1. Правова система

У сучасній правовій літературі термін «правова сис¬тема» набув чималого поширення.

При цьому він нерідко використовується у різному контексті і для позначення різних за обсягом понять і явищ. Наприклад, у.найбільш загальному вигляді йдеть¬ся про «правові системи» взагалі. При цьому деякі на¬уковці, класифікуючи «правові системи сучасності», поділяють їх на правові родини, вказуючи, що під остан¬німи маються на увазі «сукупність національних право¬вих систем, що відокремлена на підставі спільності їхніх ознак і рис» (К. Осакве). Тобто, обсяг і сутність поняття «правові системи» залишаються не з'ясованими. Разом з тим, поняття «правова система» нерідко прямо пов'я¬зують з такими категоріями як «нація», «країна», «дер¬жава», вживаючи вислови «національні правові систе¬ми», «правові системи країн світу», «правові системи у федеративних та міждержавних об'єднаннях».

Причому іноді одні й ті самі автори вживають усі ці терміни в одній і тій же праці усі разом або у певних комбінаціях. Наприклад, М. Н. Марченко, даючи класи¬фікацію західноєвропейських правових систем, корис¬тується терміном «національна правова система», а далі дає характеристику «правових систем соціалістичних та постсоціалістичних країн», вже не згадуючи про на¬ціональну приналежність останніх.

22

23

Таким чином, можна констатувати, що, незважаючи на широке вживання терміна «правова система» у га¬лузі порівняльного правознавства, це поняття залишаєть¬ся у згаданій сфері мало дослідженим, приймаючись більшістю авторів (за незначними винятками, про які буде йтися далі) як щось дане і таке, що не потребує спе¬ціального з'ясування.

Приступаючи до розгляду цього питання, необхідно враховувати багатозначність категорії «правова систе¬ма», внаслідок чого цим терміном може позначатися декілька подібних явищ.

У самому вузькому значенні поняття «правова сис¬тема» означає право певної держави і термінологічно вона позначається як «національна правова система». При цьому варто наголосити на тому, що не можна змішу¬вати поняття «правова система» у її вузькому значенні з поняттям «система права», оскільки при зовнішній подібності вони не є синонімами. «Система права» — є поняттям структурно-інституціональним, оскільки воно розкриває побудову і взаємозв'язок галузей права. По¬няття «правова система» — більш широке. Воно поряд з інституціональною структурою права (система права) охоплює низку компонентів правового життя суспільства, аналіз котрих дозволяє-побачити такі сторони і аспекти правового розвитку, які не можуть бути розкритими шляхом аналізу лише інституціональної структури (си¬стеми права). У понятті «правова система» на відміну від поняття «система права» відображається не стільки внутрішня узгодженість права, скільки автономність правової системи у якості самостійного соціального утворення (А. Саїдов).

До елементів правової системи суспільства належать такі складові частини:

— суб'єкти права — фізичні особи, юридичні осо¬

би, держава та інші соціальні утворення;

— правові норми та принципи;

— правові відносини, правова поведінка, юридична

практика, режим функціонування правової системи;

правова ідеологія, правова свідомість, правові погля¬

ди, правова культура;

— зв'язки між вказаними елементами, які визна¬

чають результат їхньої взаємодії — законність, пра¬

вопорядок.

24

Визначення поняття національної правової системи та встановлення її типології має важливе значення для розвитку доктрини права та розробки концепції зако¬нодавства, оскільки без цього неможливе порівняння власних рішень та ідей з тими, що знайдені в інших країнах, а запозичення норм з чужого законодавства замість користі може лише завдати шкоди. Тому звер¬нення до відповідної проблематики якраз здається вель¬ми актуальним, доцільним з теоретичної і практичної точок зору.

Отже, як зазначалося, найчастіше поняття «правова система» пов'язують з такими категоріями як «нація», «країна», «держава».

Але якщо раніше особливо наголошувалося на зв'яз¬ку таких понять як «правова система» та «держава», що давало підстави визначати правову систему як су¬купності юридичних засобів, за допомогою яких дер¬жава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (М. Матузов), то тепер правова системи розглядається як більш складна кате¬горія, що охоплює ширшу сферу відносин за участю більшої кількості учасників, де істотна роль відводиться не лише державі.

На такому оновленому методологічному підґрунті у сучасній юридичній літературі пропонуються різні ва¬ріанти визначення поняття «правова система» з наголо¬шуванням на тому, що категорія «правова система» більш точно відображається виразом «національна правова система» (А. Саїдов). З врахуванням цього уточнення національну правову систему нерідко визначають як конкретно-історичну сукупність права (законодавства), юридичної практики і пануючої правової ідеології ок¬ремої країни (держави), підкреслюючи, що вона є елемен¬том того чи іншого конкретного суспільства і відображає його соціально-економічні, політичні, культурні особли¬вості. Констатуючи ту обставину, що кожному суспіль¬ству (країні, державі) відповідає своя національна право¬ва система, разом з тим звертають увагу на те, що на¬явність правових явищ у їх системній, концептуальній організації свідчить про певний рівень правового життя суспільства, його правосвідомості, юридичної освіченості тощо. Тому не всі держави мають розвинені, а надто — самобутні та цілісні юридичні системи (В. Синюков).

