4. Європейська правова система

Оскільки за своїми світоглядними принципами, релі¬гійними та морально-етичними цінностями Україна на¬лежить до Європейської локальної цивілізації, для з'я¬сування сутності та видової приналежності сучасної правової системи України, її місця поміж інших сис¬тем європейського права, передусім, необхідно з'ясувати придатність такого поняття як «європейське право», котре досить часто вживається в літературі і як загаль¬на категорія, і стосовно окремих галузей права (Е. Анерс).

Але слід взяти до уваги неоднозначність цього поняття.

Зокрема, підкреслювалося, що тут треба враховувати можливість вживання поняття «Європейське право» в двох значеннях: широкому та вузькому. У широкому значенні під європейським правом розуміють звичайно правове регулювання відносин в Європі, які охоплюють організацію та діяльність практично усіх європейських міжнародних організацій, усю сукупність економічних, соціальних, політичних, наукових та культурних відно¬син. Отже, йдеться про регіональне право, котре є у своїй основі міжнародним правом. У вузькому значенні Євро¬пейське право — це право європейських співтовариств,

43

1

доповнене певною мірою правовим регулюванням усьо¬го Європейського співтовариства. Таке право, вважає він, вже багато в чому відійшло від міжнародного права і являє собою особливий правовий феномен. Разом з тим Європейське право як у вузькому, так і у широкому значенні слова, є поняттями, що потребують уточнень, щоб не виникли труднощі при виборі адекватних правових актів та їх застосуванні.

При цьому особливо наголошується на необхідності врахування таких положень. Європейське право у вузь¬кому значенні, як право співтовариств, являє собою ок¬реме, особливе право, що має не лише свої межі, але й власну специфічну природу. Воно є новим правом, що істотно відрізняється від традиційного міжнародного права. Та обставина, що співтовариства зі своїм правом входять до Європейського союзу, не змінює суті справи: адже правове регулювання, котре доповнює в межах Євро¬пейського союзу право співтовариств, це право іншого характеру. Воно охоплює ділянки міждержавного співро¬бітництва, яке виходить за межі співтовариств. А голов¬на відмінність полягає в тому, що за своєю природою таке «додаткове право» є ні чим іншим, як міжнародним правом.

Потребує уточнень і поняття права співтовариств, котрі існують як три окремі структури: Європейське об'єднан¬ня вугілля і сталі, Європейське співтовариство (колишнє Європейське економічне співтовариство — ЄЕС — пе¬рейменоване в Європейське співтовариство Маастрихт¬ським договором 1992 р.) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Провідне поміж трьох на¬званих співтовариств Європейське співтовариство є ши¬роким інтеграційним об'єднанням, що має загальноеко¬номічний характер. Що стосується Європейського об'єд¬нання вугілля і сталі та Євратома, то вони забезпечують інтеграцію країн-учасниць лише в окремих секторах економіки. Хоча формально інтеграція в цих секторах не входить до завдань Європейського співтовариства, але його загальна координаційна функція слідує з призна¬чення співтовариства і тому є постійно відчутною. Саме тому в країнах, що входять до Європейського союзу, Євро¬пейське право є предметом повсякденного практичного

необхідним, що й внутрішньодержавне (національне) 44

право. При цьому застосування Європейського права не обмежується регіоном, на території якого воно безпосе¬редньо діє. Воно активно використовується також у галузі відносин між Європейським союзом та іншими країнами (Б.М. Топорнін).

Можна зробити висновок, що головним в такому трак¬туванні Європейського права є ототожнювання Європейсь¬кого права (взятого у вузькому, тобто спеціальному зна¬ченні) з правом Європейських співтовариств.

В літературі можна зустріти й інший підхід до виз¬начення поняття та юридичної природи Європейського права. Наприклад, стверджується, що право Європейсь¬кого Союзу в даний час складається з двох елементів: міжнародно-правових норм і принципів, що визначають цілі і зміст співробітництва держав-членів у сферах ЗЗППБ (загальна зовнішня політика і політика безпе¬ки) і ПВС (правосуддя та внутрішніх справ), і міжнарод¬но-правових норм і принципів, що мають особливий характер і одержали в науці і практиці узагальнене найменування «право співтовариства». Причому, на його думку, саме той факт, що право Союзу складається з двох категорій правових норм, свідчить про те, що вони ма¬ють єдину правову природу (А. Капустін).

На нашу думку, можна погодитися з точкою зору, згідно якій відмінності в підходах до визначення права ЄС означають і різне розуміння правової природи Співто¬вариств і Союзу. Характеристика права Співтовариств як особливого різновиду міжнародного права означає, що ЄС є міжнародною міжурядовою організацією (ММУО), а майбутнє Європейського Союзу як об'єднання держав, що має перспективу федералізації, розглядається як перспек¬тива європейської інтеграції.

У зв'язку з цим слушним здається висновок, що су¬ворий вирок ідеї федералізації Європи не має достатніх підстав, а функціонування права й інститутів ЄС дає чи¬мало прикладів дії принципів федералізму. Тому у ви¬борі визначення слід, очевидно, орієнтуватися на зміша¬ний характер права ЄС, що нерідко характеризується виразом зиі депегіз — «власне право» (Г. Толстоп'я-тенко).

Але найбільш гнучкою є точку зору, згідно з якою під Європейським правом розуміється система юридичних норм, що сформувалися у зв'язку з утворенням і функ-

45

ціонуванням Європейських Співтовариств і Європейсь¬кого Союзу, діючих і застосовуваних у межах їхньої юрисдикції на основі й у відповідності з установчими договорами і загальними принципами права. Особливої уваги у цьому визначенні заслуговує його завершальна частина, де говориться про загальні принципи права, відповідно до яких (поряд з установчими договорами) діють і застосовуються норми Європейського права. Ст. Г (н. н. ст. 6) Договору 1992 р. передбачає, що «Союз пова¬жає основні права особистості, як вони гарантовані Євро¬пейською конвенцією захисту прав людини й основних свобод... і як вони випливають із загальних конститу¬ційних традицій держав-членів, у якості загальних прин¬ципів права Співтовариства».

Таким чином, в основу загальних принципів права ЄС покладений пріоритет прав особистості, що закріпле¬ний у Європейській конвенції, і до того ж випливає з конституційних традицій європейських держав. Ці ж традиції визначають подальший розвиток національного права держав — членів Європейських Співтовариств.

З врахуванням можна сказати, що Європейське право це система юридичних норм, які формуються у зв'язку з утворенням і функціонуванням Європейських Співто¬вариств і Європейського Союзу на основі і відповідно до установчих договорів і загальних принципів права.