Тема 1. Вступ до менеджменту. Виникнення та розвиток менеджменту.

Основним завданням менеджменту повинно бути

забезпечення найбільшого процвітання підприємця разом

з максимумом добробуту кожного працівника.

Ф.Тейлор

Управління – це особливий вид діяльності,

що перетворює неорганізовану юрбу в ефективну,

цілеспрямовану і продуктивну групу. П.Друкер

1. Поняття «управління», необхідність і суть управління.

2. Причини виникнення менеджменту.

3. Поняття «менеджмент», «підприємець», «бізнесмен».

4. Вертикальний поділ праці та рівні управління (менеджменту).

Питання для самостійного вивчення: управлінські ролі та якості менеджера.

-1-

В останні роки в Україні широко використовуються терміни "управління" та "менеджмент". Що спільного і відмінного у цих двох поняттях?

Менеджмент - поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).

Адміністрування - поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.

Керування - поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

Управління - це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку в зв'язку зі зміною обставин.

Організація чи підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем..

Необхідність управління пов’язано з потребою постановки цілей діяльності та визначення шляхів їх виконання, координації всіх ресурсів підприємства, з потребою у відокремленні управлінської праці від виконавчої.

Найскладніші процеси управління відбуваються у людському суспільстві, оскільки стосуються діяльності як окремих людей, так і їх груп (колективів, прошарків, класів, суспільства загалом), яким властиві різноманітні інтереси. Люди пізнають і використовують закони природи й суспільства у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, продукують необхідні для цього технічні системи, застосовують створені природою біологічні. У зв’язку з високою складністю управління людьми виокремлюють типи управління: політичне, економічне та соціальне.

Політичне управління здійснюється на рівні суспільства, виявляється у функціонуванні держави, її органів та атрибутів.

Економічне управління є системою заходів, спрямоване на задоволення економічних потреб людей, суспільства завдяки створенню робочих місць, виготовленню й розподілу товарів і послуг.

Соціальне управління полягає у реалізації заходів для узгодженої діяльності індивідів, трудових колективів, територіальних, соціальних, етнічних та інших спільнот. Економічне й соціальне управління здійснюється на всіх рівнях управління виробництва: від робочого місця працівника до рівня національної економіки загалом.

Управління виробництвом поєднує процеси економічного та соціального управління національною економікою, галузями, регіонами, виробничо-господарськими організаціями (підприємствами).

Суб'єкт управління - це ті складові частини, які забезпечують процес управління. Іншими словами - це той, хто здійснює керівництво.

Об'єкт управління - це елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності. Інакше - це те, чим керують.

Суб'єкт і об'єкт управління взаємодіють завдяки обміну інформацією. Обмін інформацією між суб'єктом і об'єктом управління здійснюється через канали прямого і зворотного інформаційного зв'язку. Суб'єкт управління, аналізуючи інформацію про процеси господарської діяльності, приймає рішення, яке забезпечує вплив на об'єкт управління.

2

Управління, будучи результатом суспільного поділу праці, налічує багато тисячоліть, оскільки організації як явище суспільного життя з'явились ще на початку виникнення цивілізації. Протягом усього часу існувала й практика управління. Але як наукова дисципліна управління виникло лише наприкінці XIX — на початку XX ст.

Із самого початку існування людства його праця носила усвідомлений характер і була певною мірою організована. Щоденні справи вимагали узгодженості дій членів общини, певного підпорядкування одних людей волі інших. З розвитком цивілізацій процеси управління ускладнювалися, у них з'являлися елементи передбачення, розрахунків, і ті, хто вмів це робити, ставали жерцями, фараонами, міністрами.

Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження і становлення державності. Перші приклади свідомого управління належать до V—III тисячоліть до н. є. Це було зафіксовано на глиняних табличках, що дійшли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у Давньому Єгипті та Шумері. Історія наводить багато прикладів, які ілюструють розвиток управління. Так, у давньоєгипетській пам'ятці писемності «Повчання Птаххотепа», датованій 2000—1500 pp. до н. е., розглядаються найважливіші питання управління державою: суть влади, значення стилю і методів керівництва тощо. Одна з настанов «Повчання» не втратила актуальності й нині: «Якщо ти начальник, будь спокійним, коли слухаєш ти слова прохача; не відштовхуй його, перш ніж він полегшить душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, уражена нещастям, хоче вилити свою душу навіть більше, ніж досягти сприятливого вирішення свого питання».

