1. Сучасні підходи до розуміння адміністративної відповідальності.

У Державній програмі боротьби із злочинністю одним з найбільш небезпечних соціальних лих в Україні названо небувале зростання кількості правопорушень, зумовлене кризовими явищами в політичному та економічному розвитку, в усіх сферах суспільного життя, правовим нігілізмом, фактичною відсутністю контролю за підприємницькою та іншою діяльністю. Все це вимагає вжиття з боку держави великомасштабних заходів, що мали б забезпечити у найближчі роки зміцнення законності та правопорядку, значне зменшення кількості правопорушень.

Для вирішення поставлених завдань використовуються різноманітні засоби переконання, а в разі необхідності - і заходи державного примусу. В боротьбі з правопорушеннями, особливо в сфері охорони природи, безпеки дорожнього руху, громадського порядку, встановленого порядку управління, важливе місце належить заходам адміністративного примусу, зокрема адміністративної відповідальності.

Велике значення адміністративної відповідальності в охороні суспільних відносин пояснюється, перш за все, тим, що адміністративні проступки – один з найпоширеніших видів правопорушень. Велика кількість і невелика шкідливість (кожного окремо) цих проступків потребує порівняно простого порядку застосування заходів реагування. Це необхідно для швидкого дисциплінуючого впливу на винних з метою економії часу та сил, як державних органів, так і самих порушників.

Адміністративний стягнення є одним з проявів реакції держави на вчинення, передусім адміністративного правопорушення (проступку), способом реалізації адміністративної відповідальності. Саме адміністративний проступок (склад проступку) – це підстава для притягнення особи до адміністративної відповідальності та застосування до неї адміністративного стягнення.

Отже, має місце тріада: адміністративний проступок – адміністративна відповідальність – адміністративне стягнення¹.

В чинному законодавстві відсутнє визначення адміністративної відповідальності, тому по-різному вона трактуються і в науці адміністративного права.

Насамперед мова йде про численні концепції щодо змісту та сутності відповідальності.

Найпоширенішою є трактовка відповідальності як засобу державного примусу, як реакції держави на правопорушення. На думку Самощенко І.С. й Фаркушіна М.Х., “юридична відповідальність в …суспільстві - це насамперед державний примус до виконання вимог…права, який містить осуд діянь правопорушника державою та суспільством” ².

У цьому контексті можливим є виділення ряду істотних моментів:

а) відповідальність нерозривно пов’язана з правопорушенням (адміністративна відповідальність пов’язана з адміністративним проступком);

б) повна знаходити вияв у застосуванні до правопорушника державного примусу: наприклад - адміністративного стягнення у вигляді штрафу;

в) вже у самому акті застосування (постанові, рішенні) міститься осуд діянь правопорушника.

Лейст О.Е. стверджує, що “широко розповсюджене визначення…відповідальності як застосування та реалізації санкції, однак поняття «відповідальність» за своїм обсягом ширше поняття “застосування санкції”, оскільки включає такі проблеми, як кваліфікацію застосування заходів примусу (забезпечення), підстави звільнення від відповідальності, стан караності при реалізації…санкцій та ряд інших” ³. Загальновідомо, що поняття значно ширше ніж його визначення, тому, враховуючи доповнення Лейста О.Е., можна сформулювати зміст цієї концепції як “відповідальність є застосуванням (реалізацією) санкції”.

Оскільки санкцію визначають як “нормативне визначення заходу державного примусу, що застосовується у випадку правопорушення та містить його підсумкову правову оцінку” ⁴, стає очевидним схожість двох висвітлених концепцій у розумінні сутності відповідальності. Розбіжності полягають лише в деталях.

