6.6. Відповідальність адміністрації

Щодо відповідальності адміністрації, у Франції вста¬новлено заборону переслідування службовців адмініст¬рації з боку звичайних судів без дозволу на те представ¬ника держави. Французьке право не заперечує проти притягнення службовців до відповідальності адмініст¬рації, яка їх використовує. Звичайно, ситуація Франції видається особливою в тому аспекті, що йдеться про єдину країну Європейського співтовариства, де відповідальність (не кримінальна) адміністрації та її агентів не належить до сфери застосування цивільного права звичайними судами. Однак французьке адміністративне право забез¬печує відшкодування збитків, завданих агентами адмі¬ністрації, самою адміністрацією, яка є платоспроможною за своїм означенням, якщо існує зв'язок між збитками агента та його адміністративною діяльністю.

6.7. Державна служба

Публічна служба Франції належить до найбільш ста¬більних та організованих у світі і тому є певним етало¬ном організації та реалізації державно-службових відно¬син для сучасної держави.

Підґрунтя французької бюрократії було закладено Наполеоном у 1798 році. Адміністрація розглядається як особлива соціальна функція, а адміністратор, відпов¬ідно — як спеціальний агент держави. Згідно з французь¬кою доктриною публічний службовець є посадовою осо¬бою держави, який водночас і уособлює державу і служить їй. Саме тому державна служба не може ототожнюватися з жодним іншим фахом, чиновники є представниками особливого прошарку населення (О. Петришин).

427

У Франції державними службовцями є всі службовці держави як публічної юридичної особи — її законодав¬чих, виконавчих та судових органів. Службовці, або чи¬новники — це особи, що призначаються на постійну посаду, включаються до штату і отримують ранг у ад¬міністративній ієрархії. Крім державної, Законом 1948 року заснована також публічна служба місцевих спільнот. Юридичною основою державної служби є Кон¬ституція 1958 р., Закон від 13 липня 1983 р. про права та обов'язки службовців, Закон від 11 січня 1984 р. про загальний статут центральної служби, а також особливі та спеціальні статути, котрі приймаються декретом Державної Ради після консультацій з Вищою Радою центральної державної служби. Додатковими джерела¬ми права' є також рішення Конституційної Ради та ад¬міністративних судів.

Сутністю французької державної служби є повністю регламентована і закрита система адміністративної кар'єри. Конституція 1958 р. втілила класичні для Франції погляди Ш. Де Голля, котрий підґрунтям П'ятої Респуб¬ліки вважав повністю підконтрольне та підзвітне Прези¬денту і уряду чиновництво. Вже у 1959 р. Президент, ви¬користовуючи право, надане йому Конституцією, видав новий ордонанс про статус чиновництва. Внесені ним по¬правки до попереднього закону 1946 р. слугували підси¬ленню ієрархічності та підпорядкування чиновництва владі. На сьогодні превалює не теорія «пасивного підкорення», а теорія «розумного управління», що визнає за службовцем право на внесення ним своїх зауважень до виконання на¬казу. Таким чином, субординація сполучається з певною автономією службовців (О. Оболонський).

Концепція кар'єри або закритої державної служби означає те, що правовий статус французького чиновника у більшому ступені враховує специфіку його роботодав¬ця — держави і тому вона регулюється не нормами тру¬дового, а адміністративного права і права державної служ¬би як його частини. Це право передбачає нерівність сторін, особливий порядок розв'язання трудових спорів, а також додаткові обмеження. Система ця орієнтована на те, що державний службовець, вступивши на службу, вже не піде з неї до пенсії, поступово просуваючись по службових щаблях. Права чиновників захищає профспілка.

