2. Наполеон та його Цивільний кодекс

Після приходу до влади Наполеона та проголошення його 29 липня 1802 р. довічним консулом, політична ситуація та економіка Франції істотно змінюється на краще.

Період Консульства звичайно прийнято вважати зо¬лотим століттям французького народного господарства. Перехід від розвалу до процвітання, який багато чому за¬кінчився завдяки адміністративному таланту Наполеона, його умінню підбирати собі соратників та помічників у різних сферах, означав укріплення фінансової системи (франк залишався стабільною валютою до 1914 р.), по¬ліпшення податків, закріплення банківсько-кредитної си¬стеми, розвиток промисловості, будівництва, сільського гос¬подарства. У 1802 р. вперше за 70 років бюджет був зве-

404

405

І

дений без дефіциту. Через три роки у Франції забули про безробіття, в країну повернулося процвітання.

Стабілізація політичного та цивільного життя, бурх¬ливий розвиток економіки та торгівлі робили ще більш нагальною кодифікацію розрізнених актів цивільного законодавства.

Після того як до справи береться Наполеон, кодифі¬каційні роботи набувають необхідної організованості. Насамперед, Наполеон видав конституцію Консульства, відповідно до якої керування країною і законодавчою ініціативою переходили в руки консульського тріумві¬рату. Він сам був Першим консулом, два інших мали право лише. дорадчого голосу.

Відповідно до Конституції, проекти законів, відреда¬говані за доручення консулів Держрадою, мали бути передані потім консулами Трибунату, що міг їх схвали¬ти чи відхилити, але не змінювати. Далі проект переда¬вався на розгляд Законодавчим зборам, які могли прий¬няти чи відкинути проект, але без усяких дискусій.

Відтак Наполеон енергійно взявся за підготовку про¬екту Цивільного кодексу. 12 серпня 1800 року була ство¬рена комісія з чотирьох душ, у яку входили не револю¬ціонери, а досвідчені практики: фахівці по кутюмам Трон-ше та Біго де Преаміне (обидва — колишні адвокати при Паризькому суді) і фахівці з писаного права Порталіс і Мальвіль (суддя касаційного суду). Протягом чотирьох місяців комісія підготувала проект, котрий після експерт¬ної оцінки касаційного та апеляційного судів був пере¬даний на обговорення у Держраду.

Держрада обговорювала проект редакційної комісії на 102 засіданнях, і на 67 з них головував і брав актив¬ну участь Наполеон. На засіданнях Держради він пос¬тійно зіставляв юридичне і життєве, миттєво схоплював суть абстрактних норм, різко обривав непотрібні супе¬речки, і знову надавав дискусії практичний і наочний характер. І постійно наполягав, щоб закони були напи¬сані ясною і зрозумілою мовою.

У багатьох випадках Наполеон вплинув і на зміст кодексу. Так, він особливо відстоював ідею сильної пат¬ріархальної родини. Його основна думка полягала в наступному: «Сильна родина у сильній державі з Напо¬леоном на чолі». Те, що він настільки наполегливо підтри¬мував ідею розлучення «за взаємною згодою» та уси-

406

новлення, пояснюють його особистими інтересами. На¬полеон уже тоді виношував плани заснування власної династії і з 1802 р. шляхом референдуму домігся довіч¬ного консульства і права призначення спадкоємця. З ін¬шого боку, він знав, що в нього не буде дітей від шлюбу з Жозефіною Богарне і бачив вихід у повторному шлюбі й усиновленні, що дозволяло сподіватися на народження спадкоємця.

Особливо активно і навіть з натхненням він приймав участь в обговоренні питань власності. Він повністю поділяв точку зору Порталіса відносно того, що «право власності є основним правом, на яке спираються всі гро¬мадські установи, такі ж коштовні для кожної людини, як і його життя», і підкреслював необхідність «помно¬жити кількість власників, що є твердою опорою безпеки та спокою держав».

Така позиція досить логічна: революція зневажала право власності, конфіскуючи майно церкви, емігрантів тощо. Але після того як перерозподіл відбувся і пере¬могли нові відносини власності, треба було їх закріпи¬ти. Тому Наполеон активно підтримував римську тезу про недоторканість власності і так активно виступав проти обмеження права спадкування.

