25.3. Традиційні засоби підтримки національного товаровиробника у сфері міжнародної торгівлі

Політику протекціонизма, тобто підтримки національного товаровиробника від іноземної конкуренції в умовах ринкової економіки традиційно асоціюють передусім з обмеженням імпорту.

Однак політика підтримки вітчизняного товаровиробника тісно пов'язана з міжнародними зобов'язаннями держави як перед окремими країнами, з якими укладено рамкові торговельні угоди щодо недискримінації імпорту, перед блоками держав, так і перед міжнародними організаціями.

Хоча Світова організація торгівлі пропонує правову основу для вільної зовнішньої торгівлі, у кожній країні існують національні закони, порядки та адміністративні правила, які в кінцевому підсумку призводять до численних тарифних і нетарифних торговельних обмежень.

Протекціоністські заходи використовуються державою з метою регулювання структури й напряму міжнаціональних потоків товарів і послуг та контролю за світовим рухом факторів виробництва. Мета протекціонізму – ускладнити доступ іноземних постачальників на національні ринки і штучно підвищити міжнародну конкурентоспроможність національних виробників на світових ринках.

До інструментів торговельної політики відносять насамперед митний податок (тариф) та імпортну квоту. Під митним податком розуміють обов’язковий збір, якому підлягає міжнародний обмін товарами та послугами. Квотування, у свою чергу, є кількісним обмеженням міжнародного потоку товарів і послуг.

Важливе місце серед інструментів торговельної політики належить також експортним субсидіям, двостороннім торговельним угодам, дозволу на ввезення товарів, запровадженню стандартів, параметрів якості й технічних вимог, встановленню ціни (у випадку ЄС – запровадження податку на сільськогосподарські товари), добровільному обмеженню експорту (завдяки таким заходам країна-експортер намагається уникнути вжиття протекціоністських заходів з боку країни-імпортера. Так, Японія погодилася добровільно обмежити свій експорт до США, щоб уникнути сплати митного податку та дії імпортної квоти. Добровільне обмеження експорту є результатом двосторонньої домовленості урядів двох країн-партнерів).

Серед умов щодо підтримки національного товаровиробника варто виділити такі [37, С.511-512]:

• запровадження цілісної та економічно обґрунтованої системи тарифного регулювання імпорту при встановленні припустимої відповідно до міжнародних угод максимальної ставки (на рівні 30%) за деякими винятками;

• розроблення графіків поступового зниження ставок митного обкладання імпорту з доведенням їх протягом п'яти-семи років до рівнів, обумовлених домовленостями в рамках ГАТТ/СОТ (це не стосується лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, для яких доцільно застосувати специфічні ставки ввізного мита);

• запровадження уніфікованих ставок акцизного збору стосовно всіх без винятку товарів – як вітчизняного виробництва, так і імпортних, а також єдиного порядку сплати акцизів і ПДВ;

• скасування порядку обчислення акцизу і ПДВ, який передбачає сплату „податків із податків”; податки мають нараховуватися безпосередньо на вартість товару без податків, а стосовно акцизу на окремі товари – на фізичну одиницю виміру товару;

• спрощення структури імпортних тарифів та процедури оформлення митної документації;

• урахування міждержавних угод щодо взаємного надання національного режиму та режиму найбільшого сприяння в торгівлі, а також статутних документів міжнародних організацій та угод з ними;

• якомога послідовніша відмова від кількісних обмежень імпорту, які мають застосовуватись лише за критичного стану окремих секторів економіки, причому відповідно до чітко визначеної процедури (зокрема передбаченої ГАТТ/СОТ, яку ефективно використовують сусідні Польща та Росія);

• диверсифікація митного тарифу – використання різних ставок для тих товарів, що становлять конкуренцію національному товаровиробнику, та тих, що таку конкуренцію не створюють;

• урахування в системі тарифного та нетарифного регулювання імпорту значення товарів, що ввозяться, для розвитку високотехнологічного виробництва в Україні, прискорення науково-технологічного прогресу, для охорони здоров'я населення;

• ефективніше використання митного тарифу та нетарифних інструментів з метою попередження проникнення на вітчизняний ринок недоброякісної продукції, передусім такої, що загрожує життю та здоров'ю людини, стану навколишнього середовища.

За спрямованістю впливу на економічні процеси засоби державного регулювання поділяються на:

- адміністративні, до яких належать засоби прямого обмеження експорту або імпорту (впровадження квот, ліцензій, ембарго);

- економічні, до яких відносять заходи, що впливають на економічні процеси через економічні інтереси учасників зовнішньоекономічної діяльності (встановлення мита, акцизів, зборів, оподаткування, банківської облікової ставки, курсу валюти).

Вони, у свою чергу, поділяються на митно-тарифні та нетарифні обмеження.