Тема 6. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. Утворення козацької держави.

1. Причини, передумови війни. Б.Хмельницький – людина і політик.

2. Розгортання національно-визвольної війни в 1648–1649 рр. Укладення Зборівської угоди

3. Утворення Української козацької держави.

4. Воєнно-політичні події 1650–1653 рр.

5. Українсько-російська міждержавна угода 1654 р.

6. Перебіг воєнних дій проти Польщі в 1654–1657 рр.

Передумови:

Формування української ранньоновітньої нації.

Перетворення українського козацтва на провідну політичну силу.

Поширення ідей боротьби за національну незалежність та особисту свободу людини, які набули поширення на той час у Європі.

Причини:

• Швидке зростання в Україні землеволодіння польських магнатів і шляхти.

• Посилюється гноблення селянства, яке дедалі більше ототожнюється з польським пануванням. Панщина на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах - шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності

• Посилення релігійних утисків православних українців, їх ополячення та окатоличення

• Невідповідність між набуттям козацтвом фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та погіршенням його становища за «Ординацією» 1638 р. Козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, змушували платити податки. За будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць, де їх катували. Більш того - багатьох з них перетворювали на кріпаків.

• Міщан українського походження усували від участі в міському самоврядуванні, натомість на посади брали іноземців.

• Слабкість вищої державної влади Речі Посполитої (короля і сейму), які не мали достатніх повноважень і авторитету, щоб контролювати дії польських магнатів і шляхти в Україні

Рушійні сили. Козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти

Характер. Національно-визвольний, релігійний і соціальний

Богда́н Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657 рр.) — український військовий, політичний і державний діяч. Народився в Суботові. Здобув освіту в школі єзуїтів. Вільно володів латиною, польською, турецькою, татарською мовами. Хмельницький брав участь у польсько-турецькій війні 1620—1621 років, під час якої, в битві під Цецорою, загинув його батько, а сам він потрапив в полон. В українській історіографії існує малопідтверджена легенда про те, що 1645 року він, разом з козацьким загоном на 2 тисячі чоловік був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка, де познайомився з визначним французьким полководцем — принцом Конде. Вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського. В кінці грудня 1647 р. Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:

— розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська;

— налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;

— заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.