Тема 7. Попередження злочинності. Прогнозування і планування боротьби зі злочинністю План

1. Поняття попередження зло­чинності. Система заходів впливу на злочинність, їх класифікація.

2. Вимоги, що пред’являються до заходів попередження злочинності.

3. Поняття кримінологічного прогнозування, його цілі та завдання.

4. Види і терміни кримінологічного прогнозування. Методи прогнозування.

5. Поняття планування боротьби зі злочинністю.

6. Види кримінологічних планів.

Терміни та поняття:

Попередження злочинності; профілактика злочинності; запобігання злочинності; превенція; кримінологічне прогнозування; види кримінологічного прогнозування; методи кримінологічного прогнозування; моделювання; екстраполяція; метод експертних оцінок; метод висування гіпотез; порівняльний метод; планування боротьби із злочинністю.

1. Боротьба зі злочинністю здійснюється в двох напрямках. Перший – виявлення злочинів, встановлення злочинців та їх покарання. Проте це реакція вже на скоєний злочин. Другий напрям боротьби зі злочинністю – її попередження.

Попередження злочинності – це система державних і суспільних заходів по усуненню причин та умов злочинності або блокуючих їх дію і тим самим забезпечуючих зниження, а в перспективі й остаточне викорінення злочинності.

При наявності великої кількості класифікацій попереджувальних заходів основною являється класифікація за наступними підставами:

- за рівнем попереджувальної діяльності;

- за її обсягом і територіальним масштабом;

- за характером попереджувальних заходів;

- за об’єктом впливу і суб’єктом виконання.

Виділяють два основні рівня попередження злочинів: загальносоціальний і спеціально-кримінологічний.

Попередження злочинів на загальносоціальному рівні здійснюється в результаті сукупності економічних, ідеологічних, правових та інших заходів. Це підвищення життєвого рівня громадян, розвиток демократії, прозорість, гласність діяльності державних інституцій, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, громадських організацій, підприємств різних форм власності, суспільної активності населення (а не тільки політичної), підвищення рівня освіти і культури, правової свідомості.

Подібні заходи не мають безпосередньої спрямованості на боротьбу зі злочинністю, але вони створюють передумови, які протистоять появі причин і умов злочинності. Проблема підвищення рівня навчання в школі має і кримінологічний аспект, оскільки більшість злочинців погано навчались у школі, не мають середньої освіти.

Спеціально-кримінологічне попередження злочинності складається із заходів, які безпосередньо направлені на усунення причин і умов вчинення злочинів.

Специфіка таких заходів попередження злочинності полягає (на відміну від загальносоціальної профілактики) в їх спеціальному призначенні і цілеспрямованості на усунення конкретних криміногенних факторів. Спеціально-кримінологічні заходи цілком обумовлені наявністю злочинності (загальносоціальні заходи будуть здійснюватись незалежно від криміногенних факторів), її станом, характером діючих криміногенних факторів.

Одночасно загальносоціальні та спеціально-кримінологічні фактори тісно пов’язані.

Особливе місце у сфері спеціально-кримінологічного попередження займає кримінально-правова боротьба зі злочинністю – виявлення осіб, що вчиняють злочини, їх покарання, виправлення і перевиховання. Така діяльність здійснюється з приводу уже вчиненого злочину, однак, її соціальне призначення полягає в попередженні нових злочинів, утримання від вчинення злочинів інших нестійких членів суспільства. Інколи притягнення до кримінальної відповідальності за деякі злочини (незаконне виготовлення, носіння зброї) є способом попередження більш тяжких злочинів.

Спеціально-профілактичне значення мають і деякі види додаткових покарань, які дозволяють усувати криміногенні ситуації (позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю).

За об’ємом застосування попереджувальні заходи поділяються на такі, що здійснюються:

а) в межах усього суспільства;

б) в межах певних соціальних груп (наприклад, неповнолітніх);

в) відносно визначеного контингенту осіб (наприклад, рецидивність);

г) відносно причин і умов, що сприяють вчиненню злочину певною особою (індивідуальна профілактика).

