Функції опорно-рухового апарату
Опорно-руховий апарат має наступні функції:
Опорна
Скелет формує кістковий каркас тіла, слугує місцем прикріплення м'язів. Скелетні м'язи фіксують тіло в певному положенні.
Рухова
Здійснюється за допомогою з'єднаних суглобами кісток і скорочення прикріплених до них м'язів.
Захисна
Знаходить свій вияв в утворенні кістками порожнин, у яких розташовані життєво важливі органи. Так, грудна клітка захищає від механічних впливів серце та легені; нижній відділ хребта, кістки таза й м'язи живота захищають внутрішні органи черевної порожнини - шлунок, кишечник, нирки; головний мозок захищений кістками черепа, а спинний мозок-хребта.
Метаболічна функція
бере участь в обміні мінеральних речовин.
Кровотворна
Кожний рух здійснюється за допомогою кількох м'язів різнонаправленої дії. Крім того, скелетні м'язи є своєрідними органами чуття, тому що в м'язових волокнах і сухожиллях наявні нервові закінчення - рецептори, які посилають імпульси в центральну нервову систему.
Особливості скелета людини, зумовлені прямоходінням
Прямоходіння й трудова діяльність істотно вплинули на будову скелета людини. Вертикальне положення тіла, що спирається тільки на нижні кінцівки, звільнило руки від необхідності спиратися на землю під час ходьби. Рука стала органом праці, пальці руки рухливі. Великий палець протиставлений іншим пальцям. Така будова руки дає можливість людині здійснювати й розмашисті рухи, й дрібні маніпуляції.
Масивні кістки нижніх кінцівок людини набагато товщі й міцніші, аніж кістки рук, тому що ноги несуть на собі всю вагу тіла. Склепінчаста стопа людини при ходьбі, бігові, стрибках пружинить, пом'якшуючи поштовхи.
У зв'язку з вертикальним положенням тіла людини пояс її нижніх Кінцівок дуже широкий і має вигляд чаші, на відміну від ссавців, таз яких значно вужчий. У такому положенні таз підтримує внутрішні органи черевної порожнини.
Хребет утворює чотири плавних вигини, які пружинять і пом'якшують поштовхи під час швидких різких рухів, що зазнає тіло. У ссавців, які спираються на чотири кінцівки, хребет таких вигинів не має.
Грудна клітка людини стиснута в спинно-черевному напрямку, а ні з боків, як у решти ссавців.
У зв'язку з прямоходінням об'єм мозкового відділу черепа людині переважає об'єм лицьового. У тварин, навпаки, лицьовий відділ черепа розвинений значно більше, ніж мозковий, тому що головний мозок у них відносно невеликий, а щелепи добре розвинені, оскільки є органами здобування їжі й захисту.
Яка будова скелета людини? Скелет людини складається зі скелетів голови, тулуба, кінцівок (верхніх і нижніх) (мал.3).
36. РОЗВИТОК СЕЛЕТА. ВИГИНИ ХРЕБТА, ТЕРМІНИ ЇХ УТВОРЕННЯ І ФІКСАЦІЇ.
У процесі пренатального і постнатального розвитку кісткова система дитини піддається складним перетворенням. Формування скелета починається в середині 2-го місяця ембріогенезу і продовжується до 18-25 років постнатального життя. Спочатку в ембріона весь скелет складається з хрящової тканини, окостеніння якої не завершується до моменту народження, тому новонароджена дитина містить у своєму скелету ще багато хрящів, та й сама кістка значно відрізняється по своєму хімічному складі від кістки дорослої людини. На перших етапах постнатального онтогенезу вона містить багато органічних речовин, не має міцність і легко викривляється під впливом несприятливих зовнішніх впливів: вузького взуття, неправильному положенні дитини в чи ліжечку на руках і т. д.
Інтенсивне стовщення стінок кісток і підвищення їхньої механічної міцності йде до 6-7 років. Потім до 14 років товщина компактного шару практично не змінюється, а після 14 до 18 років знову йде зростання міцності кісток.
Остаточне окостеніння скелета завершується в жінок у 17-21 рік, у чоловіків - у 19-25 років. Кістки різних відділів скелета костеніють у різний час. Наприклад, окостеніння хребта закінчується до 20-25 років, а куприкових хребців - навіть до 30 років; окостеніння кисті закінчується в 6-7 років, окостеніння зап'ясних кісток - у 16-17 років; кісток нижніх кінцівок - приблизно до 20 років. У зв'язку з цим напружена тонка ручна робота може порушити розвиток кісток кисті, а носіння незручного взуття - привести до деформації стопи (мал. 4.1). Слід зазначити, що темпи розвитку кісток кисті добре корелюють із загальним фізичним розвитком дітей і підлітків, тому зіставлення паспортного і "кісткового" віку дає відносно правильну характеристику темпів загального фізичного розвитку дітей і підлітків, їхнього біологічного віку.
Хребет немовляти відрізняється відсутністю яких-небудь вигинів і характеризується надзвичайною гнучкістю. До 3-4 років він здобуває всі чотири вигини, що спостерігаються в дорослого.
У 3 місяці постнатального життя з'являється шийний лордоз, у 6 місяців - грудний кіфоз, до 1-му року - поперековий лордоз. Останнім формується крижовий кіфоз. Однак до 12 років хребет дитини залишаються еластичним і вигини хребта слабко фіксовані, що легко приводить до його скривлень у несприятливих умовах розвитку (мал. 4.2). Посилення темпів росту хребта спостерігається в молодшому шкільному віці, у 7-9 років, і з початком полового дозрівання. Після 14 років хребет практично не росте. Грудна клітка до 12-13 років уже значно нагадує грудну клітку дорослого.
Кістки таза зростаються в 7-8 років, і з 9 років формуються полові відмінності в будівлі таза в дівчинок і хлопчиків. У цілому будівля таза наближається до дорослої людини до 14-16 років, з цього моменту таз здатний витримувати значні навантаження.
Значні зміни перетерплює скелет голови. Закриття джерелець відбувається в 1-2 року, а зрощування черепних швів - до чотирьох років. Лицьова частина черепа інтенсивно росте в пубертатному періоді до настання полової зрілості.
Зміна молочних і формування постійних зубів закінчуються до пубертатного періоду і тільки треті великі корінні зуби (зуби "мудрості") з'являються після полового дозрівання. Терміни появи молочних зубів і їхня зміна на постійні також корелюють із загальним фізичним розвитком і використовуються для визначення рівня біологічної зрілості дітей і підлітків.
ВИГИНИ ХРЕБТА
У нормі розрізняють два види вигинів хребта — лордоз і кіфоз . Завдяки вигинам навантаження розподіляється рівномірно по всьому хребту, якщо порушити нормальні вигини, порушується і робота хребта, він починає швидко стареть.В таких випадках застосовується вертебрологія або мануальна терапія.
37. БУДОВА ТА ВЛАСТИВОСТІ СКЕЛЕТНИХ МЯЗІВ. ОСНОВНІ ГРУПИ СКЕЛЕТНИХ МЯЗІВ. РІСТ ТА РОЗВИТОК МЯЗІВ ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ.
У організмі людини для здійснення різних рухів є три види м’язової тканини:скелетна, гладенька та серцева. Скелетні м’язи утворені посмугованою м’язовоютканиною. Найчастіше обидва кінці цих м’язів за допомогою сухожильприкріплюються до сусідніх кісток, рухомо з’єднаних між собою. Скелетні м’язи скорочуються за бажанням людини, довільно. Серцевий м’яз складається з особливого виду посмугованих м’язових волокон і скорочується весь одночасно. Гладенькі м’язи розташовані у внутрішніх органах і стінках кровоносних судин, їхні рухи мимовільні.
М’язова система людини поділяється на групи відповідно до частин тіла:м’язи голови, шиї, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. М’язи голови поділяються на жувальні та мімічні. М’язи шиї здійснюють нахили і повороти голови. М’язи тулуба, що виконують різноманітні функції, поділяються на м’язи грудей, спини,живота. М’язи верхніх кінцівок поділяються на м’язи плечового пояса і м’язивільної верхньої кінцівки. Найсильніший м’яз плечового пояса — дельтоподібний— забезпечує підняття руки до горизонтального положення. Двоголовий татриголовий м’язи забезпечують згинання розгинання ліктьового суглоба. Інші м’язи передпліччя викликають згинання і розгинання кисті.
М’язи нижніх кінцівок поділяються на м’язи тазового пояса і м’язи вільної нижньої кінцівки. М’язи тазостегнової ділянки зумовлюють згинання і розгинання в кульшовому суглобі, нахил тулуба вперед, підтримують тіло у вертикальному положенні тощо. Чотириголовий і двоголовий м’язи беруть участь у згинанні і розгинанні колінного суглоба. М’язи, які приводять у рух стопу і пальці, розташовані на гомілці. Найбільший з них — литковий.
У кожному русі беруть участь декілька груп м’язів. М’язи однієї групи скорочуються одночасно. Їх називають синергістами. М’язи протилежної групи в цей час розслабляються. Це м’язи-антогоністи.
