95

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО

Лекційне заняття № 5

( теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 2 години)

Тема № 5. Докази. Судові витрати. Строки.

Мета: дати студентам чітке поняття доказів. Студенти повинні знати види судових витрат.

План заняття:

1. Поняття доказів. Належність та допустимість доказів. Обов'язок доказування. Підстави для звільнення від доказування. Забезпечення доказів. Способи забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників. Показання свідка. Допит свідка за місцем або у місці його проживання (перебування). Письмові докази. Речові докази. Призначення судової експертизи. Висновок експерта. Комісійна експертиза. Комплексна експертиза. Додаткова і повторна експертизи. Оцінка доказів.

2. Судові витрати. Види судових витрат. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат. Витрати на правову допомогу. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Розподіл судових витрат. Розподіл витрат у разі відмови позивача від адміністративного позову. Судові витрати, пов'язані з примиренням сторін. Визначення розміру судових витрат. Рішення щодо судових витрат.

Питання для самостійного вивчення:

1. Строки. Строк звернення до адміністративного суду.

2. Наслідки пропу­щений строків звернення до адміністративного суду.

3. Процесуальні строки.

4. Поновлення та продовження процесуальних строків. Обчислення процесуального строку.

Рекомендована література до теми:

	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
	Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
	Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
	Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
	Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
	Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
	Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
	Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
	Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
	Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
	Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
	Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
	Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
	Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
	Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
	Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
	Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
	Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
	Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
	Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
	Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
	Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
	Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
	Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
	Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
	Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

ЛЕКЦІЯ

1. Поняття доказів. Належність та допустимість доказів. Обов'язок доказування. Підстави для звільнення від доказування. Забезпечення доказів. Способи забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників. Показання свідка. Допит свідка за місцем або у місці його проживання (перебування). Письмові докази. Речові докази. Призначення судової експертизи. Висновок експерта. Комісійна експертиза. Комплексна експертиза. Додаткова і повторна експертизи. Оцінка доказів.