Індивідуальна профілактика часто містить у собі елементи морально-суспільного або державного примусу, тому важливо правильно визначити, по відношенню до кого, в яких випадках і які саме заходи індивідуальної профілактики можуть застосовуватись.

З урахуванням цього необхідно диференціювати:

– заходи по відношенню до тих, хто вже скоїв злочин, з метою виправлення, перевиховання і недопущення рецидиву;

– заходи по відношенню до тих, хто злочину не вчинив, але характеризується антисоціальною поведінкою (порушує громадський порядок, пиячить, безхатченко);

– заходи по відношенню до тих, хто не проявив себе негативно, але опинився в ситуації, яка може вплинути на його поведінку (наприклад, несприятлива обстановка в сім’ї).

За територіальним масштабом застосування попереджувальні заходи можуть бути:

а) загальнодержавними;

б) регіональними (область);

в) місцевими (місто, село, регіон).

За характером профілактичні заходи класифікуються:

• на господарсько-економічні – полягають в усуненні криміногенних факторів за допомогою економічних засобів (підвищення життєвого рівня населення, житлово-побутових умов, розширення матеріальної бази, організації дозвілля);

• соціально-політичні – полягають в удосконаленні суспільних відносин, розширенні демократії, підвищення суспільної активності членів суспільства;

• ідеологічні – полягають у формуванні життєвої позиції, що втілює моральні вимоги суспільства;

• організаційно-управлінські – пов’язані головним чином із вдосконаленням діяльності різних інститутів громадських організацій з метою своєчасного попередження і усунення появи криміногенних факторів, використання максимальних можливостей відповідного органу і організації для профілактичної роботи;

• технічні – заходи, що містять різні засоби і пристосування, які ускладнюють скоєння злочинів (сигналізації, запираючі пристрої);

• правові заходи – полягають у встановленні нормативними актами певних заборон і обмежень (придбання, носіння зброї), прав і обов’язків організацій, установ, посадових осіб щодо участі в попередженні злочинності взагалі або конкретних злочинів, зокрема.

Важливими видами класифікації попереджувальних заходів є їх розмежування за об’єктом впливу, тобто за видами злочинів і специфікою їх причин і умов, на які цей вплив направлено, а також за суб’єктом профілактичної діяльності.

Суб’єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність (органи виконавчої влади, адміністрації державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи).

Суб’єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи. До першої групи належать суб'єкти загальносоціальної профілактики — державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.).

До другої групи належать суб’єкти спеціально-кримінологічної профілактики:

• державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, прокуратура, Державна податкова адміністрація, суд та ін.);

• державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.);

• приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).

Третя група об’єднує суб’єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику – працівники державних правоохоронних органів та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни.

2. Принципи організації і діяльності системи попередження злочинності – це вихідні положення, які забезпечують її відповідність вимогам, інтересам суспільства, врахування закономірностей його розвитку, повне використання його профілактичного потенціалу:

1. Законність діяльності з попередження злочинності означає здійснення її на правовій основі.

2. Демократизм – широка участь у профілактичній роботі населення, громадських організацій.

3. Гуманізм – цілеспрямованість профілактичної діяльності на недопущення морального падіння. Профілактичні заходи не повинні принижувати честь і гідність осіб, спричиняти фізичні страждання, без необхідності не обмежувати права і законні інтереси. При здійсненні профілактичних заходів до однієї особи враховувати інтереси інших людей, сім’ї, колективу.

4. Науковість – це відповідність профілактичних заходів сучасному стану кримінології та інших наук. Це стосується господарсько-економічних, організаційно-управлінських, виховних заходів.

5. Реальність – це економічна, ідеологічна доцільність, можливість фактичного здійснення заходів при даному забезпеченні, в даних умовах місця і часу і при конкретних обставинах. Прогнозується реакція суспільної думки.

6. Комплексний підхід і диференціація попереджувальної діяльності – взаємодія зусиль різних суб’єктів профілактики з урахуванням їх компетенції і можливості.

