Запалення стравоходу

Запалення стравоходу (Oesophagitis) – запалення слизової оболонки, іноді підслизового шару і м’язів стравоходу. Найчастіше езофагіт реєструється у свиней, коней і великої рогатої худоби. За походженням буває первинним і вторинним, за поширенням – дифузним і локальним, за перебігом – гострим і хронічним.

Етіологія. Первинний гострий езофагіт виникає при згодовуванні тваринам гарячих, грубих, колючих кормів, застосуванні подразнюючих лікарських речовин у високих концентраціях (кислоти, луги та ін.), пошкодженні слизової оболонки сторонніми тілами (кістки, металеві гострі предмети), зондом і при зовнішніх травмах. Вторинний гострий езофагіт виникає при інфекційних захворюваннях (ящур, віспа, мит у коней та ін.), а також при поширенні запального процесу з глотки і шлунка.

Хронічний езофагіт реєструється при стенозі, розширенні і пухлинах стравоходу, пошкодженні слизової оболонки личинками овода.

Патогенез. При запальному процесі виникає набряк і потовщення слизової оболонки, а можливо і глибше розміщених тканин, що порушує акт ковтання і переміщення кормових мас у стравоході. Внаслідок цього відмічається схуднення, зниження продуктивності, порушення обміну речовин, серцево-судинної, травної та інших систем організму тварин.

Симптоми. Утруднене болісне ковтання є основною клінічною ознакою цього захворювання. Воно супроводжується витягуванням шиї, напруженням під час ковтання, застряванням кормового клубка у стравоході, іноді спостерігається регургітація і неспокій (тварина стогне, риє землю грудними кінцівками, робить спроби лягти, хитає головою). При крупозному і флегмонозному запаленнях переміщення кормового клубка по стравоходу неможливе, тварина відмовляється від корму і, навіть, води. Пальпацією в ділянці стравоходу виявляють болісність, спостерігають слинотечу, іноді блювання. У тяжких випадках відмічають носові виділення з домішками крові і кормових мас, а також підвищення температури тіла.

Перебіг і прогноз. Катаральний локальний езофагіт при кваліфікованому лікуванні закінчується видужуванням тварини через 10 – 15 днів. Дифузний катаральний, а також флегмонозний езофагіт частіше закінчується летально внаслідок виснаження або ускладнення (стеноз стравоходу, плеврит, перикардит та ін.)

Діагноз. Визначають хворобу на підставі анамнезу, клінічних ознак, зондування і рентгеноскопічних досліджень. Запалення стравоходу слід відрізняти від його закупорення, стенозу і розширення, а також від запалення глотки. При стенозі і розширенні стравоходу зондування не спричиняє болючості, тоді як при запаленні стравоходу болісності виражена.

Лікування. Призначають травоїдним свіжу траву, м’яке сіно, силосну пасту, сінаж, слизові відвари, ячмінну кашу, свиням і м’ясоїдним – супи, рідку кашу. Постійно забезпечують питною водою. При відмові від корму тваринам застосовують живильні клізми, щоденно вводять внутрішньовенно глюкозу, 0,9 %-ний розчин натрію хлориду. Для зняття болю тваринам перед годівлею застосовують знеболюючі препарати: внутрішньовенно 10 %-ний розчин хлоралгідрату в дозі 100 – 200 мл, підшкірно промедол – 0,3 – 0,4 г та ін. Щоденно випоюють розчин калію перманганату (1:1000) або іхтіолу (1 – 2 %-ний) в дозі 500 мл. При крупозному езофагіті використовують 1 – 2 %-ний розчин натрію гідрокарбонату. При підвищеній температурі тіла застосовують антибіотики або сульфаніламідні препарати.