Близька за змістом й позиція Братуся С.М., який розглядає юридичну відповідальність як реалізацію санкції норми права. “Основне - це обов'язок. Юридична відповідальність - це той самий обов'язок, а також який виконується примусово, якщо особа (громадянин або організація), кому він лежить, не виконує його добровільно” ⁵. Братусь С.І звертає своє розуміння відповідальності проти її розгляду як покарання, проте вважає, що вона виникає, коли порушуються урегульованість порядок суспільного життя в тих життєво важливих для суспільства сферах, які врегульовані правом, а крім того, ще ніколи не вдавалося застосувати державний примус до особи і при цьому не поставити її істотно інший стан, ніж при добровільному виконанні обов'язків. Саме тому цей “інший стан” є формою тих “додаткових обмежень”, проти яких заперечує Братусь С.М. Тому по суті концепції, вона не є антагоністичною попереднім, хоча й не співпадає з ними у вирішенні деяких другорядних питань. Окрім того, застосування адміністративних санкцій є способом примусу до виконання обов'язків певним правопорушником й дотримання дисципліни іншими можливими правопорушниками.

Взагалі, ті розбіжності у трактовці відповідальності, які розділяють авторів концепцій, базуються на тому, що при розробці проблеми вони спираються переважно на норми матеріального права. Разом з тим зміст неможливий без форми, в якій він проявляється, так і неможливий поза процесуальних форм його реалізації. Якщо в представленні дослідження вплітається процесуальне право, багато спірних питань зникає, оскільки сама процедура застосування будь-якого виду санкції вказує на державний осуд й додаткові обмеження для правопорушника.

Певне місце в правовій науці займає трактовка юридичної (адміністративної) відповідальності як правовідношення, що виникає між правопорушником та державою (Назаров Б.Л.), яка базується, насамперед, на розумінні відповідальності як негативних наслідків, обмежень, додаткових обов'язків для правопорушника . Оскільки сутність підходу полягає в обов'язку терпіти заходи державного (адміністративного) примусу, можна погодитися з Денисовим Ю.О. в тому, що ця трактовка відповідальності дещо відрізняється від попередніх.

Тархов В. розглядає відповідальність як “врегульований правом обов'язок дати звіт за свої дії” ⁶, проте ця точка зору не знайшла підтримки й подальшого розвитку в правовій науці.

Перелік концепцій можна продовжувати, проте, узагальнивши положення, можна виділити дві домінуючі конструкції: “відповідальність – це покарання, санкція”, “відповідальність - це обов'язок”, які не можуть бути протиставлені одна одній, оскільки “правова відповідальність ... у широкому розумінні - це обов'язок .... а у вузькому – покарання” ⁷.

Такий складний вид соціальної відповідальності, як правова, і зокрема адміністративно-штрафна, не може розглядатися одностороннє тому в правовій науці виділяють її “ідеальний (внутрішній) та матеріальний (зовнішній) аспекти”⁸.

Як загальне, ідеальне поняття відповідальність - це результат абстрактної діяльності людського мислення, обов'язок, як:

• внутрішнє спонукання, намір, моральне зобов'язання виконувати правові приписи або вимоги громадської думки щодо дотримання правопорядку;

• потреба дати звіт уповноваженому суб'єкту з приводу адміністративного правопорушення, піддаватися дії адміністративних санкцій.

Матеріальний зміст адміністративної відповідальності - це державна реакція, зовнішня протидія щодо адміністративного правопорушення з боку органів адміністративної юрисдикції у вигляді адміністративних стягнень .

Обґрунтований розгляд у філософській та юридичній літературі відповідальності у широкому розумінні зумовив появу “концепції відповідальності у позитивному (регламентована законодавством відповідальність “взагалі”, обов'язок, що існує незалежно від факту вчинення правопорушення) і ретроспективному (відповідальність за вчинене правопорушення у вигляді адміністративного стягнення) аспектах”⁹. Проте, питання співвідношення ретроспективного та позитивного аспектів у адміністративній відповідальності є одним із дискусійних в науці адміністративного права.

Багатоаспектність й відсутність чіткого визначення поняття адміністративної відповідальності зумовили появу тлумачень “про адміністративну відповідальність як застосування будь-якого з чотирьох видів адміністративного примусу (розгляд адміністративної відповідальності в широкому розумінні)” ¹⁰.

