Формування професійної майстерності фахівця-юриста.
Як фахівець-професіонал, юрист повинен володіти фундаментальними і спеціальними юридичними знаннями, бути переконаним у верховенстві права і необхідності дотримання законів, а також вміло користуватися знаннями і юридичними засобами з метою захисту прав людини. Фахівець-юрист – це людина нутрішньої самодисципліни, яка ніколи не дозволить собі поверхневого відношення до справи. Сучасні економічні та соціально-політичні перетворення в Україні, розвиток законодавчої бази висувають нові вимоги до підготовки юристів. Назріла проблема формування професійно підготовленої особистості, здатної кваліфіковано розв’язувати складні завдання по впровадженню в суспільство нового законодавства. Юрист-фахівець повинен бути носієм якостей громадянина України і одночасно охоронцем інтересів своєї держави.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 року № 507 “Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями” у нашій державі здійснюється підготовка юристів за спеціальністю “правознавство”. Фахівець вказаного напряму повинен бути досить широкопрофільним, його можна використовувати у правоохоронних органах, органах державної виконавчої влади як юрисконсульта, працівника нотаріальних контор тощо. Але уявляючи собі складність юридичних професій, напрошується думка, що розв’язати таке досить складне завдання не під силу жодному вузу, неможливо задовольнити всі напрями спеціалізації. На думку багатьох вчених-юристів, умови сучасного стану розвитку нашої держави вимагають, щоб навчальний процес у вузах, які здійснюють підготовку юристів, будувався з урахуванням спеціалізації. Це в першу чергу дозволило б розкрити потенційні можливості кожного студента, забезпечити високий рівень професійної підготовки, а також скоротити термін соціальної та психологічної адаптації. Необхідно, щоб випускники вузів були готовими до виконання своїх професійних обов’язків на належному рівні.
Не менш важливим аспектом професійної підготовки фахівця-юриста є його загальна культура. Важливим тому, що професія юриста полягає у його спілкуванні з іншими представниками суспільства, у обставинах, які часто характеризуються своєю винятковістю і конфліктністю. В подібних ситуаціях юристу необхідно проявити стриманість і такт, слідкувати за пристойністю своєї поведінки і мови. У будь якому випадку юрист-фахівець є представником держави і права, і повинен так спрямовувати свою діяльність, щоб підвищувати їх авторитет. Для вирішення цих питань юристу необхідна вольова регуляція своєї діяльності, яка виражається в системі вольових психічних станів: ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та інших. Ці вольові стани проявляються у своїй сукупності на протязі всієї діяльності, стаючи ведучими на її окремих етапах. Наприклад, вибір цілі пов’язаний із станом цілеспрямованості, прийняття рішення – із станом рішучості а виконання рішення – із станом наполегливості тощо.
Крам загальної культури необхідними чинниками становлення юриста як професіонала буде:
правова культура юриста. Правова культура взагалі – це система правових цінностей (форм, норм, принципів та інститутів), уявлень і установок, які відповідають досягнутому рівню правового розвитку людства, суспільства і особистості. Правова культура юриста – це система професійно-правових знань та вмінь, які характеризують високу ступінь правового розвитку особистості і її вплив на правову культуру суспільства завдяки практичній юридичній діяльності у суворій відповідності до закону. Складовими правової культури юриста виступають правова освіченість (поінформованість), повага до права, впевненість в його необхідності, а також вміння користуватися правовими засобами – законами та іншими актами, проявляти правову активність, узгоджувати свою поведінку з вимогами правових норм;
політична культура юриста – це обумовлені політичними знаннями, вмінням, цінностями і втілені на практиці правила (норми) його поведінки як суб’єкта політичної влади, що виражаються у його світоглядній орієнтації, відношенні до влади і відношенні до політичних явищ;
економічна культура юриста – це система економічних знань та вмінь, яка дозволяє йому реалізувати економічні права та економічно обґрунтовано виконувати свої професійні обов’язки. До економічних прав належать: а) право приватної власності; б) право на підприємницьку діяльність; в) право громадян на користування як природними об’єктами права власності народу, так і об’єктами права державної і комунальної власності;
інформаційна культура юриста, яка є обумовленим рівнем розвитку інформаційного суспільства система знань та вмінь юриста у сфері інформаційних та інформаційно-правових відносин, які використовуються для забезпечення його практичної діяльності і надання різноманітних правових послуг у суспільстві. Інформаційна культура юриста має два аспекти: інформаційно-технологічний (знання національних та глобальних комп’ютерних сітей, в тому числі Інтернету, їх використання) та інформаційно-правову (своєчасна поінформованість щодо найновіших законів та інших правових актів, вміння донести їх до клієнта;
естетична культура юриста – це система естетичних почуттів, знань та вмінь, які виражають ступінь оволодіння прекрасним і які проявляються в поведінці юриста у процесі виконання ним професійних повноважень. Естетична культура юриста виражає ступінь естетичних знань, усвідомлення їх цінності та необхідності та вміння їх використовувати у професійно-правовій діяльності;
службовий етикет юриста – сукупність сталих правил, які стосуються зовнішнього прояву відносин між людьми (манери, форми звертання і вітання, одяг тощо) а також правил ввічливої і належної (у відповідності з статутом) поведінки в службовому колективі. Виражається етикет у системі правил прояву поваги, чітко класифікує порядок відносин з посадовими особами у відповідності до їх рангу (до кого і як слід звернутися), правил поведінки у різних ділових колах;
становлення юриста як особистості. Формування особистості юриста є складним процесом перетворення вимог сучасного законодавства, відповідних відомчих настанов, а також моральних, психологічних, політичних та естетичних норм в переконання, звички, особисті якості, навички та вміння у відповідності до його спеціалізації. Є очевидним, що підвищення якості праці юриста є неможливим без врахування індивідуальних особливостей його особистості і відповідності особистих якостей об’єктивним вимогам юридичної професії.