7. Направлення профілактичної діяльності повинні передбачати:

– специфіку причин і умов окремих видів злочинів;

– сфери суспільного життя, в яких формується особа морально;

– специфіку криміногенних факторів у галузях народного господарства.

3. Кримінологічне прогнозування – поки одне з найменш розроблених напрямів у кримінології.

Кримінологічний прогноз – це оцінка майбутнього стану злочинності та інших кримінологічних значущих наслідків тих чи інших управлінських рішень.

Кримінологічне прогнозування – процес пізнання майбутнього стану злочинності, факторів, що впливають на її зміни, і розробки кримінологічного прогнозу. Таке прогнозування орієнтоване на оцінку ймовірного (при дотриманні спостережуваних тенденцій) і бажаного (за умови заздалегідь заданих норм) стану злочинності, з метою оптимізації, підвищення ступеня наукової обґрунтованості прийнятих рішень, спрямованих на протидію їй.

Кримінологічний прогноз – це засноване на аналізі та даних розрахунку ймовірне судження про варіанти майбутнього стану злочинності з урахуванням здійснення передбачуваних заходів боротьби з нею і профілактики злочинів.

Основною метою кримінологічного прогнозування є встановлення найбільш загальних показників, що характеризують розвиток (зміни) злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій і закономірностей, пошук способів їх зміни в потрібному напрямку.

Специфічними цілями і завданнями можуть виступати всі обставини, здатні вплинути на злочинність в майбутньому.

Значення кримінологічного прогнозу полягає в тому, що він є однією з найважливіших частин управління з попередження та профілактики злочинів.

Найбільш всебічною та повною інформацією повинні володіти правоохоронні органи та структури законодавчої і виконавчої влади, що координують і організують профілактику злочинів.

Ефективність їх діяльності багато в чому визначається рівнем інформаційної забезпеченості і в тому числі кримінологічним прогнозуванням.

Для попередження окремих різних видів злочинів, злочинів певного контингенту осіб (неповнолітніх, рецидивістів, осіб, що зловживають алкоголем наркотиками, тощо) необхідно мати інформацію про найбільш типові недоліки умов їх життя і виховання, наявності осіб і груп, що негативно впливають на їх поведінку, а також даними про те, які заходи профілактики дали позитивний результат, а які такого не принесли. Інформація повинна бути диференційованою з урахуванням конкретних завдань і компетенції суб'єкта попереджувальної діяльності.

Прогноз злочинності спирається на облік загальних причин злочинності, причин, що детермінують злочинність у досліджуваному регіоні, причин, які обумовлюють окремі види злочинів.

Поряд з економічними, політичними, соціально-демографічними, соціально-психологічними, організаційно-управлінськими чинниками у прогнозуванні злочинності важливу роль відіграє зміни у законодавстві та кримінальної політики держави, які важко передбачити заздалегідь.

Найважливішою передумовою реального кримінологічного прогнозування є обґрунтована оцінка стану злочинності в даний момент, яка береться за основу прогнозу.

Головні особливості, які лежать в основі кримінологічного прогнозування:

1. Знання закономірностей розвитку суспільства, вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, знання тенденцій, які властиві економічним і соціальним явищам.

2. Конкретне вивчення економічних, побутових, культурних та інших особливостей життя тієї чи іншої території.

3. Аналіз майбутніх змін рівня життя населення, демографічних показників (народжуваність, смертність, міграція, зайнятість і т.д.).

4. На сьогодні виділяються три основні види кримінологічного прогнозування:

- прогнозування розвитку науки кримінології;

- прогнозування злочинності;

- прогнозування індивідуальної злочинної поведінки.

Прогнозування розвитку науки кримінології включає прогнозування кримінологічних досліджень і визначення перспективи розвитку конкретних напрямків науки кримінології.

Прогнозування злочинності і прогнозування індивідуальної злочинної поведінки розрізняються за цілями і методами.

