12. Задачі і особливості методики фізичного виховання в старшому шкільному віці.

Старший шкільний вік відноситься до початку юнацького (у дівчат - з 16, а у юнаків - з 17 років) і збігається із закінченням періоду статевого дозрівання.

При організації фізичного виховання в старшому шкільному віці методика проведення уроку наближається до методики занять з дорослими. Динаміка навантажень досягає рівня характерного для спортивного тренування.  При заняттях з дівчатками щадити м'язи і органи малого тазу, уникати вправ, що викликають підвищений внутрішньочеревний тиск. Це стосується вправ із затримкою дихання, натужуванням, підніманням тягарів, стрибків.  У цьому віці необхідно розвивати здатність до самостійного аналізу занять фізичними вправами.

Створюються умови для розвитку загальної та швидкісної витривалості, що сприяє підвищенню працездатності, розвитку вольових якостей. Необхідно формувати інтерес і мотивацію до фізичного вдосконалення і занять різними видами спорту. Також важливо навчати школярів методам самоконтролю на заняттях. Широко використовуються технічні прийоми спортивних ігор; для дівчат - різні види аеробіки, художня гімнастика; для юнаків - елементи боротьби, стройові прийоми військової підготовки і подолання перешкод, вправи на тренажерах, атлетизм.

Завдання фізичного виховання в старшому шкільному віці: 

- Зміцнювати здоров'я, сприяти всебічному фізичному розвитку, досягнення і підтримання високої працездатності в процесі навчання; 

- Забезпечувати всебічний розвиток всіх рухових якостей; 

- Поглиблювати знання основ спортивного тренування і самоконтролю; 

- Формувати стійку звичку до самостійних занять фізичними вправами, вміння складати індивідуальну програму занять фізичними вправами і систематично використовувати її в процесі самовдосконалення. 

13. Основные аспекты медицинского обеспечения: - противопоказания к занятиям физической культурой; - необходимый комплекс медицинских обследований при допуске к занятиям оздоровительной физической культурой; - принципы определения уровня физического состояния лиц перед допуском к занятиям; - двигательные режимы; - количество и содержание физических упражнений для развития и поддержания физического состояния; - принципы организации текущего медицинского контроля и самоконтроля.

Комплекс медицинских обследований при допуске к занятиям: сбор анамнеза, антропометрические изменения; терапевтическое обследование; ЭКГ (в состоянии покоя и в процессе физической нагрузки с целью определения толерантности к ней); рентгенография органов грудной клетки (1 раз в году); общий анализ крови; общий анализ мочи; определение содержания глюкозы в сыворотке крови; консультацию гинеколога (уролога), консультацию окулиста; определение физического состояния и общей физической работоспособности. Справка о допуске действительна 3 мес. Лица в возрасте до 40 лет – осмотр 1 раз в год; от 40 до 59 лет – не менее 1 раза в 3 мес., старше 60 лет – 1 раз в мес.

Методы: 1) клинические – расспрос (сбор анамнеза болезни и анамнеза жизни), физическое обследование, производимое с помощью органов чувств врача (осмотр - соматоскопия, перкуссия – простукивание, пальпация (прощупывание), аускультация (выслушивание, через стетоскоп). 2) параклинические – антропометрия (длина, масса тела и окружность грудной клетки), термометрия тела, инструментально-функциональные (ЭКГ), лучевые ( рентген, КТ, МРТ), ультразвуковые (эхокардиография, УЗИ внутренних органов), радиоизотопные, термография (тепловидение), эндоскопические, лабораторные (анализ морфологического и биохимического состава крови, мочи), функциональные пробы (пробы с дозированной физической нагрузкой (проба Летунова)), динамометрия (измерение силы и скорости мышечного сокращения), ортостатическая проба (пульс лежа и стоя), проба с задержкой дыхания (для суждения о кислородном обеспечении организма и общем уровне тренированности человека. 2 вариант: задержка дыхания на вдохе (проба Штанге) и на выдохе (проба Генча). Оценивается по продолжительности времени задержки и ЧСС. Последний определяется величиной отношения частоты сердечных сокращений после окончания пробы к исходной частоте пульса).

14. См. вопрос 3