23 Інтелектуальна власність Мета та завдання навчальної дисципліни

Мета вивчення дисципліни – засвоєння знань з основ інтелектуальної власності та придбання навичок, необхідних для забезпечення охорони, використання та захисту прав інтелектуальної власності.

Завданням навчальної дисципліни є формування у студентів неюридичних спеціальностей фахових знань щодо загальних положень права інтелектуальної власності, її інститутів, понять та видів об’єктів і суб’єктів права інтелектуальної власності, підстав виникнення, умов і порядку використання її результатів, порядку та способів захисту порушених прав.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

знати науковотеоретичні й практичні положення про право інтелектуальної власності і його правові інститути, особливості правового регулювання, основні міжнародноправові акти, норми Цивільного кодексу України, законів та інших нормативноправових актів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, порядок їх застосування, закріплення та правовий захист особистих немайнових і майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, спеціальну науковометодичну та іншу юридичну літературу;

вміти правильно визначати види об’єктів і суб’єктів права інтелектуальної власності, забезпечувати юридичне оформлення відповідних прав, тлумачити та застосовувати нормативноправові акти, судову практику з метою прийняття обґрунтованих рішень у спірних відносинах, що виникають у процесі використання результатів права інтелектуальної власності, та її захисту.

Лекція № 1.

Тема Загальні положення про інтелектуальну власність

1. Поняття права інтелектуальної власності. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності .

2. Еволюція інтелектуальної власності

3. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку країни.

Перше питання: Поняття права інтелектуальної власності. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності .

При визначенні інтелектуальної власності використовують такі категорії та поняття, як «розум»,«винахід», «творчість», «наукова й науковотехнічна діяльність», «мислення», «розумова діяльність», «нові знання», «використання нових знань», «здатність до мислення», «раціонального пізнання», «розумова діяльність», «раціональне пізнання», «духовність», «здатність до мислення та розуміння», «свідомість», «виключні права», «юридичний термін», «продукт розумової праці, що охороняється законом», «пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове», «цілеспрямована пошукова діяльність людини», «наукове», «нове досягнення», «нове технічне вирішення завдання», «результат науководослідної й (або) дослідно конструкторської розробки», «інтелектуальний продукт» тощо.

Власність – це будь яка матеріальна чи нематеріальна субстанція, яка належить юридичній або фізичній особі.

Викладене дає підстави стверджувати, що поняття «інтелектуальна власність» набагато складніше за «власність» хоча б тому, що в нього структурно входить така нематеріальна категорія, як інтелект, тобто розум. А визначень останніх існує величезна кількість і, як правило, визначення одного поняття наводиться через інше, тобто виникає коло, а це – порушення правил визначення понять.

У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній і промисловій сферах.

Під «власністю» зазвичай розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу матеріальних об’єктів, які й є об’єктами власності. Найважливішою же характеристикою власності є те, що її власник може використовувати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший за законом не може використати цю власність без дозволу її власника. Проте існують принципові відмінності між матеріальними й нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об’єктами привласнення.

Матеріальний об’єкт можна мати й утримувати, тобто встановити над ним фізичне панування, що й називають володінням. Володіння будь-яким об’єктом (річчю) є необхідною передумовою користування цим об’єктом і розпоряджатись об’єктом може тільки той, хто ним володіє.

Інтелект (здатність до мислення, раціонального пізнання) безпосередньо не створює матеріальних об’єктів, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об’єктами відносин власності в класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, проте їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальним об’єктом.

Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю ро­зуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріаль­них об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, на­приклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на до­тик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.

З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на відміну від матеріальних об'єктів інтелектуаль­ною власністю у багатьох випадках заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди ви розкриєте комерційну таємницю, то ця інформація „перекочує” до мозку вашого співрозмовника і повернути її назад, на відміну від матері­ального об'єкта, неможливо. Відтепер обидві сторони во­лодіють одним і тим самим об'єктом. Відмінності спостерігаються також під час обміну. Так, якщо ви обмінялися з партнером комп'ютерами, то після такого обміну кожна зі сторін буде мати по одному комп'ютеру. Але якщо ви обмінялися іде­ями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін буде мати по дві ідеї.

Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об'єктом власності? Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу.

З одного боку, творець (автор) не­матеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим осо­бам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом).

З іншого боку, поряд з майно­вим правом існує деяке духовне право творця на резуль­тат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника внаслідок їх природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майно­ве (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обме­жене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права корис­туватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканність твору тощо) (рис. 1).

Рисунок 1 — Права інтелектуальної власності

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності — це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результата­ми творчої діяльності. Але в українському законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображена на рис. 1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права інтелектуальної власності.

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтісніше переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права — найважливіша особливість інтелектуальної власності.