Прогнозування злочинності складається з прогнозування (з визначенням конкретних показників) її стану в цілому та окремих її видів: первинної і рецидивної; злочинності дорослих і неповнолітніх; чоловіків і жінок; окремих груп злочинів; сільської та міської злочинності; злочинності в окремих регіонах та адміністративно-територіальних утвореннях, на різних об'єктах і в галузях народного господарства і т.п.

При прогнозуванні злочинності як явища в якості мети виступає визначення вірогідності зміни тих чи інших її показників у майбутньому.

Метою прогнозування індивідуальної злочинної поведінки є визначення ймовірності вчинення злочинів у майбутньому конкретними особами.

Передумовами для постановки та вирішення завдань такого прогнозування є характеристики конкретних суб'єктів, наукове типологічне угруповання цих кримінологічно значущих характеристик, існуючий зв'язок між цими характеристиками особистості злочинця з фактом скоєного злочину.

Кінцевим завданням прогнозування індивідуальної злочинної поведінки виступає визначення з усієї маси осіб, які підлягають вивченню тих, з боку яких обґрунтовано можна очікувати вчинення злочину, з тим, щоб вжитими профілактичними заходами не допустити такого результату.

Прогноз індивідуальної злочинної поведінки можна розділити на два види:

1. Прогноз злочинної рецидивної поведінки.

2. Прогноз первинного вчинення злочинного діяння.

При цьому враховується, що характеристики осіб, які вже скоїли злочини і відбули покарання, істотно відрізняються від характеристик осіб, що не здійснювали злочинів. Тому, в основу кримінологічної оцінки для прогнозування поведінки осіб цих двох груп беруться, як правило, ознаки, що розрізняються між собою і кількісно і якісно.

Додаткові труднощі виникають при прогнозуванні поведінки особи, яка хоча раніше і не вчиняла злочинів, але криміногенна спрямованість якої не викликає сумнівів. У цьому випадку обсяг прогностичної роботи значно збільшується, а сама вона ускладнюється.

Кримінологами розробляються типові моделі ознак, за якими можна було б судити про поведінку особи в майбутньому для раніше судимих, осіб, які перебувають під адміністративним наглядом або підлягають адміністративному нагляду, неповнолітніх правопорушників, осіб, які вчиняють злочини в сімейно - побутовому середовищі і т.д.

В залежності від строків кримінологічне прогнозування може бути:

- короткостроковим;

- середньостроковим;

- довгостроковим.

Мета короткострокового прогнозування полягає, перш за все, в тому, щоб науково передбачити тенденції, закономірності, а також конкретні варіанти зміни злочинності в найближчому майбутньому (від 1 місяця до 1 року) по деталізованим показниками. Для досягнення цієї мети розробляються короткострокові прогнози, що дозволяють визначати спрямованість попередження злочинності.

У практичній діяльності все більше застосування знаходять також надкороткострокові прогнози, що охоплюють досить невеликі відрізки часу (доба, тиждень, місяць). Вони отримали назву "оперативних прогнозів". Такий прогноз дуже зручний у роботі міських і районних органів внутрішніх справ, особливо у зв'язку з проведенням масових заходів (наприклад, мітингів, свят, спортивних заходів тощо).

Середньострокове прогнозування охоплює період від 1 до 5 років. На відміну від короткострокових прогнозів воно спрямоване на більш віддалену перспективу і дозволяє визначати стратегію боротьби зі злочинністю.

Довгострокове прогнозування розраховане на термін від 5 до 15 років, базується на аналізі загальних закономірностей розвитку суспільства в цілому, зв'язків рівня і структури злочинності з соціально-економічним і культурним розвитком суспільства. Воно є основою для вибору перспективних напрямів діяльності по боротьбі зі злочинністю.

За спрямованістю прогнозування виділяються прогнози:

- пошуковий, що базується на умовному продовженні в майбутньому тенденцій злочинності (наприклад, обсягу злочинності);

- нормативний, заснований на заздалегідь визначених цілях, нормах, ідеалах (наприклад, зниження злочинності, позитивних змін в її структурі при здійсненні тих чи інших заходів).