Скелетна мускулатура є складовою частиною опорно-рухового апарату людини. При цьому м'язи виконують такі функції:
1) забезпечують певну позу тіла людини;
2) переміщують тіло у просторі;
3) переміщують частини тіла відносно один одного;
4) є джерелом тепла, виконуючи терморегуляционную функцію.
У дітей, на відміну від дорослих, відношення маси м’язів до маси тіла менше. Вважається, що у новонародженого доношеної дитини маса м’язів становить 23,3 % від маси тіла, у дитини 8 років – вже 27,7 %, в 15 років – 32,6 %, а у дорослого – 44,2 %.
З періоду новонароджене до періоду зрілості маса м’язової тканини зростає в 37 разів, у той же час маса скелета збільшується в 27 разів. З віком змінюється і розподіл м’язової тканини. Чим менша дитина, тим більше м’язової маси припадає на тулуб, чим він старший, тим більше м’язів припадає на кінцівки. У дітей раннього віку переважає тонус м’язів – згиначів. У більш старшому віці він стає слабкішим.
Гістологічне будова м’язів дітей має вікові особливості. У новонароджених діаметр м’язового волокна дорівнює 7 мкм, а до 16 років він збільшується до 28 мкм і більше. Паралельно зростанню міофібрил зменшується кількість ядер у м’язовому волокні. Наростання товщини і диференціація м’язового волокна йдуть паралельно з розвитком сполучнотканинного каркаса м’язів – ендомізія і трімізія, що досягають свого розвитку до 8-10 років.
До моменту народження рецепторний апарат м’язів сформований. У наступні роки йде перерозподіл проміорецепторов в м’язах, що зазнають найбільшого розтягнення. У перші кілька місяців після народження у дитини відбувається збільшення кількості термінальних відгалужень і площі нервових закінчень. За рахунок цього розвивається ефективний контроль за м’язовою активністю, але розвиток нервових закінчень і ефективний контроль за діяльністю м’язів здійснюються за умови постійної фізичного навантаження. У розвитку м’язової діяльності у дітей велику роль відіграють тренування, повторюваність і вдосконалення нових швидких навичок. У дитини, на відміну від дорослого, м’язи чутливі до дії ацетилхоліну, проте відзначається зниження їх чутливості до електричного струму (м’язи відрізняються низькою збудливістю). З віком їх збудливість зростає в десятки разів, м’язова активність посилюється.
Розвиток м’язових груп у дітей нерівномірне. У дитини перших років життя розвиваються великі м’язи плеча та передпліччя, з 6-7 років – дрібні м’язи кистей, що відповідають за тонкі координовані рухи рук.
38. РОЗВИТОК І УСКЛАДНЕННЯ КООРДИНАЦІЇ РУХІВ. УТВОРЕННЯ РУХОВИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ.
Діяльність дітей в різні вікові періоди спрямована на розвиток рухів, які допомагають пристосуватися до навколишнього світу.
До 5-6 років – це розвиток загальних рухових умінь, після 5-6 років – розвиток тонкої координації: лист, ліплення, малювання. З 8-9 років відбувається подальше наростання обсягу м’язів внаслідок постійної діяльності м’язів рук, ніг, спини, плечового пояса, шиї. В кінці періоду статевого розвитку відзначається приріст обсягу м’язів не тільки рук, а й спини, плечового поясу і ніг. У дітей 3-4 років обов’язкової рухової нормою вважають від 9 до 15 тис. кроків, у школярів 11-15 років – 20 тис. кроків. За часом ці рухи виконують протягом 4,5-6 год в день.
Рухове вміння – це здатність виконувати рухову дію за умови зосередження уваги дитини на кожній ще не засвоєній деталі рухової дії. Управління рухами, які складають цілісну рухову дію, відбувається не автоматизовано. Спосіб вирішення рухового завдання нестабільний, робота здійснюється неекономно, при значному ступені втомленості. Вміння як початковий рівень оволодіння руховою дією не може проминути жодна дитина, яка навчається.
Формується уміння шляхом багаторазового повторення вправи у стандартних умовах, при активній участі всіх органів відчуття (зору, слуху тощо). Увага дитини при цьому зосереджена на деталях, елементах рухової дії, на просторових, часових, просторово-часових, динамічних та ритмічних характеристиках рухів. Одночасно засвоїти ці характеристики неможливо. Вивчають їх послідовно шляхом усвідомленого багаторазового практичного вправляння. Багаторазове повторення вправи і її частин під безпосереднім контролем свідомості і при безперервному пошуку способів найефективнішого їх виконання поступово приводить до удосконалення і стабілізації рухових операцій, окремих елементів, з наступним їх поєднанням у рухову дію.
Збільшення числа повторень і корекції помилок приводить до невимушеного, плавного, безпомилкового, стабільного й економного виконання вправи. Вправа поступово автоматизується. Іншими словами, відбувається плавна трансформація уміння в навичку. В міру автоматизації рухової дії свідомість дитини звільняється від безпосереднього "дріб'язкового" управління нею. Вправа виконується під контролем рухового аналізатора ("м'язового відчуття"). Всі інші аналізатори, які брали участь в управлінні і корекції рухів, переключаються на контроль зовнішніх умов та результатів рухової діяльності. Це дає можливість переключити мислення на вирішення інших завдань. Проте всі довільні автоматизовані рухові дії, сформовані на основі свідомості, в будь-який час можуть бути взяті під контроль. Таким чином, рухова навичка завжди чітко усвідомлюється і може бути відтворена в уяві, в мові, в образі та в практичному виконанні.
Вихователю важливо також знати, що рівень усвідомлення рухової дії, яка вивчається, у різних дітей неоднаковий, і це суттєво позначається на швидкості і якості засвоєння ними вправи та на їх здатності до творчого використання засвоєної вправи в життєдіяльності.
Рухова навичка – це здатність виконувати дію автоматизовано, яка дозволяє акцентувати увагу на умовах та результатах руху. При цьому автоматизм деяких компонентів дії не виключає провідної ролі свідомості під час виконання руху. При формуванні рухових навичок автоматизується не контроль за рухом, а процес виконання деяких елементів його структури. Тому свідоме та автоматизоване у рухових навичках уявляється у діалектичній єдності. Рухова навичка має високу стійкість, покращується точність виконання вправи, удосконалюється її ритм, підвищується роль рухового аналізатора, тобто м'язове почуття займає головне положення у контролі за рухом.
При володінні вправою на рівні навички свідомість учнів виконує пускову (початок руху), контролюючу (фіксація відхилень від правильного виконання вправи), корегуючу (заходи щодо виправлення помилок або виходу із скрутних ситуацій) та гальмівну (активне гальмування руху або перехід до іншої дії) функції.
На стадії формування навички поступово усуваються зайві рухи, удосконалюється міжм'язова координація, рухи стають точнішими у просторі, часі і за зусиллями. Всі рухи відтворюються невимушене, плавно, з високою точністю і стабільно. Формування рухових умінь і навичок має певні психологічні, функціональні і, як наслідок, дидактичні особливості. Відповідно до природних психофізіологічних процесів, які протікають в організмі, під впливом багаторазового повторення фізичних вправ, що вивчаються, будується педагогічний процес управління формуванням рухових умінь і навичок. Суттєве значення у формуванні рухової дії має взаємодія, «перенос» навичок, які були сформовані раніше або формуються паралельно. «Позитивний перенос» навичок — це така взаємодія навичок, за якої раніше сформована навичка полегшує формування наступної навички. «Негативний перенос» навичок — це така взаємодія навичок, за якої раніше сформована навичка ускладнює вивчення наступної навички.
З фізіологічної точки зору кожна навичка має складну систему умовно-рефлекторних зв'язків між органами почуттів, центральною нервовою системою, м'язами та внутрішніми органами. Процес формування рухової навички умовно розподіляється на три етапи. Щоб засвоєна рухова дія була придатна для використання в життєдіяльності, її необхідно вдосконалювати в нестандартних, екстремальних умовах.
39. ЗНАЧЕННЯ ПРАВИЛЬНОЇ ПОСТАВИ. ОЗНАКИ НЕПРАВИЛЬНОЇ ПОСТАВИ. ПРОФІЛАКТИКА ПОРУШЕНЬ ПОСТАВИ.
Розвиток опорно-рухового апарату лежить в основі постави - звичного положення тіла при сидінні, стоянні, ходьбі, яке починає формуватися з раннього дитинства. Нормальною, або правильною, вважається постава, що характеризується помірними природними вигинами хребта, розташованими паралельно і симетрично (без випинання нижнього краю) лопатками, розгорнутими плечима, прямими ногами і нормальними склепіннями стоп. Вона найбільш сприятлива для функціонування рухового апарату і внутрішніх органів.
