3. Грубі корми.
Сіно використовують для годівлі всіх видів сільськогосподарських тварин. Кормова цінність сіна залежить насамперед від ботанічного складу рослин, способу збирання, умов зберігання тощо. Косити траву на сіно рекомендують на початку цвітіння. Недосушене сіно вражає пліснява, яка має неприємний запах, а пересушене втрачає багато поживних речовин. В нормальних умовах сушіння втрачається 10-30 % поживних речовин, при збиранні в дощову погоду — до 50 %. Під час зберігання сіна вологість його не повинна перевищувати 15-16 %. При більш високій вологості сіно під час скиртування підсолюють з розрахунку 5-20 кг солі на тонну.
Сіно зберігають у скиртах, ожередах, сараях, під навісами. Найкращим способом зберігання сіна є пресування його.
Сіно з природних сінокосів залежно від місця вирощування поділяють на заливне (збирають па заливних луках), лучне, степове, лісове, болотяне (збирають на низинних луках і болотах). Ботанічний склад сіна з природних сінокосів дуже різноманітний (бобові, злакові, різнотрав'я). Чим більше різнотрав'я в сіні, тим гірша його якість.
Сіно бобових (конюшини, люцерни, еспарцету) і бобово-злакових сумішей (вико-вівсяна, конюшини з тимофіївкою) має високу якість. Менш цінне сіно з посівних злаків: тимофіївки, житняку, суданської трави, стоколосу та інших, тому що в цих видах рослин порівняно мало протеїну і кальцію.
Вітамінне сіно заготовляють і використовують для молодняка, маточного поголів'я і плідників. Скошують траву перед цвітінням або на початку цвітіння, сушать швидко під навісами. Найкраще вітамінне сіно буває із сіяних бобових і бобово-злакових трав.
Сінне борошно виготовляють з вітамінного сіна і згодовують в зимовий стійловий період свиням і птиці як джерело вітамінів. Його не рекомендують запарювати, тому що при цьому руйнуються вітаміни.
Трав'яне борошно — висушені при високій температурі високопоживні трави бобових і бобово-злакових рослин. Поживність його майже така сама, як і зернових кормів, а вміст мінеральних речовин і вітамінів значно вищий. Скошену масу прив'ялюють протягом 4-6 год., подрібнюють до 2-3 см завдовжки, висушують до 12-13 % вологості на сушильному агрегаті і розмелюють. Готове борошно розфасовують у мішки і зберігають в сухому приміщенні.
Сінаж за поживністю і властивостями подібний до сіна і силосу, а за смаковими якостями наближається до трави. Сінаж приготовляють так: рослини скошують у період бутонізації і прив'ялюють в покосах або валках до вологості 40-55 %, потім масу подрібнюють і щільно закладають в повітронепроникні цегляні або кам'яні силосні башти і напівбашти. Консервуючим фактором є фізіологічна сухість середовища, при якій мікроорганізми не можуть використовувати вміст клітин рослини. Втрати сухих речовин в сінажі становлять близько 12 %, кислотність (рН) – не більше 5-5,6. Сінаж дозріває за 15-30 днів.
Солома злакових бобових культур має низьку кормову цінність, тому що містить багато клітковини (40-45 %). Жуйні тварини перетравлюють сухі речовини цього корму на 50-55 %, коні — до 30%. Найкращими вважають вівсяну, ячмінну і просяну соломи. Солома бобових (горох, вика) більш поживна, ніж злакова, але гірше висихає при збиранні, легко пошкоджується грибами. Солома озимої пшениці і жита найбільш груба — використовують її для підстилки. Поживність полови в 2 рази вища, ніж поживність соломи, але вона погано висушується, вбирає багато вологи і тому швидко псується.