2. Ознаки, проблеми та побудова системи забезпечення конкурентоспроможності.

Складність, динамічність, відкритість, вірогідність, адаптивність – ознаки системи забезпечення конкурентоспроможності підтверджують правомірність дослідження з позицій системного підходу. Розглянемо окремі з них.

Динамічність системи забезпечення конкурентоспроможності обумовлюється її постійним рухом. Розвиток динамічності означає зміни стану системи, її параметрів, характеристик, зміни властивостей з плином часу. Усі складові системи забезпечення конкурентоспроможності взаємопов’язані. Зміни на «вході» в будь-якій із систем викликають адекватну реакцію та зміни на «виході» в інших елементах даної системи.

Відкритість системи забезпечення конкурентоспроможності характеризується цільовим призначенням елементів (підсистем); існування «входу» і «виходу», прямих та зворотних зв’язків між елементами системи; сукупністю зв’язків між елементами та зовнішнім середовищем.

Адаптивність системи забезпечення конкурентоспроможності проявляється в її здатності реагувати на зміну чинників зовнішнього середовища так, щоб отримати сприятливі наслідки ефективної діяльності всередині власних підсистем.

Цілісність властивостей системи забезпечення конкурентоспроможності передбачає залежність кожного елемента (підсистем) від його місця та функцій як цілісної системи.

Формування системи забезпечення конкурентоспроможності підприємств пов’язане із вирішенням трьох основних проблем.

Перша проблема − у сучасних умовах більшість підприємств є неконкурентоспроможними або мають низький рівень конкурентоспроможності на вітчизняному ринку. Відповідно до ключових характеристик стану підприємства, ці підприємства знаходяться на першому рівні забезпечення конкурентоспроможності − оперативному рівні, який передбачає елементарне виживання та забезпечення платоспроможності.

Друга проблема, пов’язана із тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин в умовах глобалізації, що характеризуються міжнародною інтеграцією і отриманням кожною країною синергетичного ефекту від цього процесу; стандартизацією і гармонізацією правових і економічних відносин, технічних засобів та комунікацій; регулювання нормативів забезпечення безпеки продуктів і навколишнього середовища та ін. В умовах глобалізації світової економіки виходить на новий рівень і конкуренція товаровиробників. Майже завжди це конкуренція з відомими світовими виробниками.

Третя проблема − питання соціально-трудових відносин, що обумовлені складністю технологічних процесів, наявністю важких та особливо шкідливих, непривабливих умов праці, постійним емоційним навантаженням на людину під час праці, потребою у високій кваліфікації персоналу, що повинно бути враховано при формуванні системи забезпечення конкурентоспроможності підприємств.

Побудова системи забезпечення конкурентоспроможності відповідно до ієрархії цілей виокремлює два рівні:

1. Методологічний рівень системи забезпечення конкурентоспроможності включає теорію об’єктивних економічних законів, закономірностей та законів організації, наукові підходи та принципи їх побудови, функціонування та розвитку соціально-економічних і технічних систем, дослідження основного інструменту ринкових відносин − механізму конкуренції, які згідно з головною ціллю − формують фундамент теорії забезпечення конкурентоспроможності.

2. Практичний рівень системи забезпечення конкурентоспроможності передбачає, базуючись на методологічних підходах, розроблення реальних заходів щодо досягнення або підвищення конкурентоспроможності різних об’єктів (менеджменту, персоналу, виробництва, продукції, підприємства в цілому та ін.), які, відповідно до стратегічної цілі, сприяють реалізації певного рівня конкурентоспроможності підприємства конкретної галузі.