За масштабами прогнози поділяються на такі як:

- загальнодержавні;

- регіональні;

- територіальні.

Методи кримінологічного прогнозування:

Залежно від обсягу інформації, термінів та інших даних використовуються три методи прогнозу: екстраполяція, експертна оцінка і моделювання.

Екстраполяція – метод, який застосовується найчастіше при порівняно короткострокових прогнозах, коли очевидно, що в основному будуть діяти причини, які визначають і сучасну кримінологічну ситуацію.

Суть екстраполювання полягає в тому, що майбутні зміни визначаються на основі показників, що характеризують злочинність в минулому і сьогоденні.

На основі вихідних даних формуються статистичні ряди, які поширюються на майбутнє. Ступінь точності екстраполюючих прогнозів залежить від часу попередження і стабільності кримінологічної ситуації.

Екстраполювання – кількісна оцінка зміни злочинності, і воно застосовується в тому випадку, коли фактори, що впливають на зміни злочинності, є стійкими. На практиці цей метод застосовується частіше для короткострокових прогнозів. Точність таких прогнозів тим вище, чим менше період прогнозування і ступінь стабільності вихідних даних. В середньострокових прогнозах цей метод дає менш точні результати. Недолік даного методу полягає в тому, що до теперішнього часу не визначені точно терміни, протягом яких прогнозовані показники виявляють високий рівень достовірності. Крім того, в даний час в умовах нестабільної економічної і політичної обстановки в країні викликають труднощі припущення про те, наскільки довго і стабільно будуть діяти ті фактори дійсності, які лягли в основу прогнозу методом екстраполювання.

Метод експертної оцінки. Цей метод використовується при довгостроковому прогнозуванні. Суть його полягає у з’ясуванні думок досвідчених науковців та практичних працівників про майбутнє злочинності, окремих її видах. Думки цих людей систематизуються, обробляються за спеціальними шкалами, а отримані дані служать вихідним матеріалом для складання прогнозу.

Робота експертів організується у вигляді опитування за відповідною програмою. Корисно також провести відповідну дискусію експертів, обмінятися думками. Важливий правильний підбір експертів, їхній науковий потенціал і практичний досвід. Певне значення має і кількісний склад.

Для того щоб цей метод дав надійні результати, необхідно в якості експертів залучати фахівців, які добре знають об’єкт експертизи, тобто злочинність. Число експертів, що беруть участь в оцінці, має бути достатнім для подальшої статистичної обробки даних.

У США, наприклад, отримав широке поширення «дельфійський метод» експертної оцінки. Суть його полягає в тому, що опитування експертів проводяться в кілька турів, в ході яких питання і відповіді уточнюються. При відхиленні прогнозів від думки більшості експерти докладно обґрунтовують свою точку зору. При цьому можливе залучення додаткових експертів.

Метод моделювання. Це найбільш точний метод прогнозування. Він заснований на розробці за допомогою комп'ютерної техніки системи математичних формул, що характеризують комплекс процесів і явищ, які суттєво впливають на злочинність. На відміну від технічного моделювання, де в якості моделі служить виготовлений або в натуральну величину, або в певному масштабі зразок того чи іншого виробу (або його частини), кримінологічне моделювання описує модель злочинності за допомогою знакової системи, передусім математичних символів.

Метод моделювання дозволяє використовувати економічну, соціальну, демографічну та інші види інформації. Можна при цьому врахувати і розрахунки за прогнозами індивідуальної поведінки – ступінь можливості вчинення злочинів особами, що ведуть антигромадський спосіб життя.

Складність цього методу полягає у недостатності знання чинників злочинності і механізму їх дії. Проте, з ряду значущих чинників такі моделі побудувати можна, і вони є досить ефективними.

В даний час для нашої країни актуальне застосування порівняльного методу, заснованого на відносній повторюваності явищ і процесів при наявності загальних причин і умов. При цьому проводиться порівняння з тим, як розвивалося таке явище в минулій історії країни й в інших країнах.

