Тема 7.

ІНВЕСТИЦІЇ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

7.1. Сутність іноземних інвестицій та основні їх типи

Однією із форм міжнародної підприємницької ДІЯЛЬНОСТІ є іноземні інвестиції— передача капіталу резидентами однієї країни для подальшого його використання в економіці іншої країни. Такі інвести­ції поділяються на дві великі категорії — прямі іноземні інвестиції (Гогеі§п сіігссі іпусяітспія, КОІ) та портфельні інвестиції (рогіМіо іпуекітепік, РІ). Основна відмінність між цими типами інвестицій по­лягає у тому, якою мірою інвестор хоче контролювати вкладений капі­тал — брати активну участь в управлінні компанією, в яку вкладено кошти, чи пасивно одержувати дохід від інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ, №І) — це вкладання капіталу з ме­тою придбання і реального контролю над певними об’єктами власнос­ті (підприємствами та іншими активами) в інших країнах. При цьому країна, на території якої розташована штаб-квартира материнської компанії, називається країною походження інвестиціїі (Ното соипігу), а країна, на території якої ця компанія веде бізнес, — приймаюча краї­на (козі соипігу). Як приклад прямих іноземних інвестицій можна на­звати придбання компанією Рогсі Моіог Сотрапу контрольного пакета акцій шведської компанії Уоіуо Согрогаїіоп. Після придбання цих ак­цій із материнської компанії Рогсі до компанії Уоіуо були направлені фахівці, завданням яких стало здійснення контролю над діяльністю компанії, інтегрування її роботи з програмами маркетингу, що прова­диться корпорацією Рогсі по всьому світу.

Портфельні інвестгщії — це придбання іноземних фінансових ак­тивів без мети здійснення контролю над діяльністю фірм, що їх випус­тили (емітентів). Портфельні інвестиції є пасивним володінням цінни­ми паперами (такими як акції, облігації, депозитні сертифікати тощо), які не дають інвестору права брати активну участь в управлінні діяль­ністю емітента цих цінних паперів чи здійснювати контроль над його діяльністю.

Головною мотивацією формування портфеля іноземних інвестицій є пошук прийнятної ставки дохідності на інвестований капітал, а та­кож прагнення інвестора до зниження рівня ризику на основі геогра­фічної диверсифікації портфелю інвестицій. Прикладом портфельних інвестицій може слугувати придбання тисячі звичайних акцій компанії Зопу німецьким пенсійним фондом. Завдяки такому вкладанню капі­талу пенсійний фонд мав намір збільшити свій прибуток від капіталу, а не одержати контроль над процесом прийняття рішень у компанії 8опу.

7.2. Основні теорії міжнародного інвестування

Багато економістів у різні часи приділяли увагу міжнарод­ному інвестуванню. У зв’язку з цим існують різні теорії, що обґрунто­вують природу, причини і закономірності розвитку іноземного інвес­тування.

Теорія конкурентних переваг. Згідно з цією теорією переваги ком­панії пов’язані із володінням цінними активами (о\\'псг8Ііір асіуапіа^с їііеогу). Такі переваги компанії обумовлені наявністю цінних активів, які компанія може використовувати для проникнення на ринки інших країн, діючи за допомогою прямих іноземних інвестицій (ПІІ). До складу таких цінних активів може входити, наприклад, передова тех­нологія, широко відома торгова марка або можливість одержання еко­номії від масштабу. Як приклад можна навести компанію СаІегріІІаг, яка побудувала підприємства на території країн Азії, Європи, Австра­лії, Південної та Північної Америки, щоб мати можливість діставати вигоду із запатентованих технологій і торгової марки, що здобули все­світню популярність. З цієї ж причини основний конкурент СаІегріІІаг, компанія Котами, побудувала свої заводи в Азії, Європі та СІЛА.

Теорія конкурентних переваг, пов’язаних із володінням цінними активами, тільки частково розкриває причини прямого інвестування за кордоном. Зокрема, теорія не пояснює, чому компанії треба віддати перевагу виходу на іноземний ринок за допомогою ПІІ замість того, щоб використовувати свої конкурентні переваги на міжнародному ри­нку іншими способами, наприклад, за допомогою експорту продукції, розширення сфери діяльності на умовах франчайзингу або продажу ліцензій на використання власних технологій іноземним компаніям. Наприклад, компанія Мссіопаісі’8 успішно діє на міжнародному ринку, використовуючи франчайзинг як основний спосіб відкриття ресторанів швидкого обслуговування Мссіопаісі’8 в усьому світі, тоді як компанія Воеіп§ задовольняє споживчий попит на ринках інших країн за допо­могою експорту своєї продукції.

Теорія інтерналізсщії. Теорія інтерналізації дає відповідь на поста­влене вище питання на підставі концепції трансакцій них витрат.