Неправильна постава негативно позначається на функціях м'язів, суглобів, внутрішніх органів: ускладнюється робота серця, легень, шлунково-кишкового тракту, зменшується життєва ємність легенів, знижується обмін речовин, з'являються головні болі, підвищується стомлюваність, знижується апетит; дитина стає млявим, апатичним, уникає рухливих ігор. Ознаки неправильної постави - сутулість, посилення природних вигинів хребта в грудній області (кифотическая постава) або поперекової області (лордотіческая постава), плоска спина (сплощення природних вигинів), а також сколіоз - бокове викривлення хребта
Розрізняють три ступені порушення постави:
• перший ступінь - змінений лише тонус м'язів, всі дефекти постави зникають, коли людина випрямляється; таке порушення легко виправляється при систематичних заняттях коригуючої гімнастикою;
• другий ступінь - зміни з'являються в зв'язковому апараті хребта і виправляються лише при тривалих заняттях коригуючої гімнастикою;
• третій ступінь - присутні стійкі зміни в міжхребцевих хрящах і кістках хребта; такі порушення за допомогою коригуючої гімнастики не відновлюються.
Велика увага на формування постави дитини робить стан його стоп, форма яких залежить головним чином від стану їх м'язів і зв'язок. При нормальній формі стопи нога спирається на зовнішнє подовжній звід, а внутрішній звід працює як ресора, забезпечуючи еластичність ходи. Якщо м'язи, що підтримують нормальний звід стопи, слабшають, вся навантаження лягає на зв'язки, які розтягуються, зменшуючи склепіння стопи. Сплощення стопи впливає не тільки на її опорну функцію, але на положення тазу і хребта, веде до порушення постави, виникнення болів у стопі, литкових м'язах, колінних суглобах і поперекової області. Зниження амортизаційної функції зводу стопи нерідко призводить до головних болів при стрибках і бігу.
З'явилися в дитячому віці відхилення в поставі можуть надалі призвести до утворення стійких деформацій кісткової системи. Щоб уникнути цього, слід з раннього віку здійснювати профілактичні заходи, що сприяють правильному розвитку опорно-рухового апарату.
Не рекомендується садити і ставити на ніжки дітей першого року життя до того, як вони самі освоять цей навик; при навчанні ходьбі не слід водити дитину за одну ручку, так як його поза стає асиметричною і може призвести до бічного викривлення хребта. Маленькі діти не повинні стояти і сидіти тривалий час, ходити на великі відстані (під час прогулянок та екскурсій), переносити тяжкості. Щоб малюки, граючи в пісок, не сиділи довго на корточках, пісочні ящики слід робити з лавками і столиками. Меблі, якою користуються діти, повинна відповідати їх росту і пропорцій тіла. Треба стежити за правильною поставою дітей під час занять і прийому їжі, ігри, роботи на ділянці, не слід дозволяти їм подовгу стояти з опорою на одну йогу. Не рекомендується використовувати для дітей м'які ліжка або прогинаються розкладачки, одяг, утруднює вільні рухи.
40. НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ПРАВИЛЬНОЇ ПОЗИ СИДІННЯ, СТОЯННЯ, ПІДБІР СТОЛА ТА СТІЛЬЦІВ ПО ЗРОСТУ ДИТИНИ.
Недоліки постави в дошкільників ще не стійкі. Дитина може прийняти правильну позу, якщо їй нагадати про це, але її м'язи, особливо спини й живота, виявляються не в змозі довго утримувати хребет у вертикальному положенні, вони швидко стомлюються. Тому у формуванні правильної постави важливу роль відіграє достатня сила м'язів, а також рівномірний гармонійний їх розвиток.
Велике значення має раціональна поза, що забезпечує стійку і тривалу працездатність.
Варто бути уважним до поз дітей у всіх видах їхньої життєдіяльності, виховувати стійку звичку до правильного положення тіла як в організованих заняттях, так і в самостійних іграх.
Поза за столом під час малювання, розглядання ілюстрацій, під час занять настільно-друкованими іграми повинна бути зручною: лікті обох рук на столі, передпліччя симетрично й вільно (по верхній третині, трохи нижче ліктьових суглобів) лежать на поверхні стола. Плечі перебувають на одному рівні, голова ледве нахилена уперед. Відстань від очей до столу дорівнює ЗО см.
Сидіти дитина повинна з однаковим навантаженням на обидві сідниці, не перекошуючись в один бік. Стопи стоять на підлозі (або на підставці, якщо стілець зависокий для дитини), гомілковостопний, колінний і тазостегновий суглоби утворюють прямий кут. Неприпустимо, щоб діти сиділи, схрестивши ноги або зачепивши їх за ніжки стільця.
Час від часу дозволяються відхилення від зазначеної пози. Це потрібно для відпочинку, деякого розслаблення певних груп м'язів, які беруть участь у підтримці правильного положення. Але відхилення не повинні бути тривалими, щоб вони не перетворилися на стійку звичку й не призвели до небажаних деформацій.
Слід приділяти увагу позі під час сну дошкільника. Найкраще, якщо дитина спить на спині, на невеликій подушці. Сон на боці, особливо «калачиком», зміщує лопатки, здавлює верхні ребра в грудній порожнині, викривляє хребет.
Стояти треба з рівномірним розподілом ваги тіла на обидві ноги. У природному положенні ноги трохи розставлені, так зручніше утримувати рівновагу. Звичка стояти з опорою на одну ногу викликає косе положення тіла, неправильний вигин хребта.
Досить складним є збереження правильної постави під час рухів. М'язи повинні діяти, напружуючись і розслаблюючись, і цим підтримувати рівновагу тіла. Особливо велику участь у цих руках беруть м'язи плечового поясу, спини, шиї, тазу, стегон.
Під час ходьби плечі слід тримати на одному рівні, грудну клітку розправити, лопатки трохи (без напруження) відвести назад, живіт підтягти, дивитися прямо вперед на 3—4 кроки, не опускаючи голови.
Оскільки на формування постави впливають умови навколишнього середовища, батьки мають не тільки контролювати пози дітей під час сидіння,стояння,ходьби.
41. ПЛОСКОСТОПІСТЬ ТА ПРОФІЛАКТИКА
плоскостопість — викривлення стопи, що полягає в опущенні її склепінь, через що вона стає плоскою. Чому стопа стає плоскою? На перший погляд може здатися, що плоскостопість — це проблема власне кістяка проте основною причиною цієї патології є захворювання зв'язок та м'язів, тобто сполучної тканини, яка підтримує ступню. Якщо сполучна тканина є слабкою, то й стопа стає млявою, «розпластаною». Але плоскостопість — це не тільки порушення кістяка. Як правило, воно пов'язане з іншими, хоча й менш вираженими, елементами дисплазії сполучної тканини. Йдеться про легкий ступінь кривошиї, лійкоподібну деформацію грудної клітки. Тому під час огляду фахівець-ортопед зосереджує свою увагу не лише на плоскостопості, а й на стані кістяка загалом.
Симптомами плоскостопості є: - біль після ходьби або фізичних вправ, - втома і набрякання стопи до вечора, - можуть з'явитися головний біль і біль у попереку, - взуття доводиться купувати на розмір більше, - каблуки швидко стоптує з внутрішньої сторони. Причини плоскостопості можуть бути самі різні. - У кого-то воно вроджене, у когось - придбане. - У багатьох жінок і дівчат плоскостопість розвивається через постійне ходіння на високих підборах, особливо якщо туфлі мають гострий ніс. Так, відомо, що у жінок плоскостопість буває в 4 рази частіше, ніж у чоловіків. - Причиною плоскостопості може бути і надмірна вага, який тисне на стопу. - Провокують розвиток плоскостопості і такі хвороби, як цукровий діабет, короткозорість, перегин жовчного міхура, слабкість м'язів і зв'язкового апарату. - Виникає воно і під час вагітності. - Іноді з'являється при тривалому стоянні на ногах, у групі ризику листоноші, продавці, перукарі ... - Чималу роль у розвитку плоскостопості грає спадковість. Профілактика - Для профілактики плоскостопості фахівці рекомендують носити зручне взуття на невеликому каблуці з прямокутним або округлим носком. - Активний спосіб життя підтримує м'язи в належному стані.
Вранці рекомендується робити контрастний душ для ніг. - Увечері ванночки з морською сіллю або зі звичайною. - Рекомендується включати в щоденний раціон молочні продукти, рибу, морепродукти, курагу , печену картоплю, фрукти, овочі. - Не допускати набору ваги. - За містом, на дачі, на березі моря рекомендується ходити по піску, камінцях, траві, хвоїнки. - А вдома у ванній постелити спеціальний масажний килимок. - Слід стежити за своєю ходою, намагаючись ставити ноги паралельно, а при ходьбі спиратися на зовнішній край стопи. - Не зайвими будуть і профілактичні огляди у ортопеда.
42. ВПЛИВ ФІЗКУЛЬТУРИ, ФІЗИЧНОЇ ПРАЦІ НА РОЗВИТОК ТА ЗМІЦНЕННЯ РУХОВОГО АПАРАТУ І ВСЬОГО ОРГАНІЗМУ.
Фізична культура – одна з важливих складових частин загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей із метою гармонійного формування особистості та розвитку активної життєдіяльності.