Так, Манохін В.М. і Бахрах Д.М. під адміністративною відповідальністю розуміють “реалізацію не тільки стягнень, а й правозастосовчих заходів» та заходів припинення; Луньов О.Є. і Додін Є.В лише адміністративних стягнень і заходів припинення; КозловЮ.М. - стягнень і адміністративно-поновлювальних заходів; Лазарев Б.М., Саліщева Н.Г., Студенікіна М.С. - лише адміністративних стягнень”¹¹.

Отже, спостерігається термінологічний хаос. Потрібно чітко розмежувати поняття адміністративної й інших заходів адміністративного примусу. Основною ознакою проступку є протиправність діяння, за яке і настає відповідальність у вигляді стягнення. Різні ж примусові заходи, які застосовуються не у зв'язку з протиправними діяннями, або, хоча і з приводу таких, але до вирішення справи по суті, не є відповідальністю.

Цілком слушно пропонує Гончарук С.Т. визначати адміністративну відповідальність через об'єктивний та суб'єктивний підходи. “Перший зумовлений відповідною негативною реакцією держави на протиправні прояви з боку законослухняних громадян - шляхом встановлення окремих заборон, відповідних правил тощо і адекватних санкцій щодо порушників цих правил. В основі суб'єктивного підходу лежить особистий обов'язок порушника дати відповідь перед компетентними державними органами (органами адміністративної юрисдикції) за своє протиправне діяння і зазнати відповідного стягнення згідно з встановленим законом порядком”¹².

Таким чином, в сучасній науці адміністративного права здебільшого адміністративну відповідальність пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування санкцій. Застосування заходів адміністративної відповідальності для правопорушника тягне обтяжливі наслідки майновою, морального, особистісного чи іншого характеру, яких він зобов'язаний зазнати і фактично зазнає. Тим самим правопорушник “тримає відповідь перед державою за неправомірну поведінку”¹³.

Адміністративну відповідальність розуміють: як реалізацію правової санкції в разі правопорушення; як застосування до правопорушника стягнення, тому що воно має місце і у догані за порушення трудової дисципліни, і у адміністративному штрафі, й у позбавленні волі (адмінарешт).

Адміністративна відповідальність – це реалізація адміністративно-правових санкцій, що застосовуються уповноваженим органом або посадовою особою до громадян та юридичних осіб, які скоїли адміністративне правопорушення.

Адміністративна відповідальність - це галузева відповідальність, якій властиві поряд із загальними й певні специфічні ознаки, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності.

1. Адміністративна відповідальність має державно-обов'язковий характер, який проявляється в тому що будь-який адміністративний проступок є порушенням порядку в суспільстві, охорона якого є функцією держави. Внаслідок цього притягнення до адміністративної відповідальності - це обов'язок держави, який практично здійснюють відповідні органи держави (органи адміністративної юрисдикції), незалежно від волі зацікавлених у справі осіб (адміністративна відповідальність встановлюється за посягання на митні, податкові відносини, відносини що пов’язані з охороною прав громадян, навколишнього середовища, здоров’я населення, торгівлі тощо) .

2. Адміністративна відповідальність це специфічна форма правового регулювання з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних діянь - адміністративних правопорушень (проступків). Тобто, адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративних правопорушень і в окремих випадках при звільненні від кримінальної відповідальності за діяння, які містять ознаки злочинів, що не мають значної суспільної небезпеки.

3. Засобами реалізації адміністративної відповідальності є самостійні юридично-репресивні (примусові) заходи - адміністративні стягнення, специфічні за змістом і відмінні від кримінальних покарань, дисциплінарних стягнень та цивільно-правових санкцій.

4. Адміністративна відповідальність це своєрідні правовідносини між органами (посадовими особами), що її застосовують, до правопорушників при відсутності елементів службового підпорядкування.

5. Певними правами щодо встановлення та застосування адміністративної відповідальності наділене значне коло державних органів (посадових осіб).

6. Адміністративна відповідальність - це державно-репресивний захід як результат протиправної поведінки особи.

7. Адміністративна відповідальність - це один із видів державного (зокрема адміністративного) примусу.

