Визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. Та її передумови

Селянсько-козацькі повстання кінця XVI — 20—30 років XVII ст.

З початку 1590-х років козацтво широко виступає за боротьбу не тільки проти турецько-татарських агресорів, але й польсько-шляхетського панування. Історики відмічають дві хвилі народних виступів: перша (1591–1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625 – 1638 рр.) – тривалішою. Основними причинами активного протесту народних мас були посилення кріпосницького та національного гніту, енергійна експансія шляхти на землі, колонізовані козаками, зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств, непослідовна політика польського уряду щодо козацтва. Перше козацько-селянське повстання 1591–1593 рр. було пов’язане з ім’ям шляхтича Криштофа Косинського. Поступово цей виступ набув значної сили і протягом 1592 – 1593 рр. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства.

Для боротьби з повстанцями було зібрано численне шляхетське військо під командуванням київського воєводи К.Острозького. Вирішальна битва відбувалася в 1593 р. під м. П’ятка (теперішня Житомирщина), у якій повстанці зазнали поразки. Криштоф Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запоріжжя. Проте козацтво не склало зброї. Зібравши двохтисячне військо, повстанці уже в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський, Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницьки вбив його (замурував у стіну монастиря), але й по смерті ватажка козаки не припинили облоги Черкас, змусивши місцевого старосту О. Вишневецького підписати договір, за яким вони отримали право вільного відходу на Запоріжжя.

Не минуло й року, як в Україні спалахнуло нове повстання 1594–1596 рр., цього разу ще більше. Очолив його Северин Наливайко, сотник надвірних козаків у князя Острозького.

Наприкінці 1595 р. – на початку 1596 р. козацько-селянські повстання охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Кременець, Поділля, повстання перекинулися у Білорусь, міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. На допомогу наливайківцям прибули запорожці під проводом Григорія Лободи та Матвія Шаули. Коли повстанці стали для шляхетської Польщі серйозною загрозою урядом було прийнято рішення кинути проти козаків і селян коронне військо С. Жолкевського.

Одна з вирішальних битв відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги. Повстанці відійшли за Дніпро під Переяслав, а потім рушили далі на Схід, але Жолкевському вдалося обійти повстанців і відрізати їм шлях до російського кордону. У травні 1596 р. в урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення та через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їх керівники разом з Наливайком були захоплені в полон та страчені.

Після поразки повстань кінця ХVІ ст., протягом тридцяти років, не було великих народних виступів. Але на початку 20-х років ХVІІ ст. знову загострюються стосунки козацтва з польськими властями, у Середньому Подністров’ї розгортається повстанський рух. Для придушення селянсько-козацьких повстань польський уряд в 1625 р. відправив на Київщину 30-тисячне військо на чолі з гетьманом Конецьпольським. Місцеві повстанці об’єдналися із запорожцями (майже 20 тис. війська) на чолі з гетьманом М.Жмайлом. Запеклий бій між протидіючими сторонами відбувся в урочищі Ведмежі Лози поблизу Куруківського озера, але, зазнавши значних втрат, кожна з них не отримала перемоги. Польські комісари і козацька старшина підписали мирну угоду відому під назвою Куруківської. Згідно з цією угодою всі повстанці були амністовані, козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тис. чол., реєстровці мали право обирати гетьмана, щорічна плата реєстровцям збільшувалася до 60 тис. злотих. Водночас козакам заборонялося втручатися у релігійні справи в українських землях, здійснювати морські походи та мати відносини з іноземними державами. Усі козаки, що залишалися поза реєстром, повинні були повернутися до своїх панів і виконувати кріпацькі обов’язки.

Козацькі повстання в першій половині ХVІІ ст.

Повстання під приводом Марка Жмайла

Занепокоєний утворенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої почав готувати влітку 1625 р. черговий каральний похід проти козаків. У вересні 1625 р. коронний гетьман С.Конецьпольський на чолі 30-тисячного війська вирушив з м.Бара на Подніпров‘я. Йому протистояло Військо Запорізьке Марка Жмайла до якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Перші сутички між карателями і козаками відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки відступили до Курукового озера. Головна битва відбулася 15 жовтня 1625р. біля села Таборище в урочищі Ведмежі Лози (м.Крилов). Хоча полякам так і не вдалося здобути укріплений козачий табір повстанців. 25 жовтня 1625 р. була підписана Куруківська угода: козацький реєстр – 6 тис., решта, 40 тис. козаків повинні були повертатися до своїх панів; збільшено плату реєстровцям; учасники повстання амністовані.