Брак рухів у житті дітей, недостатній розвиток рухових функцій негативно позначаються на фізичному стані. Низька рухова активність погіршує функціональні можливості систем організму дитини, внаслідок чого виникає неадекватна реакція на навантаження, сповільнюється фізичний розвиток загалом.
Багато лікарів вважають фізичні вправи найкращим природним засобом боротьби з депресією, зняття збудження та пом’якшення м’язів. Вони допомагають зміцнювати здоров’я, продовжувати життя.
Наукові дослідження показали, що під впливом фізичних вправ і ігор діти швидше і краще ростуть. Завдяки посиленню обміну речовин, кров'ю доставляється більше «будівельного матеріалу» і кістки швидше збільшуються як в довжину, так і завширшки. Ще помітніше збільшується об'єм м'язів. Пропорційно збільшуються і розвиваються в результаті занять фізичними вправами і іграми також усі внутрішні органи.
Серце дитини потребує постійного навантаження, інакше його м'язова система проростає жиром, стає в'ялою, рихлою, нездібною до сильних скорочень, погано забезпечує тканини, особливо периферичних органів, киснем. Регулярні заняття фізичними вправами і іграми зміцнюють м'язи людини, у тому числі і сердечний м'яз. Сердечний м'яз тренованої людини з кожним ударом посилає в кровоносні судини значно більше крові, чим у осіб, що не займаються фізичними вправами і іграми.
Кров омиває тканини усього тіла і добре забезпечує їх киснем. У проміжку між двома сильними скороченнями треноване серце довше відпочиває. Таким чином, воно працює економніше, менше втомлюється, стає витривалим. Чим краще треновано серце, тим відносно рідше пульс. Треноване серце добре справляється з тривалою важкою роботою, і, навпаки, серце людини, що веде малорухомий спосіб життя, погано забезпечує периферичні органи, особливо тканини кінцівок, кров'ю. М'язи не отримують необхідної кількості кисню і швидко стомлюються. Людина, з дитячих років, веде малорухомий спосіб життя, послабляє свою серцево-судинну систему, тому він важко переносить фізичні навантаження. Вплив фізичних вправ і ігор на легені також надзвичайно благотворно, особливо якщо заняття проводяться на свіжому повітрі. Організм при цьому вимагає підвищеної кількості кисню, дитина повними грудьми вдихає повітря і так само глибоко видихає, відчуваючи потребу звільниться від вуглекислоти, що рясно виробляється клітинами, і поповнити легені свіжим повітрям.
Це особливо важливо. Коли людина знаходиться без руху, він не дихає повними грудьми, повітря устигає наповнити тільки середню частину легенів і відразу ж видихається. Верхівки легенів працює недостатньо. Ось чому корисні фізичні вправи і ігри. Посилюючи дихання, вони добре вентилюють легені і оберігають дитину від легеневих хвороб, зокрема від туберкульозу.
Крім того, у дитини під впливом фізичних вправ і ігор змінюється об'єм грудної клітки. Груди стають ширше, ребра придбавають велику рухливість, зміцнюються дихальні м'язи. Це веде до збільшення життєвої місткості легенів. Покращується також склад крові. Завдяки щедрому припливу живильного кисню і поживних речовин збільшується кількість червоних кров'яних тілець, що попереджає розвиток недокрів'я.
Фізичні вправи і ігри дуже сильно впливають і на травний апарат. З шлунку і кишковика всмоктується тільки та кількість поживних речовин, яка потрібна організму.
Завдяки фізичним вправам розвиваються м'язи живота. Ці м'язи мають велике значення для здоров'я. Вони беруть участь в диханні, сприяючи глибшому вдиху і видиху. Крім того, напруга м'язів живота сприяє спорожненню кишковика.
Фізичні вправи і ігри добре діють і на нервову систему. Нервові клітини отримують більше поживних речовин, кисню, краще розвиваються і енергійніше працюють.
Шляхом фізичних вправ розвивається також швидкість реакції. Це здатність нервової системи в найкоротший строк передати імпульси м'язу і тим самим змусити її блискавично скоротитися. Цю якість має в сучасній праці важливе значення. Якщо швидкість реакції достатня, то робота йде без напруги; якщо реакція недостатньо швидка, то нервова система, квапливо посилаючи накази м'язам, перенапружується. В результаті настає нервове стомлення.
Заняття фізичними вправами і іграми виробляють почуття ритму, тобто уміння робити ряд рухів в однакові проміжки часу.
Прогулянки, фізичні вправи і ігри після закінчення уроків є хорошим засобом відновлення розумової працездатності.
КРОВ. СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА.
43. ЗНАЧЕННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ. ЗАГАЛЬНА СХЕМА КРОВООБІГУ. ЛІМФА І ЛІМФООБІГ.
Серцево-судинна система головним чином здійснює транспорт крові в замкненій трубчастій системі — кров'яній. До якої відноситься серце-артерії-капіляри-вени-серце. По ній циркулює рідка сполучна тканина — кров. В системі крові задіяні і інші органи, такі як печінка (деактивація токсичних речовин), легені (збагачення киснем крові за допомогою процесу, який називається — вентиляція), кровотворні органи ( постійно замінюють елементи крові, що загинули шляхом апоптозу чи некрозу), ендокринні залози (виділяють в кров гормони). Паралельно з кров'яною системою нерозривно пов'язана і функціонує лімфатична система (капіляри, судини, вузли, протоки і головний лімфатичний колектор — грудна протока, яка впадає в венозну систему) — в якій циркулює тканинна рідина — лімфа.
Кровоносна система забезпечує обмін речовин в організмі. Вона переносить кисень, який зв'язується з гемоглобіном в легенях, гормони, медіатори, виводить продукти обміну — вуглекислий газ , водні розчини азотистих шлаків через нирки.
В серцево-судинній системі виділяють центральний орган — серце, трубки які відводять кров від нього — артерії, трубки, по яких кров іде до серця — вени, і проміжну між ними частину — мікроциркуляторне русло (куди входять артеріоли, капіляри, венули ).
Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в серцево-судинну систему.
Кровообіг відбувається за двома основними шляхами, званими колами: малим і великим колами кровообігу.
Малим колом кров циркулює через легені. Рух крові цим колом починається зі скорочення правого передсерд
Велике коло кровообігу постачає насичену киснем кров до органів та тканин. Ліве передсердя скорочується одночасно з правим і штовхає кров в лівий шлуночок. З лівого шлуночка кров надходить в аорту. Аорта розгалужується на артерії і артеріоли, що дкою, двостулковим (мітральним) клапаном і клапаном аорти.
Таким чином, кров рухається великим колом кровообігу від лівого шлуночка до правого передсердя, а потім малим колом кровообігу від правого шлуночка до лівого передсердя.
Також існують ще два кола кровообігу:
Серцеве коло кровообігу — Це коло кровообігу починається від аорти двома короноїдними серцевими артеріями, по яких кров надходить у всі шари і частини серця, а потім збирається по дрібних венах у венозний вінцевий синус і закінчується венами серця, що впадають у праве передсердя .
Плацентарне — Відбувається по замкнутій системі, ізольованій від кровоносної системи матері. Плацентарне коло кровообігу починається від плаценти, яка є провізорним (тимчасовим) органом, через котрий плід отримує від матері кисень, поживні речовини, воду, електроліти, вітаміни, антитіла і віддає вуглекислий газ і шлаки.
Лімфа і лімфообіг
Крім кровоносної системи в організмі людини є розгалужена сітка судин різного діаметру, яка утворює лімфатичну систему. Основні функції лімфатичної системи: забезпечення повернення рідини в систему кровообігу, утворення лейкоцитів, затримування і знищення мікроорганізмів та інших сторонніх тіл (вироблення імунітету), транспортування жирів від ворсинок кишечнику.
Лімфатична система починається з лімфатичних капілярів, розташованих між клітинами. До них надходить надлишок тканинної рідини, яка фільтрується крізь стінки лімфатичних капілярів і перетворюється на лімфу.
Лімфа — прозора жовтувата рідина, за хімічним складом подібна до плазми крові. Лімфатичні капіляри зливаються в більші лімфатичні судини, які пронизують усі органі і тканини — лімфатичні вени. Ці вени, як і кровоносні, мають клапани, що перешкоджають зворотному руху лімфи, тому вона тече в одному напрямку. Змішуючись з венозною кров’ю, лімфа потрапляє до правого передсердя.
По ходу лімфатичних судин розташовані розширення — лімфатичні вузли ( у паховій ямці, підколінних і ліктьових згинах, у грудній і черевній порожнинах, на шиї), в яких утворюються лімфоцити. Лімфатичні вузли відіграють роль біологічних фільтрів — у них затримуються і знищуються мікроорганізми та інші сторонні тіла, які надійшли в лімфу з тканин. Деякі лімфатичні капіляри розташовані всередині ворсинок кишечнику, і в них надходять жири, які з потоком лімфи потрапляють у кров.
44. СКЛАД ТА ВЛАСТИВОСТІ КРОВІ. ПЛАЗМА КРОВІ. ФОРМЕННІ ЕЛЕМЕНТИ.