428

В основі ієрархії — чотири категорії, котрі включа¬ють декілька рангів. Ранги є основним ланцюгом ка¬р'єрної класифікації у Франції, вони дають право на зай¬няття низки відповідних йому посад і є важливою га¬рантією стабільності чиновника. Іноді ранги іменують класами. Кожен ранг, у свою чергу, поділяється на сту¬пені. Посада є поняттям, котре означає конкретну робочу позицію і відповідну їй ставку у бюджетному розкладі. Кожному рангу також відповідає декілька посад.

Допуск до державної служби відбувається за дотри¬мання таких умов: наявність французького громадян¬ства, наявність політичних прав, дотримання законів, позитивне ставлення до законів про службу в армії, фізич¬на природність для обраної роботи. Відбір на державну службу є конкурсним. Конкурс за французькими зако¬нами — це спосіб розподілу обмеженої кількості дер¬жавних посад шляхом випробувань, котрий дозволяє незалежному колегіальному органу — журі — класифі¬кувати конкурсантів за їхніми заслугами для подаль¬шого призначення на посади. Конкурс може бути або тільки «зовнішнім», або тільки внутрішнім (конкурсом серед чиновників). Позитивна рекомендація журі надає конкурсантові лише можливість, а не право претендува¬ти на посаду. Законність проведення конкурсів, їх гласність, а також подальше призначення на посади кон¬тролює Адміністративний суд.

Допускається і інша — позаконкурсна процедура відбору державних службовців. Є перелік вищих посад, на які призначаються службовці за рішенням уряду. Це так звані політичні посади — генеральний секретар уряду, директор центральної адміністрації, амбасадор, префект тощо. Однак особа, котра отримує таке призна¬чення і яка раніше не була службовцем, не набуває ста¬тусу чиновника.

Вікові обмеження проходження державної служби становлять 60 років, а для деяких категорій — 65 років. Ця межа є імперативною. Для багатьох посад максималь¬ний вік становить від 40 до 45 років. Будь-який служ¬бовець, що має стаж служби 15 років, може вийти на пенсію і тоді йому буде виплачуватись пенсія по досяг¬ненні пенсійного віку. Пенсія складає 75 % від останнь¬ого окладу. Джерелом пенсії є відрахування від окладу (7%) і внески держави.

429

Чиновника можуть звільнити з роботи. Ця міра є найвищою дисциплінарною санкцією, вона автоматично тягне позбавлення права на пенсію. При скороченні кадрів право на пенсію залишається. Навіть після при¬пинення кар'єри службовець зберігає по відношенню до держави стриманість та лояльність, що виражається у забороні на зайняття певними видами приватної діяль¬ності після виходу на пенсію або припинення кар'єри. Крім цього, встановлено п'ятирічний термін, протягом якого службовці, що припинили службу, не мають права працювати в приватних установах, що були їм підконт¬рольні.

Серед прав чиновників розрізняють загальногрома¬дянські, права чиновника як найманого працівника і специфічні права.

Так, службовці можуть мати будь-які політичні та філософські погляди, сповідувати будь-яку релігію. Вони можуть вступати до політичних партій, займати в них керівні посади, висувати свою кандидатуру на виборах. При цьому, за ними зберігається їх посада як під час виборів, так і після незалежно від результату. На проти¬вагу цього встановлено обов'язок службовця бути об'єк¬тивним і нейтральним, однаково ставитися до всіх гро¬мадян незалежно від своїх поглядів. Наприклад, викла¬дачі не мають права викладати свій предмет односто-ронньо, віддаючи перевагу якій-небудь філософській чи релігійній течії.

Основним правом чиновника як найманого робітни¬ка є право на винагороду. Вона складається з окладу і низки допомог: на житло, на утримання родини, та ве¬ликої кількості так званих додаткових.

Крім цього, службовці мають право на об'єднання у профспілки, за винятком військовослужбовців. З 1946 р. чиновники отримали право на страйк, за винятком по¬ліцейських, диспетчерів повітряних ліній і робітників виправних установ. Всі страйки, котрі проводяться чи¬новниками, не можуть мати політичного характеру.