Мудрість

Смисловий базис людського життя складають ті цінності, які уникають відношення підпорядкованості й є одна до одної взаємодоповнюваними.

У наведеній таблиці своєрідною віссю симетрії буде співвідносність блага й мудрості.

У давньогрецькій філософії поняття “благо” витлумачувалося як межа людських спрямувань, водночас їхня причина й мета. При цьому кожну окрему цінність можна мислити як деяке конкретне втілення блага. А найповнішим віддзеркаленням блага безпосередньо в самій людині є мудрість – інтегральний результат достотного освоєння всіх життєвих цінностей.

Мудрість – це знання життя запліднене добротою, справедливістю, чутливістю до краси життя, помножене на творче ставлення до життєвих ситуацій і повагу до традицій.

Життя, визнаване за цінність, являє собою ствердження блага в його безпосередності. Життя – це безумовна ствердність буття. Ми не завжди замислюємося над тим, що цінність життя полягає саме в тому, щоб бути можливістю можливостей, “матір’ю всіх можливостей” саме так витлумачував життя Ортега – і – Гассет.

Здоров’я – це життя в його вільному здійсненні (без перешкод). Це життя сполучене із свободою.

Красу - можна схарактеризувати як естетичне благо. Це вільний вияв досконалості, що викликає до себе “безкорисливий інтерес” (Кант)

Користь – це благо, як воно стверджується у царині практичних інтересів і дій.

Істина – це правильний образ того, що ми пізнаєм.

Правда – це також істина, але в її соціально-історичному бутті.

Добро – це моральне благо. Вияв усіх моральних цінностей – честі, гідності, обов’язку тощо.

Святість – це форма ствердження блага. Святинею є - релігійні реліквій, Батьківщина, сім’я.

Свобода – це благо здійснюється через безпосередню самореалізацію людини.

Співпричетність – прилученість людини до якогось цілого, що визначається за благо.

Творчість – стверджує цінність нового. Це зверненість буття в майбутнє.

Традиція – стверджує цінність усталеного, це минуле. Яке ми визнаємо за благо.

Незважаючи, що всі ці цінності укорінені в людському досвіді, вони все ж вимагають від людей певних зусиль для їх підтримання. Іншими словами вони потребують свого постійного обґрунтування.

Головні способи обґрунтування цінностей:

1. міфологічний

2. релігійно-містичний (одкровення)

3. раціонально-логічний (пояснення і доведення)

4. емоційно-образний

5. життєво-практичний (особистий зразок, демонстрація цінностей на особистому прикладі)

Всі вони є водночас і способами передачі, трансляції цінностей від генерації до генерації, від однієї групи або спільноти до ін. Всі вони так чи інакше присутні у сучасній культурі й застосовуються у відповідних ситуаціях.

Найзагальнішим способом практичного втілення цінностей у людському бутті є обернення їх на норми. Кожна з цих цінностей може виражатись у формі вимог – Будь добрий – не чини злого! Крім того формою буття цінностей є символи - це певні знакові комплекси (графічні, звукові), які безпосередньо чуттєво передають зміст тих чи ін. цінностей. Суперечки з приводу державної символіки пригадайте – червоні – й жовто-сині прапори. Отже, й сполучення кольорів – символізують певні цінності.

У людському бутті цінності виконують функції:

1. утримують і закріплюють споріднені смисли (виступають генератором людського досвіду)

2. являються ґрунтом для поєднання індивідуальних людських світів

3. виступають основою для розгортання нового бачення, і нового освоєння світу

4. Ц. є смисловим обґрунтуванням цілей діяльності

5. Ц. виступають життєвими та історичними орієнтирами і певними зразками поведінки, канонами саморозвитку і т.д.

Таким чином, цінності складають смисловий каркас культури. Вона включає й усі перелічені, й ще не зазначені тут форми й способи закріплення, передачі, обґрунтування й утілення людських цінностей.

16