Форми впливу: переконання і участь.

Керівник доводить до свідомості виконавця завдання таким чином, що зробивши так, як цього бажає керівник, виконавець найліпше задовольнить свою власну потребу.

Форми впливу через переконання:

• розпочинайте розмову з такої думки, яка обов’язково зацікавить слухача;

• намагайтесь якомога точніше визначити потреби слухача (підлеглого) і апелювати до цих потреб;

• постарайтеся створити образ, який викликає довіру і відчуття надійності;

• ведіть розмову, виходячи з інтересів слухача, а не своїх власних;

• якщо висловлюється кілька точок зору, намагайтесь висловлюватись останнім, аргументи, що вислухані останніми, мають найбільший шанс вплинути на слухача (працівника).

Вплив через участь більш ефективний, ніж переконання. В цій ситуації керівник залучає працівника для спільної розробки цілі, мети. Люди, натхненні потребами високого рівня, працюють старанніше для досягнення тієї мети, яка була сформована за їхньою участю.

Стилі керівництва.

У своїй основі стиль є об’єктивним, але опосередковується індивідуальними властивостями особистості.

До об’єктивних факторів, що формують стиль, відносять:

• закономірності управління;

• загальнообов’язкові вимоги до керівників конкретних господарських систем;

• особливості сфери діяльності;

• рівень ієрархії управління;

• соціально-психологічні особливості підлеглих;

• стиль роботи вищестоящих керівників;

• усвідомлення потреби керувати “на науковій основі”.

В той же час стиль менеджера багато в чому визначається суб’єктивними факторами і залежить від особистості самого менеджера:

• ступінь оволодіння знаннями сучасного наукового менеджменту;

• культурно – моральним рівнем менеджера;

• ступенем відповідності особистих якостей менеджера характеру об’єкта управління;

• життєвими установками і цінностями менеджера;

• практичним досвідом і діловими якостями;

• умінням спілкуватися з людьми у процесі управління.

Критеріями оцінки ефективності стилю діяльності менеджера є:

• ступінь впливу на постійне підвищення результативності фірми;

• його творчий рівень, націленість у майбутнє;

• вплив на прояв ініціативи, розвиток творчості, підприємливості персоналу фірми;

• наявність програм дій відносно реалізації цілей діяльності фірми або відсутність їх.

3

Стиль керівництва – це звична манера поведінки керівника з підлеглими, щоб мати на них вплив і спонукати їх на досягнення цілей підприємства.

За прийнятою класифікацією стиль може бути:

- авторитарним (автократичний),

- демократичним,

- ліберальним,

- зосередженим на роботі,

- зосередженим на людях.

Автократичний стиль керівника відрізняється схильністю до єдиноначальності в гіпертрофованих формах, особистим вирішенням не тільки значущих, а й дрібних питань, свідомим обмеженням контактів з підлеглими. Керівник такого типу догматичний, прагне підпорядковувати весь колектив своїй волі, не виносить заперечень і не прислуховується до думки інших, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії, вимагає пунктуального виконання своїх вказівок. Критики і своїх помилок не визнає, однак сам любить покритикувати. Вважає найкращий засіб впливу на підлеглих – адміністративне стягнення. У спілкуванні з людьми нерідко нестриманий, а то й грубий. Може бути і коректним, вислуховувати ідеї підлеглих, але їх не враховує при прийнятті остаточних рішень.

На практиці у чистому вигляді автократичний стиль проявляється досить рідко. Такий стиль пояснюється особливостями характеру керівника.

Демократичний стиль характеризується прагненням керівника надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і посади, залучає їх до підготовки та прийняття рішень, справедливо оцінює їх зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них.

Керівник такого типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим вирішувати усі інші. Він намагається радитися з ними і прислуховується до думки колег, не підкреслює своєї переваги, розумно реагує на критику, не уникає відповідальності на за власні помилки, ні за помилки виконавців. Там, де автократ діяв би наказом, вимагаючи безумовного виконання своїх вказівок, керівник демократичного типу досягає бажаних результатів переконанням виконавців у доцільності і значущості покладених на них обов’язків.

Реальна влада і авторитет такого керівника зростають, оскільки він керує без грубого натиску і непотрібного перебільшення ролі атрибутів адміністративного впливу, спираючись на здібності людей і поважаючи їх.

Ліберальний тип керівника зводиться до того, що керівник прагне виконувати свої функції в умовах великої (слабо обмеженої) свободи дій своїх підлеглих, впливаючи на них лише у формі прохань і шляхом задоволення їх прихованих бажань і прагнень. При цьому він старається не давати критичної оцінки вчинкам своїх підлеглих, ухиляється від прийняття необхідних заходів по наведенню належного порядку у діяльності колективу, пасивний і схильний до бюрократизму. В колективі не розвивається критика і самокритика, кожний працівник виконує своє функції з урахуванням можливостей і потреб. У цьому зв’язку ліберальний стиль, як правило, не лише неефективний, але й нерідко шкідливий для оптимального розвитку трудового колективу і особистості, ефективності господарської діяльності.

Головним завданням стилю керівництва, зосередженого на роботі, є проектування мети і розробка системи винагороди для підвищення продуктивності праці.

В центрі уваги керівника, зосередженого на людині, є люди. Підвищення ефективності праці він забезпечує завдяки вдосконаленню стосунків між людьми. Взаємодопомога дає працівникам змогу максимально брати участь у прийнятті рішень, уникати дріб’язкової опіки. Такий керівник враховує потреби підлеглих, допомагає їм вирішувати проблеми і заохочує їх професіональне зростання, сприяє підвищенню продуктивності праці.

Проте стиль керівництва часто одночасно орієнтується і на роботу, і на людину.

Література

Базова

1. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник, - К.: Академвидав, 2003.

2. Осовська Г.В. Основи менеджменту.-К.: “Кондор”, 2003 http://www.info-library.com.ua/books-book-125.html

3. Стадник В.В,. Йохна М.А. Менеджмент. – К.: “Академвидав”,2003.

4. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів, - Тернопіль: Карт – бланш, 1997

5. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. – К., 2003. www.chnu.edu.ua/res/chnu.edu.ua/gradinf/2014/programa_vstu

Допоміжна

1. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоурі Ф.Основы менеджмента. – Москва: Дело, 2000; http://infotour.in.ua/meskon.htm

2. http://library.if.ua/books

3. Осовська Г.В.Комунікації в менеджменті. – К.: “Кондор”, 2003

http://eprints.kname.edu.ua/4532/1/готовим%2B.pdf

4. Юргутіс І.А., Кравчук І.І. Основи менеджменту. – К.: Освіта, 1998.

5. finance-library. com.ua

6. info- library. com.ua

7. library. if.ua