Пренатальна діагностика

Завдання цього методу – виявити генетичні захворювання і природженні аномалії розвитку в максимально ранніх стадіях вагітності, що дасть змогу припинити вагітність.

Для діагностування спадкових захворювань нині також застосовують такі методи дослідження: хроматографічний, мікробіологічний, флуорометричне дослідження на флуороскані, портретодіагностика, електрофізіологічні, електродіагностика.

Знання методів діагностики медичної генетики дає змогу своєчасно запідозрити спадкову патологію, а це має вирішальне значення для перебігу та лікування хвороб. Застосовуючи різні методи діагностики, можна зробити своєчасний прогноз та запобігти народженню хворої дитини та формуванню генетичного тягаря.

Тема: Медична паразитологія. Найпростіші –

паразити людини.

План.

1. Походження та еволюція паразитизму.

2. Класифікація паразитів. Принципи взаємодії паразита і хазяїна.

3. Характерні риси і класифікація підцарства Найпростіші. Тип Саркоджгутикові (Саркомастигофори) клас Справжні амеби.

4. Тип Саркоджгутикові (Зоомастигофори) клас Тваринні джгутикові.

5. Тип Апікомплексні клас Споровики.

6. Тип Війконосні клас Щілиннороті.

1

Походження та еволюція паразитизму.

Паразитологія – наука про біологію та екологію паразитів, їх взаємини з хазяями і навколишнім середовищем, викликані хвороби і заходи боротьби з ниим в людини, тварин і рослин.

Медична паразитологія розробляє питання біології і екології паразитів людини, викликаних ними хвороб, методи їх діагностики, лікування і профілактики.

Медичну паразитологію поділяють на три розділи:

1. Медична протозоологія – вивчає паразитів людини, які належать до підцарства одноклітинних і викликають протозойні захворювання.

2. Медична гельмінтологія – вивчає паразитів людини, які належать до типів плоских і круглих червів і викликають гельмінтози.

3. Медична арахноентомологія – вивчає тварин з типу членистоногих, які є переносниками, природними резервуарами чи збудниками хвороб людини.

Система «паразит-хазяїн» є антагоністичною, вона приносить користь лише одному з її учасників – паразитові. Хвороби людини, зумовлені патогенними найпростішими, гельмінтами або членистоногими, називаються інвазійними. Людина, інвазована паразитами, може стати джерелом зараження не тільки оточуючих, але й самої себе. Таке явище отримало назву аутоінвазії. Повторне зараження людини паразитом, яким вона раніше інвазувалася і перехворіла, називається реінвазією.

Паразити – це такі організми, які використовують організми іншого виду як джерело харчування і середовище існування, завдаючи їм шкоди; при цьому паразит не вбиває свого хазяїна одразу, на відміну від того, як це робить хижак зі своєю жертвою.

2

Класифікація паразитів. Принципи взаємодії паразита і хазяїна.

Класифікація паразитів:

Залежно від кількості ймовірних хазяїнів:

• евриксенні – ті, що мають широке коло хазяїнів (кліщі, комари);

• моноксенні – ті, що паразитують на хазяїні певного виду (кривоголовка, неозброєний ціп’як – у кишковику людини; головна воша – на тілі людини);

• стеноксенні – ті, що мають певний вид хазяїна, але можуть паразитувати й на інших (коростяний кліщ людини й коня);

• гетероксенні – ті, що проходять складні цикли розвитку за рахунок декількох хазяїнів (собачий кліщ проходить три стадії розвитку – личинка, німфа, імаго – і на кожній стадії має свого хазяїна).

Залежно від терміну паразитування:

• тимчасові – такі, що живуть поза організмом хазяїна і нападають на нього лише для живлення кровью (кліщі, блохи, комарі, москіти) тривалістю від півхвилини до кількох діб;

• постійні – живуть в організмі хазяїна чи на його покривах на всіх стадіях розвитку.

Залежно від місця локалізації:

• ектопаразити: зовнішні – живуть на зовнішніх покривах хазяїна (воші, блохи, комарі); шкірні – живуть у товщі шкірного покриву, а почасти і на його поверхні (коростяний свербун); порожнинні - живуть у порожнинах, що сполучаються із зовнішнім середовищем – у зовнішньому слуховому ході, в порожнині носа (личинки вольфартової мухи);

• ендопаразити: порожнинні – живуть у порожнинах тіла внутрішніх органів (аскарида, гострик); тканинні – у м’язовій, нервовій тканинах (трихінела); внутрішньоклітинні (споровики, джгутикові).