4. Платники податків та зборів.

Платниками податків, зборів і інших обов'язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких законодавством покладено обов'язок сплачувати податки і інші обов'язкові платежі (ст. 4 Закону “Про систему оподаткування”).

Платник може реалізовувати свої обов'язки по сплаті податку або безпосередньо, або через представника, який представляє його інтереси.

Головною характеристикою будь-якого податку є його платник. Доволі часто в літературі й на практиці ототожнюються поняття “суб'єкта податкових правовідносин”, “суб'єкта податку” і “платника податку”, але вони не завжди збігаються.

Головним критерієм розрізнення суб'єкта податку і носія податку є принцип юридичного чи фактичного обов'язку сплати податку. Якщо суб'єкт податку характеризується юридичним обов'язком перерахування податку до бюджету, то реальні засоби, тобто кошти для цього надає платник. Так, суб'єкт та носій податку можуть збігатися (в основних видах прямих податків) і не збігатися при непрямому оподаткуванні. Наприклад, при сплаті податку на додану вартість перераховує кошти в бюджет особа, що реалізувала товар (роботу, послугу), але за рахунок грошей, одержаних у покупця (інколи — споживача) — носія, який і буде реальним, а не формальним платником податку.

Таким чином, при прямому оподаткуванні суб'єкт і носій податку збігаються і формально перераховують в бюджет реальні кошти однієї і тієї ж особи; при непрямому оподаткуванні формальний платник (суб'єкт) перераховує кошти носія податку, одержані першим при реалізації товару.

Отже, суб'єкт оподаткування — особа (юридична чи фізична), що реалізує юридичний обов'язок сплати податку.

Носій податку — особа, що реально сплачує податок, на яку надходить остаточний податковий тиск у вигляді кінцевого споживача.

Зараз розробляється правовий механізм точного обліку платників податку. Цьому сприятиме Закон України “Про державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів” від 22.12.94 р., який вступив у дію з 01.01.96 р. Цей механізм полегшує облік платників і внесення ними платежів, але навряд чи можна сказати, що Закон цей був скерований на захист людини — платника податку. Головні права закріплені за податковими адміністраціями, а обов'язки їх зводяться до підтримання у належному стані Державного реєстру (стаття 9), а відповідають податківці тільки за розголошення інформації про платника (стаття 11).

З невеликим запізненням подібний механізм запроваджений і для юридичних осіб постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. № 118 “Про створення єдиного державного реєстру підприємств і організацій України”. Постановою Уряду у вигляді єдиного державного реєстру підприємств і організацій в Україні вводиться автоматизована система обліку, накопичення і обробки інформації про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх окремих підрозділів (філіалів, відділень, представництв).

Метою утворення Державного реєстру є забезпечення єдиних принципів ідентифікації і обліку суб'єктів господарської діяльності; здійснення нагляду за структурними змінами в економіці, забезпечення інформацією тощо. В реєстр входять дані про юридичних осіб, розташованих і здійснюючих свою діяльність на території України, розміщених за межами України, але створених за участю українських структур. Реєстр складається з комплексу інформації, куди входять ідентифікаційні, класифікаційні, довідкові, реєстраційні і економічні дані. Створення його здійснюється Міністерством статистики України.

В основу обчислення певного податку з конкретного платника податковою юрисдикцією держави, що представляє платник, або на території якої здійснює діяльність, покладені два критерії: резидентства і територіальності. Різноманітне поєднання цих критеріїв породжує різноманітний податковий режим і іноді знаходиться в основі проблеми подвійного оподаткування. Деякі країни за основу беруть критерій резидентства (Великобританія, США, Російська Федерація, Україна), інші — здебільшого критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки).

Принцип резидентства (постійного місця знаходження) поділяє всіх платників на дві групи:

а) резиденти — особи, що мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі та підлягають оподаткуванню з усіх джерел і несуть повну податкову відповідальність;

6) нерезиденти — особи, що не мають постійного місця знаходження в державі, і підлягають оподаткуванню тільки з прибутку, одержаного на даній території та несуть обмежену податкову відповідальність.