До методів кримінологічного прогнозування можна віднести і метод висування гіпотез. Для вирішення нового завдання висувається певна гіпотеза, яка застосовується як метод пізнання ще невідомого в теорії та практиці прогнозування злочинності. Тут простежується зв’язок гіпотези з моделюванням. Проте гіпотеза не вимагає обов’язкового доказування. Вона призводить лише до припущення про існування тих чи інших фактів, подій, процесів явищ, тобто в процесі прогнозування служить орієнтиром, що вказує шлях для виконання поставлених завдань і мети.

5. Кримінологічне планування (програмування) – це ціле­спрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, ме­тодичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.

У широкому значенні слова терміни "планування" та "про­грамування" використовують як тотожні. Однак у сфері кримі­нологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв’язок з іншою метою спеціального управління, систему суб’єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспільство, та ін.

Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб'єктів боротьби зі злочинністю, організа­цією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців.

Якщо прогнозування рекомендує те чи інше коло заходів, засобів і методів, то планування визначає точний і конкретний їх перелік щодо боротьби зі злочинністю для досягнення конкретних цілей. Прогноз визначає те, що може відбутися з певним ступенем імовірності в майбутньому, а план – те, що слід зробити.

Планування є однією з форм координації запобіжної діяль­ності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про зло­чинність, процеси, що впливають на неї та стан боротьби зі злочинністю. При цьому спеціалісти оцінюють наявні мож­ливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції зло­чинності й закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулю­вати позитивні для суспільства тенденції.

До кримінологічного планування всіх рівнів ви­сувають такі основні вимоги:

• планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;

• виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;

• намічені заходи обов’язково мають взаємоузгоджуватись і не суперечити один одному;

• заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію в регіоні (відомстві), та своєчасно коригувати з огляду її змін.

Етапи планування профілактики злочинів:

1. Передплановий аналіз злочинності (аналітико-прогностичний);

2. Вироблення заходів;

3. Реалізація планових завдань.

На першому етапі планування вихідну інформацію для нього дає аналіз таких явищ, як: злочинності й особи злочинця; інших правопорушень та «фонових явищ»; вплив загально соціальних заходів на злочинність; вплив спеціальних кримінологічних заходів, в т.ч. результативність роботи правоохоронних органів.

Другий етап планування (розроблення програми-директиви з виконання поставлених завдань) – виокремлення провідних напрямів у попереджувальній діяльності. Він включає в себе також узгодження та затвердження плану.

Третій етап планування (організація виконання комплексного кримінологічного плану) полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, про­веденні нарад з виконавцями.

6. Види кримінологічних планів:

1. За рівнем і масштабом:

- регіональне;

- місцеве;

- на певному об'єкті.

2. За органом влади, що затверджує план (програму):

- загально­державне;

- місцеве.

2. За складом учасників і їхньою роллю:

- комплексне;

- між­відомче;

- відомче.

2. За спрямованістю:

- територіальне;

- галузеве.

2. За предметом:

- які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами;

- які містять тільки боротьбу з конкретними видами злочинів.

2. За термінами:

- довгострокове;

- середньострокове;

- коротко­строкове.

Комплексне та міжвідомче кримінологічне плану­вання охоплюють, відповідно, розробку комплексу завдань і засобів боротьби зі злочинністю на визначеній території, у визначеній сфері соціального життя чи галузі народного господарства.

Основне завдання полягає в об'єднанні зусиль різних суб’єктів запобігання злочинам і в спрямовуванні їх у єдине русло для ефективного використання своїх можливостей у сфері боротьби зі злочинністю.

Комплексне планування охоплює розробку між­відомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи у сфері суспільного життя.

Відомче планування передбачає розробку завдань і за­собів участі в боротьбі зі злочинністю певного відомства, організації, відповідно до його функціональної характери­стики. Відомче кримінологічне планування здійснюють у межах своїх завдань і компетенції органи внутрішніх справ, проку­ратури, Служби безпеки, інші органи, що виконують спеціалі­зовані функції по боротьбі зі злочинністю.