   Згідно Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 69. Поняття доказів

1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Коментар:  Предмет регулювання та цілі статті 1. Стаття визначає поняття доказів, перелік видів засобів доказування (джерел доказів), що можуть використовуватися в адміністративному процесі, а також суб'єктів подання доказів. 2. Перша частина коментованої статті має інформативний характер і спрямована на запобігання спорам з питання, що може, а що не може бути доказом в адміністративній справі. Частина друга статті з метою забезпечення повного встановлення обставин у справі відповідно до принципів змагальності та офіційності поєднує обов'язок сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, подавати докази з повноваженнями суду щодо збору доказів, у тому числі з власної ініціативи.  Поняття доказів 3. Докази - це інформація про обставини у справі, яка одержана судом із визначених частиною першою коментованої статті джерел - засобів доказування. На підставі цієї інформації суд встановлює наявність або відсутність: 1) обставин, якими сторони (а так само інші особи, які беруть участь у справі) обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інших обставин, що мають значення для вирішення справи. До інших обставин, що мають значення для вирішення справи, можна віднести обставини, на які сторони чи інші особи, які беруть участь у справі, не посилаються, але які обов'язково, згідно із законом, повинні бути встановлені судом для того, щоб правильно вирішити справу. Сюди також можна віднести обставини, що мають процесуальне значення (наприклад, поважність причин пропущення стороною процесуального строку, причин неприбуття в судове засідання тощо). 4. Оскільки докази є інформацією, то вони можуть бути правдивими або неправдивими. Суд, встановлюючи обставини у справі, оцінює докази, щоб визначити, які з них є правдивими, та відкинути неправдиві. При встановленні обставин у справі суд не може брати до уваги відомості, що не відповідають правилам належності та допустимості доказів, навіть якщо вони є правдивими (стаття 70 КАСУ).  Класифікація доказів 5. За зв'язком доказів із обставинами, що належить встановити, розрізняють: 1) прямі докази - вони однозначно вказують на наявність чи відсутність певної обставини (наприклад, висновок експерта чітко вказує на наявність бухгалтерської помилки у розрахунках податку); 2) непрямі докази - вони дозволяють зробити лише припущення про наявність чи відсутність тієї чи іншої обставини (наприклад, за висновком експерта не виключається, що причиною дорожньо-транспортної пригоди могла бути несправність гальмівної системи, але встановити це однозначно не видається можливим). Практичне значення такого поділу полягає у тому, що якщо обставина доводиться лише непрямими доказами, їх у сукупності має бути достатньо, щоб зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність обставини і відкинути усі інші припущення. Водночас наявність прямих доказів не виключає можливості їх спростування іншими доказами, як прямими, так і непрямими. Наприклад, твердження свідка про те, що заподіювачем шкоди здоров'ю позивача є саме відповідач - працівник міліції, можна спростовувати показанням іншого свідка про те, що відповідач у момент заподіяння шкоди позивачу перебував далеко від місця заподіяння шкоди (прямий доказ), або відеозаписом події, з якого можна припустити, що заподіювачем шкоди є все-таки інша особа, бо має дещо іншу статуру (непрямий доказ). 6. За процесом формування відомостей про обставини розрізняють: 1) первинні докази - першоджерела (наприклад, показання свідка, який був очевидцем події); 2) похідні докази - ті, що відтворюють зміст іншого доказу (наприклад, показання свідка, який не був безпосереднім очевидцем події, але одержав інформацію про неї від учасника цієї події, який помер до розгляду справи в суді; висновки експерта). При можливості обставини у справі повинні бути встановлені на підставі первинних доказів. На похідні докази доцільно посилатися за відсутності первинних. Водночас похідні докази можна використовувати для перевірки первинних доказів. 7. За цілями доказування докази можна поділити на: 1) основні докази - ті, що підтверджують наявність чи відсутність певної обставини; 2) протилежні докази (контрдокази) - ті, що спростовують основний доказ. Наявність основного і протилежного доказу щодо певної обставини дає можливість зробити висновок, що принаймні один з них є неправдивим, а тому вони потребують перевірки іншими доказами. За відсутності такої можливості і за однакової переконливості основного і протилежного доказу суд може визнати недоведеною наявність чи відсутність обставини, що підтверджується основним доказом.  Засоби доказування 8. Засоби доказування є зовнішнім вираженням доказів. Відповідно до частини першої коментованої статті засобами доказування (джерелами доказів) в адміністративному процесі можуть бути: 1) пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників (стаття 76); 2) показання свідків (стаття 77); 3) письмові докази (стаття 79); 4) речові докази (стаття 80); 5) висновки експертів (стаття 82 КАСУ). Доказом є власне зміст пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників (незалежно від того, допитані вони як свідки чи ні), показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів, тобто інформація про обставини, що міститься у них і має значення для вирішення справи. 9. Перелік засобів доказування, визначених частиною першою коментованої статті, є вичерпним. З появою нових носіїв інформації (комп'ютерних дисків, карт пам'яті, аудіо- чи відеокасет тощо) сам перелік засобів доказування не змінився, але розширився їхній обсяг (див. коментарі до статей 79 і 80 КАСУ). 10. Найчастіше засобами доказування в адміністративних справах є письмові докази, зокрема текст рішення суб'єкта владних повноважень, матеріали, які були підставою для його прийняття; пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників з приводу змісту рішення та його обґрунтування.  Суб'єкти подання доказів 11. Згідно з принципом змагальності (частина перша статті 11 КАСУ), частина друга коментованої статті встановлює, що докази суду надають особи, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, їхні представники). Якщо в таких осіб є труднощі з поданням доказів, суд за їхнім клопотанням витребовує докази в порядку частини третьої статті 71, статей 73 - 75, частин другої і третьої статті 79, частини другої статті 80, пункту 1 частини другої статті 110, пункту 5 частини першої статті 190 КАСУ. 12. Відповідно до принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі (частини четверта і п'ята статті 11 КАСУ) у разі недостатності доказів суд пропонує особам, які беруть участь у справі, надати додаткові докази, яких, на думку суду, не вистачає. Порядок вчинення таких дій судом встановлено статтею 114 КАСУ. Якщо особа посилається на певну обставину, але пропозицію суду щодо надання доказів на її підтвердження проігнорувала, суд вирішує справу на основі тих доказів, що є у справі (частина шоста статті 71 КАСУ). Згідно з принципом офіційності, у разі недостатності доказів для з'ясування певних обставин суд уповноважений витребувати докази і з власної ініціативи (це положення є й у частині шостій статті 71, пункті 1 частини другої статті 110, пункті 5 частини першої статті 190 КАСУ). Суд може витребувати докази від особи, незалежно від того, чи є вона учасником цього процесу. Витребування доказів здійснюється зазвичай під час підготовчого провадження, але це не перешкоджає суду постановити відповідну ухвалу і під час судового розгляду. Докази уповноважені витребовувати лише суди першої та апеляційної інстанцій, оскільки лише вони досліджують докази. Судова експертиза проводиться лише за ухвалою суду, яку може бути постановлено як за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, так і з ініціативи суду.  Відмінність від цивільного судочинства 13. На відміну від статті 57 ЦПКУ, коментована стаття не передбачає, що пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників мають доказове значення лише тоді, коли такі особи допитані як свідки. Водночас частина перша статті 76 КАСУ надає право таким особам дати пояснення про відомі їм обставини за правилами допиту свідків з метою посилення довіри до цих пояснень, адже вони даються під присягою і загрозою кримінальної відповідальності за давання неправдивих показань. 14. У цивільному судочинстві принцип офіційності не діє. Позовне провадження у ньому ґрунтується на принципі змагальності, а тому суд, на відміну від адміністративного судочинства, позбавлений права з власної ініціативи збирати докази - він досліджує лише ті докази, що подали особи, які беруть участь у справі, або зібрані з їхньої ініціативи. Хоча це не стосується справ окремого провадження у цивільному судочинстві, де принцип змагальності не діє і суд уповноважений проявляти певну ініціативу з метою повного з'ясування обставин у справі. Цим окреме провадження у цивільних справах дещо схоже до провадження в адміністративних справах, однак необхідно пам'ятати, що адміністративне судочинство за характером є позовним і принцип змагальності йому теж властивий.