління процесом створення страхової організації. Формування організаційної структури та персоналу страхової компанії

1.Порядок створення страхових компаній у різних організаційно-правових формах. Визначення джерел та умов мобілізації початкового капіталу.

2.Процедури реєстрації та ліцензування страхової діяльності в Україні. Спеціалізація страхових компаній.

3.Поняття і принципи побудови раціональної моделі управління страховою організацією.

4.Концепція і принципи управління персоналом. Вимоги до професійної компетенції менеджерів страхової компанії. 

1.Порядок створення страхових компаній у різних організаційно-правових формах. Визначення джерел та умов мобілізації початкового капіталу.

Організаційно-правові вимоги становлять перший базовий ас­пект процесу створення та налагодження ефективної діяльності страхових компаній.

На сьогодні основними законодавчими ак­тами, які регламентують створення та діяльність страхової ком­панії, є Закони України «Про страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про господарські товариства» «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондо­вий ринок», Цивільний та Господарський кодекси України тощо.

Виходячи з аналізу чинного законодавства, можна визначити такі організаційно-правові вимоги до створення страхової ор­ганізації:

уВР від 7 березня 1996 р. // www.rada.gov.ua. і та державне регулювання ринків фінансо- \vw\v. rada.gov.ua.

зиства» № 1576-ХІІ від 19 вересня 1991 р. //

1. Офіційною дефініцією для особи, що займається страхуван­ням, є «страховик». Дозволено використовувати й інше: «страхо­ва компанія», «страхова організація» та похідні від них. У Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання рин­ків фінансових послуг» згадується саме про страхові компанії. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про страхування» в окремих випадках, установлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволя­ється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. На сьогоднішній день страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України. Проте з дня вступу України до Світової організації торгівлі набули чинності зміни, що дозволяють страховикам-нерезидентам діяльність зі страхування ризиків, пов’язаних з морськими перевезен­нями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрах­том (включаючи супутники), в разі якщо об’єктом страхування є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які транспортуються, та (або) транспортним засобом, яким вони транспортуються, та (або) будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів.

2. Страховиком може бути лише юридична особа. Відповідно до п. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вва­жається створеною з дня її державної реєстрації. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її при­пинення.

3. Страхова компанія може бути заснована в певній, перед­баченій Законом України «Про господарські товариства» ор­ганізаційно-правовій формі. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про страхування» страховики створюються у формі акціоне­рних, повних, командитних товариств або товариств з додатко­вою відповідальністю. Нині найбільш поширеною та ефектив­ною формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

Акціонерне товариство (ст. 25 Закону України «Про госпо­дарські товариства») — це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної варто­сті, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном то­вариства. Існує два типи акціонерних товариств:

• приватне акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть розпо­всюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі);

• публічне акціонерне товариство (акції можуть розповсю­джуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на бір­жах).

Страховий ринок є частиною ринку фінансових послуг. Тому на нього поширюються додаткові вимоги, передбачені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання рин­ків фінансових послуг» та іншими нормативними актами, що по­лягає в такому.

Державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових ком­паній, реєстрацію та ліцензування фінансових установ здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг України.

Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ. Документом, що підтверджує статус фінансової устано­ви, є свідоцтво про реєстрацію фінансової установи. Вимоги для набуття юридичною особою статусу фінансової установи, поря­док внесення інформації про юридичну особу до Реєстру та ви­моги до документів, що при цьому подаються юридичними осо­бами, визначаються Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 41 «Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ».

Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо:

1. облікова і реєстраційна система відповідає вимогам, уста­новленим нормативно-правовими актами;

2. внутрішні правила фінансової установи узгоджені з вимо­гами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фі­нансових послуг;

3. професійні якості та ділова репутація персоналу відповіда­ють установленим законом вимогам.

Унаслідок того, що законодавство України не має визначення поняття облікової та реєстраційної системи, зазначена норма за­кону фактично відсилає до актів страхового законодавства, що містять окремі вимоги до діяльності страховика.

Серед таких законодавчо визначених вимог можна, напри­клад, назвати: обов'язкове ведення страховиком реєстру договорів страху­вання життя, формування і ведення обліку незароблених премій (резерви премій); формування і ведення обліку резерву збитків, що включають заре­зервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рі­шення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування) (ч. 8 ст. 31 Закону України «Про страхування»).

Розкриваючи поняття облікової та реєстраційної системи, мо­жна сказати, що воно є значно ширшим, ніж поняття програмно­го забезпечення, оскільки може існувати не тільки в електронній формі, а й у документарному чи іншому вигляді. У першу чергу, під такою системою варто розуміти систему бухгалтерського об­ліку та обліку договорів страхування.

Особливі вимоги висуваються до професійного рівня вищої ланки управління страховою компанією.

Загальні умови і порядок здійснення добровільного страху­вання визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог України «Про стра­хування». Правила розробляються для кожного виду добровіль­ного страхування окремо та підлягають реєстрації при видачі лі­цензії на право здійснення відповідного виду страхування. Для здійснення обов’язкового страхування порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензу­вання, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків установлює Кабінет Міністрів України.