У кінцевому підсумку Держрада вирішила, що Кодекс варто розбити і систематизувати по великих розділах і кожен розділ окремо приймати відповідно до процедури прийняття законів.

Але вже обговорення перших розділів виявило опір Трибунату, де засідали люди, що з невдоволенням зу¬стріли скасування конституції Директорії і злет моло¬дого генерала Наполеона. Трибунат відкинув перші роз¬діли Цивільного кодексу. Законодавчі збори наслідува¬ли приклад Трибунату.

Наполеон відреагував адекватно. Він відкликав про¬ект закону, оскільки «ще не досягнуті спокій і єдність, необхідні для прийняття такого важливого проекту». Потім «очистив» Трибунат від супротивників, скоротив¬ши його до 50 осіб, і залишивши в його складі лише своїх прихильників. А ще через рік повернувся до проекту Цивільного кодексу. Тепер вже без утруднень Кодекс був прийнятий по титулах з березня 1803 р. по березень 1804 р. Нарешті, 21 березня 1804 р. був виданий закон,

407

що остаточно об'єднав усі ці частини в один «Цивіль¬ний кодекс французів».

Про те, яке велике значення Наполеон надавав Ци¬вільному кодексу, можна судити зі слів, продиктованих ним Шарлю де Монтолону у вигнанні на острові Святої Олени: «Моя правдива слава полягає не в тому, що я виграв сорок битв; Ватерлоо затьмарить у пам'яті на¬щадків інші перемоги... Але що не забудеться ніколи і буде жити вічно, так це мій Цивільний кодекс». Саме з врахуванням настільки значної ролі Наполеона Бона-парта у створенні Кодексу цей законодавчий акт має також другу офіційну назву «Кодекс Наполеона».

3. Загальна характеристика Кодексу Наполеона

Важко беззастережно повірити твердженням про те, що в будинку кожного французького селянина поруч з Біблією сусідить Цивільний кодекс. Але, очевидно, Со-рель мав рацію, коли писав: «Я не можу собі уявити іншу таку країну, де б цивільне право настільки глибо¬ко проникнуло у ментальність і стало б невід'ємною ча¬стиною духовного життя, світу почуттів і літератури всієї нації».

Характеризуючи французький Цивільний кодекс в цілому, важко обійтися без цитування Ф. Енгельса, який вдало наголосив на сутності Кодексу. Він писав: «...рево¬люція назавжди порвала з традиціями минулого, знищи¬ла останні сліди феодалізму та в Сосіе СІУІІЄ майстерно пристосувала до сучасних капіталістичних умов старе римське право — це майже довершений вираз юридич¬них відносин, що відповідають тій сходинці економічного розвитку, яку Маркс називає товарним виробництвом, — в такому ступені майстерним, що цей революційний ко¬декс законів ще й зараз у всіх інших країнах, не виклю¬чаючи й Англії, служить взірцем при реформах в області права власності».

У наведеному висловлюванні містяться не тільки похвали в адресу французьких законодавців, але і підкреслена одна з суттєвих особливостей Кодексу Наполеона — ретельне врегулювання відносин приват¬ної власності. Крім неї, до характерних рис французь-

кого Кодексу, варто віднести закріплення в ньому низ¬ки інших принципів правового становища приватної особи, ретельне регулювання майнових відносин між власниками, високу законодавчу техніку та ін. Оглянемо їх дещо детальніше.

Кодекс побудований за інституційною системою, ха¬рактерною, як вже знає читач, для римського приватно¬го права. Він поділяється на три книги, які, в свою чергу, поділено на титули, титули — на розділи та статті.

Першій книзі передує короткий вступний титул, що містить ряд загальних положень. Самі ж книги відпо¬відають інститутам римського права: І книга — «Про особи» (ст. 7-515) — містить норми про правове поло¬ження фізичних осіб, а також про сімейні відносини; II книга — «Про майно та різноманітні зміни видів влас¬ності» (ст. 516-710) — містить положення про речеві права; III книга — «Про різноманітні засоби, якими набувається власність» (ст. 711-2281) — присвячена зобов'язальному та спадковому праву, а також містить норми про строки (набувальної та позовної давності).