Кров — це рідка сполучна тканина, що складається з рідкої міжклітинної речовини — плазми (50–60 %) і формених елементів (40–45 %) — еритроцитів, лейкоцитів та тромбоцитів.
Плазма містить 90–92 % води, 7–8 % білків, 0,12 % глюкози, до 0,8 % жирів, 0,9 % солей. Найбільше значення мають солі натрію, калію та кальцію. Білки плазми виконують такі функції: підтримують осмотичний тиск, водний обмін, надають крові в’язкості, беруть участь у зсіданні крові (фібриноген) та реакціях імунітету (антитіла). Плазма, в якій відсутній білок фібриноген, називається сироваткою.
Крім зазначених вище компонентів, у плазмі містяться амінокислоти, вітаміни, гормони.
Еритроцити — це червоні без’ядерні кров’яні тільця, що мають вигляд двоввігнутого диска. Така форма збільшує поверхню еритроцитів, а це сприяє швидкому і рівномірному проникненню кисню через їх оболонку. В еритроцитах міститься специфічний пігмент крові — гемоглобін. Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку. У 1 мм3 крові є близько 5,5 млн еритроцитів. Функція еритроцитів — транспорт О2 і СО2, підтримання сталості внутрішнього середовища організму. Зменшення кількості еритроцитів і зниження вмісту гемоглобіну призводить до розвитку недокрів’я.
При деяких захворюваннях і втратах крові роблять переливання крові. Кров однієї людини не завжди сумісна з кров’ю іншої. У людей розрізняють чотири групи крові. Групи крові залежать від речовин білкової природи: аглютиногенів (у еритроцитах) і аглютинінів (у плазмі). Аглютинація — склеювання еритроцитів, відбувається тоді, коли в крові одночасно знаходяться аглютиніни і аглютиногени однієї групи. При переливанні крові враховують резус-фактор.
Лейкоцити — це білі кров’яні тільця, що не мають постійної форми, містять ядро і здатні до амебоїдного руху. У крові міститься декілька видів лейкоцитів. У 1 мм3 крові нараховується 5–8 тис. лейкоцитів. Вони утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. Їх вміст збільшується після приймання їжі, при запальних процесах. Завдяки здатності до амебоїдного руху, лейкоцити можуть проникати через стінки капілярів до місць інфекцій у тканинах і фагоцитувати мікроорганізми. Подразниками для руху лейкоцитів є речовини, що виділяються мікроорганізмами. Лейкоцити становлять одну з важливих ланок захисних механізмів організму. Кількість лейкоцитів постійна, тому їх відхилення їх кількості від фізіологічної норми свідчить про наявність захворювання. Систему фізіологічних процесів, що зберігають генетичну сталість клітин, захищають організм від інфекційних хвороб, називають імунітетом. Фагоцитоз і утворення антитіл становлять основу імунітету. Чужорідні для організму хімічні речовини і живі організми, які спричиняють появу антитіл, називають антигенами.
45. ПОНЯТТЯ ПРО ІМУНІТЕТ. ЙОГО РОЛЬ В ЗБЕРЕЖЕННІ БІОЛОГІЧНОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ. ОСОБЛИВОСТІ СКДАЖУ ТА ВЛАСТИВОСТІ КРОВІ У ДІТЕЙ.
Однією з регуляторних систем нашого організму є імунна. Вона сформувалася в процесі еволюції людини для заоезпечення захисту н організму від зовнішньої і внутрішньої біологічної агресії - інфекцій та пухлин. Імунна система також відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу.
Імунітет - здатність організму протидіяти збудникам інфекційних та інвазійних (які спричиняються тваринами) захворювань, а також впливу речовин, які мають антигенні властивості.
Антигени - це чужорідні для організму хімічні речовини, живі організми, здатні спричинити захисну реакцію. Внут рішні антигени - це продукти життєдіяльності самого організму, а зовнішні -сполуки, що входять до складу вірусів, бактерій, паразитичних еукаріотів.
В імунній системі існує багато способів виявлення та знешкодження антигенів. Ці процеси називають імунною відповіддю.
За походженням імунітет можна умовно поділити на вроджений і набутий (мал. 207).
Вроджений імунітет успадковується від батьків і не залежить від того, контактувала раніше людина зі збудником хвороби чи ні. Наприклад, в організмі людини не може паразитувати свиняча аскарида. Вроджений імунітет є неспецифічний. Тобто це вид імунітету, за якого захисні реакції виникають на будь-який антиген.
Механізми вродженого імунітету можна поділити на три категорії. По-перше, цілісність зовнішніх покривів тіла, слизових оболонок дихальних шляхів, травного тракту, стінок кровоносних судин запобігає проникненню в організм і розвитку патогенних організмів. По-друге, в організмі людини захисну функцію здійснює велика кількість біологічно активних речовин. Це і фермент слини лізоцим, захисні білки крові тощо. По-третє, неспецифічний імунітет забезпечують певні типи лейкоцитів, здатних до фагоцитозу.
Набутий (специфічний) імунітет, на відміну від вродженого, формується впродовж життя людини. Він може виникати після перенесення захворювання - активний природний чи після щеплення - активний штучний. Набутий природний пасивний імунітет формується завдяки передачі антитіл від матері до дитини через плаценту. Набутий штучний пасивний імунітет розвивається після введення в організм готових антитіл у вигляді лікувальної сироватки.
Набутий імунітет формується на конкретний антиген. За повторного зараження організм здатний реагувати тільки на нього. Набутий імунітет забезпечують певні групи лейкоцитів (Т-лімфоцити) і антигени. Деякі з лімфоцитів (їх називають клітинами пам’яті), зустрівшись з хвороботворними мікроорганізмами, «запам’ятовують» їхню будову і передають інформацію про цей тип мікроорганізмів наступним поколінням Т-лімфоцитів. Вони захищають організм лише від тих мікроорганізмів, які «запам’ятали». Отже, набутий імунітет включає три етапи: розпізнавання чужорідного (антигенного) об’єкта, інтенсивний поділ клітин, які забезпечують захисні реакції, та імунну відповідь.
Кількість крові відносно маси тіла у дітей більша, ніж у дорослих. У новонароджених цей показник становить у середньому 15 %, у дітей 1-го року життя – 11 %, у дорослих – 7 %.
У новонароджених в'язкість крові вища, ніж у дорослих, але протягом 1-го тижня життя вона досягає величин дорослої людини.
Швидкість осідання еритроцитів у новонароджених мала (0-2 мм/год), з віком вона збільшується (у дітей грудного віку – 2-4мм /год, старшого віку – 4-10 мм/год). Нормальні показники швидкості осідання еритроцитів не повинні перевищувати 14 мм/год.
Гематокрит у новонародженого вищий (55 % ), ніж у дорослих (40-45 %). У дітей грудного віку він становить 35 %, а з 15-річного віку досягає показників дорослих.
Периферична кров новонароджених характеризується підвищеною кількістю еритроцитів і гемоглобіну. У перші 2 дні життя кількість еритроцитів становить 5-7 * 10 у 12 ступені / л, рівень гемоглобіну досягає 180-210 г/л. З 2-го дня життя і до 6-місячного віку рівень гемоглобіну знижується (120-125 г/л), потім починає поступово підвищуватися і у віці 15 років становить 130-140 г/л. Нижня межа цього показника для дітей віком до 5 років – 110 г/л, старше ніж 5 років – 120 г/л. У дітей перших місяців життя переважає HbF (70 %), HbА (30 %). Для еритроцитів новонародженого характерна гіперхромія, пойкіло- і анізоцитоз, наявність нормоцитів, еритробластів. Кількість ретикулоцитів збільшена (до 40 %о), у грудному віці – 5-10 %о, після 1 року життя – до 5 %о.
На час народження в дітей спостерігається фізіологічний лейкоцитоз (до 30 * 10 у 9 ступені / л), потім кількість лейкоцитів зменшується і до 2-річного віку становить 8-9 * 10 у 9 ступені / л. У новонародженого в крові відзначається 60-65 % нейтрофілів і 25-30 % лімфоцитів. Починаючи з 2-го дня життя кількість нейтрофілів зменшується, а лімфоцитів збільшується. На 5-6-й день відбувається перший перехрест, коли кількість нейтрофілів і лімфоцитів стає однаковою. Далі кількість лімфоцитів збільшується до 60-65 %. Згодом спостерігається поступове зниження кількості лімфоцитів і підвищення нейтрофілів. У віці 5-6 років відбувається другий перехрест, після чого лейкоцитарна формула поступово наближається до формули дорослих.
Кількість тромбоцитів у дітей не залежить від віку і статі й дорівнює 150-400 * 10 у 9 ступені / л.
46. ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІЙ КРОВОТВОРЕННЯ. НЕДОКРІВЯ ТА ЙОГО ПРОФІЛАКТИКА У ДІТЕЙ.
Кровотворення в новонароджених відбувається в червоному кістковому мозку всіх кісток. Кістковий мозок багатий на гемоцитобласти, а в лімфатичних вузлах є багато великих лімфоцитів. У печінці є ще рештки зародкового кровотворення. Вважають, що в післязародковому періоді кістковий мозок продукує еритроцити, гранулоцити, тромбоцити і моноцити.
