Травлення в ротовій порожнині
Склад і властивості слини. Доросла людина секретирує за добу в середньому 1–2 літри слини. До складу слини входить секрет привушних, підщелепних і під’язичних слинних залоз, а також численних залоз язика, ротової порожнини і піднебіння. Тому слина, що знаходиться в ротовій порожнині, має назву змішаної слини. Слина складається з води (99,4–99,5 %), а також органічних і неорганічних речовин. У ній знаходяться найрізноманітніші за походженням білки, у тому числі білкова слизова речовина — муцин. Муцин надає слині своєрідного слизового вигляду і слизькості, завдяки чому харчова грудка стає слизькою і легко проходить по стравоходу. Крім муцину, у слині містяться невелика кількість глобуліну, амінокислот, сечової кислоти, сечовини і неорганічні солі. Усі ці речовини утворюють щільний залишок слини (0,5 %). Реакція слини нейтральна (рН 5,8–7,36). У слині людини містяться ферменти, що викликають гідролітичне розщеплення вуглеводів. Фермент птіалін (амілаза) розщеплює крохмаль до мальтози. Під впливом другого ферменту слини — мальтази — мальтоза розщеплюється до глюкози. Хоча ферменти слини високоактивні, однак у порожнині рота під їх впливом не відбувається повного розщеплення крохмалю внаслідок нетривалого перебування їжі в роті. Завдяки наявності в слині лізоциму, вона має бактерицидні властивості і попереджає розвиток карієсу.Харчові речовини, розчинені слиною, забезпечують вплив на смакові рецептори і сприяють виникненню смакових відчуттів. Муцин зв’язує окремі частки їжі, і в такий спосіб формується харчова грудка. Слина стимулює секрецію шлункового соку і необхідна для акту ковтання, виконує також екскреторну функцію, тому що в складі слини можуть виділятися такі продукти обміну, як сечовина, сечова кислота, лікарські речовини (хінін і стрихнін) і деякі речовини, що надійшли в організм (алкоголь, солі ртуті і т. д.). Захисну функцію слина виконує, тому що відмиває подразнюючі речовини, що потрапили в ротову порожнину. Бактерицидна дія слини пов’язана з наявністю лізоциму, а кровоспинна — у зв’язку з наявними в слині тромбопластичними речовинами.
Реґуляція слиновиділення. Слиновиділення знаходиться під контролем симпатичної і парасимпатичної нервових систем. Індукують слиновиділення секреторні центри довгастого мозку, що одержують аферентні сигнали з ротової порожнини і піднебіння (смакові і тактильні), з носової порожнини (запахи) і з вищих відділів мозку (уявлення про їжу). Парасимпатична стимуляція викликає утворення великої кількості слини з низьким вмістом білка. У той же час, симпатична стимуляція викликає секрецію щодо невеликої кількості в’язкої слини з підщелепних і під’язичних залоз. При цьому відбувається також звуження кровоносних судин і скорочення слинних проток.
Центр слиновиділення знаходиться в ретикулярній формації довгастого мозку. Чутливими (доцентровими, аферентними) нервами, що зв’язують ротову порожнину з центром слиновиділення, є волокна трійчастого, лицевого, язикоглоткового і блукаючого нервів. По цих нервах передаються імпульси в центральну нервову систему від смакових, тактильних, температурних, больових рецепторів ротової порожнини. При дії на рецептори порожнини рота розчином новокаїну, перерізанні аферентних чи еферентних нервових шляхів або руйнуванні центра слиновиділення подразнення рецепторів порожнини рота їжею не викликає слиновиділення. Це є доказом рефлекторного механізму секреції слинних залоз.
Слиновиділення здійснюється за принципом безумовних і умовних рефлексів. Безумовнорефлекторне слиновиділення відбувається при попаданні їжі в ротову порожнину. Їжа подразнює рецептори ротової порожнини, від них нервові імпульси по аферентних шляхах надходять у центр слиновиділення. Від слиновидільного центру по еферентних волокнах збудження доходить до слинних залоз, що починають виділяти слину.
Слиновиділення може здійснюватися й умовнорефлекторно. Вид і запах їжі, звукові подразнення, пов’язані з приготуванням їжі, вигляд людини, яка подає їжу, і багато інших подразників, що збігаються в часі з годуванням, приводять до відділення слини. Від вигляду і запаху їжі збуджуються зорові і нюхові рецептори. Нервові імпульси, що виникають в них, надходять у мозкові відділи зорового і нюхового аналізаторів, потім у коркове представництво центра слиновиділення. Звідти збудження йде до бульбарного центра слиновиділення і по еферентних шляхах до слинних залоз, що починають рясно виділяти слину. У людини, на відміну від тварин, слина може виділятися не лише при вигляді і запаху їжі, звукових подразненнях, пов’язаних із приготуванням знайомої їжі, але навіть при розмові і згадці про неї. У людини і тварин умовнорефлекторне слиновиділення можливе лише при наявності апетиту.
Харчова грудка, що сформувалася в роті, повинна бути транспортована у наступні відділи ШКТ. Здійснюється цей процес за допомогою акту ковтання, що являє собою рефлекторний акт, центр якого розташований у довгастому мозку на дні IV шлуночка. Ковтання — рефлекторний акт, який починається внаслідок подразнення кореня язика, піднебіння, задньої стінки глотки. Збудження по язикоглотковому нерву сягає довгастого мозку, де міститься центр ковтального рефлексу. По еферентних нервах, які йдуть у складі під'язикового, язикоглоткового, блукаючого та трійчастого нервів, імпульси надходять до м'язів порожнини рота, язика, глотки та стравоходу. Центр ковтання знаходиться в складних взаємозв’язках з іншими центрами довгастого мозку — центрами дихання і серцевої діяльності. Цим пояснюються зміни в діяльності серця і дихального апарату при ковтанні: у людини під час кожного ковтального руху відбувається затримка дихання і частішання серцевих скорочень.
Розрізняють три фази ковтання:
— ротову (довільну);
— глоткову (швидку мимовільну);
— стравохідну (повільну мимовільну).
При вимиканні рецепторів кореня язика і глотки за допомогою анестетиків ковтання припиняється.