Види письмових рішень:

• Постанова – рішення, яке приймається колегіальними або колективними органами управління за більшістю голосів;

• Наказ – рішення, що видається керівником, який має право одноосібної влади, і являє собою письмове вирішення певного завдання;

• Розпорядження – рішення, які видаються керівниками всіх рівнів управління, а також керівником колегіального органу управління і деталізують конкретні шляхи та способи вирішення завдань у масштабах окремо взятих служб і підрозділів;

• Директива – рішення про цілі перспективного розвитку структурних підрозділів, підприємств, систем і галузей.

• Резолюція – конкретна вказівка виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документам.

8. Можливість програмування:

• програмовані (програмні)рішення.

• непрограмовані (непрограмні)рішення.

Програмовані рішення базуються на звичці, заведеному порядку, ухвалюються за типових обставин. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямів, що визначені цілями і динамікою розвитку організації.

Програмовані рішення найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях, зважаючи на раціональність їхньої діяльності. Програмовані рішення ухвалюються на низовому рівні управління на основі певних правил, процедур. Вони добре структуровані, шаблонні, часто повторювані. У них чітко визначені конкретні цілі, інформація для прийняття достовірна і легко доступна, достатня. Як правило, такі рішення діють короткий час і мають незначні наслідки.

Непрограмовані рішення застосовують тоді, коли виникають проблеми або невідоме. Для таких рішень характерно: слабка структурованість, відсутність або недостатність інформації, невизначеність цілей, незатвердженість процедури. Такі рішення приймаються на середньому або вищому рівні на відносно довгий термін, мають значні наслідки і потребують ініціативи і творчості. Вони характерні для ситуацій відносно нових або які зустрічаються вперше. Такі ситуації залежать від невизначених сил, впливу непередбачених чинників.

9. Метод обґрунтування:

- інтуїтивні, засновані на відчутті того, що вибір правильний. Це

відчуття підказує набутий досвід, аналіз ситуації, врахування сил та суб’єктів впливу, передбачення майбутніх змін;

• засновані на суб’єктивних судженнях (сприймається на віру як

аксіома, думка чи висновок експерта, фахівця, спеціаліста).ці рішення типові для ситуацій, у яких менеджер не володіє достатньою компетенцією для самостійного аналізу, а тому звертається за допомогою до професіонала.

• раціональні, при яких рішення проблеми передбачає певну

послідовність дій (діагноз проблеми, формулювання обмежень і критеріїв для прийняття рішень, кінцевий вибір).

10. Спосіб прийняття:

- одноосібні,

- колегіальні,

- колективні, а відповідно до цього розрізняють індивідуальне та групове ухвалення рішень.

При вирішенні простих, несуттєвих, шаблонних проблем процедурного характеру застосовують, як правило, індивідуальні , одноосібні рішення.

Групове ухвалення рішень виправдовує себе у ситуаціях, які виникають при розв’язанні складних, істотних проблем, у ситуаціях з багатьма невідомими.

Перевага групового ухвалення рішень:

• більший обсяг знань та інформації, що береться до уваги;

• зростає кількість запропонованих альтернатив;

• краще сприйняття, розповсюдження та забезпечення виконання управлінського рішення.

Недоліки:

• час, що витрачає на розробку та ухвалення рішень;

• тиск, примус з метою нав’язати власне рішення однією з сторін;

• можливе передчасне ухвалення (до розгляду всіх пропозицій) та нечітко визначена відповідальність.

При груповому ухваленню рішень треба зважати на кількісний склад групи, їх структуру, статус окремих учасників, владні стосунки між ними.

Існує три методи групового ухвалення рішень:

1. колективне обговорення проблем за умови вільного висування проектів рішень.

2. номінальний груповий метод.

3. метод “ Дельфи ”.