У лімфатичних вузлах, селезінці, фолікулах і пейєрових бляшках кишечника, а також інших лімфоїдних утворах продукуються лімфоцити. У грудних дітей лімфатичні вузли відносно великі. Це позначається на складі крові, в якій є молоді форми еритроцитів і лейкоцитів.
У 6 міс. вже починається перетворення кісткового мозку в жировий, що особливо чітко видно до 4-6 років. У 12-15-річних дітей кровотворення відбувається так, як і в дорослих – у кістковому мозку груднини, ребрах, у хребцях, а також на кінцях трубчастих кісток.
У новонароджених дітей кров становить 10,5-19,5% ваги тіла, у немовляти – близько 9-12,5%, а в дитини шкільного віку – 7%. На 1 кг ваги в новонароджених припадає 150 г крові, у грудних дітей – 110 г, у дітей молодшого шкільного віку – 70 г, у дітей старшого шкільного віку – 65 г.
Гемоглобін новонароджених має здатність поглинати кисню більше, ніж гемоглобін дорослих. Це сприяє посиленому обміну і росту малят, особливо в 2 роки, коли кисень поглинається максимально. З трьох років поглинання кисню відбувається так, як і в дорослих.
У новонароджених кількість гемоглобіну дорівнює 110-145%; на 100мл крові припадає 17-25 г гемоглобіну. На кінець першого місяця вміст гемоглобіну зменшується. Після 1-го року вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів збільшуються. У більшості дітей 7-12 років (хлопчиків і дівчат) весною гемоглобіну більше, ніж восени; правда, у деяких дітей кількість гемоглобіну зменшується; збільшення гемоглобіну і еритроцитів пояснюється нестачею кисню внаслідок порушення газообміну.
У крові новонародженої дитини кількість еритроцитів у перші два дні доходить до 5-7 млн., а на 14-й день зменшується до 4 млн. в 1 мм3. Кров дітей віком від 2 до 6 років містить 72-80% гемоглобіну, 4-4,5 млн. еритроцитів, а кількість лейкоцитів поступово зменшується. Характер лейкоцитарної формули дитини змінюється: кількість лімфоцитів поступово зменшується, а нейтрофілів – збільшується.
У крові 6-14-річних дітей гемоглобіну є 78-86%, еритроцитів – 4,5-4,8 млн.. Лейкоцитарна формула характеризується дальшим збільшенням кількості нейтрофілів і зменшенням лімфоцитів; у 14 років нейтрофілів є 60-65%, а лімфоцитів – 25-30%. Кров підлітків 14-18 років містить 80-97% гемоглобіну (за матеріалами деяких дослідників – 60-75%), еритроцитів — 4,5-5 млн., лейкоцитів – 6000-7500. Кількість гемоглобіну, еритроцитів і лейкоцитів остаточно встановлюється після статевого дозрівання. У 3-10 років помітно збільшуються лімфатичні вузли. З віком дедалі більше виявляється їх важлива роль в імунітеті.
Анемія, або як його ще називають, недокрів'я - захворювання, пов'язане з пониженим вмістом в крові гемоглобіну та еритроцитів (відомих так само як червоні кров'яні тільця). В результаті, кров переносить мало кисню, для нормальної життєдіяльності клітин і функціонування організму. Причин анемії багато. Трапляється, що діти вже народжуються з такими змінами у складі крові. Недокрів'я часто спостерігається у дітей, народжених раніше строку і пов'язано це з тим, що їх організм ще не зовсім підготовлений до нормальної позаутробного життя. Вроджена анемія у дітей може спостерігатися при несумісності материнської крові з кров'ю малюка. На щастя, вроджені захворювання крові зустрічаються вкрай рідко.
Найчастіше, анемія є наслідком негативного впливу різних зовнішніх факторів. До них відносяться: неправильне або неповноцінне вигодовування, крововтрати, отримані в результаті травм, невідповідні санітарно -гігієнічні умови в будинку у дитини, а так само зараження глистами. Тому дуже важлива профілактика захворювання. Найбільш частою причиною, яка призводить до розвитку недокрів'я у дітей є дефіцит заліза в раціоні. У грудничка, анемія може розвинутися, якщо його занадто рано переведуть на годуванням коров'ячим молоком, і якщо при цьому йому не будуть вводити продукти або харчові добавки містять залізо. До розвитку захворювання у дітей так само може привести дефіцит фолієвої кислоти.
До недокрів'я в будь-якому віці може призвести рясна крововтрата. Це може бути у випадку поганий згортання крові або при нестачі вітаміну К в організмі теж можуть з'явитися симптоми захворювання.
профілактика захворювання До основних методів профілактики анемії можна віднести: • годування грудьми, як мінімум до 1 року. У разі неможливості грудного вигодовування, дитина повинна отримувати адаптовану молочну суміш, підібрати яку допоможе педіатр. Так само дуже важливо своєчасне введення прикорму;
• регулярні та тривалі прогулянки на свіжому повітрі; • по можливості потрібно уникати будь-яких контактів з хворими людьми.
Так само дуже важливо дотримуватися гігієнічний режим, своєчасно позбавлятися від глистів і лікувати рахіт. Клініка захворювання при анемії розвивається дуже повільно. І часто хвороба діагностується зовсім випадково, після проведення клінічного аналізу крові, зробленого абсолютно з іншої причини.
47. СЕРЦЕ, ЙОГО БУДОВА ТА РОБОТА
Серце людини розташоване в грудній клітці. Це чотирикамерний порожнистий м’язовий орган, що безперервно працює протягом усього життя.
Серце розділене суцільною перегородкою на дві не сполучені одна з одною половини — праву і ліву. У свою чергу, кожна з них розділена на два відділи: у верхній частині розташовується передсердя, у нижній — шлуночок.
У праве передсердя впадають верхня і нижня порожнисті вени — дві найбільші вени, по яких у серце надходить венозна кров з усіх частин тіла. У ліве передсердя впадають чотири легеневі вени, по яких надходить артеріальна кров з легень.
Кожне передсердя з’єднане з відповідним шлуночком отвором, по краях якого розташовуються стулкові клапани, що забезпечують рух крові тільки в одному напрямку — з передсердь у шлуночки.
Від правого шлуночка відходить легенева артерія, по якій венозна кров поступає в легені. З лівого шлуночка виходить аорта, що несе артеріальну кров до всіх органів і частин тіла. Між правим шлуночком і легеневою артерією та лівим шлуночком і аортою є півмісяцеві клапани, що забезпечують рух крові в одному напрямку — з шлуночків в аорту і легеневу артерію.
Передсердя і шлуночки скорочуються і розслаблюються ритмічно у строго визначеній послідовності. Скорочення передсердь, скорочення шлуночків і загальне розслаблення серця складають серцевий цикл. Він починається зі скорочення передсердь, під час якого шлуночки серця розслаблені, стулкові клапани відкриті, півмісяцеві клапани закриті. В результаті скорочення передсердь кров, що міститься в них, надходить у шлуночки.
Скорочення передсердь змінюється їхнім розслабленням; потім починається скорочення шлуночків, на початку якого півмісяцеві і стулкові клапани залишаються закритими. В міру скорочення шлуночків тиск всередині них підвищується і стає більшим порівняно з рівнем тиску в порожнинах передсердь; у результаті кров спрямовується в бік передсердь. Одночасно з цим півмісяцеві клапани відкриваються і кров поступає в аорту і легеневу артерію.
Як тільки кров виштовхується з серця в судини, починається розслаблення шлуночків і, водночас, процес загального розслаблення серця. У цей період всі клапани залишаються закритими, кров вільно поступає з вен у передсердя. Однак, як тільки тиск у шлуночках стає трохи меншим тиску крові, що зібралася в передсердях, стулкові клапани знову відчиняються, пропускаючи кров у шлуночки. Потім усі фази руху крові в серці повторюються.
Серце може мимовільно ритмічно скорочуватися. Така здатність ритмічно скорочуватися без зовнішніх подразників під впливом імпульсів, що виникають у ньому самому, називається автоматією серця. Головний центр утворення автоматичних імпульсів — м’язові клітини, розташовані у правому передсерді.
Робота серця перебуває під постійним контролем центральної нервової системи. Через рецептори, розташовані всередині порожнин самого серця і в стінках великих кровоносних судин, інформація про коливання тиску в серці і судинах і т. д. передається в центри, розташовані в довгастому і спинному мозку, звідти по нервових волокнах до серця йдуть зворотні команди.
Існують два типи нервових впливів на серце: одні з них знижують частоту скорочень серця, інші — збільшують її. Нервові імпульси, що послаблюють роботу серця, передаються парасимпатичними нервами, а ті, що підсилюють його роботу — симпатичними.