Виходячи з ролі страхування в економіці країни, об’єктивно існують певні економічні нормативні вимоги до створення страхової компанії та подальшого її функціонування. Однією з таких вимог є формування капіталу страхової компанії.

З огляду на особливості та специфіку страхової діяльності, економічна категорія «капітал страховика» має дещо інше змістове наповнення та функ­ціональне призначення порівняно з капіталом інших фінансово-кредитних установ та підприємств сфери виробництва.

Відповідно, капітал будь-якого підприємства, у тому числі і страховика, можна поділити на власний і залучений (зобов’язання).

Фінансову основу розвитку страхової компанії утворює власний капі­тал, який включає такі елементи: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток). З огля­ду на організаційно-правову форму створення страхових компаній (акціонерні, повні, командитні товариства, а також товариства з додатковою відповідальністю), можлива наявність ще двох елементів власного капіталу - неоплаченого і вилученого.

Розглядаючи страхове товариство як підприємство, діяльність якого регламентується загальними правовими актами (актами, які не враховують галузевої специфіки діяльності), воно зобов’язане формувати статутний капітал, що є відправною точкою діяльності.

Статутний капітал - зафіксована в установ­чих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учас­ників) до капіталу підприємства.

Україна пройшла певний шлях до розуміння того, що розмір статутного капіталу страховика має бути значним - чим більшим він є, тим більший обсяг відповідальності може взяти на себе страховик, а отже, отримувати значні обсяги страхових премій.

Недотримання цього принципу на перших етапах становлення стра­хового ринку України ще довгий час формувало негативне ставлення до страхування як методу захисту та недовіру до страхових компаній як фінан­сового інституту в потенційних страхувальників. Досить згадати норму першого законодавчого акта, який регламентував відносини страхування в перші роки незалежності держави- Декрет КМУ «Про страхування» (1992). Статтею 28 зазначеного документа визначено розмір мінімального статут­ного фонду в обсязі 5 тисяч доларів США за курсом НБУ при одночасній відсутності обмежень щодо розміру взятих страхових зобов’язань.

Такий недогляд спровокував появу страховиків-«одноднівок», метою діяльності яких було акумулювання максимально можливого обсягу стра­хових премій та зникнення з ринку. Як бачимо, на той час існували досить ліберальні умови допуску компаній, які мали намір зайнятися страхуванням, на ринок, але це мало й позитивний ефект, адже тоді, по суті, і почалося зародження ринкового страхування.

У подальшому ситуація поступово виправлялася і починаючи з 2001 року, із прийняттям другої редакції Закону України «Про страхування», страхова компанія могла розпочати свою діяльність лише за умови наявності в неї сплаченого статутного капіталу - в розмірі 1 млн євро для компаній, що здійснюють ризикове страхування, і 1,5 млн євро для страховиків, що страхують життя.

Нова редакція Закону України «Про страхування» передбачає не лише кількісні вимоги, а й якісні, це стосується норми, відповідно до якої статутний капітал має бути сформований виключно у грошовій формі. Це було зроблено передусім для того, щоб захистити інтереси страхувальників. Єдиним винятком є те, що 25% загального розміру статутного капіталу може бути сформовано шляхом внесення цінних паперів, емітованих державою. Заборонено як внески використовувати кредитні ресурси, грошові документи, кошти страхових резервів, а також нематеріальні активи.

Ще однією з умов, що стосується діяльності страхових компаній, є їх обов’язок забезпечити наявність повністю сплаченого статутного капіталу, що розглядається як одна з умов забезпечення платоспроможності.

Крім того, загальний розмір внесків страховика до статутних капіта­лів інших страхових компаній не може перевищувати 30% його власного статутного капіталу, при цьому передбачений ліміт - розмір внеску до ста­тутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10%. Але ця норма не діє, якщо страховик, що здійснює загальне страхування, робить внески до статутного фонду страховика, який надає послуги зі страхування життя.

До моменту реєстрації страхової компанії як фінансової установи в Національній комісії, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг України та отримання ліцензії на надання послуг зі страхування вона (страхова ком­панія) має бути зареєстрована як господарська одиниця в Єдиному дер­жавному реєстрі підприємств, організацій, установ як товариство.

Акціонерне товариство, товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору.

Процедура формування статутного капіталу страховика - акціонерно­го товариства має свої особливості. Насамперед доречно відзначити, що статутний капітал акціонерного товариства формується з визначеної кіль­кості акцій рівної номінальної вартості. Згідно із Законом України «Про господарські товариства» загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний капітал акціонерного товариства, який не може бути меншим за суму, еквівалентну 1 250 мінімальним заробітним платам, вихо­дячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення акціонерного товариства. Однак за Законом України «Про страхування» вимоги до розміру статутного капіталу значно вищі.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що передплатили акції, і третіми особами. Акції купують учасники при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками.