У розвиток науки управління істотний внесок зробили мислителі Давньої Греції. Так, Сократ (469—399 pp. до н.е.), наголошуючи на важливості поділу праці та спеціалізації, завдання управління вбачав у тому, щоб кожна людина була на належному місці. Він та інші давньогрецькі філософи стверджували, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність умілого керівництва.

Платон (427—347 pp. до н.е.) у «Політичних діалогах», «Республіці» і «Законах» виклав теорію «ідеальної держави». Він розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Аристотель, вивчаючи існуючі на той час держави, виділив дві системи господарювання: економію, за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і хрематистику — мистецтво багатства. Він заклав основи вчення про домашнє господарство (прообраз політичної економії), наголошував на необхідності розробляти «панські науки», які б розвивали у рабовласників навички спілкування з рабами, мистецтво управління ними. Аристотель робив спробу пояснювати життя морально-етичними категоріями. У «Нікомаховій етиці» він обґрунтував моральні принципи управління господарством, акцентуючи на «справедливому обміні» виробленими благами.

Вагомий внесок у розуміння того, як слід керувати державою, зробив і Нікколо Макіавеллі (1469—1527). У книзі «Правитель» він сформулював власні рекомендації щодо організації управління державою, норми поведінки керівників: «Монарх мусить бути одночасно і людиною і звіром, і левом і лисицею. Він не повинен тримати слова, якщо це може повернутися проти нього. Я насмілюся стверджувати, що бути завжди чесним вкрай невигідно; з іншого боку, корисно здаватися благочестивим і правдивим, гуманним і щирим. Ніщо не є таким корисним, як вигляд доброчесності». Макіавеллі вважав, що для зміцнення держави виправдані будь-які засоби. Тому термін «макіавеллізм» використовують для характеристики політики, яка нехтує нормами моралі.

Київські князі (Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах) намагалися зміцнити Київську Русь впровадженням «родинної відповідальності». Помісними князями в руських землях ставали їхні сини, виходили заміж за іноземних правителів дочки, що сприяло об'єднанню інтересів і уникненню воєнних сутичок. Важливу роль у підвищенні ефективності управління державою відіграло й віче, де найважливіші проблеми обговорювались всенародно; введення християнства із його системою морально-етичних правил.

Розвиток основ управління на Заході й на Сході Європи відбувався різними шляхами. На Заході схилялись до того, щоб управління охоплювало якомога більше способів впливу на людей, що урізноманітнювало форми і методи управлінської діяльності. На Сході визначальним в управлінні вважали силу. До нас ці методи прийшли разом із татаро-монгольським нашестям і за 300 років так увійшли у традиції народу, який перебував під ярмом примусу, що бажання мати «сильного правителя» донині є характерним для значної частини населення України. Отже, людство давно усвідомило важливість управління як особливого виду діяльності.

3

Складовим елементом управління є менеджмент, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети.

Термін "менеджмент" походить з англійської мови і означає "керувати, управляти, стояти на чолі, завідувати чимось, якоюсь проблемою".

Від латинського слова «manus»(рука) – «уміння верховодити кіньми».

Від французького «manage» - «домоведення».

Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 році дає такі тлумачення:

1. Менеджмент - це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками);

2. Менеджмент - це влада та мистецтво керівництва.

3. Менеджмент - це вміння та адміністративні навики організувати ефективну роботу апарату управління (служб працівників).

4. Менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Менеджмент (англ. manege — управляти) — вид діяльності, спрямованої на досягнення певних передбачених цілей виробничо-господарською організацією (підприємством), яка функціонує в ринкових умовах, шляхом раціонального використання її матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Мета менеджменту — забезпечення прибутковості чи дохідності діяльності організації на основі раціонального налагодження виробничого процесу і процесу управління, розвитку матеріально-технічної і технологічної бази, ефективного використання кадрового потенціалу, власних та залучених коштів.