Робота серця змінюється зі зміною умов зовнішнього середовища і стану самого організму. Поряд із нервовими впливами існує механізм гуморальної регуляції серцевої діяльності — за допомогою хімічних речовин, що постійно надходять у кров. Речовиною, що гальмує роботу серця, є ацетилхолін; адреналін, навпаки, підсилює роботу серця. Збільшення в крові вмісту солей калію пригнічує, а кальцію — підсилює роботу серця.
48. РУХ КРОВІ У СУДИНАХ. АРТЕРІЇ,ВЕНИ, КАПІЛЯРИ
Артерії – циліндричні трубки по яких кров тече від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються з трьох шарів:
1.Зовнішньої – сполучнотканинної оболонки.
2.Середнього – гладкі м’язеві волокна між якими є еластичні волокна.
Гладкі м’язові волокна скорочуючись та розслаблюючись. Звужують та розширюють артерії, таким чином регулюють потік крові в них. Еластичні волокна надають артеріям пружних властивостей.
Періодичне вштовхування крові шлуночком завдяки пружності артерій перетворюється в безперервний рух крові по судинах.
Зовнішній і середній шари мають і колагенові волокна, які здійснюють опір при розтягненні судин.
1.Внутрішній – ендотемальний шар.
Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні артерії) мають товсті стінки, тому витримують великий тиск крові. Дрібні артерії – артеріоли, середній шар містить тільки гладкі м’язи.
Вени – збирають кров від органів і несуть її до серця. Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон (стінки тонші, діаметр більший). Менш еластичні і легко розтягуються. Мають півмісяцеві клапани (за винятком порожнистих), які забезпечують течію крові тільки в одному напрямку (до серця)
Кров у венах тече під невеликим тиском тому на рух крові у венах великий вплив здійснюють оточуючі тканини, особливо скелетні м’язи. Крім того, руху крові до серця сприяє розтягування порожнистих вен у грудній клітці під час вдиху.
Венули – дрібні вени.
Капіляри – найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах між артеріями і венами. Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами. Тонка стінка капілярів утворена лише одним шаром плоских ендотеліальних клітин. Через неї легко проходять гази крові, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби).
Багато капілярів в залозах, мозку; мало в сухожиллях.
Капіляри можуть відкриватись і закриватись, змінюючи кровопостачання тканин.
Рух крові по судинам, кров’яний тиск в них. Пульс.
Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини.
Ритмічна робота серця створює і підтримує різницю тиску в судинах. Під час скорочення серця кров під тиском виштовхується в артерії. За час проходження крові по судинах енергія тиску витрачається. Тому тиск крові поступово зменшується. В аорті він найвищий 120-150 мм.рт.ст., в артеріях – до 120 мм.рт.ст., в капілярах до 20, а в порожнистих венах від 3-8 мм.рт.ст. до мінімального (-5) (нижче атмосферного). Згідно з законами фізики рідина рухається від ділянки з вищим тиском до ділянки з нижчим.
Артеріальний кров’яний тиск не є сталою величиною. Він пульсує в такт із скороченнями серця
49. РЕГУЛЯЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Діяльність серця регулюється двома парами нервів: блукаючими і симпатичними. блукаючі нерви беруть початок у довгастому мозку і гальмують серцеву діяльність, симпатичні нерви відходять від шийного симпатичного вузла, посилюють кожне серцеве скорочення.
Пристосування діяльності серцево-судинної системи до умов, у яких перебуває організм, здійснюється нервовим і гуморальним механізмами. Нервові впливи передаються по відцентрових нервах. Подразнення викликають у закінченнях доцентрових нервів збудження, яку передається в ЦНС, і звідти по блукаючому або симпатичному нерву досягає серця. Відцентрові нерви серця одержують імпульси не тільки із довгастого мозку, а й від інших відділів ЦНС, у тому числі від кори великого мозку.
Рецептори судинних рефлексогенних зон збуджуються при підвищеному тиску крові в судинах, тому їх називають барорецепторами. Збудження, що виникло в рецепторах, по волокнах аортального нерва досягає довгастого мозку. Рефлекторно підвищується тонус ядер блукаючих нервів, що приводить до гальмування серцевої діяльності, внаслідок чого частота і сила скорочень зменшується. Тонус судинозвужувального центра при цьому знижується, що спричиняє розширення судин внутрішніх органів.
На діяльність серця і судин впливають хімічні речовини, що є в крові. Збільшення концентрації іонів калію гальмує роботу серця, а збільшення іонів кальцію веде до посилення серцевої діяльності.
До судинозвужувальних речовин належить адреналін, вазопресин тощо. Адреналін, норадреналін спричиняють звуження артерій і капілярів, крім вінцевих судин і судин мозку, які під їх дією розширюються. Вазопресин, що виробляється гіпофізом, спричиняє звуження лише капілярів, не впливаючи на просвіт інших судин.
До судинорозширювальних речовин належать ацетилхолін, гістамін та інші. Ацетилхолін, що утворюється в нервових закінченнях парасимпатичних нервів, сприяє розширенню дрібних артерій, гістамін – капілярів. Виробляється гістамін в працюючих м’язах, у стінках органів травлення.
50. ЗАПАСНІ СИЛИ СЕРЦЯ. ТРЕНУВАННЯ СЕРЦЯ ДИТИНИ.
Запасні сили серця. Хвилинний об'єм крові, що викидається серцем в аорту, різко змінюється в залежності від потреби організму в кисні. Так, при швидкому бігу, при важкій фізичній праці потреба в кисні підвищується принаймні в 6-8 разів. Під час сну, навпаки, споживання кисню знижується. Збільшити хвилинний обсяг, а отже, посилити свою роботу серце може двома шляхами: почастішанням скорочень і підвищенням систолічного обсягу.
Серце людини, яка веде малорухливий спосіб життя і не звик до фізичної праці, лише в дуже малому ступені може змінювати обсяг скорочень. Воно збільшує свою роботу майже виключно шляхом почастішання скорочень, що веде до різкого вкорочення серцевих циклів. Так, при 160-180 скорочення в хвилину на частку кожного циклу припадає менше 0,4 секунди. При такому темпі скорочення шлуночків триває етрль короткий час, що вони не встигають розвинути повну силу і вигнати всю розташовану в них кров. До того ж пауза, під час якої серце відпочиває і наповнюється кров'ю, майже зовсім від 'сутствует. В результаті слабшає робота серцевого м'яза і зменшується наповнення серця кров'ю, що притікає з вен.
Збільшення систолічного обсягу відбувається за рахунок більшого розширення шлуночків під час діастоли. Межа, до якого може збільшитися місткість шлуночків під час діастоли, становить величину запасних, або резервних, сил серця .:
Підвищення запасних сил досягається шляхом тренування серця, іншими словами, частим пред'явленням серцевому м'язі підвищених вимог. Рухливий спосіб життя, фізична робота, заняття гімнастикою, спортом - все це зміцнює серцевий м'яз, робить її більш товстої і більш розтяжне.
Тренування дитячого серця. Кожна м'яз стає товщі і сильніше, якщо вона багато працює: товщина волокон непрацюючої м'язи зменшується, сила її скорочень знижується. Серцевий м'яз завжди працює, що, безсумнівно, повинно сприяти збереженню сили її скорочень. Протягом перших двох років життя спостерігається швидке зростання тіла, збільшення довжини кровоносних судин і особливо кількості капілярів, а також посилення рухової активності дитини. Все це пред'являє до серця підвищені вимоги: воно повинно сильніше сокращагься. Така природна тренування сприяє тому, що серце інтенсивно росте і значно збільшується сила його скорочень, про що свідчить підвищення систолічного кров'яного тиску.
Поки дитина здорова, природна тренування його серця в достатній мірі задовольняє потреби організму. Однак запасні сили серця дитини далеко не завжди можуть забезпечити різко підвищені потреби організму при захворюваннях. У дітей не тільки грудного, а й дошкільного віку навіть такі захворювання, які-.е у дорослих протікають майже при нормальній температурі (наприклад, розлади кишечника, запалення верхніх дихальних шляхів), викликають сильне підвищення температури і пред'являють серцю дуже велике навантаження, що веде до ослаблення його діяльності. Причиною порушення серцевої діяльності може бути хронічний нежить, запальні процеси в вухах, нирках та інших органах і навіть глисти, якщо вони тривалий час перебувають в організмі.
Ослабленням або порушенням серцевої діяльності після перенесеного захворювання пояснюється блідість, млявість, легка стомлюваність, мала рухливість дитини, що нерідко супроводжується прискореним пульсом і задишкою. Особливо часто серце страждає від повторних захворювань на ангіну, від хронічного запалення мигдалин (тонзиліту), вірусного грипу, скарлатини. Наслідком цих хвороб може бути ревматичне захворювання серця (ревмокардит), яке веде до змін у внутрішній оболонці серця - ендокардит, серцевому м'язі, клапанах серця. Ревмокардит - найбільш часта причина вад серця у дітей та підлітків.
51. АЛЕРГІЯ ТА АНАФІЛАКСІЯ.
Алергія – збочене реагування тваринного організму на повторне введення чужорідних білків, мікробів, вірусів, мікробних отрут або інших речовин. Це складна следовая реакція нервової системи як захисного, так і патологічного характеру після введення згаданих алергенів.
