Молдавські походи козаків
(1650 – 1653 рр.)
І похід (серпень-вересень 1650 p.). Українська армія під командуванням Б. Хмельницького й загони кримських татар захопили столицю Молдови Ясси. Молдовський князь В. Лупул відмовився від союзу з Польщею, уклав союз із Б. Хмельницьким і зобов'язався видати свою дочку Розанду за старшого сина українського гетьмана - Тимоша Хмельницького. Після поразки козаків у битві під Берестечком (1651 р.) Лупул відмовився від своїх зобов'язань. Проте козацька перемога під Батогом (1652 р.) змінила відносини між державами.
ІІ похід (липень-серпень 1652 p.). Українсько-молдовський союз поновлено, відбулося весілля Розанди і Тимоша. Проте у квітні 1653 р. Валахія і Трансільванія за підтримки Польщі здійснили в Молдові державний переворот і позбавили В. Лупула влади. Останній звернувся по допомогу до Б. Хмельницького.
ІІІ похід (квітень-травень 1653 р.). Козацьке військо під командуванням Тимоша Хмельницького повернуло владу В. Лупулові. Але козаки, бажаючи закріпити успіх, розгорнули наступ на Валахію, який завершився поразкою. Валаський похід українського війська спричинив формування антиукраїнського союзу в складі Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. У липні 1653 р. В. Лупула знову позбавили влади.
IV похід (серпень-вересень 1653 p.). Останній похід Тимоша Хмельницького на Молдову. Під Сучавою козаки потрапили в оточення, Тимош Хмельницький був смертельно поранений і помер за декілька днів. Козаки здалися на почесних умовах: вони залишали Сучаву та вивозили тіло Т. Хмельницького.
Отже, у підсумку молдавські походи не мали успіху й не дали
бажаних результатів Б. Хмельницькому.
Відносини між державої віська запорозького та московським царством
Ще з кінця 1648 р. між козаками та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами. Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Б. Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти російському цареві Олексію Михайловичу, що, якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною.
1 жовтня 1653 р. московський Земський собор вирішив прийняти Військо Запорозьке під зверхність московського царя, "...гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами і землями прийняти" , тобто встановити протекторат над Україною й розпочати війну проти Польщі.
Протекторат – така форма міждержавних відносин, за якої одна країна визнає над собою зверхність іншої заради власної безпеки.
У зв’язку з рішенням Земського собору до України було відряджене велике посольство на чолі з російським боярином Василем Бутурліним.
8 січня 1654 р. у м. Переяслав відбулася Переяславська рада, на якій більшість козаків присягнули на вірність московському царю.
На раді присутні 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом Учасниками ради 300 осіб (Не прибули на раду 5 полковників та митрополит с. Косів)
Січень-лютий 1654 р. присяга відбулася в 177 містах
Від присяги відмовилися Уманський та Брацлавський полки, Іван Богун, Іван Сірко, митрополит Косів. У Полтавському та Кропив’янському полках московських представників побили.
Переяславський договір:
Констатував відділення України від Речі Посполитої
Означав міжнародно-правове визнання української держави
Засвідчив внутрішньополітичний суверенітет української держави, зберігав її основні політичні інститути
Змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, зміцнював позиції України у боротьби з Польщею, посилював вплив Москви у цьому регіоні
Умови договору між Москвою та Україною отримали назву «Березневі статті»
(підписані у березні 1654 р.)
Держава Війська Запорозького зберігає свій устрій, адміністрацію, фінанси, військо тощо.
Чисельність козацького війська (реєстр) становить 60 тис. козаків.
Московським чиновникам забороняється втручатися у внутрішні справи козацької держави.
Держава Війська Запорозького має право мати зовнішні відносини з будь-якими державами, окрім Туреччини та Польщі.
Держава Війська Запорозького 1654 – 1657 рр.
Кримське ханство негативно поставилося до рішень Переяславської ради. Після того як Хмельницький проігнорував вимогу Іслам-Гірея розірвати союз із осковією, татари пішли на союз із поляками. 10 липня 1654 р. між ними було укладено «Вічний договір», що передбачав взаємну допомогу «проти будь-якого ворога».