Таким чином, розподіл на резидентів і нерезидентів здійснюється на підставі трьох принципів:

1) постійного місцеперебування на території держави (частіше всього це кількісний критерій — 183 доби);

2) джерела, з яких одержують доходи;

3) межі податкової відповідальності (обов'язку): повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела прибутку. При цьому оподаткуванню в даній країні підлягає тільки прибуток, здобутий на її території, тоді як прибуток, одержаний за її межами, звільняється від податків в даній країні. Існує декілька підходів до класифікації платника податків:

— належності до даної держави (іноземні і національні);

— юридичні і фізичні особи.

Останній є найбільш слушним, узагальненим і тому найбільш часто виступає у вигляді законодавчо закріпленого. Таким чином, платники поділяються на дві групи: юридичні і фізичні особи.

Сплата податків є одним з основних обов'язків юридичних і фізичних осіб, що закріплено в статті 67 Конституції України. Реалізація цього обов’язку залежить як від оптимальних стимулів та їх правового регулювання, так і від чіткого розподілу прав і обов'язків суб'єктів податкових правовідносин. При законодавчому регулюванні враховується, що права закріплюють межі можливої поведінки суб'єкта, тоді як обов'язки регулюють межі належної поведінки другого суб'єкта податкових правовідносин.

Основи правового статусу платника закріплюються законами, що регулюють базу системи оподаткування. Нормативні ж акти, що регулюють механізм окремих податків і зборів, деталізують конкретний перелік прав і обов'язків платників.

Права і обов'язки встановлюються щодо кожного податку і містяться в конкретному нормативному акті. Важливіше виділити певні групи обов'язків платників, а саме обов'язки:

1. Організаційного характеру:

— стати на облік чи зареєструватися в податковому органі (новий зміст набув цей обов'язок з появою в Україні державних реєстрів фізичних і юридичних осіб — платників податків;

— надавати компетентним органам необхідну інформацію (податковим адміністраціям — про відкриття рахунків, про рішення, прийняті судом чи власником) тощо.

2. По сплаті податків:

— самостійно і вірно обраховувати суми податкових платежів;

— своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки: погашати недоїмки.

3. По обліку і звітності:

— вести бухгалтерський облік і вносити виправлення в звітність;

— своєчасно і в повній мірі складати звіти і зберігати їх необхідний час;

— надавати в податкові органи необхідні документи, пояснення, довідки, виконувати їх вимоги (або обґрунтовано відмовляти).

Конкретні обов'язки платника засновані на двох підставах:

а) наявність об'єкта оподаткування у платника; б) наявність фактів, що породжують обов'язок сплати податку.

Повноваження платника податку також можна об'єднати в групи:

1. Організаційного характеру:

— представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) в податкових органах;

— бути присутнім при проведенні податкових перевірок.

2. По сплаті податків:

— використовувати податкові пільги;

— одержувати відстрочку, розстрочку, податковий кредит.

3. По обліку і звітності:

— одержувати в податкових органах необхідну інформацію;

— вибирати засіб проведення податкового обліку;

— надавати податковим органам пояснення, обґрунтовані відмови; оскаржувати рішення податкових органів;

— не розголошувати податкову таємницю тощо.

Завсім недавно в юридичній літературі, а також в відомчих документах податкових органів стали використовуватись такі поняття як "податковий агент" та "збирач податків". Їх часто плутають з платниками податків.

Податковим агентом є особа, на яку покладено обов'язок по обчисленню та утриманню податку з платника та перерахуванню його в відповідний бюджет.

Діюче законодавство використовує інститут податкових агентів по таким податкам :

1. при сплаті прибуткового податку з громадян податковими агентами виступають підприємства, установи, організації, приватні підприємці, які здійснюють виплату доходів фізичним особам;

2. при сплаті податку на прибуток іноземними юридичними особами в якості податкових агентів виступають вітчизняні підприємства і організації, що здійснюють виплату доходів іноземним юридичним особам;

3. аналогічний попередньому механізм існує і при сплаті податку на додану вартість;

4. при сплаті акцизного збору підприємствами з іноземними інвестиціями в разі продажу на території України певних підакцизних товарів.

Збирачі податків відрізняються від податкових агентів тим, що на них покладено ще й обов'язок вимагати від платників внесення сум податків. Також вони відрізняються тим, що вони не виступають джерелами отримання доходів платниками податків і не мають повноважень по стягненню платежів. Однак їх функції по прийому платежів доповнюються функціями по здійсненню контролю за сплатою податків і зборів платниками. Найбільш широко цей інститут використовується при стягненні місцевих зборів.