4. Акти судової влади як одна з форм трудового права

Питання про юридичну природу керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду в науці є дискусійним.

Деякі вчені, такі як професор B.I. Прокопенко, професор С.О. Іванов, професор Р.3. Лівшиць, відносять судову практику до джерел трудового права. Зокрема, професор B.I. Прокопенко вважає, що керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України забезпечені достатнім механізмом для їх виконання. Ігнорування цих роз’яснень може викликати скасування або зміну судового рішення, яке винесене всупереч роз’ясненню. Тому можна зробити висновок, що керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, які містять тлумачення закону вищим органом держави, даються ним у межах його повноважень, мають правову силу, стають обов’язковими для виконання всіма учасниками судочинства і є джерелом права.

Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, на думку професора Прокопенка В.І., носять загальний характер, розраховані на багаторазове застосування, що характерно для джерел права. Але ці роз’яснення не підміняють закон, не змінюють його суть, а носять допоміжний характер. Видання таких роз’яснень не наділяє вищий судовий орган країни правотворчими функціями і не підміняє правотворчі органи⁴.

На думку професора Р.3. Лівшиця, джерелами трудового права є ті судові акти, які, по-перше, реально змінюють права і обов’язки учасників трудових відносин, і по-друге, опубліковані. До них належать: постанови Пленуму Верховного Суду, постанови Конституційного Суду, рішення Верховного Суду в окремих справах, що мають принциповий характер і опубліковані, рішення нижчестоячих судів, апробовані Верховним Судом і опубліковані⁵.

Деякі автори дотримуються іншої думки. Зокрема, професор К.Н. Гусов і В.М. Толкунова вважають, що постанови Пленуму Верховного Суду України у трудових спорах не є джерелами трудового права. Однак вони мають велике значення для однакового застосування норм трудового законодавства, оскільки роз’яснюють, як слід застосовувати конкретні норми⁶.

Слід зазначити, що акти судової влади в системі джерел права відомі переважно як «судовий прецедент». Найбільшого свого поширення ця правова форма набула у англосаксонській правовій системі. Суть судового прецеденту зводиться до того, що рішенню суду по конкретній справі надається нормативний характер. Для судів, які розглядатимуть аналогічну справу, обов’язковим вважається не все рішення чи вирок судового органу, а тільки «серцевина» справи, суть правової позиції судді, на основі якої виноситься рішення.

У недалекому минулому вітчизняна правова доктрина негативно ставилася до судового прецеденту. Але вже тепер тон критичних висловлювань щодо цієї проблеми дещо пом’якшав. З’являється чимало прихильників визнання актів судової влади джерелом національного права.

Основними аргументами на користь віднесення актів судової влади (а мова передусім піде про акти вищих судових інстанцій) до джерел трудового права можуть бути:

1) Конституційне закріплення принципу розподілу державної влади.

За чинною Конституцією (ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Проте таке конституційне положення про виняткове право Верховної Ради творити закони зовсім не заперечує можливостей інших гілок державної влади – виконавчої та судової – видавати загальнообов’язкові правила, які б забезпечували правильне і однакове виконання усіма суб’єктами правових відносин ухвалених законів. Тобто законотворчість і правотворчість – поняття не однозначні. І якщо повноваження на правотворчість органів виконавчої влади (Президента, Кабінету Міністрів і його структурних органів) не піддається сумнівам, то очевидно, що стосовно таких же повноважень органів судової влади не повинно існувати застережень. Пригадаємо, що судовий прецедент, який найбільш характерний для англосаксонської системи права, ґрунтується саме на відомій теорії розподілу влади. Кожна з гілок влади – законодавча, виконавча і судова – має один і той же прийом, один і той же засіб здійснення влади – прийняття правових норм. Оскільки у ст. 6 Конституції закріпили принципи розподілу державної влади, то тим самим і за судовою владою юридичне визнали право ухвалювати загальнообов’язкові правила. «Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України», – проголошує ст. 124 Основного Закону⁷;