Трансакційні витрати (Ігапкасгіоп С08і8) — це витрати на укла­дання угоди, тобто витрати, пов’язані з веденням переговорів з укладання контракту, відстеження зазначених у ньому умов, а та­кож приведенням контракту в дію. Керівництвом компанії має бути ухвалене рішення про те, як компанії краще зробити: придбати чи побудувати власне підприємство за кордоном і управляти ним або укласти контракт з іноземною фірмою на управління підприємст­вом на підставі франчайзингового договору, ліцензійної угоди або договору поставки.

За теорією інтерналізації (іпісгпаїігаїіоп ГЇіеогу), віддавати перевагу прямому інвестуванню (іншими словами, випуск продукту, що буде реа­лізовуватись на міжнародному ринку, слід здійснювати в рамках корпо­рації), необхідно у випадку, якщо витрати на ведення переговорів з укла­дання контракту, відстеження зазначених у ньому умов, а також приведення в дію контракту з іншою компанією вищі порівняно з витра­тами, яких вимагає пряме інвестування капіталу у власні закордонні під­приємства. Наприклад, основні конкурентні переваги компанії Тоуоіа — це висока якість продукції, що випускається, і передові технології вироб­ництва. Досягти цих переваг на іноземних підприємствах за допомогою укладання контрактів з іншими фірмами на виконання відповідних робіт важко. Отже, компанії Тоуоіа вигідніше підтримувати роботу власних підприємств зі складання автомобілів в інших країнах.

З теорії інтерналізації випливає висновок, що у разі низького рівня трансакційних витрат компаніям більш вигідно укладати контракти з іноземними фірмами та провадити комерційну діяльність на міжнаро­дному ринку через продаж ліцензій на використання своїх торгових марок або прав на відкриття підприємств на умовах франчайзингу. Наприклад, компанія Мссіопаісі’8 досягла значного успіху в продажу франшиз на відкриття ресторанів швидкого обслуговування під мар­кою Мссіопаісі’8. Оскільки компанії вдалося досягти більших успіхів у скороченні трансакційних витрат при укладанні угод з франчайзі, вона і далі продовжує використовувати франчайзинг як основний метод ве­дення бізнесу за кордоном.

Еклектична теорія Даннінга. Теорія інтерналізації розкриває при­чини виходу компаній на міжнародний ринок за допомогою прямих іноземних інвестицій. Однак ця теорія не дає відповіді на запитання про те, чому за кордоном слід розміщувати виробничі потужності з випуску продукції, — незалежно від того, чи належать ці потужності самій компанії, чи є її підрядниками. Іншими словами, чи дістає ком­панія конкурентні переваги від розміщення виробництва на території других країн?

Розв’язанню цієї проблеми присвячена еклектична теорія, розроблена Джоном Даннінгом (Міп Оиппіп§). Еклектична теорія (ес1ес1;і»с ІЇіеогу) — це універсальна теорія прямих іноземних інвестицій, що поєднує аналіз трьох аспектів ведення бізнесу на іноземних ринках:

1. переваги від володіння цінними активами;

2. переваги від розміщення виробництва за кордоном і переваги від інтерналізації процесу випуску продукції або надання послуг. Згідно з цією теорією процес прямого вкладення капіталу в закор­донні підприємства впливає як на міжнародну комерційну діяль­ність компанії, так і на її внутрішньокорпоративну діяльність. Від­повідно до еклектичної теорії Даннінга ведення бізнесу за кордоном за допомогою прямих іноземних інвестицій доцільно у разі виконання таких умов:

1. Наявність конкурентних переваг, обумовлених володінням цін­ними активами. Компанія повинна мати унікальні конкурентні пере­ваги, які дозволили б їй успішно конкурувати з іноземними компанія­ми на їхніх ринках. У число активів, які можуть забезпечити такі конкурентні переваги, входить торгова марка, запатентована техноло­гія, можливість одержання економії від масштабу та ін. Наприклад, компанія СаІсгріІІаг має всі три названі перевагами в конкурентній бо­ротьбі, яку веде в Бразилії з місцевими компаніями.

2. Наявність переваг від розміщення виробничих потужностегі за кордоном. Ведення бізнесу за допомогою розміщення потужнос­тей за кордоном має бути більш вигідним порівняно з розміщенням потужностей на вітчизняних підприємствах. Наприклад, компанія СаІсгріІІаг випускає бульдозери на підприємствах, розташованих у Бразилії, що дозволяє одержувати вигоду від більш низьких витрат на робочу силу в цій країні, а також уникати високих тарифних об­межень на експорт продукції, випущеної американськими підпри­ємствами компанії.

3. Наявність переваг від інтерналізації ведення бізнесу. Компанії має бути вигідніше управляти своїми підприємствами за кордоном, чим наймати незалежну місцеву фірму для виконання відповідних ро­біт. Здійснення такого контролю дає компанії переваги в таких випад­ках: коли приведення контракту до виконання та відстеження перед-

бачених у контракті дій місцевої компанії вимагає більших витрат; ко­ли місцева компанія незаконно привласнює запатентовану технологію; коли неадекватні дії місцевої компанії завдають шкоди репутації ком­панії та її торговій марці.