Алергія проявляється у двох формах. По-перше, у вигляді набутого імунітету. При цьому організм, який раніше сильно реагував на введення невеликих кількостей даного мікроба або невеликих доз мікробного отрути, при повторних введеннях реагує слабкіше або перестає реагувати, набуваючи несприйнятливість. По-друге, вельми часто алергія проявляється у вигляді посиленого реагування при повторних введеннях чужорідного білка, сироватки, мікробів або мікробного отрути – анафілаксії. У цьому реагуванні є як захисні, так і патологічні явища.
Анафілаксія виражається в тому, що абсолютно нешкідливе перше введення невеликої кількості або дози мікробів, речовин або сироватки різко підвищує реакцію тваринного організму на такі ж повторні введення. Це перше введення сенсибилизирует організм, т. з. підвищує збудливість нервової системи. Первісна доза, що викликає сенсибілізацію, називається сенсибилизирующей, а вторинна доза, що викликає захворювання або смерть, називається роздільною. Порушення функцій організму (задишка, блювота, судоми та ін) при введенні роздільною дози позначаються як анафілактичний шок. Цей шок обумовлений порушенням функцій нервової системи і пов’язаний з утворенням продукту білкового розпаду – гістаміну.
Сенсибілізація настає через 10-12 днів і досягає найбільшого ступеня через 3-4 тижні після введення невеликої сенсибилизирующей дози. Якщо організм оговтався від анафілактичного шоку, то накуповує десенсибілізація – організм реагує так само, як і до сенсибілізації.
Підвищена реакція організму відзначається і у випадках, близьких до анафілаксії. Наприклад, у вигляді сироваткової хвороби, яка спостерігається при лікуванні дифтерії та інших заразних хвороб; у вигляді кропивниці – появи на шкірі сверблячих пухирів при вживанні їжі, нешкідливою для інших людей (раки, суниця, гриби, яйця, риба, консерви та ін).
ОРГАНИ ДИХАННЯ
52. ЗНАЧЕННЯ ДИХАННЯ. БУДОВА ОРГАНІВ ДИХАННЯ.
Дихання — загальна ознака усіх живих організмів. Це один з основних процесів обміну речовин і енергії, унаслідок якого відбувається надходження в організм О2 і вивільнення СО2 (зовнішнє дихання), а також використання О2клітинами та тканинами для окислення органічних речовин із вивільненням енергії, необхідної для життєдіяльності (клітинне або тканинне дихання).
Дихальна система здійснює газообмін між організмом і навколишнім середовищем, є важливим фактором теплорегуляції, виконує функцію виділення. Дихальна система містить голосовий апарат (гортань).
Будова і функції органів дихання
Систему органів дихання людини становлять повітроносні шляхи та легені.До повітроносних шляхів належать: носова порожнина, носоглотка, гортань,трахея і бронхи. Носова порожнина розділяється кістково-хрящовою перегородкою на праву і ліву половини, у кожній з яких є звивисті носові ходи. Слизова оболонка, що вистилає носову порожнину, густо вкрита війками, пронизана кровоносними судинами і залозами. Повітря, що надходить у носову порожнину, очищається, зігрівається, зволожується і знезаражується.
З носової порожнини повітря потрапляє в носоглотку, а потім у гортань.Гортань має вигляд лійки, стінки якої утворені кількома хрящами. Між хрящами по обидва боки гортані є слизові складки — голосові зв’язки, між якими утворюється голосова щілина. Коливання зв’язок при проходженні між ними повітря забезпечує утворення звуку. Його підсилюють ротова і носова порожнини, а також глотка. Зверху вхід до гортані прикриваєтьсянадгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи.
Із гортані вдихуване повітря проходить у трахею, що має вигляд трубки. Її передня стінка утворена хрящовими півкільцями, з’єднаними між собою зв’язками й м’язами. Задня м’яка стінка трахеї прилягає до стравоходу і не заважає проходженню їжі. Трахея розгалужується на два бронхи, що входять у праву і ліву легені. У легенях бронхи багаторазово поділяються, утворюючи так зване бронхіальне дерево. Найтонші бронхи — бронхіоли — закінчуютьсяальвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі пухирці, абоальвеоли. Альвеоли утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи — повітроносну. Легеневі пухирці утворюють губчасту масу, яка формує легені. Легені заповнюють усю грудну порожнину, за винятком місця, зайнятого серцем, кровоносними судинами, повітроносними шляхами і стравоходом.
Легені — парний орган. Зовні вони вкриті сполучнотканинною оболонкою —легеневою плеврою. Внутрішню стінку грудної порожнини вистилає пристінковаплевра. Герметична плевральна порожнина між легенями й пристінковою плеврою зволожена, і в ній немає повітря. Основна функція легень — забезпечення газообміну між зовнішнім середовищем та організмом.
Газообмін у легенях відбувається внаслідок ритмічних дихальних рухів —вдиху і видиху. У легенях відсутня м’язова тканина; дихальні рухи здійснюються за допомогою міжреберних і грудних м’язів та діафрагми. Під час вдиху, завдяки підняттю ребер і опусканню діафрагми, об’єм грудної порожнини збільшується. Одночасно із збільшенням об’єму грудної порожнини розширюються і легені. Під час видиху відбувається розслаблення зовнішніх міжреберних м’язів, опускання ребер і підняття купола діафрагми; об’єм грудної клітки і легень зменшується.
Нейрогуморальна регуляція забезпечує ритмічне чергування вдиху і видиху, зміни частоти та глибини дихальних рухів. Нервові механізми дихання забезпечуються дихальним центром, що міститься в довгастому мозку та руховими нервами, ядра яких розміщені в спинному мозку. Основним гуморальним фактором регуляції дихання є концентрація СО2 в крові (підвищений вміст СО2 викликає збільшення глибини та частоти дихання).
53. ДИХАЛЬНІ РУХИ. ЖИТТЄВА ЄМНІСТЬ ЛЕГЕНІВ. ДИХЛЬНИЙ ОБЄМ
ДИХАЛЬНІ РУХИ
Перший етап дихання здійснюється шляхом чергування вдиху (інспірації) і видиху (експірації). При вдиху порція повітря надходить у легені, а при видиху - виводиться з них. Повітря переміщується унаслідок поперемінного збільшення і зменшення розмірів грудної порожнини й легенів, що містяться у ній. Розміри грудної порожнини змінюються під час руху ребер і сплощення діафрагми. Ребра, утворюючи рухомі сполуки з тілами й поперечними відростками хребців, під час свого руху обертаються навколо осей, що проходять через місця фіксації. Вісь обертання для верхніх ребер майже поперечна й тому під час їхнього руху збільшуються передньозадні розміри грудної порожнини. Вісь обертання нижніх ребер більш сагітальна й під час їхніх рухів змінюються переважно бічні розміри грудної порожнини. Можлива амплітуда рухів залежить від сили скорочення м'язів. Але в такому разі певну роль відіграють рухливість з'єднань передніх кінців ребер із грудниною, еластичність ребрових хрящів. Так, вікове зменшення еластичності хрящів утруднює виконання дихальних екскурсій грудної клітини.
Життєва є́мність легень -це максимальна кількість повітря . ЖЄЛ є одним з основних показників стану апарату зовнішнього дихання, широко тим, що використовуються в медицині.
Разом із залишковим об'ємом, тобто об'ємом повітря, що залишається в легенях після найглибшого видиху, ЖЄЛ утворює загальну ємність легенів (ЗЄЛ). В нормі ЖЄЛ становить близько 3/4 загальної місткості легенів і хазмінювати глибину свого дихання. При спокійному диханні здорова доросла людина використовує невелику частину ЖЄЛ: вдихає і видихає 300–500 мл повітря (так званий дихальний об'єм). При цьому резервний об'єм вдиху, тобто кількість повітря, яка людина здатна додатково вдихнути після спокійного вдиху, і резервний об'єм видиху, рівний об'єму повітря, що додатково видихається після спокійного видиху, складає в середньому приблизно по 1500 мл кожний. Навіть після найглибшого видиху в легенях залишається ще близько 800 - 1700 см3 повітря, так званий залишковий повітря.Залишковий та резервний повітря постійно заповнюють альвеоли легень при спокійному диханні. Це так зване альвеолярне повітря. Обсяг його дорівнює 2500-3500 см3 Під час фізичного навантаження дихальний об'єм зростає за рахунок використовування резервів вдиху і видиху. Інспіратора та експіраторна ємкість легень може бути збільшена шляхом тренування . Тому наприклад у тренованых осіб ЖЄЛ може сягати 6000-7000 мл. Життєву ємність легень визначають за допомогою спірометра .
Дихальний об’ єм (ДО) - це об’єм вдихуваного повітря при кожному дихальному циклі . У нормі ДО дорівнює 400-800 мл. Хвилинний об’ єм дихання (ХОД) - це об’єм повітря, вентильований легенями за 1 хв. У нормі ХОД складає від 4 до 11 л/хв.
54. РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