25

У цьому зв'язку слушним здається твердження, що наявність у держави власної національної правової си¬стеми зумовлена тим, що в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, юрисдикційні органи, особливості правового менталітету, правової куль¬тури, які склалися історично. Внаслідок цього у будь-якій державі правова система, будучи невід'ємним еле¬ментом правової культури, детермінована історичними та географічними факторами і являє собою частину со¬ціальної системи держави, охоплюючи усі правові яви¬ща: правотворчість, правову свідомість, діяльність по реалізації права, правову ідеологію (О. Скакун).

Таким чином, національна правова система існує не як якийсь окремо взятий феномен, ізольований від інших явищ суспільного життя, а, у свою чергу, є елементом системи більш високого рівня — соціальної системи, як необхідного організуючого елемента співжиття людства, на значенні якого наголошується не лише в колекти¬вістських, а й у індивідуалістських соціально-правових доктринах.

У.визначенні поняття національної правової систе¬ми важливе значення має характеристика її структури та складових частин.

Поміж елементів правової системи називають: власне об'єктивне (позитивне) право як сукупність загальнообов'язкових норм, виражених у законі, інших формах позитивного права; правову ідеологію активну сторону правосвідомості; судову (юридичну) практику (С. Алексєєв, Ю. Тихомиров).

У більш детальному викладі сукупність елементів правової системи виглядає таким чином: 1) право як сукупність створених державою норм, що перебуває під її охороною; 2) законодавство як форма вираження цих норм (нормативні акти); 3) правові інституції, що здійснюють правову політику держави; 4) судова та інша юридична практика; 5) механізм правового регулюван¬ня; 6) правореалізаційний процес (включаючи акти за¬стосування і тлумачення; 7) права, свободи і обов'язки громадян (право в суб'єктивному значенні); 8) система функціонуючих у суспільстві правовідносин; 9) за¬конність і правопорядок; 10) правова ідеологія (право¬свідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо); 11) суб'єкти права (індивідуальні і колективні);

26

12) системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи; 13) інші правові явища (юри¬дична відповідальність, правосуб'ектність, правовий ста¬тус, законні інтереси тощо), які утворюють «інфраструк¬туру правової системи».

При цьому деякі автори, визначаючи правову систе¬му як соціальну організацію, що включає основні ком¬поненти національної правової культури, до її елементів відносять також регіональну і місцеву правову інфрас¬труктуру, системи і підсистеми нагляду, контролю, про¬філактики правопорушень, правового інформування і пра¬вових комунікацій, юридичну освіту, підготовку і пере¬підготовку кадрів тощо (В. Синюков).

У працях вітчизняних вчених, що з'явилися вже в пер¬ші роки незалежності України, зазначалося, що елемен¬тами, які входять до правової системи України, є систе¬ма права, правова політика, правова ідеологія і юридич¬на (правова) практика, зокрема, правотворча, правозас-тосовча, правоохоронна. Поряд з цими елементами до правової системи входять споріднені з нею явища: нор¬ми і принципи міжнародного права, соціальні норми, санкціоновані державою.

У працях останнього часу структура правової сис¬теми піддається більш детальному аналізу. Наприклад, О.Ф. Скакун не лише характеризує структуру правової системи, але й звертає увагу на значення врахування типу взаємодії її елементів для встановлення особливостей функціонування системи. Зокрема, вона зазначає, що структура правової системи включає такі елементи: суб'єкти права; правові норми та принципи; правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи; правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура; зв'язки між вказаними елементами, які визначають ре¬зультат їхньої взаємодії — законність, правопорядок.

На нашу думку, саме такий підхід (з уточненнями, про які йтиметься далі) може бути покладено в основу виз¬начення національної правової системи та її особливо¬стей.

При цьому має бути врахована також та обставина, що правова система — це не лише феномен, що містить у собі основні конструктивні елементи правового регу¬лювання, але вона також є частиною соціальної системи,

27

яка взаємодіє з економічною, політичною, моральною та іншими складовими останньої.

Суть цієї взаємодії полягає в тому, що, з одного боку, суспільні відносини в сферах політики, економіки, на¬уки, культури, освіти тощо, є об'єктом регулювання і охорони правової системи. Але, з іншого, — й сама пра¬вова система формується, розвивається і функціонує під впливом цих відносин. Крім того, правова система взає¬мопов'язана з системою моралі, оскільки право має мо¬ральне обґрунтування, що знаходить своє вираження у свідомості людей, яка, відображуючи їхнє ставлення до права, стає правосвідомістю (Н. Онищенко).

З врахуванням сказаного національна правова сис¬тема може бути визначена як зумовлена об'єктивни¬ми закономірностями (у тому числі, культурними, істо¬ричними та географічними особливостями) розвитку певного об'єднання людей (громади, суспільства, держа¬ви, етносу) цілісна сукупність взаємно пов'язаних норм, правових інституцій та юридичних явищ, що постійно відтворюються та використовуються людьми у процесі співжиття в рамках локальної цивілізації.