Відкриту передплату акцій при створенні акціонерного товариства організовують засновники. Засновники в будь-якому разі зобов’язані бути держателями акцій на суму не менше ніж 25% статутного капіталу і строком не менше ніж два роки. Засновники публічного акціонерного товариства (емітенти) зобов’язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст і порядок реєстрації якої встановлює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Строк відкритої передплати акцій не може перевищувати 6 місяців. Особи, які хочуть придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше ніж 10% вартості акцій, після чого засновники видають їм письмове зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій.

Після закінчення вказаного в повідомленні строку передплата при­пиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити передплатою 60% акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які передпла­тили акції, повертають внесені ними суми або інше майно не пізніш як через 30 днів. За невиконання цього зобов’язання засновники несуть солідарну відповідальність.

До дня скликання установчих зборів особи, які передплатили акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше ніж 30% номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих збо­рів не менше ніж 50% номінальної вартості акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше ніж за рік після реєстрації акціонерного товариства, зобов’язаний оплатити повну вартість акцій. У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочення 10% річних від суми простроченого платежу. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Починаючи з 30 квітня 2011 року процес створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов’язки акціонерів визначає Закон України «Про акціонерні товариства». Цим Законом змінено назви типів акціонерних товариств із відкритих і закритих на публічні і приватні. При цьому встановлено обмеження щодо кількісного складу акціонерів приватного акціонерного товариства - не більше ніж 100 акціонерів.

Статутний капітал товариства з додатковою відповідальністю форму­ється з часток, розмір яких визначено установчими документами. Згідно із Законом України «Про господарські товариства» статутний капітал такого то­вариства має становити не менше від суми, еквівалентної одній мінімальній заробітній платі, чинній на момент створення товариства (для страховиків вимоги вищі). Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а за недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з учасників.

До моменту реєстрації товариства з додатковою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного капіталу не менше ніж 50% указаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство має оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому по­рядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Учасникові товариства з додатковою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» всі учас­ники повного товариства повинні займатися спільною підприємницькою діяльністю і нести солідарну відповідальність за зобов’язаннями товарис­тва всім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство, окрім загальних умов, має визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їхньої участі у справах товариства.

Особливість командитного товариства полягає в тому, що в ньому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників) та які не беруть участі в діяльності товариства.

Засновницький договір про командитне товариство, крім основних умов, має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідаль­ністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їхньої участі у справах товариства. У засновницькому договорі стосовно вкладників вказують тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

І хоча діяльність акціонерного товариства і товариства з додатковою відповідальністю провадиться на основі статуту, а діяльність повного і командитного товариства - на основі засновницького договору, - усі вони повинні формувати статутний капітал. Однак акціонерному товариству і товариству з додатковою відповідальністю законодавством дозволено державну реєстрацію навіть за неповністю сформованого (внесеного) статутного капіталу. У зв’язку з цим у зазначених товариств може виникати такий вид власного капіталу, як неоплачений. Неоплачений капітал - це заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. В той же час Закон України «Про страхування» вимагає повної сплати статутного капіталу на момент реєстрації страховика як фінансової установи. Отже, неоплачений капітал може існувати у страховика тільки як в юридичної особи, яка не може надавати послуги страхування, в іншому разі цей вид капіталу має бути відсутній.

Законом України «Про страхування», окрім статутного капіталу, у стра­ховиків передбачено наявність гарантійного фонду, який включає додатко­вий та резервний капітал, а також суму нерозподіленого прибутку.

Додатковий капітал формується з двох видів - додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал. Додатковий вкладений капітал для акціонерних товариств - це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість, для інших видів товариств - сума капіталу, який вкладено засновниками понад ста­тутний капітал. Сума дооцінки необоротних активів, вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих страховиком від інших юридичних або фізичних осіб, формують інший додатковий капітал.

Законом України «Про господарські товариства» передбачено обов’язок створення страховиками резервного капіталу, розмір якого визначається установчими документами, але не менше ніж 25% статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу передбачається установчими документами, але не може бути меншим ніж 5% суми чистого прибутку.

Фінансовий результат діяльності страхової компанії може бути як позитивним, так і негативним, тобто прибуток або збиток. «Звіт про фінансові результати» визначає прибуток як суму, на яку доходи переви­щують пов’язані з ними витрати, а збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати. Залишок нерозподіленого прибутку або непокритого збитку за ре­зультатами звітного періоду включається до власного капіталу.

Відповідно до Закону України «Про страхування» страховики за ра­хунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви, тобто резервувати частку власних коштів з метою забезпечення платоспромож­ності відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Отже, загальна величина власного капіталу визначається як підсумок статутного, додаткового, резервного капіталу та нерозподіленого прибутку, зменшений на суму неоплаченого і вилученого капіталу, а також непокритого збитку. Узагальнену структуру та основні характеристики власного капіталу наведено в табл. 1.

Таблиця 1