Проблеми співвідношення етики і права.
У етики і права одні і ті самі джерела. Це звичаї, традиції, релігія. Звичаї, по суті, і є звичаєвим правом. Однак із того самого часу, відколи зовнішня сторона життєдіяльності людини відокремилась від її внутрішнього духовного світу, розпочалось суперництво норм двох типів – етики (моралі) і права. Право відповідало за зовнішню сторону, поведінку, а етика – за внутрішню. Незважаючи на протиборство між ними, правова норма живе тільки завдяки її етичному, моральному змісту. Як тільки цей зміст зникне, правова норма перестане існувати де-факто. Якраз цим і пояснюється існування так званих “порожніх” законів. Тому, як це не парадоксально, право зацікавлено у збереженні морального клімату, етичних цінностей, які його живлять.
Загострюється конфлікт правового та етичного в епохи тоталітарного насилля над людиною, у випадку, коли інтереси держави входять у протиріччя з природними цінностями людини. Виходом із цього конфлікту буде зміна права (як штучної конструкції), пристосування його до людини, створення ситуації, коли інтереси людини переважають над інтересами держави, яка служить тільки засобом, інструментом, що забезпечує максимум можливостей для самореалізації людини.
Місце деонтології в системі гуманітарних знань.
Юридична деонтологія як наука знаходиться у тісному контакті та взаємодії з такими юридичними науками як правова психологія, правова етика, правова естетика, правова інформатика, юридична конфліктологія і використовує їх досягнення для дослідження власного предмету. Використовуються також знання неюридичних наук – педагогіки, психології, соціології, без чого практично неможливо отримати і узагальнити об’єктивні рекомендації для системи кадрової підготовки спеціалістів, реорганізації юридичної освіти або системи правового виховання, слід користуватися положеннями не тільки педагогіки та психології, а також досягненнями конституційного права, філософії права, теорії права тощо.
Аналізуючи зв’язок юридичної деонтології з іншими правовими науками і навчальними дисциплінами необхідно зазначити наступне: по-перше, юридична деонтологія є, свого роду, вступною наукою і містить відомості, які необхідні для поглибленого розуміння закономірностей юридичної діяльності, наприклад, прокурора, слідчого, судді, адвоката, нотаріуса та інших професій.
По-друге, юридична деонтологія створює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і навчальних дисциплін, таких як судової психології, судової етики, юридичної конфліктології тощо, і в цьому розумінні її можна вважати узагальнюючою теоретичною наукою, яка є загальною частиною прикладних юридичних наук.
По-третє, юридичну деонтологію можна вважати самостійною теоретико-юридичною наукою, яка утворилася на стику юриспруденції та інших суспільних наук, оскільки вона поповнює багаж юридичної науки і практики завдяки самостійному предмету дослідження, розвиває нові підходи, надає нову інформацію, почерпнуту із досягнень соціальних наук, і тим самим збагачує всю юриспруденцію – як прикладну, так і теоретичну.
Роботу юристів можна спостерігати у різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організації соціального організму. Це прийняття законів, організація їх виконання, здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенні інших важливих питань. Сфера використання юридичних знань поступово поширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об’єктивний процес, який треба пов’язувати зі штучною тенденцією юридизації знань (юридична логіка, юридична соціологія, юридична етика). Авторитет юриста зростає одночасно з підвищенням авторитету права. Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства цей процес так і відбувається.
Право все більше проникає у систему соціальних зв’язків, втягуючи все більшу кількість людей у багатогранні трудові відносини, завдяки чому підвищується роль захисників права. У зв’язку з цим чекають свого юридичного вирішення проблеми морального порядку, яких раніше не існувало. Саме юристам у першу чергу прийдеться проектувати правовий шлях вирішення цих проблем, як це має бути у правовій державі (за умов, що вони знаходяться в сфері правового регулювання). Наприклад, це проблема офіційного визнання, легалізації сексуальних меншин, проблема визнання особистого права на смерть, питання участі у військових місіях на території іноземних держав тощо. Перш за все – це моральні питання, а потім вже правові. Тому їх вирішення значною мірою залежить від суспільної моралі, від морального вигляду тих, кому доведеться встановлювати відповідні правові заборони, надавати права, наділяти обов’язками. Це свідчить про необхідність та важливість деонтологічних знань, їх вирішальне значення у діяльності юристів, а також у діяльності тих, хто має відношення до вирішення юридичних справ.