Найважливіші принципи приватного права, закріп¬лені в Кодексі: формальна рівність громадян перед зако¬ном, необмежене право приватної власності та всебічний його захист, свобода договорів, закріплення вимог спра¬ведливості у правових відносинах.

Як зазначалося, Кодекс Наполеона характерний висо¬кою законодавчою технікою: матеріал викладено по¬слідовно та логічно; мова проста та ясна (Стендаль вва¬жав за необхідне читати Цивільний Кодекс для поліпшен¬ня свого стилю); норми, як правило, невеликі за обсягом і містять ясне визначення або вказівку; в той же час немає надлишку казуїстичних рішень.

До сказаного можна додати, що Цивільний кодекс французів невеликий за обсягом як для актів такого масштабу та значення.

Навіть при першому погляді, відчувається вплив на Кодекс римських правових поглядів і суто технічних законодавчих. У той же час Кодекс Наполеона створе¬ний на новому, більш високому рівні, з врахуванням потреб часу і навіть з перспективою на майбутнє, що підтверджується його таким довгим життям.

408

409

4. Основні інститути

4.1. Особи

Кодексу невідоме поняття юридичної особи. Тому мова йде тільки про особи фізичні, тобто про громадян. Щодо них чітко закріплений принцип рівності перед законом, право на повагу До приватного життя, а також передбачений судовий захист для запобігання зазіхання на таємницю приватного життя (ст. 9). Іноземець кори¬стується цивільними правами на засадах адекватності прав, наданих його державою французам.

У першій же книзі Кодексу закріплені положення, що стосуються шлюбу. Зокрема, передбачається, що шлюб може бути укладений тільки за наявності згоди (в про¬тилежному випадку він визнається нікчемним). Діти та батьки взаємно зобов'язані надавати утримання тому, хто знаходиться у нужді (ст. 203,205,207). При цьому ут¬римання надається відповідно нужденності того, хто його потребує, та стану того, хто його дає. Взаємно допомага¬ти та підтримувати один одного зобов'язані також под¬ружжя. Зміни, що були внесені у 60-х-70-х роках XX ст., розширили права жінки, практично зрівнявши їх з пра¬вами чоловіка. Зокрема, передбачається, що подружжя зобов'язуються жити разом, але місце мешкання обира¬ють за взаємною згодою (ст. 215). Кожен з подружжя володіє в шлюбі повною правоздатністю, та його права можуть бути обмежені тільки в силу режиму майнових відносин між ними або прямої вказівки закону (ст. 216). Кодекс передбачає можливість розлучення або роз'єд¬нання подружжя.

Серед особливостей розлучення за взаємною згодою подружжя треба назвати те, що в цьому випадку вони не зобов'язані повідомляти причини розлучення, але по¬винні надати на затвердження судді проект угоди, яка визначає наслідки розлучення (ст. 230). Крім того, роз¬лучення за взаємною згодою не може мати місця впро¬довж перших шести місяців шлюбу. Якщо згоди щодо розлучення сторони не досягли, то воно можливе через розлад сумісного життя (фактичне роздільне проживан¬ня впродовж 6 років) або внаслідок винних дій одного з подружжя.

Роз'єднання можливе за вимогою одного з подружжя на тих же підставах, що і розлучення. Різниця в тому,

410

що шлюб не припиняється, але відбувається поділ майна та припиняється обов'язок жити разом (ст. 299, 302). Спеціальний титул присвячений статусу непов¬нолітніх (повноліття наступає з 18 років), опіки над ними, а також звільненню з-під батьківської влади (еманси¬пації). Неповнолітній звільняється з-під батьківської влади в силу вступу в шлюб або при досягненні 16 років суддею з опіки за заявою батька та матері або одного з них (ст. 476, 477). Емансипований неповнолітній вва¬жається здатним до всіх дій цивільного життя (ст. 481), але при вступі до шлюбу або оформленні всиновлення зобов'язаний дотримуватися правил, встановлених для неповнолітніх. Крім того, він не може бути комерсан¬том (ст. 487).