«Батьком наукового менеджменту» вважають Фредеріка Тейлора – американського інженера, у роботах якого містяться конкретні рекомендації щодо нормування праці робітників, організації робочих місць, обліку робочого часу.

Менеджмент як наука – це сфера людських знань, які допомагають здійснювати функцію керівництва.

Менеджмент як практика – це уміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки працівника.

Менеджмент поділяють на складові: маркетинг, фінансовий менеджмент і виробничий менеджмент.

Змістом маркетингу є організація інформаційної взаємодії внутрішнього середовища організації із зовнішнім.

Фінансовий менеджмент полягає у ресурсному забезпеченні виробництва фінансовими коштами, контролі руху грошових коштів та результатів діяльності організації у грошовому вимірі.

Виробничий менеджмент поділяють на операційний менеджмент та менеджмент персоналу.

Операційний менеджмент полягає у раціональній організації процесу перетворення матеріальних, інформаційних, фінансових ресурсів на кінцевий продукт діяльності організації.

Об’єктом менеджменту персоналу є соціальна складова організації: структуризація і мотивація працівників, їх розвиток, організація виробничої діяльності тощо.

Термін «підприємець» запровадив французький економіст Кантіллон (XVIII ст.). 

Підприємець – це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або особистого доходу і передбачає здійснення нововведень. Отже, підприємець – це суб’єкт, що поєднує у собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.

  Саме ініціатива, самостійність, творчість та динамізм, дозволяють енергійним людям, якими і є підприємці, перетворювати цікаві ідеї на реальність. Які ж основні функції виконує підприємець? Він виконує чотири функції, властиві саме цьому виду діяльності: ресурсну, управлінську, інноваційну, ризикову

«Менеджер» і «підприємець» не є синонімами. Саме підприємці заснували американську індустрію: Джон Д. Рокфеллер (нафта), П. Морган (сталь і банківська справа), Ендрю Меллон (алюміній), Ендрю Карнегі (сталь), Генрі Форд (автомобілі). Це імена відомих підприємців.

Бізнесмен - це людина, що «робить гроші», володар капіталу. Це може бути ділова людина без жодного підлеглого чи багатий володар, який не обіймає посаду, але має акції та може бути членом правління.

4

Вертикальний поділ праці створює в результаті рівні управління.

Кожна організація має свою певну кількість рівнів управління. Наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священиком, а у військовому полку, кількістю 1000 осіб, між генералом та рядовим – 15 ступенів градації.

У менеджменті виділяють три рівні управління:

1. технічний (операційний);

2. адміністративний (управлінський);

3. інституційний (соціальних структур).

Кожному рівню управління відповідає певна група менеджерів (керівників).

Особи, що діють на технічному рівні (англ. – lower management – нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники на адміністративному рівні (англ. – middle management – середня ланка управління: керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля підрозділів організації.

Керівники на інституційному рівні (англ. – top management – вища керівна ланка: генеральний директор та інші члени правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспективних) планів, формулюванням завдань, адаптацією до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана організація.

Питання для актуалізації пізнавальної діяльності та конспектування.

1. Дайте визначення поняттям «управління», «адміністрування», «керування».

2. У чому полягає необхідність управління?

3. Визначте та поясніть сутність типів управління.

4. Що є об’єктом та суб’єктом управління?

5. Коли і чому управління виникло як наукова дисципліна?

6. Дайте визначення поняттю «менеджмент» та його мету.

7. Хто є основоположником наукового менеджменту?

8. На які складові поділяється менеджмент?

9. Дайте визначення поняттям «підприємець», «бізнесмен».

10. Визначте та розтлумачте, які є рівні управління.

План семінарського заняття № 1.

1. Засновники наукового менеджменту. Управлінські революції.

2. Школа наукового менеджменту. Школа людських відносин.

3. Сутність системного підходу в менеджменті.