1. Тема 6: Духовні виміри людського буття

План

1.Духовність як проблема філософії. 2. Свідомість: сутність, властивості, структура. 3. Самосвідомість та її філософське розуміння.

Питання мінімум:

1. Що таке свідомість? Які її суттєві властивості?

1. Свідомість як цілісна система.

2. Свідомість і самосвідомість. Структура самосвідомості.

3. Що таке свідомість та які її суттєві властивості?

4. Що являють собою основні рівні та форми суспільної свідомості?

Вихідні поняття: дух, душа, свідомість, пізнання, цінності.

Буття людини надзвичайно багатогранне. У ситуації нецілісності людського буття найбільше виявляють своє значення духовні виміри. Якщо я не знаходжу можливостей реально поєднати у вимірі достотності різні боки мого буття – роботу і сім’ю, буденність і свято, особисте й публічне (на людях) життя – тоді я звертаюсь по допомогу до мрії, надії, віри, або поринаю в уявний світ, світ мистецтва, або вибудовую свій світ, який відгороджується як острів шляхом дотримання якогось обмеження, але “свого” кола цінностей, символів, способів аргументації.

Все це різні способи задіяння саме духовних вимірів людського буття, віднайдення сутнісних смислів у межах духовного.

Свідомість.

Це поняття пройшло складний шлях становлення. Первинно маючи значення душі, духу. Однак ці поняття виявилися надто аморфними, міфологізованими. Тому у 17 ст. у філософії, яка дедалі більше орієнтується тепер на науку, їх місце займає поняття свідомість.

Свідомість розглядається – як відображення світу в мозку людини.

Свідомість в широкому розумінні є сферою духовності, що включає в себе світ думок, почуттів і волю.

Людина є єдиною істотою на землі, якій притаманна свідомість, духовне життя.

2. Основні тенденції в дослідженні духовності:

1. Характеризує все те, що не несе ознак матеріального світу.

2. Узагальнення релігійних підходів. Бог – як носій вищої духовності.

3. Закріплює різні вияви нематеріальної діяльності людей (духовна культура, духовні цінності, духовна традиція тощо).

Духовне як безперечна смислова наповненість буття (духовне – бездуховне).

“Духовне і є вільне в людині” (Віктор Франкл) (1905-1997)

Духовність виступає смислотворним стрижнем людського буття, його універсальною характеристикою як самозбудова людиною власного змісту.

Духовність – це вихід людини за межі актуально даного, це пошук смислів в хаосі світу, що забезпечує єдність і цілісність особистості; це ствердження людини як самобуття.

“Духовність пов'язана з вибором свого власного образу, своєї долі та ролі” Сергій Борисович Кримський (1930-2010)

4. Дві форми існування духовного: Об’єктивно-духовне (Дух) Суб’єктивно-духовне (Душа)

Дух – це об’єктивовані форми, що спресовані духовним досвідом людства і існують як виокремленні в людському житі надлюдські утворення, а саме: мова, мораль, мистецтво, знання, право, вірування. Дух розглядається як спресований досвід багатьох людських поколінь, що існує трансісторично і надособово. Дух “оживає” в його індивідуальному здійсненні.

Душа виступає як цілісність емоційно - чуттєвого світу людини, що є основою духовних зв’язків людини зі світом та глибинним джерелом примноження духу через власну генеруючу здатність (думку, мрію, надію).

“Інтерес до проблеми душі є симптомом

повернення людини до самої себе” (Карл Густав Юнг (1875-1961)