8. Адміністративна відповідальність - це один із важливих адміністративно-правових інститутів, нормами якого значною мірою охороняється велика кількість суспільних відносин, врегульованих нормами, як адміністративного права, так і нормами інших галузей права. “Норми адміністративної відповідальності немов “обслуговують» норми інших галузей своїм правоохоронним, забороняльним, каральним впливом, гарантуючи юридичну обов'язковість приписам багатьох юридичних галузей”¹⁴.

Звідси їх відсильний характер до численних загальнообов'язкових правил, закріплених у нормах різних галузей права.

9. Адміністративна відповідальність - це реалізація у встановлених законодавством формах та порядку які чітко визначені адміністративно-процесуальними нормами. Переважно це позасудовий вид правової відповідальності, однак у випадках, коли “адміністративні провини за своїм складом близькі до злочинів, заходи адміністративної відповідальності можуть застосовуватися в судовому порядку” ¹⁵, але й в цих випадках не йдеться про встановлення судимості, тобто стягнення не втрачає адміністративно-правового характеру.

10. Адміністративна відповідальність позбавлена “бюджетних міркувань”, тобто органи адміністративної юрисдикції, реалізуючи її, не намагаються насамперед перетворити адміністративні санкції у джерело поповнення прибуткової частини бюджетів.

11. Адміністративна відповідальність має особовий характер, тобто, стягнення накладаються згідно з вимогами чинного законодавства лише на фізичних осіб - громадян та посадових осіб, які мають рівні права та обов'язки як делінквенти ¹⁶.

12. Особливою ознакою адміністративної відповідальності є введення до багатьох статей КУпАП України дискреційних повноважень, тобто права діяти на власний розсуд при встановленні адміністративних заборон або нових видів стягнень, при застосуванні альтернативних стягнень, при визнанні обставин вчинення проступків обтяжливими, пом'якшуючими відповідальність тощо. Лише за розсудом органу адміністративної визначаються оціночні поняття – “істотна шкода”, “значні збитки”, “тяжкі наслідки” тощо.

Саме право діяти на власний розсуд - є гарантією стабільності адміністративно-правових норм і водночас гнучкості у застосуванні заходів адміністративної відповідальності.

13. Адміністративна відповідальність - своєрідний механізм запровадження загальнообов'язкових заборон (правил) і відповідальності за їх невиконання (порушення).

14.Притягнення до адміністративної відповідальності і призначення адміністративного стягнення не призводить до засудження порушника і не може бути підставою для звільнення його з роботи.

15.Адміністративна відповідальність характеризується особливим процесуальним порядком її реалізації (відносно простим, оперативним та економічним засобом ніж у кримінальному чи цивільному впровадженні).

16. Адміністративна відповідальність застосовується органами і посадовими особами відносно осіб, не підпорядкованих їм по роботі.

17. Адміністративна відповідальність у всіх випадках (без винятків) наступає перед державою, яка встановлює повноваження посадових осіб (державних органів) по розгляду справ про адміністративні правопорушення (цим вона дорівнює кримінальній відповідальності і відрізняється від цивільно-правової відповідальності, в який відповідальність настає перед суб’єктом договірних або трудових відносин).

18. Адміністративна відповідальність відрізняється суб’єктними ознаками (суб’єктами цього виду відповідальності є як фізичні так і юридичні особи).

19. За своєю сутність адміністративна відповідальність має виховний та профілактичний характер.

20. Заходи адміністративної відповідальності застосовуються широким колом уповноважених органів і посадових осіб, які реалізуючи свої повноваження призначають правопорушникам адміністративні стягнення (начальники РВ, пожежної інспекції, інспекції по благоустрою міста, керівники органів місцевого самоврядування тощо).

21. Здатність до саморозвитку, систематизації нормативного фонду галузі.

Підсумовуючи вищевикладене, за остаточне можливо визнати поняття адміністративної відповідальності запропоноване Гончаруком С.Т. на підставі поєднання об’єктивного та суб’єктивного підходів – “це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім, адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення , повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це відповідне покарання (у вигляді адміністративних стягнень) в установлених законом формах і порядку” ¹⁷.